Активізація пізнавальної діяльності учнів (111994)

Посмотреть архив целиком













Курсова робота по дисципліні

"Педагогіка"

Активізації пізнавальної діяльності учнів


Зміст


Введення

1. Дидактичні основи активізації учення учнів

1.1 Активізація пізнавальної діяльності учнів

1.2 Рівні пізнавальної активності

1.3 Принципи активізації пізнавальної діяльності учнів

1.3.1 Принцип проблемної

1.3.2 Принцип забезпечення максимально можливої адекватності учбовий-пізнавальної діяльності характеру практичних завдань

1.3.3 Принцип взаємонавчання

1.3.4 Принцип дослідження проблем, що вивчаються

1.3.5 Принцип індивідуалізації

1.3.6. Принцип самонавчання

1.3.7. Принцип мотивації

1.4 Чинники, спонукаючі до активності

2. Способи активізації пізнавальної діяльності при викладанні економіки

2.1 Методи активізації пізнавальної діяльності учня

2.2 Прийоми активізації пізнавальної діяльності

3. Вироблення методики активізації пізнавальної діяльності що вчаться, при вивченні теми: “Гроші і їх функції"

3.1 Розробка перспективно-тематичного плану по економіці

3.2 План-конспект уроку із застосуванням активного методу навчання на тему "Гроша і їх функції"

Висновки і пропозиції

Список літератури



Введення


Питання активізації учня, що вчиться належать до найбільш актуальних проблем сучасної педагогічної науки і практики. Реалізація принципу активності в навчанні має певне значення, оскільки навчання і розвиток носять діяльністний характер, і від якості учення як діяльності залежить результат навчання, розвитку і виховання учнів.

Ключовою проблемою в рішенні задачі підвищення ефективності і якості учбового процесу є активізація учення учнів. Її особлива значущість полягає в тому, що учення, будучи відбивний перетворюючою діяльністю, направлене не тільки на сприйняття учбового матеріалу, але і на формування відношення що вчиться до самої пізнавальної діяльності. Перетворюючий характер діяльності завжди пов'язаний з активністю суб'єкта. Знання, отримані в готовому вигляді, як правило, викликають утруднення учнів в їх застосуванні до пояснення спостережуваних явищ і рішення конкретних завдань. Одним з істотних недоліків знань що вчаться залишається формалізм, який виявляється у відриві завчених що вчаться теоретичних положень від уміння застосувати їх на практиці.

Довгий час одними з найважливіших проблем дидактики є: яким чином активізувати що вчаться на уроці? які методи навчання необхідно застосовувати щоб підвищити активність учнів на заняттях? Рішення задачі підвищення ефективності учбового процесу вимагає наукового осмислення перевірених практикою умов і засобів активізації учнів.

В умовах гуманізації освіти існуюча теорія і технологія масового навчання повинні бути направлені на Формування сильної особистості, здатної жити і працювати в безперервно змінному світі, яка може сміло розробляти власну стратегію поведінки, здійснювати етичний вибір і нести за нього відповідальність, тобто особи що само розвивається і само реалізовується.

В учбовому закладі особливе місце займають такі форми занять, які забезпечують активну участь в уроці що кожного вчиться, підвищують авторитет знань і індивідуальну відповідальність що вчаться за результати учбової праці. Ці завдання можна успішно вирішувати через технологію застосування активних форм навчання.

Актуальність даної теми курсової роботи полягає в тому, що активні методи навчання дозволяють використовувати всі рівні засвоєння знань: від відтворюючої діяльності через ту, що перетворює до головної мети - творчий-пошукової діяльності. Творчий-пошукова діяльність виявляється ефективнішою, якщо їй передує відтворююча і перетворююча діяльність, в ході якої учні засвоюють прийоми учення.

Необхідність активного навчання полягає в тому, що за допомогою його форм, методів можна достатньо ефективно вирішувати цілий ряд, які важко досягаються в традиційному навчанні:

Формувати не тільки пізнавальні, але і професійні мотиви і інтереси, виховувати системне мислення фахівця;

Учити колективній розумовій і практичній роботі, формувати соціальні уміння і навики взаємодії і спілкування, індивідуального і сумісного ухвалення рішень, виховувати відповідальне відношення до справи, соціальних цінностей і установок як колективу, так і суспільства в цілому.


1. Дидактичні основи активізації учення учнів


1.1 Активізація пізнавальної діяльності учнів


Навчання - найважливіший і надійніший спосіб здобування систематичної освіти. Відображаючи всі істотні властивості педагогічного процесу (двосторонність, спрямованість на усесторонній розвиток особи, єдність змістовної і процесуальної сторін), навчання в той же час має і специфічні якісні відмінності.

Будучи складним і багатогранним, спеціально організовуваним процесом віддзеркалення в свідомості учня реальній дійсності, навчання є не що інше, як специфічний процес пізнання, керований педагогом. Саме направляюча роль вчителя забезпечує повноцінне засвоєння такими, що вчаться знань, умінь і навиків, розвиток їх розумових сил і творчих здібностей.

Пізнавальна діяльність - це єдність плотського сприйняття, теоретичного мислення і практичної діяльності. Вона здійснюється на кожному життєвому кроку, у всіх видах діяльності і соціальних взаємин що вчаться (продуктивний і суспільно корисний праця, ціннісно-орієнтаційна і художньо-естетична діяльність, спілкування), а також шляхом виконання різних наочно-практичних дій в учбовому процесі (експериментування, конструювання, рішення дослідницьких завдань і т.п.). Але тільки в процесі навчання пізнання набуває чітке оформлення в персоною, властивою тільки людині учбовий-пізнавальної діяльності або ученні.

Навчання завжди відбувається в спілкуванні і ґрунтується на вербально-діяльністному підході. Слово одночасно є засобом виразу і пізнання суті явища, що вивчається, знаряддям комунікації і організації практичної пізнавальної діяльності учнів.

Навчання, як і всякий інший процес, пов'язане з рухом. Воно, як і цілісний педагогічний процес, має задану структуру, а отже, і рух в процесі навчання йде від рішення одним учбовим завданням до іншої, просуваючи пізнання, що вчиться по дорозі: від незнання до знання, то неповного знання до повнішому і точнішому. Навчання не зводиться до механічної "передачі" знань, умінь і навиків, оскільки навчання є двостороннім процесом, в якому тісно взаємодіють педагоги і що вчаться: викладання і учення.

Відношення учнів до учення викладача зазвичай характеризується активністю. Активність (учення, освоєння, зміст і т.п.) визначає ступінь (інтенсивність, міцність)"зіткнення" учня з предметом його діяльності.

У структурі активності виділяються наступні компоненти:

готовність виконувати учбові завдання;

прагнення до самостійної діяльності;

свідомість виконання завдань;

систематичність навчання;

прагнення підвищити свій особистий рівень та інші.

З активністю безпосередньо сполучається ще одна важлива сторона мотивації учення що вчаться це самостійність, яка пов'язана з визначенням об'єкту, засобів діяльності, її здійснення що самим вчиться без допомоги дорослих і вчителів. Пізнавальна активність і самостійність невід’ємні один від одного: активніші школярі, як правило, і самостійніші; недостатня власна активність що вчиться ставить його в залежність від інших і позбавляє самостійності.

Управління активністю учнів традиційно називають активізацією. Активізацію можна визначити як постійно поточний процес спонуки що вчаться до енергійного, цілеспрямованого учення, подолання пасивною і стерео типової діяльності, спаду і застою в розумовій роботі. Головна мета активізації - формування активності що вчаться, підвищення якості учбово-виховного процесу.

У педагогічній практиці використовуються різні шляхи активізації пізнавальної діяльності, основні серед них, - різноманітність форм, методів, засобів навчання, вибір таких їх поєднань, які у виниклих ситуаціях стимулюють активність і самостійність учнів.

Найбільший активізуючий ефект на заняттях дають ситуації, в яких учні самі винні:

обстоювати свою думку;

брати участь в дискусіях і обговореннях;

ставити питання своїм товаришам і викладачам;

рецензувати відповіді товаришів;

оцінювати відповіді і письмові роботи товаришів;

займатися навчанням тих, що відстають;

пояснювати таким, що слабкішим вчиться незрозумілі місця;

самостійно вибирати посильне завдання;

знаходити декілька варіантів можливого рішення пізнавальної задачі (проблеми);

створювати ситуації самоперевірки, аналізу особистих пізнавальних і практичних дій;

вирішувати пізнавальні завдання шляхом комплексного застосування відомих ним способів рішення.

Можна стверджувати, що нові технології самостійного навчання мають на увазі, перш за все підвищення активності учнів: істина здобута шляхом власної напруги зусиль, має величезну пізнавальну цінність.

Звідси можна зробити вивід, що успіх навчання зрештою визначається відношенням учнів до учення, їх прагнення до пізнання, усвідомленим і самостійним придбання знань, умінь і навиків, їх активністю.


1.2 Рівні пізнавальної активності


Перший рівень - відтворююча активність.

Характеризується прагненням учня зрозуміти, запам'ятати і відтворити знання, опанувати способом його застосування за зразком. Цей рівень відрізняється нестійкістю вольових зусиль школяра, відсутністю у учнів інтересу до поглиблення знань, відсутність питань типу: "Чому?"


Случайные файлы

Файл
105160.rtf
27828-1.rtf
30281.rtf
8520.rtf
183695.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.