Культурологічне виховання воїнів (112711)

Посмотреть архив целиком

Зміст


  1. Вступ

  2. Розділ І. Дослідження культуролого-педагогічних тенденцій в загальній та військовій історії

  3. Розділ ІІ. Культурологічне виховання як один з основних видів військового виховання

  4. Розділ ІІІ. Методика культурологічного виховання воїнів

  5. Висновки

  6. Список літератури


Вступ. Актуальність дослідження


Процес розбудови та всебічного розвитку нашої держави на сучасному етапі вимагає детального перегляду та удосконалення складових системи національної освіти та виховання у тому числі і культурологічного виховання військовослужбовців. Проблеми культурологічного виховання воїнів армії та флоту вимагають перегляду методологічних підходів до нього, розробки більш ефективних психолого-педагогічних засобів впливу на особистість з метою формування високого рівня її національної свідомості, морально-етичних якостей, розширення культурноосвітнього світогляду військовослужбовців.

Сьогодні в частинах і підрозділах Збройних Сил України набутий певний досвід роботи щодо культурологічного виховання воїнів, але він ще недостатньо вивчений і узагальнений, слабо використовується передовсім досвід кращих частин і підрозділів, низький рівень інформаційного забезпечення цієї роботи. Сьогодні гостро стоїть питання і про наукове забезпечення культурологічного виховання, розробку нових шляхів, напрямків, програм та досліджень з культурологічного виховання воїнів.

Різні аспекти культурологічного виховання знайшли своє відображення у працях таких науковців: Маслов В.С., Колодій І.С., Варій М.І., Темко Г.Д., Стапхай А.С. та інш. Та незважаючи на значний обсяг літератури, проблема формування системи культурологічного виховання воїна в Україні залишається все ще не вивченою в достатній мірі. Потребує більш глибокого узагальнення історичний досвід, проблеми його трансформації в сьогоденному практику, ідеологічні та психологічні основи культурологічного виховання, пошук нових форм і методів виховання у Збройних Силах України тощо. Актуальність та практична потреба в розробці означених питань обумовили вибір теми й спрямованість даної роботи.

Об’єкт дослідження - культурологічного виховання воїнів.

Предмет дослідження – джерела культури, методи та прийоми культурологічного виховання воїнів.

Мета дослідження – полягає в теоретичному обґрунтуванні культурологічного виховання як педагогічної проблеми і у розробці методики культурологічного виховання воїнів.

Відповідно до мети дослідження було поставлено такі завдання:

  1. На основі історико-педагогічного аналізу літератури виявити особливості та специфіку еволюційного розвитку культурно-педагогічних тенденцій в загальній та військовій історії.

  2. Проаналізувати та обґрунтувати культурологічне виховання як один з основних видів військового виховання.

  3. Розробити практичні рекомендації командирам, виховникам спрямовані на оптимізацію і підвищення ефективності культурологічного виховання.

В даній роботі робиться спроба об’єктивно проаналізувати процес культурологічного виховання як складної педагогічної системи в історичному контексті та розробити методику культурно-виховних і просвітницьких заходів, спрямованих на підвищення, удосконалення цього процесу.


Розділ І. Дослідження культуролого-педагогічних тенденцій в загальній та військовій історії


В історії людства існували різні естетичні теорії та тенденції. Їх сучасний аналіз відкриває велику картину світового розвитку, всього людського життя.

Особливе місце тут займає античність, коли були поставлені майже всі проблеми, які потім розроблялись чисельними філософськими школами і педагогічними напрямками. Античне виховання – перш за все естетичне виховання. В практиці і теорії виховання Давньої Греції не існувало ніякого позаестетичного виховання, але й не існувало особливого естетичного виховання, окремого від морального, фізичного та інтелектуального. Тому зовсім неможливо відокремити моральні, політичні чи педагогічні теорії грецької філософії від естетичної теорії. Важко визначити, що містить більше естетики у Арістотеля – “Поетика” чи його “Політика”. Для Давньої Греції суспільне виховання неможливе без естетичного виховання, а естетичне виховання було основою і змістом суспільного виховання.

Антична теорія естетичного виховання будувалась на загальнодержавних засадах. Керівником виховання була не сім'я, не якась група, а лише держава в цілому.

Вихований громадян – це основне багатство держави. Про це дуже влучно писав Арістотель: “Оскільки держава в цілому має на увазі одну кінцеву мету, то і турбота про це має бути турботою державною, а не справою приватної ініціативи. Тепер кожний турбується про виховання своїх дітей по-своєму, кожний навчає їх по-своєму, як він захоче. Але те, що має на увазі загальний інтерес, має робитись загалом. На слід, крім того, думати, що кожний громадянин належить державі, тому, що кожний з них є часткою держави. А турбота про кожну частку, природньо, повинна мати на увазі піклування про ціле, взяте загалом” [2. c. 125]. Арістотель виражає загальні принципи давньогрецької системи виховання.

Естетичне виховання в Давній Греції основою мало Музине виховання. Основою вчення про естетичного виховання було вчення про музику як провідний засіб виховання в цілому.

Естетика еллінізму вже критично оцінює виховне значення музики. Прикладом цього є позиції естетиків, стоїків та епікурійців. Так, скептик Секст Емпірій сумнівається і навіть відкидає виховну роль науки, мистецтва, музики.

Негативне ставлення до музики висловлювали епікурієць Філодем і римський імператор Марк Аврелій, полководець Сципіон. Основним принципом виховання в Римі був практицизм, а тому ідея гармонійно розвиненої особистості була посунена ідеєю практичної корисності.

Але їм протистояли еклектичні теорії відродження естетичного виховання Плутарха, Цицерона, Квінтиліона, Варрона.

Поступово на перший план замість музики у вихованні виходить риторика, красномовство. Але не було загальної позиції щодо цього. Це свідчить про кризу практики й теорії естетичного виховання в епоху еллінізму.

В середньовіччі пануючою ідеєю була християнська релігія, яка підкорила собі філософію і етику, педагогіку і естетику. З'явилась нова естетична доктрина, якій притаманні аскетизм, несприйняття почуттів. Мистецтво вже не є засобом виховання. Естетичне визнання набули лише ті види мистецтва, які відбивають духовне в людині.

Але з часом прийшла епоха Відродження як епоха перехідна. Тому специфічні риси її культури, естетичної і моральної свідомості в цілому визначаються цим перехідним положенням Відродження в історії, педагогіці та культурі.

Виникає нове розуміння людини, природи і суспільства. Ідеальна людина тепер – це універсальна розвинена людина. Ця особистість бачила еволюційність вже не в релігії, а собі, в своїй гідності. Універсальність, всебічність, гармонійність – це характерні риси ідеалу людини епохи Відродження.

Крім того, культура Відродження продовжує те, що було до неї: народну творчість, філософський пантеїзм, розвинену сатиричність. В трактатах Відродження відсутня ідея обов'язку [4. c. 20].

Віра в безмежні можливості людини, намагання її всебічного розвитку були водночас наслідком нерозвиненості буржуазного суспільства. “Гуманістичні принципи всебічності, цільності зберігали свою всесвітньо-історичну значущість лише тому, що навіть в своїй обмеженій аристократичній формі відбивали інтереси широкої демократії, бо істинний розквіт людської особистості не був сумісним ні з тим, що відходять, феодальними, ні з тими, що народжуються, капіталістичними умовами життя”, - писав з цього приводу Л. Пинський [21. c. 8].

Одна з головних особливостей ідеології Відродження – почуття самостійності особистості, переконання у високому значенні людської гідності. Ще Петрарка, один з перших гуманістів, писав: “Істинно вдячна людина не народжується з великою душею, але сама себе робить такою чудовими своїми ділами” [30. c. 31].

Відроджуючи почуттєве розуміння краси, естетика Відродження розуміла під нею гармонію духу й тіла людини. Одним з найважливіших видів діяльності гуманістів було виховання. Ідеї естетичного виховання розвиваються в цілому ряді трактатів, в практиці життя. В наочній формі ідею універсального виховання з великим естетичним змістом виражає Франсуа Рабле в своєму романі “Гаргантюа і Пантагрюель”. Він нещадно критикує систему релігійного виховання і дає апологію нової, світської освіти. В романі детально описується процес виховання Гаргантюа. Після того, як з ганьбою були вигнані педагоги-схоласти, що його навчали, Гаргантюа навчався за новою системою. Він кілька годин щоденно читав літературу, грав у м'яча, вивчав математику, займався музикою, виконував військові вправи, вивчав астрономію, ботаніку, біологію.

В основі вчень про виховання цієї епохи лежить ідеал індивідуальної волі. Гуманісти були переконані, що прагнення добра закладене в самій природі людини. Тому виховання має ґрунтуватись на вільному розвитку цієї природи.

Значно підвищений інтерес до ідей художнього виховання. Але й сам художник вже розумівся не як ремісник, а як творець з вільною творчою фантазією. Мистецтво вже ставиться на одну дошку з наукою. Живопис – це “Наука живопису”, тісно пов'язана з геометрією і математикою. Це наближення науки та мистецтва є характерним для естетичного виховання. “Те, що містить в собі найбільшу узагальненість і різнобічність речей, має видаватись найкращим. Отже, живопис має бути поставлений вище всілякої діяльності, бо він містить всі форми як існуючого, так й неіснуючого в природі”, - пише Леонардо да Вінчі [18. с. 12].


Случайные файлы

Файл
42828.rtf
43389.rtf
106538.doc
161682.rtf
118343.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.