Педагогічні ідеї Марії Монтессорі в сучасних дощкільних закладах (113420)

Посмотреть архив целиком

Зміст


Вступ

1. Життєвий шлях М. Монтессорі і розвиток її педагогічної системи

2. Технологія саморозвитку Марії Монтессорі

2.1 Концептуальні положення

2.2 Мета і завдання

2.3 Понятійний апарат

2.4 Зміст технології

2.5 Вимоги до особистості педагога

2.6 З досвіду роботи

3. Особливості змісту педагогічної технології «Будинок вільної дитини»

3.1 Дидактичний матеріал технології

3.2 Основний урок – презентація

3.3 Уроки номенклатури – індивідуальні уроки

3.4 Диференційована система матеріалів для саморозвитку дитини

3.4.1 Матеріали для вправ у повсякденному житті та вироблення навичок соціальної поведінки

3.4.2 Матеріали для вправ на розвиток сенсорики

3.4.3 Матеріали для вправ на розвиток мовлення, навичок письма, читання, математичних уявлень

3.4.4 Матеріали для вправ із розділу «Космічне виховання»

Висновки

Список використаних джерел


Вступ


Педагогіка видатного італійського гуманіста Марії Монтессорі (1870-1952), як справедливо стверджують, « завоювала весь світ » у світовому педагогічному досвіді не було і не має такого органічного поєднання різних знань, як у розробленій нею технології. Загалом педагогічна система М. Монтессорі репрезентує теорію вільного виховання й сенсуалізму (напрям у теорії пізнання, який визнає відчуття єдиним джерелом знань) у педагогіці. Глибина реалізованих у цій технології теоретичних положень, досконалий методичний і дидактичний інструментарій дають змогу використовувати їх у різних педагогічних умовах.

Не багатьом ученим і педагогам пощастило за життя здобути світове визнання і повагу, побачити, як поширюються та реалізуються їхні ідеї. М. Монтессорі належить до таких постатей у світовій педагогіці. Засади Монтессорі - педагогіки реалізують Монтессорі - дитячі садки, Монтессорі - школи. Функціонують вони в країнах Європи, Америки, Азії, Австралії. На початку ХХ сторіччя такі навчально-виховні заклади діяли в нашій країні, однак згодом у зв’язку з уніфікацією типів освітніх закладів, програм і методів роботи з дітьми, а також через різку критику теорії Монтессорі за її невідповідність комуністичній ідеології їх було заборонено. На початку 90 – х років ХХ ст.. вітчизняну Монтессорі – педагогіку відроджено. Нині в окремих дошкільних закладах України, як і Росії та Білорусії, принципи Монтессорі – педагогіки інтегруються з традиційними для вітчизняної педагогіки виховними та освітніми програмами.

Світове визнання технологія М. Монтессорі здобула завдяки гуманістичному підходу для виховання і навчання дітей, вірі у безмежні можливості розвитку дитини, опорі на її самостійність та індивідуальність. Виховна мета цієї технології полягає в розкритті духовного та інтелектуального потенціалу дитини, засобами її досягнення є не зовнішні впливи на особистість, а спеціально сформоване середовище, своєрідна «духовна екологія».

Мета курсової роботи – ознайомитися з історією виникнення, впровадження і використання педагогічних ідей Марії Монтессорі в сучасних дошкільних закладах.


1. Життєвий шлях М. Монтессорі і розвиток її педагогічної системи


Марія Монтессорі народилася 1870 р. неподалік портового міста Анкона, що на Адріатиці, в сім’ї військового. Батьки її були глибоко релігійними людьми, неухильно дотримувалися католицьких правил і звичаїв. У такому дусі виховували і свою єдину дочку.

Шістнадцятилітньою вона вступила до Технічної школи Мікеланджело Буанаротті з наміром здобути професію інженера. Однак невдовзі її інтереси переорієнтувалися на медицину, і Марія стала студенткою медичного факультету університету. На той час це був ризикований вчинок, оскільки вища освіта жінок не схвалювалася. У липні 1896 року М. Монтессорі отримала (перша серед жінок Італії) диплом доктора терапії та хірургії Римського Університету.

Після закінчення Університету вона створила спеціальну школу, а згодом і медико – педагогічний інститут для дітей з бідних сімей та сиріт, де розробила та застосувала різноманітний дидактичний матеріал, який пізніше увійшов в історію як « Золотий матеріал » Монтессорі.

За власною методикою М. Монтессорі навчила дітей читати і писати так, що на вступному іспиті до народн6оїь школи вони виявляли значно кращі результати, ніж діти з нормальних сімей. Це викликало справжню педагогічну сенсацію. Успішність, як вважала Монтессорі, залежить від методів навчання: психічний розвиток занедбаних дітей підтримували і стимулювали, а розвиток дітей з нормальних сімей затримували через відсутність індивідуальних програм навчання.

Розробляючи власну педагогічну систему, М. Монтессорі спирались на ідеї французьких психіатрів і педагогів Жанна–Гаспара Ітара (1775-1838) та Едуарда Сегена (1812-1880), які теоретично обґрунтували і практично довели неабиякі можливості виховання дітей з особливими потребами за допомогою спеціальних вправ. В ідеї Е.Сегена про доцільність застосування у процесі виховання нормально розвинених дітей фізіологічного методу, що ґрунтується на індивідуальному дослідженні дитини, організації виховних прийомів з урахуванням фізіологічних і психологічних явищ, М. Монтессорі побачила потенціал, реалізація якого могла б реформувати школу, виховання загалом.

Вона почала працювати зі звичайними дітьми, становище яких у школах було набагато гіршим, ніж її вихованців. Необхідність послуговування найновішими науковими даними спонукала її до вступу на філософський факультет університету, де вона опанувала проблеми експериментальної психології, дидактику початкової школи, одночасно викладаючи педагогічну антропологію. Результатом цієї праці стала книга « Педагогічна антропологія », в якій Монтессорі підтримує положення свого вчителя, відомого італійського антрополога Джузеппе Серджі про те, що «проводити антропологічні виміри зовсім не означає встановлювати систему педагогіки», а «для відшукування розумних природних методів виховання суттєво необхідно проводити точні та раціональні спостереження над людиною як особистістю, особливо в період до 7 років, оскільки це вік, у якому повинні закладатись основи виховання і культури».

Після багаторічних наукових пошуків М. Монтессорі задумалася над створенням системи, яка була б строго індивідуалізованою, давала б змогу педагогові спостерігати за дитиною і вивчати її. Посередником між педагогом і дитиною, за її переконанням, має бути дидактичний матеріал, покликаний пробудити самодіяльність дитини, допомагати її самовихованню, самонавчанню, саморозвиткові. Зібравши, осмисливши й інтегрувавши компоненти багатьох педагогічних теорій (Р.Перейри, Ж.-Г. Ітара, Е.Сегена, Дж.Локка, Ж.-Ж. Руссо, Й.-Г. Песталоцці, Ф.Фебеля та ін.), М. Монтессорі розробила цілісну систему, в якій відсутність, на перший погляд, теоретичної новизни й оригінальності, за багатьох безперечних переваг, є її головною практичною силою.

У 1907 р. М. Монтессорі трапилася нагода застосувати на практиці свою теорію та результати перших спостережень і дослідів. Генеральний директор Римської домобудівної асоціації, талановитий інженер Едуардо Таламо, наважившись на соціальний експеримент, запропонував їй відкрити в реконструйованих Асоціацією будинках новий тип дошкільного закладу – денний притулок, школу для малюків. Створений « Будинок дитини » М. Монтессорі використала як своєрідний експериментальний майданчик. Спеціальне середовище в ньому стимулювало природний роз0виток дітей. Навчалися вони з 9 до 16 год.; а їхні заняття поєднували вільні ігри з молитвами, різноманітну пізнавальну діяльність – зі співами. Все в школі було зорієнтовано на те, щоб привчити дитину до самостійності, сприяти її різнобічному вдосконаленню, допомогти їй організувати свою діяльність, реалізувати свою природу. Не визнаючи класно урочної системи, М. Монтессорі змінила інтер’єр приміщень, у яких навчалися діти. Переставляти відповідно до своїх потреб легкі переносні столики, маленькі стільчики й крісла могла навіть трирічна дитина. Різновікові Монтессорі – групи об’єднували вихованців від 2-х з половиною до 6-ти років. Кожен із них вчився працювати наодинці або разом з іншими. Цей вибір дитина робила сама, дотримуючись основних правил групи і спонукаючи до цього інших. Новачкам допомагали старші, досвідченіші. Здобувши згодом навчальні навички, вони вже допомагали тим, хто цього потребував. Так малюки вчилися поводитися у товаристві різних людей, тобто набували навичок соціальної поведінки.

За таких умов у дітей швидко з’являвся довільний, внутрішній інтерес до занять, що й було метою виховання. Цей досвід М. Монтессорі виклала в книзі « Метод наукової педагогіки, застосовуваний до дитячого виховання у Будинках дитини » (1909).через кілька років стало зрозуміло, що її соціально – педагогічний експеримент завершився великим заслуженим успіхом.

Популярність нової педагогічної системи ширилася за межі Італії. Щоб ознайомитися з нею, до Риму прибували вихователі, вчителі з Іспанії, Голландії, Англії, Швеції.

Педагогічні ідеї м Монтессорі стрімко здобували прихильників у різних країнах. Багатьох із них у 20-40-ві роки вона відвідувала особисто, організовуючи там з феноменальним успіхом лекції й демонстраційні заняття. Всюди створювалися дитячі заклади, які працювали за системою Монтессорі. Її педагогіка не знала державних, національних і релігійних кордонів. Серед друзів М. Монтессорі були австрійський психіатр, психолог Зігмунд Фрейд (1856-1939), американський філософ, психолог і педагог Джон Дьюї (1859-1932), швейцарський філософ, психолог Жан Паже (1896-1980), американський винахідник у сфері техніки Томас Едісон (1847-1931) та ін.


Случайные файлы

Файл
referat.doc
148699.doc
тво.doc
30493-1.rtf
26042-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.