Роль колективу у формуванні особистості (114044)

Посмотреть архив целиком














КУРСОВА РОБОТА


Роль колективу у формуванні особистості


Зміст


Вступ…………………………………………………………................... 3

І Колектив і його роль у формуванні особистості…...……………….… 5

    1. Поняття колективу у психолого-педагогічній літературі…………. 5

    2. Сухомлинський В.О. та Макаренко А.С. про вплив дитячого колективу на особистість……………………………………………….. 7

    3. Сутність поняття про колектив. Структура і функції колективу... 13

    4. Шляхи розвитку і згуртування колективу........................................ 17

    5. Виховний вплив колективу на особистість………………….…..... 19

    6. Специфічні особливості виховання особистості в колективі…. 20

ІІ З досвіду роботи………………………………………………………. 23

Висновок………………………………………………………………... 26

Література……………………………………………………...………. 28


І Колектив і його роль у формуванні особистості


1.1 Поняття колективу у психолого-педагогічній літературі


Колектив – це соціальна спільність людей, об'єднана на основі суспільно-значущих цілей, спільних ціннісних орієнтацій, спільної діяльності та спілкування. Важливою категорією педагогіки є виховуючий колектив, який складається з двох взаємопов'язаних, відносно самостійних колективів – колективу вихованців (учнів) і колективу вихователів (педагогічний колектив).

В двадцяті роки ХХ століття в вітчизняній теорії виховуючий колектив розуміли як мету виховуючих зусиль педагогів (Є.А. Аркін, П.П. Блонський, Н.І. Іорданський, Н.К. Крупська). Ці ідеї втілились в практиці дитячих закладів С.Т. Шацького, С.М. Рівеса, Н.М. Шульмана і особливо А.С. Макаренка, який сформулював основні принципи і методи управління колективом. Ідеї А.С. Макаренка розвивали Ф.Ф. Брюховецький, Т.Є. Коннікова, В.О. Сухомлинський.

В середині шістдесятих років дитячий колектив був охарактеризований як соціально-педагогічна система (А.Т.Куракін, Х.Лейметц, Л.І.Новікова).

В вісімдесяті роки сформувалась уява про виховуючий колектив як диференційовану єдність різнотипних колективів дітей та дорослих.

В дев'яності роки теорія колективу доповнилась поняттям „виховної системи”.


1.2 Сухомлинський В.О. та Макаренко А.С. про вплив дитячого колективу на особистість


В.О. Сухомлинський зробив вагомий внесок у розуміння механізму, психолого-педагогічної суті впливу шкільного класного колективу на особистість дитини. Як і А.С. Макаренко, він вважав, що колектив у духовному житті, у вихованні школярів відіграє значну й своєрідну роль. „Життя і праця в колективі є школою становлення буквально всіх рис особистості. Від того, які ідеї лежать в основі трудових, духовних, морально-етичних взаємин між членами колективу як людської спілки, залежить становлення понять і уявлень особистості про добро і зло, про обов'язок і справедливість, честь і гідність”, – писав педагог [т. 1, с. 150].

Вплив колективу на особистість Василь Олександрович розглядав як серйозну проблему виховної роботи, адже, будучи дуже складним узагалі, з духовним розвитком особистості він ускладнюється ще більше через багатогранність і різноманітність відносин між дітьми [т. 1, с. 347]. Для характеристики цих відносин педагог уперше ввів поняття «доторкання людини до людини». Саме через ці «доторкання» колектив і впливає на особистість, а вже від їх (доторкань) характеру залежить, яким є цей вплив: чи він збагачує, чи збіднює, чи навіть руйнує особистість. Бо «життя колективу – це тисячі й тисячі найнесподіваніших і найтонших доторкань людини до людини: серця до серця, думки до думки, радості до горя, радості до радості, щастя до сум 'яття й безнадії ... Тому так важливо, щоб ці "до­торкання " творили красу, а не завдавали людям болю» [т. І, с. 467].

Вирішальною умовою реалізації виховної ролі цих «доторкань» є знання прихованого механізму їх впливу в процесі спілкування дітей. Помилковим є уявлення багатьох учителів, що цей вплив здійснюєть­ся лише під час зборів, колективних обговорень, бесід на моральні теми тощо.

Розробляючи проблему: колектив – особистість – виховання – самовиховання, поглиблюючи розуміння взаємозалежності виховного потенціалу колективу від вихованості кожної особистості, В.О.Сухомлинський виступає проти фетишизації ролі колективу, який багато педагогів розглядають як абстрактну силу, яка стоїть над особистістю і має право на виховну функцію тільки тому, що він колектив, більшість. Йому в абстракції приписувалися виховні можливості. Тому з позиції гуманізму велике теоретичне значення має така думка педагога: «Особистість і колектив – це дві сторони однієї медалі. Без виховання особистості не може бути й мови про колектив як про виховну силу, а виховання особистості немислиме без самовиховання. У широкому розумінні поняття виховання я уявляю собі як гармонію виховання колективу й виховання особистості, а у вихованні особистості одна з провідних мелодій належить самовихованню» [т.2,с. 101].

Підсумовуючи погляди В. О. Сухомлинського на механізм виховного впливу колективу на особистість, вважаємо за доцільне зробити такі висновки.

На відміну від своїх попередників, які більшою мірою досліджували механізми зовнішнього характеру (спілкування, взаємини, становище особистості в колективі), Василь Олександрович розглядав переважно внутрішні механізми, які пов'язані із психічним станом, реакцією особистості, її власними потребами й свідомим вибором. Він виступав за право особистості як суб'єкта виховного процесу критикувати свій колектив. «Старший школяр глибше усвідомлює свій обов'язок уже не тільки перед певним колективом, а перед суспільством, – вважав педагог. – Це дає йому можливість критично підходити до оцінки не лише особистої діяльності, а й діяльності колективу: в окремих випадках він може бачити, що колектив повинен наполегливіше йти до серйозної мети, до вищих інтересів» [т. 1, с. 291 ].

Педагог відповідно до потреб часу і згідно з об'єктивними зако­номірностями розвитку особистості вважає дитячий колектив тільки одним із чинників впливу на неї, що зумовлено потребою її всебічного розвитку. Отже, визнаючи можливість «мудрої влади» колективу над особистістю, В.О. Сухомлинський виступає проти його цілковитої влади. «Людина, - писав він, - невичерпне ціле (моральне, інтелектуальне, емоційне, естетичне, творче), і знайти форми розкриття, вираження, розвитку цього цілого тільки в одному колективі через обмежені можливості організації відносин між члена­ми цього колективу - завдання нездійсненне» [т. 2, с. 566].

А.С. Макаренко обґрунтував взаємозв'язок виховання і вивчення особистості дитини, колективу і особистості, навчання і виховання; показав співвідношення педагогіки з іншими науками, розкрив шляхи узгодження шкільного, сімейного і позашкільного виховання. Проблемі створення гармонії суспільного і особистого інтересу у вихованні Антон Семено­вич присвятив багато років педагогічної діяльності і багато сторінок своїх творів. У цій гармонії він бачив щастя людини і суть виховання. Виховання в колективі він розглядав як метод спільний для всіх і який у той же час дає можливість розвиватися кожному.

Модель учнівського колективу створена А. С. Макаренком, є неперевершеною. Це колектив, який виникає на основі спільної діяльності і спільних цілей, чіткої демократії життя дітей. «Колектив учителів і колектив дітей, — писав Макаренко, — це не два колективи, а один колектив, і перш за все колектив педагогічний». Високий динамізм життя колективу, тісні зв'язки між його членами, відкрите, демократичне обговорення всіх питань на за­гальних зборах, в інших органах учнівського самоуправління поступово стають запорукою здорової громадської думки; періодична заміна активу, рівні вимоги до кожного і обов'язковий звіт за роботу перед колективом стають перегородкою для чванства, зазнайства, бюрократизму..

Завдяки А.С. Макаренку в теорію виховання і в практику нашої школи широко ввійшли такі методи виховання, як: організація колективу, формування громадської думки, поєднання поваги з вимогливістю, ство­рення позитивних традицій, використання змагання розумних і мотивованих видів заохочень. Не втратила актуальності і в сучасних умовах макаренківська ідея перспективних ліній, як методу розвитку колективу і особистості. «Виховати людину, — писав А.С. Макаренко, — значить виховати перспективні шляхи досягнення завтрашньої радості».

В основу виховання колективу і особистості А.С. Макаренко ставив колективну працю, органічно поєднану з навчанням, грою, спортом. Центральне місце в його системі відводиться поєднанню повноцінної середньої освіти з продуктивною працею на технічно добре обладнаній базі.

М. Красовицький вважає за необхідне зберегти усе найкраще, що виправдало себе у виховній практиці педагогів-гуманістів:

а) головною метою формування та діяльності дитячого колективу є особистість, її здібності, інтереси, потреби, розкриття творчого потенціалу;

б) необхідно зберегти й розширити реальні права дитини у шкільному колективі;

в) важливо забезпечити свободу вибору дитиною світоглядних, політичних, релігійних поглядів, її незалежність від офіційних шкільних орієнтирів;

г) фундаментальною засадою колективістського виховання є створення у дитячому колективі системи гуманних стосунків, які забезпечують гідне місце кожної особистості, увагу і повагу до її думок, проблем, турбот;






Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.