Методика активізації пізнавального процесу школярів до фізичної культури (112783)

Посмотреть архив целиком

ЗМІСТ


Вступ

1. Педагогічне керування та виховання активізації пізнавального процесу

1.1 Педагогічне керування пізнавальною діяльністю учнів

1.2 Виховання в учнів інтересу до занять фізичною культурою

2. Засоби активізації пізнавального процесу на заняття фізичної культури

2.1 Значення пізнавальної активності на уроці

2.2 Використання різноманітних вправ

2.2.1 Різноманітність вправ, які використовуються з метою активізації пізнавального процесу на уроці фізкультури

2.2.2 Застосування різних вправ на уроках фізичної культури

2.3 Завдання по взаємоаналізу дій учнів

2.4 Використання пошукових ситуацій

3. Використання гри з метою активізації пізнавального процесу школярів до занять фізкультурою

3.1 Ігровий метод

3.2 Використання народних ігор та їх роль у розвитку пізнавальної активності до фізичної культури

Висновок

Список літератури



Вступ


Розбудова національної системи освіти активізувала педагогічні пошуки, зокрема пошуки оптимальної організації навчально-виховного процесу, який поєднує практичні дії: планування, педагогічний аналіз, коригування, збір інформації, аналітичне оцінювання інформації, контроль, стимулювання. Наукова теорія управління школою та навчально-виховним процесом практично почала розвиватися в останні 20 - 25 років.

Важливим моментом ефективного проведення уроків з фізичної культури є активізація пізнавального інтересу на заняттях. Оскільки цей момент проводиться на початку уроку, отже від його якості проведення залежить в більшості випадків весь урок.

Новизна проблеми полягає у розгляді можливостей використання ігрового методу для активізації пізнавального процесу.

Мета роботи полягає в тому, щоб з`ясувати особливості пізнавальної активності на уроці та використання різних методів та засобів для здійснення активізації пізнавального процесу.

У відповідності з поставленою метою виникає необхідність постановки та вирішення деяких завдань:

  • з`ясувати особливості педагогічного керування та виховання активізації пізнавального процесу;

  • можливості використання різних засобів та методів активізації пізнавальної діяльності на уроках фізичної культури;

  • розглянути перспективи використання ігрового методу з метою активізації пізнавального процесу.



1. Педагогічне керування та виховання активізації пізнавального процесу


1.1 Педагогічне керування пізнавальною діяльністю учнів


Управління педагогічним процесом - це впорядковані системи, спрямовані на керування групою, колективом; це складний, багатофакторний, цілеспрямований процес дії методів управління на керований об'єкт, варіативність та добір методичних прийомів, технічних засобів навчання, відповідні технології, координація та взаємодія. Мистецтво управління полягає в здатності виконувати завдання системно, комплексно, з урахуванням усіх обставин. Результат управління залежить від рівня знань, професійної підготовки вчителя, його вміння прогнозувати, використовувати сучасні методики, нові технології, форми й методи.

До понятійного апарату теорії управління входять принципи, функції, методи й засоби управління. Результат управління залежить від рівня знань, професійної підготовки вчителя, його вміння прогнозувати, використовувати сучасні методики, нові технології, управлінські форми й методи роботи. Тому до основних професійних функцій учителя як керівника навчального процесу належать :

- діагностична - спрямована на визначення навчально-виховного процесу, її мета - розроблення стратегії й тактики освітньої та виховної роботи з дітьми;

- конструктивно-організаторська - спрямована на організацію педагогічного процесу й забезпечення його ефективності;

- розвивальна (навчальна й виховна) - об'єднує інформаційну і гностичну функції, є провідною в діяльності педагога;

- комунікативна - характеризує стиль взаємин між педагогами й дітьми, педагогами й батьками;

- досліджу вальна - проявляється в умінні вчителя накопичувати та аналізувати факти поведінки дітей, бачити їх причини та наслідки, аналізувати педагогічні засоби та ефективність їх впливу на колектив і кожну дитину зокрема;

- самоосвіти - забезпечує неперервне підвищення кваліфікації вчителя завдяки поновленню знань і вмінь.

Навчально-виховний процес нагадує типову кібернетичну систему, де відбуваються процеси циркулювання інформації, де є суб'єкт і об'єкт, прямі й зворотні зв'язки тощо. Тому закономірності функціонування навчально-виховного процесу схожі з кібернетичними, хоча мають відмінності, а саме:

1) у дидактичній системі забезпечується керування засвоєнням інформації, ефективність діяльності учня залежить від рівня керівної діяльності вчителя; :

2) навчально-виховна система не може функціонувати нормально, якщо в системі відносин ''учитель—учень" лише прямий зв'язок і немає зворотного;

3) результат керування навчально-виховним процесом визначається двома чинниками: кількістю та якістю інформації про вплив керування на керований об'єкт, суб'єктивними здатностями сприймати цю інформацію та перетворювати її на новий імпульс керування відповідно до заданої мети;

4) система дій, яку виконує учень, залежить від кінцевої мети, регулюється й коригується нею;

5) модель дії, яку треба виконати (іншими словами, "програма мети") випереджає саму діяльність.

У теорії та практиці керування навчально-виховним процесом використовуються графічні, тестові, статичні, динамічні та інші моделі. Використання їх дає змогу об'єктивно дослідити й описати явища; відобразити існуючі зв'язки педагогічних процесів; інтерпретувати результати й галузь їх використання. Наприклад, графічна модель включає похвалинний розклад уроку, основні його складові, проектування діяльності вчителя та учнів. Заповнення програми займає небагато часу і є ефективнішим, ніж написання поурочного плану. Звернімо увагу на складові моделі: час, діяльність, корекцію. Саме тому, готуючи майбутніх спеціалістів до роботи в нових умовах, ми велику увагу приділяємо формуванню їхніх практичних умінь і навичок до управління навчальним процесом у сучасній школі. Під цим поняттям ми розуміємо процес змін в об'єктивних (зміст, організація, методи навчання) і суб'єктивних (зміст і структура розумової діяльності) умовах навчання в бік підвищення їх організованості. У системі навчання об'єктивні умови розглядаємо як підсистему, що керує, а суб'єктивні - як керовану підсистему. Пізнавальною діяльністю учнів можна керувати, спрямування її в потрібному напрямі є головною метою навчально-виховного процесу (Г. Кондратенко, Г. Конфедератов, М. Семикіна, В. Чепелєв, М. Розенберг та ін.).

Увесь цикл керування навчанням можна розділити на такі етапи:

1) попереднє керування: визначення мети, планування, конкретизація завдань, прогнозування;

2) оперативно-коригуюче керування, підбір матеріальної бази, інструктаж, регулювання роботи вчителів, внесення коректив у навчальний процес;

3) кінцевий: контрольний зріз знань і умінь учнів, аналіз одержаних даних, внесення коректив з оптимізації процесу викладання в навчальний процес у цілому.

Учитель керує діяльністю учнів на кожному уроці, формуючи в них прийоми розумової діяльності, вміння аналізувати, встановлювати взаємні й причинно-наслідкові зв'язки, порівнювати, узагальнювати, систематизувати здобуті знання, робити висновки. Перебудовуючи зміст навчального матеріалу, вчитель задає напрям розвитку розумової діяльності учнів і водночас коригує хід пізнання. В даному разі ми говоримо про керування навчанням методом викладання матеріалу.

Внесення нових елементів у структуру розумової діяльності учнів, її збагачення відбувається з урахуванням підготовки школярів до пошукової діяльності, до способів розв'язання проблем. Цей процес є не лише наслідком, а й засобом керування.

Організацію діяльності учнів і керування розв'язанням окремої теми ми називаємо тактикою диференційованого навчання, а послідовність "фрагментів" навчальної програми - стратегією. В інформаційному плані керування суголосне змісту уроку, його зв'язкам з іншими уроками, в структурному - побудові навчального матеріалу уроку, диференційованого навчання [29, 20].

Для підвищення ефективності навчальної діяльності школярів треба продумувати форми уроку, які забезпечували б високу пізнавальну активність учнів, а в першу чергу - чітко сформулювати його мету, створити умови, за яких теорія поєднувалася б із практикою (експеримент, лабораторна робота, робота на навчально-дослідній ділянці).

За традиційної організації навчального процесу на уроці переважає інформаційна діяльність учителя, а школярам відведено роль пасивних слухачів. Тому неабиякого значення надається такій організації навчальної діяльності, яка спрямовувала б учнів на самостійне здобуття знань (самостійна робота з науково-популярною літературою, натуральними об'єктами, підручниками, екранними посібниками тощо).

На уроках фізичної культури учні не повинні бути пасивними слухачами, а активно "діяти". Після пояснень вчителя завдань уроку учні активно виконують рухові вправи.

Зі сказаного можна зробити такі висновки:

1. Правильна організація керування пізнавальною діяльністю школярів за диференційованого навчання активізує її.

2. Стратегія навчання створює змістову основу для оптимальної побудови тактики диференційованого навчання, веде до якісних перетворень у формуванні узагальненого розв'язання завдань.

3. Керування кожним уроком або системою уроків здійснюється за допомогою певної тактики, що приводить до прийняття й розв'язання проблем, задач, передбачених стратегією навчання. Розвивається внутрішня мотивація навчання.

4. Керування пізнавальною діяльністю учнів за диференційованого навчання здійснюється внесенням в її структуру нових способів поряд зі знаннями як інструментом пізнання.

5. Спосіб розв'язання завдань формується успішніше, якщо він є предметом і об'єктом пошукової (продуктивної) діяльності.


1.2 Виховання в учнів інтересу до занять фізичною культурою


Виховання в старших підлітків інтересу до занять фізичною культурою є предметом особливої уваги як у теорії педагогіки, так і в методиці фізичного виховання. Це пов'язано з тим, що в підлітковий вік у школярів відбувається перехід від природної потреби у рухах в усвідомлену необхідність занять фізичними вправами. Такий підхід, як відомо, потребує вольових зусиль учнів, що в підлітковому віці ще не достатньо сформовані. Тому в практичній роботі необхідно спиратися на інтерес, який є великою рушійною силою, може значно підсилити мотиви і заохотити старших підлітків до регулярних занять фізичними вправами [19,25].

Отже, інтерес до занять фізичною культурою належить до мотиваційної сфери особистості. Його психологічною основою є внутрішня мотивація, яка виникає за умов зовнішньої мотивації: вимог учителя, визначення мети занять фізичними вправами, необхідності підготовитися до занять тощо.

Тобто, інтерес як внутрішній мотив діє на учнів силою своєї значущості та емоційної привабливості, яка є виразником естетичних потреб особистості. Намітивши основні орієнтири виховання в старших підлітків стійкого інтересу до занять фізичною культурою, ми прагнули розкрити їх зміст, ефективність методів і прийомів цієї роботи в школі та сім'ї. На першому етапі було також виявлено, фактори, які негативно впливають на виховання в учнів інтересу до занять фізичними вправами.

За даними С. Л. Рубінштейна, А. Н. Леонтьєва, П. В. Сімонова та інших учених виховання в учнів інтересу до будь-якої діяльності багато в чому залежить від впливу на їхню інтелектуальну, емоційно-вольову і мотиваційну сфери. Керуючись цим теоретичним положенням стосовно виховання інтересу до занять фізичною культурою, в роботі були визначені такі основні напрями формуючого експерименту:

формування в школярів системи знань про вплив фізичних вправ на розвиток організму, вмінь і навичок самостійно займатися фізичними вправами на основі здійснення міжпредметних зв'язків фізичної культури з біологією людини, валеологією та іншими предметами;

емоційно-вольовий вплив на учнів, спрямований на формування в них позитивного ставлення до занять фізичною культурою на основі широкого застосування ігрового методу;

вплив на мотиваційну сферу старших підлітків з метою формування в них позитивних мотивів до фізичного самовдосконалення через застосування різних прийомів стимулювання і мотивування.

Враховувались значні розходження в рівнях знань, умінь і навичок учнів з різними рівнями сформованості інтересу, і тому в експериментальній програмі було запропоновано диференційований підхід до учнів різної фізичної підготовленості. В роботі з ними застосовувалися методи переконання, особистого прикладу, стимулювання до участі в спортивних змаганнях тощо. Методи і прийоми, які застосовувалися на уроках, були спрямовані на активізацію в школярів усвідомленого сприйняття значущості фізичних вправ, розвиток мотивації до занять фізичною культурою, формування умінь і навичок самостійно займатися фізичними вправами.

Робота щодо формування інтересу до фізичної культури велася так, щоб словесні форми впливу на їхню свідомість раціонально поєднувалися з практичними методами, показом, повторенням та перевіркою обсягу запам'ятовування змісту й послідовності виконання вправ, усвідомлення їх місця і ролі в режимі дня. Спочатку застосовувалися методи і прийоми роз'яснення, потім демонструвалися вправи, а наприкінці — інструктування, спрямоване на проведення самостійних занять [19,21].

На наступному етапі експерименту були виявлені шляхи підвищення ефективності процесу закріплення знань, умінь і навичок учнів, рівень використання засвоєних вправ у різних варіантах самостійних занять, які проводилися в позаурочний час. На цьому етапі зверталася велика увага на мотиви, які спонукали до формування інтересу та мали важливе значення у житті учнів. На перших уроках формувалося позитивне ставлення до фізичної культури та розвиток пізнавального інтересу до занять фізичними вправами. Використовуючи приклади з життя учасників Олімпійських ігор, учитель підводив учнів до висновку про те, що спорт, фізична культура — надійні помічники для кожного, хто прагне стати загартованою людиною.

На наступних уроках ставилося завдання сформувати в учнів мотиви до самостійних занять фізичною культурою. Для закріплення теоретичних знань, умінь і навичок практикувалися домашні завдання з фізичної культури, ведення щоденників самоконтролю, в яких учні записували свої результати, спостереження та приклади впливу занять фізичними вправами на загальне самопочуття. Аналіз даних щоденників самоконтролю і спостереження за учнями показали, що в значної частини з них з'явилися стійкі мотиви до занять. Вони проявлялися в бажанні та прагненні займатися фізичною культурою і спортом. Кращі, ніж в інших школярів, результати позитивно впливали на позицію однолітків у колективі щодо їх ставлення до навчання та суспільне корисної праці. Ці взаємовпливи пояснюються тим, що такі учні краще усвідомлювали соціальну значущість занять спортом, ставили перед собою перспективні цілі стати сильнішими, витривалішими і підготовленішими до життя.

Основним критерієм визначення результативності роботи на уроках фізичної культури вважається наявність в учнів певного рівня сформованості інтересу до занять фізичними вправами. При цьому враховуються: стійкість інтересу; його спрямованість на самостійні заняття фізичною культурою; поліпшення показників підготовленості (з бігу, стрибків, метань); підвищення рівня знань, умінь і навичок з предмету "Фізична культура"; підготовленість до самостійних занять фізичними вправами (чітке визначення виду занять, їх послідовність і місце в режимі дня, самостійна організація активного відпочинку, виконання домашніх завдань тощо).

Виховання інтересу до фізичної культури передбачається на заняттях, які передбачені в режимі дня, в ході позакласної та позашкільної роботи. Більшість занять у режимі дня бажано проводити в ігровій формі. Використання такого підходу запобігає перевантаженню учнів, забезпечує активний відпочинок й сприяє їх нормальному фізичному розвитку та руховій підготовленості. Потрібно регулярно проводити гімнастику до уроків, фізкультхвилинки, спортивні і рухливі ігри на перервах, практикуються домашні завдання. Постановка перед кожним учнем і класом перспективних цілей, сприйняття підлітками посильних обов'язків щодо виконання державних тестів і нормативів позитивно впливають на залучення їх до самостійних занять фізичною культурою, регулярних тренувань у спортивних секціях. Особливою популярністю серед учнів користувалися секції футболу, футзалу, плавання, боротьби та легкої атлетики. Учні експериментальних класів брали активну участь у роботі шкільних спортивних клубів за інтересами. Робота цих клубів набрала популярності після впровадження в школах бігової гри "Супермарафон — 2001", яка трансформувалася в заочний пробіг по кордонах України, присвячений десятиріччю незалежності України. Цей тривалий пробіг разом з іншими формами клубної роботи сприяв цілеспрямованому вихованню в підлітків інтересу до бігу, появи в них потреби в регулярних заняттях фізичною культурою. При цьому раціонально, з розрахунком поставлених індивідуальних і колективних перспективних завдань організовувався і вільний час, планувалися заняття на кожний день під час канікул. Суспільного значення набули колективні заняття як один з найважливіших стимулів розвитку ініціативи і самостійності учнів [19,22].

У вихованні в підлітків інтересу до занять фізичною культурою велике значення мало тісне співробітництво школи і сім'ї. Учителі школи допомагали батькам здобути необхідні методичні знання, заохочували батьків виконувати роль тренера, пропагували створення в школі та сім'ях фізкультурних традицій і участь у спільних заходах. Цьому, зокрема, сприяли змагання на звання "Краща спортивна сім'я", які проводилися під час зимових і весняних канікул. Для батьків, які мало піклувалися про фізичний розвиток своїх дітей, організовували групові та індивідуальні консультації. В результаті такої роботи деякі з батьків зацікавилися пропозицією ввести щоденники самоконтролю за руховою активністю дітей. Такі щоденники були необхідні вчителю для отримання цінної інформації про індивідуальні потреби учнів у заняттях фізичною культурою, про особливості виховання в них інтересу до регулярних занять фізичними вправами в домашніх умовах.

Спільна робота школи і сім'ї активізувала участь батьків у складанні індивідуального плану та контролю за його виконанням, сприяла значному підвищенню активності дітей під час занять фізичними вправами. У багатьох сім'ях діти разом з батьками почали виконувати ранкову гігієнічну гімнастику, ходити в походи вихідного дня, самостійно займатися фізичними вправами та спортивними іграми у вільний час. Активізувалася фізкультурно-масова робота в цих сім'ях у період зимових і літніх канікул.

У результаті такої цілеспрямованої роботи в експериментальних класах зменшилось число підлітків з низьким рівнем сформованості інтересу до фізичної культури — від 65,7 до 5,7 %; у контрольних класах також спостерігалося зменшення кількості учнів з низьким рівнем інтересу, але воно було незначним — від 66,0 до 43,3%. У групі з високим рівнем сформованості інтересу також зафіксовано значне збільшення кількості учнів: у експериментальних класах — від 17,1 до 78,6 %, а контрольних — від 16,3 до 40,5 %. Наведені дані свідчать про те, що в експериментальних класах робота з виховання в школярів інтересу до фізичної культури була результативнішою. Причому така закономірність спостерігалася у всіх трьох умовно визначених групах учнів. Це свідчить про ефективність роботи за експериментальною методикою, її результати дають змогу дійти висновку про те, що основним у вихованні інтересу до занять фізичною культурою є: цілеспрямована робота з кожним учнем; включення у виховну роботу пізнавальних елементів (відомостей про історію фізичної культури і спорту, значення того чи іншого фізкультурно-масового заходу в укріпленні здоров'я учнів тощо); формування в школярів системи знань про вплив фізичних вправ на розвиток організму на основі міжпредметних зв'язків фізичної культури з біологією людини та валеологією; широке застосування в підвищенні емоційності уроків фізичної культури ігрового методу; використання стимулів для формування в школярів позитивних мотивів до самостійних занять фізичною культурою; озброєння учнів знаннями, які необхідні для самостійних занять фізичною культурою; ознайомлення з методикою самоконтролю та методикою дозування фізичних навантажень під час самостійних тренувань; створення для підлітків ситуацій успіху, позитивного емоційного настрою під час занять фізичними вправами тощо.



2. Засоби активізації пізнавального процесу на заняття фізичної культури


2.1 Значення пізнавальної активності на уроці


Практика показує що навчання як процес засвоєння знаннь, навичок і умінні протікає успішно лише при досить високій пізнавальній активності дітей — прагненні до навчання, до оволодіння більш повними і глибокими знаннями.

При навчанні школярів на уроках фізичної культури виховання пізнавальної активності має важливе значення. Психологи стверджують, що, навіть коли людини учать виконувати фізичні дії, то центральна ланка все ж психологічна. В усі практичні дії обов'язково входять елементи дій психологічних, і без них не можна навчитися зовнішнім, практичним діям.

Активізувати пізнавальну діяльність учнів фізичної культури на уроках, важливо ще й от чому. Не один вчитель познайомився на практиці з пасивністю учнів у навчальній діяльності з падінням інтерес до занять фізичними вправами. Причини? Одна з них у тім, що, згідно програмі, навчання тим самим руховим діям, бігу, наприклад, стрибкам, метанням, здійснюється протягом багатьох років, і вчитель часто не різноманітить цей процесс. Інша причина — нерідко вчителі в своїй практичній роботі обмежуються в своїй практичній роботі обмежуються навчанням репродуктивним, т. т. вимагають виконання завдань за зразком У кращому випадку дається схема дії без пояснення доцільності рекомендованихспособів виконання вправ. Таке навчання позбавляє дітей прояву творчого початку в діях, що і приводить до пасивності [6,42].

Центральною ланкою педагогічної роботи вчителя є активізація пізнавальної активності, яка відбувається на уроці. А тому з точки зору організації кожен урок повинен бути зорієнтованим, спроектованим, інструментованим, а потім — виконаним, проаналізованим, оціненим. Навчальний процес— головна ланка в діяльності вчителя, який становить 90 відсотків часу спілкування вчителя з учнями.

Специфіка активізації пізнавальної діяльності вчителем на уроці полягає в тому, що він співпрацює з учнями, його успіх значною мірою залежить від взаєморозуміння та взаємодії всіх суб'єктів навчально-виховного процесу, розподілу і кооперації їх спільної праці. У його обов'язки входить забезпечення, перш за все організації власної діяльності, яка реалізується у зовнішньому та внутрішньому аспектах. Це особливо важливо, тому що, як доведено вченими, коефіцієнт залежності організованості учнів від організованості вчителя досить високий [17]. З точки зору зовнішньої— організація діяльності вчителя реалізується у створенні комфортної зони праці: обладнання робочого місця необхідними приладами, різновидами наочних посібників, класним журналом, учнівськими зошитами та ін. Їх наявність та організація повинні відповідати вимогам ергономіки (зручності і швидкодії у використанні).

Важливо також забезпечити відповідні санітарно-гігієнічні умови для продуктивної навчальної роботи в класі (освітлення класної кімнати чи навчального кабінету, температурний і повітряний режим у класі, усунення шумових завад). Учитель планує і оптимально розподіляє навчальне навантаження на учнів на кожному етапі уроку і уроці в цілому з врахуванням динаміки їх працездатності протягом уроку, робочого дня, тижня. До зовнішньої організації, як було зазначено вище, відноситься також організація кожної складової структури уроку.

Організації пізнавальної діяльності учнів та їхньої поведінки на уроці передбачає реалізацію певних завдань уроку, а саме:

  • донесення до свідомості учнів розуміння поставлених завдань,

  • використання різних установок (переконання, навіювання),

  • досягалися стійкість і зосередженість уваги учнів, їхня підготовленість до уроку,

  • актуалізування попереднього досвіду учнів у процесі вивчення нового матеріалу,

  • використання прийомів і форм роботи, за допомогою яких досягає вчитель активності учнів, їхньої самостійності,

  • відповідність викладу матеріалу встановленим вимогам до учнів;

  • рівень особистої відповідальності учнів за якість та ефективність навчальної роботи,

  • прагнення учнів до вирішення проблемних ситуацій, оволодіння знаннями, вміннями, навичками здійснювати самоконтроль, самооцінки, взаємооцінки,

  • прагнення учнів зрозуміти значення засвоєного і використати його у власній руховій діяльності,

  • інтерес учнів до власного розвитку, успіхів та рівень їхньої відповідальності за власний фізичний стан,

  • стабільний емоційний стан учнів


2.2 Використання різноманітних вправ


2.2.1 Різноманітність вправ, які використовуються з метою активізації пізнавального процесу на уроці фізкультури

В сучасній теорії фізичного виховання найбільш науково обґрунтовані для практичного застосування виділяють фізичні вправи за такими ознаками.

Фізичні вправи за ознакою переважного впливу на прояв і розвиток фізичних якостей:

силові, що передбачають подолання опору;

швидкісні, що передбачають короткочасне виконання рухових дій з великою швидкістю;

швидкісно-силові, які вимагають прояву великих зусиль за якомога коротший час;

на витривалість, які передбачають тривале виконання рухових дій без перерви для відпочинку або їх повторне виконання до втоми;

на спритність, виконання яких вимагає складнокоординаційних дій, незвичайних вихідних положень, перебудови рухової діяльності відповідно до зміни ситуації;

на гнучкість, що виконуються з великою амплітудою;

на рівновагу, які виконуються на обмеженій площі опори — на підвищенні та рухомій опорі.

Фізичні вправи за їх значенням для вирішення освітніх завдань:

основні (змагальні), які є предметом засвоєння відповідно до вимог програм фізичного виховання або конкретного виду спорту;

підготовчі, за допомогою яких розвивають необхідні для виконання основної вправи рухові якості;

підвідні, за допомогою яких легше засвоїти техніку складних за структурою основних вправ.

Фізичні вправи за їх значенням для розвитку тої чи іншої групи м'язів: вправи для м'язів рук і плечового пояса; вправи для м'язів тулуба і шиї; вправи для м'язів ніг і тазу.

Фізичні вправи за видами спорту (гімнастичні, ігрові, легкоатлетичні тощо). В свою чергу, кожен вид спорту має власну класифікацію вправ.

Окрім вище зазначених класифікацій існують і інші, наприклад, у біомеханіці вони поділяються на статичні, динамічні, циклічні, ациклічні, комбіновані та ін.; у фізіології — вправи максимальної, субмаксимальної, великої, помірної потужності та ін.

Фізичні вправи мають педагогічне значення. Знання видової різноманітності фізичних вправ дозволяє вчителю орієнтуватись у великій масі рухових дій, що є засобами фізичного виховання, і для вирішення конкретних його завдань обрати ті з них, які для даної ситуації будуть найефективнішими.


2.2.2 Застосування різних вправ на уроках фізичної культури

Багато вчителів стимулюють діяльність школярів, варіюючи способи виконання знайомих вправі, способи організації навчальної діяльності учнів і т д. Подібна різноманітність створює визначений емоційний фон, викликає інтерес до фізичних вправ. Однак більш широкі можливості для підвищення в дітей інтересу до занять полягають, на наш погляд, в організації пізнавальної діяльності учнів та шляхом надання їм більшої самостійності, творчої ініціативи, шляхом ускладнення (у межах доступного) пізнавальних задач, що вимагають застосування набутих знанні і навичок в різних змінних умовах навчальної діяльності.

Які же реальні можливості виховання пізнавальної активності на уроках фізичної культури?

Щоб активізувати пізнавальну деятельность учнів було намічено: підвищити рівень знанні по фізичній культурі в школярів, виробити у них свідоме відношення до освоєння рухових дій [11,13].

Насамперед важливо було визначити, які знання по техніці досліджуваних рухових дій треба дати учням. Враховувалося, що по нашому предметі немає підручника. Тому, щоб компенсувати цей недолік, звернулися до міжпредметних зв'язків. При повідомленні теоретичних відомостей з фізичної культури використовуються знання, що одержують школярі на уроках з інших навчальних предметів. Але спиратися тільки на наявні знання (коли пройдені відповідні теми) виявилося недостатнім. Важливо ще і роз'ясняти незнайомі поняття, що входять у зміст інших дисциплін загальшкільного курсу, необхідні для засвоєння, поглиблення знанні по фізичній культурі (якщо предмет або тема ще не вивчалися, але їхнє вивчення передбачається в інших чвертях навчального року або в наступних класах). При цьому встановлюється контакт із викладачами інших навчальних дисциплін, а безпосередньому повідомленню теоретичних відомостей передує підготовча робота:

намічена до вивчення рухових дій, аналізується — визначається його біодинамічна рухова структура з'ясовуються гігієнічні вимоги до його виконання і вплив на розвиток рухових якостей;

визначається зразковий обсяг і зміст теоретичних відомостей, знання яких допоможе учнем зрозуміти закономірності виконання досліджуваних вправ й успішно освоїти їх;

установлюються, які предмети шкільного курсу і якої саме теми використовувати при повідомленні конкретних зведенні по фізичній культурі;

уточнюється, які з намічених тем по інших предметах вивчалися вже, а які тільки мають вивчатись (опора на знання або роз'яснення понять що ще не вивчалися);

визначається послідовність викладу теоретичних відомостей в серії уроків намічених на навчання конкретній руховій дії, на кожен урок планується визначений обсяг інформації, органічно (без збитку для рухової діяльності) вхідний у структуру і зміст уроку;

рекомендується учнем повторити відповідні теми по інших предметах; оскільки працюємо в контакті з вчителями інших предметів, вони на своїх уроках перевіряють виконання цього завдання.

Зрозуміло, міжпредметні зв'язки не самоціль. Вони використовуються при навчанні руховим дій, освоєння яких у значній мірі залежить від розуміння учнями біомеханічних закономірностей і структури руху, при виконанні вправ, що викликають значні функціональні зрушення в організмі учнів, які займається, потребуючи забезпечення визначених гігієнічних умов, а також вправ, що неоднозначно впливають на розвиток фізичних якостей.

Вправи, прості по координації (махові рухи руками в різних напрямках, що пружинять нахили, підскоки, перехід з упора присівши в упор лежачи і т.п.): вимагають спеціального розучування з застосуванням знань по інших шкільних предметах. Навряд чи доцільно розкривати структуру, наприклад, звичайних присідань, але важливо пояснити призначення варіантів цієї вправи, що відрізняються по способі виконання і режиму роботи м'язів. Якщо присідання виконуються на носках або з піднімань на носки наприкінці випрямлення, вони виявляють більший вплив на м'язи задньої поверхні гомілки, чим присідання на всій ступні. Присідання в помірному темпі, повторюються багато разів підряд, сприяють розвиткові переважно силової витривалості; і виконувані ж у гранично швидкому темпі серіями з невеликим числом повторенні кожної, розвивають у більшій мері властивості м'язів (ніг) до швидких скорочень ("швидкість і силу"). Для успішного оволодіння, наприклад опорним стрибком або метанням малого м'яча на дальність способом "через спину і плече" учням корисно знати, що результат (якісний і кількісний) виконання цих вправ залежить від ступеня розвитку (і прояву) спеціальних фізичних якостей [11,14].

Особливої уваги в досвіді А Г Осколка заслуговує чітка постановка задач, диференційований підхід, вэаимообучение, контроль за виконанням навчальних завдань і оцінка (взаємооцінка) результатів навчальної діяльності школярів

Активність учнів тісно зв'язана з усвідомленням ними важливості виконуваних задач. Учень, що не розуміє мети своєї роботи науроці, не одержує користі від вправ. Тому при навчанні руховим діям систематично подають відповідну інформацію, що, як правило, обов'язково розкриває і важливість, і необхідність того або іншого завдання, вправи. Наприклад, намічаючи навчання опорному стрибкові, пояснюють, що сам стрибок не самоціль, що стрибок через козла, коня не життєво необхідне уміння, але що опанувати їм дуже важливо, тому що багаторазові стрибки зміцнюють силу м'язів, розвивають координацію рухів, виробляють уміння орієнтуватися в просторі в незвичайних умовах Таким чином, щораз, повідомляючи теоретичні відомості, прагнуть виробляти в школярів переконання в крайній важливості занять фізичною культурою для нормального, розвитку людини Формуванню такого переконання допомагають і пояснення про вплив правильно застосовуваних фізичних вправ на здоров'я людини, на його поставу. Приводжимо конкретні приклади, що показують, яку роль відіграють у житті людини такі якості, як сила, швидкість, витривалість. Використовують і протилежні приклади — про пагубний вплив малорухомого способу життя на людський організм.

Відомо, що велику роль у вихованні свідомої активності учнів відіграє активізація їхнього мислення в процесі навчання, завдяки чому одержувані на уроці знання закріплюються значно міцніше [6,42].

Активізує розумову діяльність учнів постановка кожним учнем перед собою визначеної задачі в процесі навчання. Тому домагаюся, щоб кожен учень на уроці міг чітко відповісти на запитання "Яку задачу ти ставиш перед собою в даній спробі?" Для цього насамперед на одному з перших уроків у визначеній серії занятть створюють повне і правильне уявлення про техніку намічуваного для вивчення рухової дії (або окремих вправ). А потім створюють умови, що допомагали б учням у кожній спробі ставити 1-2 конкретні задачі.

Намічаючи навчання новій руховій дії, попередньо здійснюють перевірку готовності учнів до їх освоєння. При цьому уточнюють, що повинен знати учень, що він повинен вміти, які вправи повинен уміти виконувати перш, ніж приступити до розучування намічуваної рухової дії. Така попередня перевірка готовності створює умови для диференційованого підходу до учнів. Диференційоване навчання, як відомо, основа успішного навчання.

Після первісного ознайомлення з технікою цієї рухової дії за загальнопринятою методикою учні сидячи на ослоні, виконують захоплення висячого каната ногами і руками. З цього положення, випрямляючи ноги, згинають руки. Учні, для яких ця вправа не під силу, складають 1 навчальну групу. Тим, хто виконав першу вправу пропонується наступна у висінні на канаті підтягти ноги і захопити канат вивченим способом. Ті, хто виконав завдання утворять III навчальну групу. Той, хто не зміг удержатися висячи при підтягуванні ніг, складає II групу.

Далі навчання ведеться диференційовано III група виконує лазіння в повній координації Головне завдання — з кожною спробою подолати більшу відстань. I і II групи виконують додаткові завдання для успішного оволодіння лазінням. Лазіння по горизонтально закріпленому канаті, сковзаючи спиною по ослоні. Для виконання вправи на підлозі під спину треба підкласти брезентовий прямокутник 40 X 60 см. На ньому добре сковзати по фарбованій підлозі. При ковзанні на підлозі або ослону сила тертя впливає так само, як і сила ваги при лазінні по вертикальному канаті Поступово кінець горизонтального каната і відповідно кінець ослону піднімаються усе вище до рейок гімнастичної стінки, щоб лазіння виконувалося під кутом 45—60° (замість канатів використовуються і похило закріплені шести). Паралельно з лазінням по похилому канаті учні I і II груп виконують вправи для розвитку сили м'язів кистей і згиначів рук, ступнів і розгиначів ніг, для зміцнення м'язів черевного преса; піднімання зігнутих ніг у висоту на гімнастичній стінці; підтягування з висіння стоячи і лежачи; перекочування ногами набивного м'яча; в положенні лежачи і сидячи піднімання набивного м'яча, затиснутого ступнями; лазіння по гімнастичній стінці розученими способами, переступаючи через кілька рейок відразу. Учні II групи вправляються в утриманні висіння на канаті без допомоги ніг. Цьому сприяють вправи у висінні лежачи і стоячи, лазіння по гімнастичній стінці й ін.

З похилого каната учні переходять на вертикальний. Якщо в слабких учнів ступні прослизають при випрямленні ніг у висі на канаті (не сильно стискають канат), їм надається допомога в перших спробах. При цьому учень одержує уявлення про силу м'язового напруження, які необхідно прикласти для більш сильного захоплення каната ступнями.

Таким чином, учні кожної групи чітко знають, чим вони займаються і що повинні досягти. Завдяки цьому вони можуть гранично конкретно ставити задачі в кожній зі спроб, які саме — чітке представлення дає описаний вище приклад. Повідомлення повної орієнтованої основи і створення умов для диференційованого освоєння навчального матеріалу дозволяє успішно використовувати такий прийом, як взаємонавчання. Здійснюється воно в трьох варіантах. Один — коли окремі учні добре засвоїли новий матеріал і можуть допомагати товаришам; іншої — коли окремі учні, найбільш підготовлені, що одержали спеціальні знання (поза уроком), виконують роль помічника вчителі і третій — попередня підготовка всіх учнів для виконання ролі навчальних при організації позмінного виконання навчальних завдань (одна зміна вправляється, інша спостерігає, і навпаки). З цією метою на етапі розучування (фронтальним способом) разом з учнями аналізуємо помилки, визначаємо, як них виправити. Наприклад, при розучуванні стрибка ноги нарізно через козла в ширину спостерігаються наступні помилки: 1) зупинка на містку, 2) неодночасний поштовх ногами, 3) вертикальна постановка рук на снаряд, 4) утрата рівноваги при приземленні. Усі ці помилки відзначаємо, аналізуємо і визначаємо для їхнього виправлення завдання (відповідно відзначеним вище помилкам): 1) розбіг і відштовхування при зменшеному відстаней між містком і снарядом, 2) напрыгивание на місток з одного, трьох і п'яти кроків з наступним напрыгиванием на узвишшя (стопа гімнастичних матів), 3) збільшення відстані між містком і снарядом, багаторазове повторення положення початку відштовхування руками в упорі лежачи похило (ноги на статі, руки на ослоні), 4) напрыгивание на узвишшя з наступним зіскоком з м'яким і точним приземленням [6,45]. Або, наприклад, при розучуванні упору на перекладині учні часто допускають такі помилки, як "провалювання" плечей, згинання ніг і рук, нахил голови вперед. При перших спробах розкриваємо ці помилки разом з учнями і визначаємо, як них усунути.

Закріплення правильних рухів надалі здійснюється в процесі взаємонавчання в групах. Учні, що виконують роль помічника вчителі, знають, за чим спостерігати при вправі їх підопічних і як виправляти помилки, що допускаються.


2.3 Завдання по взаємоаналізу дій учнів


Інший діючий засіб виховання пізнавальної активності — завдання по взаємоаналізу дій учнів. Найбільше реанальный спосіб організації навчальної діяльності учнів у даному випадку — змінний: одна зміна виконує завдання, інша не пасивно очікує черги, а спостерігає, учні, згадуючи відомості про біодинамічну структуру досліджуваних вправ, помічають помилки, допомагають усувати їх.

Ще значніші пізнавальні можливості заключають у собі інший вид завдань — контроль за діями товариша (партнера) оцінкою (у балах) за виконання вправи, що розучується. Робота організується так, що виключається взаємооцінка, а це забезпечує велику об'єктивність оцінки. Так, при освоєнні перекиду вперед клас шикується в колону по чотири-шість. Ті, тхо стоїть в першій шерензі праворуч по одному по черзі роблять перекид, а кожен, хто стоїть в другій шерензі оцінює його виконання. Природно, кожна оцінка, що виставляється учнями, контролюється і порівнюється з власною. При розходженні оцінок учневі пропонується пояснити свою думку.

При виконанні завдань по взаємоаналізу і контролю школярі опановують навичками біомеханічного аналізу, учаться застосовувати знання на практиці. Подібні завдання сприяють прояву самостійності учнів, спонукують їх до розширення й поглиблення знань [2,9].

Не менш діючий засіб виховання пізнавательної активності — завдання для самостійної роботи. Найчастіше — проведення самостійної розминки.

Для цього спочатку повідомляються відповідні теоретичні відомості і даються більш прості завдання: підібрати і провести декілька вправ, що впливають на певні групи м'язів; скласти комплекс вправ, придатних для загальної частини розминки, скласти і провести спеціальну розминку до змагання або заняття певним видом вправ. На перших порах завдання виконуються як індивідуальна розминка, а з придбанням необхідних знань і умінь — і як розминка з групою.

Практикуються і завдання по самостійному виконанню додаткових вправ (головним чином на розвиток фізичних якостей) між підходами до основних в даному уроці). Наприклад, при виконанні вправ на поперечині або брусах учні між підходами до снарядів додатково виконують вправи, які розвивають силу м'язів ніг, стибучість; між спробами в стрибках у висоту — вправи, які розвивають силу м'язів рук, гнучкість і т.д.


2.4 Використання пошукових ситуацій


Сприяють вихованню пізнавальної активності так звані пошукові ситуації. Учням називається учбово-пізнавальна задача яку вони повинні вирішувати самі, з частковою допомогою вчителя. Наприклад, при навчанні основам техніки лижних ходів пропонується з`ясуватии, чи доцільно при пересуванні на лижах використовувати палки, чи ефективно позначається їхнє застосування в підвищенні кількісного результату, щоб допомогти учням правильно відповісти, організується навчальний експеримент. Пропонується порівняти ефективність пересування двох учнів (приблизно однакової підготовленості) по глибокому снігу: один використовує палку, інший ні. Такий експеримент наглядно переконує, що палки необхідні при пересуванні, тому що допомагають зберігати стійку рівновагу. Потім пропонується порівняти швидкість пересування (на невеликому відрізку) того самого учня з палками і без них (час фіксується секундоміром). У результаті ті, хто спостерігають роблять висновок: при умілому використанні палок швидкість пересування підвищується. При такому навчанні школярам надається можливість висловити припущення і, зіставляючи явища, що спостерігаються, перевірити і довести істинність власних суджень. Засвоєння знань, таким чином, стає результатом самостійних спостережень учнів, результатом їх активної розумової діяльності [2,10].

Пізнавальна діяльність учнів активізується систематично, включаючи і звільнених від практичних занять. Кожному зі звільнених доручається спостерігати за виконанням вправ конкретним учнем і фіксувати свої спостереження (не повідомляється, за ким ведеться спостереження). У завдання входить: записати назва усіх виконуваних вправ (або зобразити їх графічно), указати число їх повторень, відзначити допущені помилки, виставити відповідну оцінку. Така робота корисна не тільки звільненому, але і вчителеві: аналіз записів дозволить перевірити дозування вправ, установити типові помилки і т.д. Приведені в статті приклади показують чималі можливості підвищення ефективності навчання. Конкретні умови активізації учнів.


Схема 1. Вплив різних дисциплін на розвиток пізнавальної активності учнів



3. Використання гри з метою активізації пізнавального процесу школярів до занять фізкультурою


3.1 Ігровий метод


Втягнути дітей в навчальну роботу, активізувати їх дозволяє також застосування різноманітних методів і прийомів, серед яких не можна не виділити ігровий метод, як самий цілеспрямований, особливо в заняттях з дітьми молодшого шкільного віку. Дозволяючи учням грати самостійно, підводячи підсумки, підкреслюю: "Молодці, ви добре працювали самостійно". Це допомагає утвердити у свідомості учня зв'язок поняття "самостійна робота" із приємною активною діяльністю. Така підготовка дозволяє переходити до більш складних і відповідальних самостійних завдань. Працюючи самостійно учні постійно знаходяться під моїм контролем, при необхідності втручаюся в роботу, виправляю грубі помилки, надають допомогу.

Одночасно з поступовим приученням учнів до усе більш відповідальних самостійних занять формують в них уміння контролювати й оцінювати виконувані дії. Учні вчаться спочатку давати словесну оцінку діям свого товариша, потім доповнюють її виставлянням оцінки в балах. Чим молодше школярі, чим менше в них досвіду в оцінюванні, тим простіше вправи пропонуються для оцінювання. Встановлюються і найпростіші критерії оцінки.

Активізує учнів і об'єктивна оцінка вчителем результатів їхньої діяльності. У цьому плані високий ефект досягається за умови необмеження учнів терміном здачі навчального нормативу в межах якоїсь серії уроків. Дозволяю школярам здавати норматив у будь-який час після наміченого за планом терміну. Адже відомо, що краще тренування — це змагання. Нехай сам із собою, але під час кожної перездачі учень змагається. Напевно, можливі різні варіанти організації перездачі. Але, на наш погляд, найбільш раціональний — це створити можливість учневі підготуватися на додатковому занятті і там же виправити оцінку. Термін, протягом якого можлива перездача, залежить від складності нормативу й активного відношення учня до занять, в останньому намагаються переконати його наочно.


3.2 Використання народних ігор та їх роль у розвитку пізнавальної активності до фізичної культури


Останнім часом особливо гостро постає питання про напрями розвитку фізичного виконання в загальноосвітніх школах. Чинна начальна програма, яка передбачає два уроки фізичної культури щотижня, не забезпечує необхідного обсягу рухової активності школярів. Якщо вірити статистиці, то через відсутність чіткої системи фізичного виховання 53 % учнів мають послаблене здоров'я і відстають у фізичному розвитку, 63 % — порушення постави, 45— 50 % старшокласників потерпають від різних неврозів. 1 це не повний перелік недугів.

А тому треба більш усвідомлено підходити до вибору засобів, методів та форм занять фізичними вправами, а особливо активізації пізнавального процесу на уроках. Необхідно вводити додаткові уроки фізичної культури. Реалізувати це завдання важко з трьох причин: по-перше, за браком відповідного обладнання; по-друге, недостатня кількість учителів фізичної культури; по-третє, відсутність коштів [23,54].

Одним із варіантів вирішення завдання щодо активізації пізнавального процесу на уроках фізичної культури є запровадження в школі національних ігор. Проведення таких ігор у будь-яку пору року не потребує ні спортивних залів, ні спеціально обладнаних майданчиків. Народні ігри без додаткових матеріальних витрат дозволять перейти до трьох уроків фізичної культури на тиждень. Полегшують вони і вирішення проблеми недостатньої кількості вчителів для проведення цих уроків — традиції народних ігор завжди передавалися старшим поколінням молодшому.

Народні ігри в школі можуть проводити класні керівники, батьки, в початкових класах — спеціально підготовлені старшокласники. Останнім заняття іграми дали б можливість перевірити себе на педагогічній ниві перед вступом до педагогічного закладу освіти. 3 часом, можливо, і вчителів-чоловіків у школі побільшало б.

Брати участь в і фах можуть від 2 до 40 осіб будь-якого віку. Скільки на вулицю чи у двір не вийшло б дітей, всі можуть грати, Це значить, що народні ігри, з якими учні ознайомляться на уроках фізичної культури, можна перенести у двір, де зараз діти різного віху часто нудьгують, не знаючи, чим зайнятися.

Від покоління до покоління старші передавали народні обряди, традиції молодшим. Ним вони допомагали зберегти національний колорит як одну із своєрідних і яскравих його граней — народні ігри. Народні ігри є скарбницею людської культури. Ігрова діяльність дітей в народних іграх широка і різноманітна. Дитинство й ігри — нероздільні. Ігри вводять дитину в життя, знайомлять її з довкіллям, допомагають здобути знання і набути трудових навичок, фізично загартуватись [23,54].

В історичному плані інтерес людини до ігрової діяльності постійний. Спершу народні ігри були подібні до виконанні якої-небудь трудової, побутової чи військової дії. Проте умови виховання впливали на зміст ігор. З покоління в покоління народні ігри приходили у зміненому вигляді. Змінювались умови гри, з'являлись ігри з новими сюжетами, продиктованими часом. Проте незмінним протягом віків залишався потяг людей до народних ігор, де можна показати свої спритність, швидкість, витривалість і силу, і це тому, що ігрова діяльність стимулюється потребами, обумовленими самою природою: потребами в русі, тренуванні м'язів і внутрішніх органів. Через народні ігри учень ознайомлюється з навколишнім середовищем, усвідомлює своє ставлення до речей, людей, різних видів діяльності. Ця діяльність допомагає дитині задовольнити у живій І цікавій формі потребу в рухах, виробляти і вдосконалювати якості характеру та волі, а також багато життєво необхідних умінь та навичок.

Серед засобів фізичного виховання народні ігри посідають особливе місце. Народна гра — сукупність різноманітних рухових дій, які зумовлюють поведінку гравці о. Для вчителя — це важіль вкидання, для учнів — це діяльність найбільш цікава, емоційна, творча, а тому приємна.

Народні ігри прості й різноманітні. Багато з них мають окремі елементи спортивних ігор і є доброю підготовкою до них.

Характерною особливістю українських народних ігор не тільки багатство і різноманітність рухів, але і довільне застосування їх у різноманітних ігрових ситуаціях, що сприяє прояву ініціативи й творчої активності учнів.

Визначальною особливістю ігрової діяльності дітей в українських іграх є поєднання двох дуже важливих факторів: з одного боку, діти залучаються до практичної діяльності, розвиваються фізично, звикають самостійно діяти; з другого боку, вони одержують моральне й естетичне задоволення від цієї діяльності, поглиблюють знання про навколишнє середовище. Все це сприяє вихованню всебічно розвиненої особистості. Таким чином, народна гра — це один із колективних засобів виховання: вона спрямована на всебічну фізичну підготовленість, удосконалення функцій організму, виховання морально-вольових якостей, а також сприяє розвиткові творчих здібностей гравців.

Рівень пізнавальної активність є показником розвитку особистості. В.І. Лозова виділяє три рівні активності школяра: виконавська, реконструктивна і творча Г. І. Щукіна визначає творчу активність як "виший рівень, оскільки саме завдання ставиться школярем, а способи його виконання вибираються нові, нешаблонні, оригінальні".

Творча пізнавальна активність школярів — це така активність, яка передбачає внутрішнє прагнення до активної участі в навчальному процесі як пошук ним самостійних шляхів вирішення різних проблем.

Щоб цілеспрямовано розвивати в учнях творчу активність піл час вивчення народних ігор, необхідно насамперед чітко усвідомити основні риси творчої діяльності, які мають бути сформовані в учнів протягом усього періоду вивчення народних ігор у школі. Не питання найбільш детально розглянуте І. Я. Лернером, який виділяє такі процесуальні риси творчої діяльності:

1) самостійне перенесення знань і вмінь у нову ситуацію;

2) передбачення нових проблем у знайомих, стандартних умовах;

3} передбачення нової можливої функції знайомого об'єкта;

4) передбачення структури об'єкта, що підлягає вивченню;

5) уміння бачити альтернативу вирішення проблеми, альтернативу підходу до пошуку;

6) уміння комбінувати відомі аспекти проблеми для конструювання нового способу її вирішення;

7) уміння створювати оригінальний спосіб за відомих інших.

Перелічені риси є тими основними елементами досвіду творчої діяльності, якими мають володіти школярі під час вивчення народних ігор. Оволодівши ними, учні одержують базу для подальшого розвитку. Реалізація творчих здібностей дитини під час участі у народних іграх робить її життя багатшим і змістовнішим, збагачує її ровесник в, колекгив, впливає на навчально-виховний процес. Творча активність школярів реалізується, як правило, не в створенні об'єктивно нового, а в створенні суб'єктивно нового, при фантазуванні, уявленні, усвідомленні причинних зв'язків і залежності різних явиш тощо.

Творча активність може виявлятися на різних рівнях: від перенесення набутих знань, умінь, досвіду в нову ситуацію до спроможності знайти новий варіант вирішення проблеми. Вона може виявлятися постійно або епізодично. При цьому слід широко враховувати творчу активність самих дітей. Учителю фізкультури даються необмежені можливості разом із дітьми винаходити, уточнювати і вводити нові правила гри.

У практиці проведення народних ігор буває так, що з окремих епізодів однієї три виникає можливість для створення кількох різних за характером ігор, а буває н так, що вдало об'єднавши елементи кількох відомих ігор, можна створити нову, самостійну і захоплюючу гру.

Такі можливості учитель повинен використовувати для збагачення педагогічної практики добором корисних і цікавих народних ігор, а також для розвитку творчої активності учнів [23,55].

Більш як 15 років тому в Шарівській ЗОШ Богодуніаського району Харківської області був введений третій урок фізкультури. Проводили його спочатку як спортивну годину груп подовженого дня, а потім — як факультатив.

Основним змістом цього уроку були українські народні ігри. Внаслідок попередньо пройденого опитування учнів школи було виявлена, що діти грають передусім у жмурки, латки, схованки, квачі. 95,3 % не знали, як грати в галку. 97,8 % — в цурки, 18.1 % респондентів не знали ні однієї української народної гри.

Учням дали завдання з'ясувати у людей старшого покоління, в які ігри вони грали в дитинстві, а потім провести ш ігри з товаришами на уроці.

Таким чином, закріплювались зв'язки між поколіннями, відроджувались національні традиції і культура, виховувалася повага до них.

Творчість, що при цьому виявлялась, надавала дітям особливої чарівності, оскільки творча думка формується в учневі тоді, коли по відношенню до знань він займає свою особисту життєву позицію.

Активне вираження: особистого ставлення до здобутих знань і є тин, що слід назвати розумом особистості, яка формується. Активність виражалась насамперед у тому, що дитина ставала діяльним, зацікавленим учасником процесу оволодіння знаннями [23,55].

Аналіз результатів цієї роботи показав, що, по-перше, зросли рухова активність дітей та показники їхньої рухової підготовленості, по-друге, посилився інтерес до уроків фізичної культури, по-третє, виявився позитивний вплив занять на стан здоров'я учта.

Було проведено архівне обстеження українських обрядів, і на сьогодні зібрано більш як 400 українських народних ігор та 70 лічилок.

Ігри упорядковані відповідно до вікових категорій по класах, за характером переважного виду діяльності (біг, єдиноборство, стрибки, метання, розвиток координаційних здібностей тощо), предметна (хороводи, пісні, танці, латки, схованки, жмурки, тихі ігри тощо), а також відповідно до фор" фізичного та естетичного виховання (перерви між уроками, спортивні години у трупах подовженого дня, екскурсії, походи, народні свята тощо).



Висновок


Мистецтво управління полягає в здатності виконувати завдання системно, комплексно, з урахуванням усіх обставин. Результат управління залежить від рівня знань, професійної підготовки вчителя, його вміння прогнозувати, використовувати сучасні методики, нові технології, форми й методи. Виховання в старших підлітків інтересу до занять фізичною культурою є предметом особливої уваги як у теорії педагогіки, так і в методиці фізичного виховання.

Практика показує що навчання як процес засвоєння знаннь, навичок і умінні протікає успішно лише при досить високій пізнавальній активності дітей — прагненні до навчання, до оволодіння більш повними і глибокими знаннями. При навчанні школярів на уроках фізичної культури виховання пізнавальної активності має важливе значення.

Широкі можливості для підвищення в дітей інтересу до занять полягають, на наш погляд, в організації пізнавальної діяльності учнів та шляхом надання їм більшої самостійності, творчої ініціативи, шляхом ускладнення (у межах доступного) пізнавальних задач, що вимагають застосування набутих знанні і навичок в різних змінних умовах навчальної діяльності. Інший діючий засіб виховання пізнавальної активності — завдання по взаємоаналізу дій учнів. Найбільше реанальный спосіб організації навчальної діяльності учнів у даному випадку — змінний: одна зміна виконує завдання, інша не пасивно очікує черги, а спостерігає, учні, згадуючи відомості про біодинамічну структуру досліджуваних вправ, помічають помилки, допомагають усувати їх. Сприяють вихованню пізнавальної активності так звані пошукові ситуації. Учням називається учбово-пізнавальна задача яку вони повинні вирішувати самі, з частковою допомогою вчителя.

Втягнути дітей в навчальну роботу, активізувати їх дозволяє також застосування різноманітних методів і прийомів, серед яких не можна не виділити ігровий метод, як самий цілеспрямований, особливо в заняттях з дітьми молодшого шкільного віку. Одним із варіантів вирішення цієї проблеми є запровадження в школі національних ігор, які у всі член були одним із основних засобів виховання молоді, насамперед фізичного. Проведення таких ігор у будь-яку пору року не потребує ні спортивних залів, ні спеціально обладнаних майданчиків. Народні ігри без додаткових матеріальних витрат дозволять перейти до трьох уроків фізичної культури на тиждень. Полегшують вони і вирішення проблеми недостатньої кількості вчителів для проведення цих уроків — традиції народних ігор завжди передавалися старшим поколінням молодшому. Це досить ефективний та діючий засіб активізації пізнавальної активності до зянять фізичною культурою.



Список літератури


  1. Аросьев Д.А. и др. Как увлечь физической культурой (школьников). // Физическая культура в школе. – 1987. - №4. – С. 6 – 10.

  2. Аросьев Д.А. и др. Как увлечь физической культурой (школьников). // Физическая культура в школе. – 1987. - № 5. – С. 8 – 12.

  3. Артюшенко О.Ф. та інші. Виховання інтересу до фізкультури у юнаків 15 – 17 років з урахуванням морфофункційних відмінностей. // Фізичне виховання дітей та молоді. – К., 1990. – Вип. 13. – С.9 – 13.

  4. Безропильний О.П. Виховання в учнів інтересу до фізичної культури шляхом удосконалення методичного забезпечення шкільних спортивних майданчиків. // Фізичне виховання дітей і молоді. – К., 1990. – Вип. 13. – С.33 – 35.

  5. Богданов Г.П. Игры и развлечения в группах продленного дня: Пособие для учителей. – М.: Просвещение, 1985.

  6. Бахчанян Г.С. Мотивація інтересу до занять фізичною культурою і спортом. // Педагогіка і психологія. – 1998. - № 4. – С. 41 – 47.

  7. Васьков Ю.В., Пашков І.М. Уроки фізкультури в загальноосвітній школі. 10 – 11 класи. – Х.: Торсінг, 2004. – 256 с.

  8. Волков Л.В. Физическое воспитание учащихся. – К., 1988.

  9. Геллер Е.М. Игры на переменах для школьников 1 – 3 классов. – М.: Физкультура и спорт, 1985.

  10. Геллер Е.М. Игры на переменах для школьников 7 - 9 классов. – М.: Физкультура и спорт, 1985.

  11. Гусев В. Основи формування інтересу до уроків фізичної культури.// Завуч. – 2002. - № 15. – С. 13 – 14.

  12. Крюченков УВ.С. Для формирования устойчивого интереса к занятиям (физкультурой). // Физическая культура в школе. – 1990. - № 5. – С. 38 – 39.

  13. Лозова В.І. Пізнавальна активність школярів. — X.: Основа, 1990. – 348 с.

  14. Ломейко В.Ф. Завитие двигательных качеств на уроках физической культуры. – Минск, 1980.

  15. Матвеев А.П., Мельников С.Б. Методика физического воспитания с основами теории. – М.: Просвещение, 1991. – 191 с.

  16. Методика физического воспитания школьников. // Под ред. Г.Б. Мейксона. – М.: Просвещение, 1989. – 143 с.

  17. Минаев Б.Н., Шиян Б.М. Основы методики физического воспитания школьников. – М., 1989.

  18. Новосельский В.Ф. Методика физической культуры в старших классах. – К., 1989.

  19. Остапенко О. Виховання в учнів 8-9 класів інтересу до занять фізичною культурою. // Фізичне виховання в школі. – 2002. - № 2. – С.19 – 23.

  20. Островерхова Н.М. Аналіз уроку: концепції, методики, технології. – К.: Фірма "ІНКОС", 2003. – 352 с.

  21. Пидкасистый П.И. Самостоятельная познавательная деятельность школьников в обучении. – М.: Педагогика, 1980. – 321 с.

  22. Психорегуляцию – в практику физического воспитания школьников. // Физическая культура в школе. – 1991. - № 6. – С. 12.

  23. Семеренський В. Народні ігри та їх роль у розвитку творчої активності учнів.// Фізичне виховання в школі. – 2000. - № 1. – С.54 - 55.

  24. Староста В. Новый способ измерения и оценки двигательной координации. //Теория и практика физической культуры. – 1998. - № 6. – С. 8 – 11.

  25. Теория и методика физического воспитания. / Под ред. Шияна Б.М. – М., 1988. – 284 с.

  26. Теория и методика физического воспитания. / Под ред. Ашмарина Б.А. – М., 1990. – 325 с.

  27. Физкультурно-оздоровительная работа в школе: Книга для учителя. / Под ред. А.М. Шлемина. – М.: Просвещение, 1988.

  28. Шиян Б.М. Методика фізичного виховання школярів (Практикум). – Львів: Світ, 1993. – 184 с.

  29. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. В 2-х частинах: Навчальний посібник. – Тернопіль, 2001.

  30. Щербина Ю. Рівень фізичного розвитку. // Старт. – 1987. - № 8. С. 27.

  31. Щукина Г. Й. Активизация познавательной деятельности. — М., 1979. – 257 с.



Случайные файлы

Файл
14046.rtf
169715.rtf
157098.rtf
13505.rtf
103869.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.