Внесок І.О. Соколянського у розвиток тифлосурдопедагогіки (112236)

Посмотреть архив целиком












Курсова робота

на тему: "Внесок І.О. Соколянського у розвиток тифлосурдопедагогіки"



Зміст


Вступ.........................................................................................................................3

Розділ І. Етапи професійного шляху І.О. Соколянського...................................5

Розділ ІІ. Експериментальні дослідження І.О. Соколянського з проблем навчання глухих і сліпоглухих дітей.....................................................................9

Розділ ІІІ. І.О. Соколянський – розробник нової системи навчання дітей з дефектами слуху і зору.........................................................................................14

3.1 Розвиток сліпоглухої дитини на домовленнєвому та первинному мовленнєвому етапах............................................................................................14

3.2 Поняття „дитячої активності” в методиці І.О. Соколянського...................21

3.3 Використання жестової мови у навчанні глухих та сліпоглухих………...22

Висновки................................................................................................................25

Література..............................................................................................................27



Вступ


Світовій історії навчання сліпоглухих вже більше 150 років. До кінця другого тисячоліття 80 країн світу мали спеціальні служби і школи для сліпоглухих. Початок історії навчання сліпоглухих дітей у країнах колишнього СРСР датується 1909 роком, коли було створено Суспільство піклування про сліпоглухих в Росії і відкрита перша школа для таких дітей в Петербурзі, яка існувала до 1941 року. Наукові досягнення цієї школи відображені в роботах відомого ленінградського психолога А.В.Ярмоленка. З 1923 року по 1937 рік дуже ефективно та цікаво працювала школа для сліпоглухих дітей в Харкові, організована І.О.Соколянським. Найвідомішою вихованкою цієї школи була відома сліпоглуха письменниця О. І. Скороходова. Згодом цей досвід був продовжений І.О.Соколянським і А.І.Мещеряковим в Москві в Інституті дефектології АПН СРСР (нині Інститут корекційної педагогіки РАО), де з 1947 року були продовжені наукові дослідження і практична робота із сліпоглухими дітьми. З 1963 року успішно працює Дитячий будинок для сліпоглухих дітей в м. Сергіїв Посад Московської області, де виховуються більше 100 дітей. Радянський досвід навчання сліпоглухих користується визнанням фахівців в інших країнах. З 1949 року існує міжнародне співтовариство, що координує розвиток досліджень і служб для сліпоглухих в світі, оформлене в громадську організацію в 1969 році.

За даними цієї організації, передбачуване число сліпоглухих людей в світі складає біля одного мільйона чоловік. До них в даний час прийнято відносити всіх людей, що мають порушення зору і слуху: це діти з природженою або рано придбаною сліпоглухотою; діти з природженими порушеннями зору, що втрачають з віком і слух; глухі або слабкочуючі з народження люди, порушення зору у яких з'являються з віком; люди, що втратили слух і зір в зрілому або немолодому віці.

Отже, проблема навчання сліпоглухих дітей є дуже актуальною для сучасного світу, а тому нагальним питанням є використання найбільш ефективних методик допомоги людям з цими вадами. При цьому слід узагальнити всі позитивні здобутки цієї сфери педагогіки, використовувати вдалий досвід передових педагогів.

Необхідність розглянути здобутки визначного діяча тифлосурдопедагогіки, І.О.Соколянського з точки зору сучасності, з’ясувати можливість використання його методик сьогодні і зумовлює актуальність нашої роботи.

Предметом нашої роботи є визначення місця здобутків Івана Опанасовича Соколянського у теорії та практиці навчання сліпоглухих дітей. Об’єктом дослідження виступають теоретичні роботи І.О.Соколянського та його практичний досвід навчання дітей із дефектами органів слуху та зору.

Головною метою є охарактеризувати внесок І.О.Соколянського в теорію та методику тифлосурдопедагогіки. З цього випливають наші завдання:

розглянути етапи професійного шляху І.О.Соколянського;

дати характеристику експериментальній діяльності видатного педагога;

визначити основні риси прогресивної методики навчання сліпоглухих дітей, запропонованої І.О.Соколянським;

зробити висновок щодо значення роботи І.О.Соколянського для вітчизняної і світової колекційної педагогіки, можливості її використання на сучасному етапі.

Виконання цих завдань дасть можливість з’ясувати роль Івана Опанасовича Соколянського в історії тифлосурдопедагогіки.



Розділ 1. Етапи професійного шляху І.О. Соколянського


Іван Опанасович Соколянський (1889 – 1960) походив з козацької родини, він народився 23 березня 1889 року в станиці Донській на Кубані. Його наукова та практична діяльність мали величезне значення для розвитку вітчизняної і світової дефектології, сурдо- і тифлопедагогіки.

Протягом 1908 – 1913 років він здобував вищу освіту на сурдопедагогічних Маріїнських курсах та у Петербурзькому Психоневрологічному Інституті. Проте під час навчання довелося займатися педагогічною практикою в Олександрівській (тепер Запорізькій) школі-хуторі для глухонімих з серпня 1910 року, сподіваючись на „заочне” завершення навчання в Петербурзі. У грудні 1910 року його досвід роботи з глухонімими дітьми Олександрійська заслухали учасники Всеросійського з’їзду з питань сурдопедагогіки, котрий проходив у Москві.

Війна обірвала творчі плани педагога і вченого. Його, напівглухого, про що він сам згадував в автобіографії, мобілізували в 1915 році на військову службу, яка забрала, крім здоров’я, три роки повноцінного життя. Довелося служити на Кавказі, бувати в Туреччині, Персії, Афганістані, супроводжувати різні „спецекспедиції”, спілкуючись з місцевими глухонімими мовою жестів , виконуючи у такий спосіб функції перекладача [9,112].

Наприкінці 1919 року, коли в Україні запанувала радянська влада, психічно виснажений війною і „революційними боями” Соколянський почав займатися своєю справді професійною справою: керував школою глухонімих в Україні, працював у повітовому відділі народної освіти, а протягом вересня 1920 року по лютий 1921 року вже очолював Київське управління вищих навчальних закладів, згодом відділ профосвіти Київської губернії.

Перебуваючи у холодному й голодному Києві, переймаючись справами освіти, Іван Опанасович був одночасно штатним співробітником Київського Вищого інституту народної освіти ім..М.Драгоманова. Він працював з липня 1921 року лектором факультету соцвиху, читав сурдопедагогіку, спілкувався з відомими вченими і педагогами, колегами по роботі в вузі.

Влітку 1921 року Соколянський намагався звільнитися з губвідділу освіти, а в жовтні перейшов до НКО УСРР на посаду головного інспектора установ для дефективних дітей Головсоцвиху. Він займався перевіркою дитбудинків Києва, Одеси, Донбасу. У 1922 – 1923 роках двічі відвідав Москву, де читав лекції на курсах перепідготовки дефектологів-педагогів. Чиновника головної освітньої установи знали його підлеглі, а науковця Соколянського – поза Україною.

На його науково-професійну орієнтацію вплинули лекції відомого російського педагога П.Ф.Лесгафта, котрий очолював в Петербурзі протягом 1905-1906 років Вільну вищу школу. Від нього, а також від відомого дефектолога А.В.Владимирського, Соколянський довідався про школи глухонімих та сліпоглухонімих дітей, які діяли в Америці. Вони справили на нього помітний профорієнтаційний вплив, спонукали до вступу в психоневрологічний інститут, а дефектологія стала справою його життя. У видавничому плані Головсоцвиху Наркомосу на 1923-1924 роки запланували книгу Соколянського „Виховання розмови по методу з’єднаних рефлексів”.

Перша половина 20-х років припадає головним чином на період його організаційно-педагогічної діяльності в системі наросвіти: в губнарвідділі Київщини, Харківщини, НКО УСРР, Державному науково-педагогічному комітеті, Центральному бюро комдитруху, Головсоцвиху. Він постійно брав участь у численних засіданнях, а також читав лекції, бував у відрядженнях, проте все одно знаходив час для творчої роботи.

Друга половина 1920-х років проходила для українського вченого-дефектолога в творчих задумах, організаційно-педагогічних турботах. У 1925 році розпочався один з найбільш цікавих та плідних періодів його професійної діяльності – він організовує у Харкові школу-клініку для сліпоглухонімих. І.О. Соколянський був також одним з організаторів Науково-дослідного Інституту Педагогіки. У 1929 році Іван Опанасович очолив Інститут Дефектології УРСР.

І.О.Соколянського не оминула трагічна доля багатьох видатних науковців Радянського Союзу тридцятих років. У 1934 році він був заарештований, і хоча проте пізніше був реабілітований та навіть отримав змогу повернутися до продуктивної діяльності у сфері дефектології, зокрема тифлосуропедагогіки, проте від грудня 1933 року до березня 1934 року Соколянський пережив моральне приниження і звичайний людський страх, а після звільнення до чергового арешту його переслідувало почуття соціального-психологічного дискомфорту, глибокого внутрішнього потрясіння і відвертого розпачу. 28 лютого 1934 року Соколянського вирішили відправити на заслання до Казахстану на 5 років, але раптом „поталанило”: справу дефектолога призупинили і поклали в архів. Жадана воля виявилася сумною і пригніченою для колишнього педагога-марксиста, авторитетного вченого, організатора науки. Він фактично залишив педагогічний Олімп чи його самого „залишили”. Проте йому вдалося влаштуватися до Українського інституту експериментальної медицини, де він очолював відділ експериментальної психофізіології та одночасно завідував клінікою для сліпоглухонімих. Своїм звільненням навесні 1934 року, як нам здається, він зобов’язаний насамперед рідкісному фаху, яким він володів досконало: читання з губ, прикладна сурдопедагогіка, робота з „дефективними”, хоча, можливо, тут відіграло роль і заступництво його друзів – письменників. Вдруге Соколянський був заарештований у жовтні 1937 року. Його звинуватили у причетності до так званої „антирадянської націоналістичної терористично-шкідницької організації” [9,122]. Після 20 місяців у внутрішній в’язниці НКВС, Соколянського звільнили. Від глибокого психічного потрясіння він пролежав півроку у ліжку розбитий паралічем, перебував на межі відчаю, готовий до крайніх вчинків. Соколянський переїхав до Москви, працював старшим науковим співробітником науково-практичного інституту спецшкіл і дитбудинків Нарком осу РСФРР, директором школи для глухонімих – Дитячого будинку у м. Сергіїв Посад Московської області. Потягом цього періоду він працював разом зі своїм учнем та однодумцем А.І.Мещеряковим, який згодом продовжив справу Соколянського. У роки війни школу і її директора евакуювали спочатку до Пензи, а згодом до Новосибірська. У 1944 році, повернувшись до Москви, Іван Опанасович працював в Інституті дефектології АПН СРСР. У 1947 році за кількістю праць та прикладний характер його спеціальності, Соколянському „присудили” науковий ступінь кандидата педагогічний наук. У 1957 році його реабілітували, а 20 років по смерті присвоїли звання лауреата Державної премії СРСР.


Случайные файлы

Файл
129720.rtf
91739.rtf
95754.rtf
23080-1.rtf
94052.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.