Система трудового права в Україні в умовах формування ринкових відносин. Конституційні основи права людини на труд (104101)

Посмотреть архив целиком

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ






Кафедра правового

регулювання економіки






КУРСОВА РОБОТА


СИСТЕМА ТРУДОВОГО ПРАВА В УКРАЇНІ В УМОВАХ ФОРМУВАННЯ РИНКОВИХ ВІДНОСИН. КОНСТИТУЦІЙНІ ОСНОВИ ПРАВА ЛЮДИНИ НА ТРУД”






Керівник роботи

Викладач М. В. Грузд



Студентка 2 курсу 6 групи

ф-ту економіки і права С. С. Мартиросян





Харків – 2006

ЗМІСТ


ВСТУП 3

1. ПОНЯТТЯ ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ ЯК ГАЛУЗІ ПРАВА.

МІСЦЕ ТРУДОВОГО ПРАВА В СИСТЕМІ ПРАВА УКРАЇНИ 4

2. СИСТЕМА ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ 8

2.1. Загальні положення трудових відносин 8

2.2. Індивідуальні трудові відносини 11

2.3. Колективні трудові відносини 13

3. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ, ЯК ОСНОВНЕ ДЖЕРЕЛО

ТРУДОВОГО ПРАВА 18

3.1. Основні законодавчі акти України, які регулюють трудові відносини 18

3.2. Гарантії дотримання законодавчих акті 24

ВИСНОВОК 27

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 28



ВСТУП


Акт проголошення незалежності України, прийняття Конституції обумовили необхідність подальшого зміцнення правової основи державного й громадського життя в умовах переходу до ринкових відносин. Невід'ємною частиною цієї основи є заходи щодо вдосконалювання законодавства, практики його застосування, підвищенню рівня правової культури громадян і посадових осіб.

Трудове законодавство є найважливішою складовою частиною системи законодавства України, воно складається із численних нормативних актів різних рівнів - як законодавчих, так і підзаконних. Своєрідність методу правового регулювання трудових відносин проявляється й у широкому договірному регулюванні соціально-економічних відносин, що виникають при організації праці й створенні належних умов праці й побуту. Такі відносини мають безліч особливостей на галузевому й регіональному рівнях, де діють угоди по соціально-економічних питаннях, а також на виробничому рівні, де приймаються колективні договори. Ці акти не тільки сприяють реалізації основних трудових прав і воль, але й дозволяють урахувати інтереси конкретних колективів трудящих.

У системі нормативних актів, що регулюють трудові відносини, головним, безумовно, є Кодекс Законів про працю. Він закладає основи реалізації конституційних положень про права й волі людини в області праці, установлює гарантії трудових прав в області робочого часу й часу відпочинку, охорони праці й створення безпечних умов праці, охорони заробітної плати, визначає особливості правового регулювання для окремих категорій трудящих (неповнолітні, жінки, інваліди й ін.). Роль його в регулюванні трудових відносин важко переоцінити, так само як і неможливо допустити, щоб Кодекс не виконував своє основне призначення - бути основою системи регулювання відносин у сфері праці. Коментований Кодекс був прийнятий більше тридцяти років тому, і за ці роки в нього були внесені численні зміни й доповнення.

1. ПОНЯТТЯ ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ ЯК ГАЛУЗІ ПРАВА. МІСЦЕ ТРУДОВОГО ПРАВА В СИСТЕМІ ПРАВА УКРАЇНИ


Історично трудове право становить собою результат боротьби робітничого класу за свої економічні і соціальні пра­ва. Усвідомивши себе як революційну силу і вступивши в орга­нізовану боротьбу за свої права, робітничий клас прагнув зайня­ти певні позиції в економіці. Це, в свою чергу, забезпечувало радикальну перебудову всіх суспільних відносин.

Саме боротьба трудящих за свої права створює дві тенденції правового регулювання праці:

1) тенденцію поступок, проведення під тиском вимог тру­дящих часткових реформ. Правові норми, що відображають цю тенденцію, створюють «соціальне законодавство», за максималь­не розширення і точне дотримання якого ведуть боротьбу ліві партії та професійні спілки;

2) тенденцію насильства, відмову держави від будь-яких поступків, заперечення необхідності проведення реформ. Норми, що відображають цю тенденцію, одержали назву «анти робітниче законодавство». Воно має відкриту антидемократичну спря­мованість на скасування раніше проведених поступок.

Соціальний і анти робітничий види законодавства не ста­новлять різних категорій правових норм, а є двома методами, двома лініями в правовому регулюванні праці. Досить часто норми права, що мають анти робітничий і соціальний характер, тісно переплітаються між собою і вміщуються в одному і тому ж законодавчому акті. Від співвідношення полярних сил в країні залежить, який з цих видів законодавства переважає.

Формування капіталістичного ладу і його зміцнення в усіх країнах проходило майже однаково. Держава, звільнивши пра­цівника від кріпосницької залежності, одночасно звільнила його і від засобів виробництва, внаслідок чого створилась вільна робоча сила. Крім того, виникло правове становище, при яко­му працівник змушений був, але «вільно» і «за своїм розсудом», продавати власнику засобів виробництва єдиний належний йому товар — робочу силу.

У цих умовах трудові відносини регулювались лише за до­помогою цивільного права, нормами, що відносились до сво­боди умов і рівності сторін. Договір найму, або, як його нази­вав законодавець, — договір про найом послуг, розглядався як звичайна цивільно-правова угода, предметом якої виступав особливий товар — робоча сила.

Далі цей Кодекс встановлював, що найом послуг дозволяєть­ся лише на певний строк, що є простим нагадуванням усунен­ня підданства, і що в разі виникнення спору зі слу­гою перевага в показаннях надається хазяїнові.

Спочатку система норм, які були прийняті державою для регулювання трудових відносин, спрямовувалась на регулювання праці фабричних робітників, у першу чергу жінок і дітей. Тому ці норми одержали назву «фабричне законодавство». Пізніше почав застосовуватись термін «промислове законодавство», хоч приписи цих норм охоплювали значно більше відносин, ніж регулювання трудових відносин робітників у промисловості. В 20-х роках XX ст. Джордж Шелл застосував термін «робітни­че право», термін більш широкий, тому що він охоплював пра­цю не тільки робітників, а й людей розумової праці.

В XX ст. значного поширення набуває термін «соціальне право», що пов'язувалось з проблемою «економічно слабких громадян». До нього спочатку відносилось законодавство про соціальне страхування та забезпечення. Поступово це законо­давство поширилося й на інші категорії громадян, економічне становище яких наближалось до становища робітників, почало охоплювати всю сукупність правових норм, що регулюють тру­дові відносини в суспільному виробництві.

Найбільш повно сутність цієї галузі права відображає термін «трудове право», що закріпився за роки радянської влади. Тру­дове право регулює використання особою своєї здатності до праці, незалежно від того, в якій галузі господарства ця особа погодилася виконувати роботу і саме яку роботу: службовця чи робітника (за термінологією законодавства розвинутих країн — «білі» та «сині комірці»). Термін «трудове право» виявився до­сить вдалим, бо в ньому відбивається його зміст — регулюван­ня праці.

Змістом цього регулювання є сукупність реальних витрат працівником при виконанні ним трудової функції розумової та фізичної енергії, які створюють спрямований до певної мети виробничий процес.

Трудова функція, що виконується тим чи іншим працівни­ком, відображає конкретний зміст його праці. Вона поділяє працю на фізичну і розумову. Якщо у виробничому процесі працівник бере участь як його матеріальний компонент, в разі відсутності якого процес обривається, то така праця за своїм змістом є фізичною, а працівник — робітником («синій комі­рець»).

Якщо ж функція працівника зводиться до того, щоб ство­рювати, проектувати сам виробничий процес або цикл, нала­годжувати і настроювати систему машин, здійснювати конт­роль за процесом виробництва, що завершується без його без­посередньої участі, то такий працівник зайнятий розумовою працею і є службовцем («білий комірець»).

Об'єктивно існуючі відмінності в змісті праці знаходять своє відображення в нормах трудового права, що регламентують та­рифікацію робіт і професій робітників, посадові обов'язки відпо­відних категорій службовців та кваліфікаційні вимоги, що до них ставляться. Цим право певною мірою консервує існуючий зміст праці, яка ще довго залишатиметься фізичною або розу­мовою.

Тому слід визнати передчасною відмову законодавця від термінів «робітник» і «службовець» та заміною їх на термін «пра­цівник», що здійснено Законом України від 20 березня 1991 р. «Про внесення змін і доповнень до Кодексу законів про працю України при переході республіки до ринкової економіки». Тер­міни «робітник» і «службовець» більш повно визначають зміст праці цієї категорії працюючих.

Разом з тим ці терміни не охоплюють зміст розумової праці тих, хто працює в установах державної влади і управління. Це державні службовці, правове становище яких визначено Зако­ном України від 16 грудня 1993 р. «Про державну службу». Відпо­відно до ст. 1 цього Закону державною службою визнається професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань та функцій держави.

Для державних службовців Законом встановлено 7 категорій посад і 15 рангів відповідно до посади, рівня кваліфікації тощо, тобто фактично визначено чини. Тому це — чиновники, і саме цей термін повинен застосовуватись при визначенні праці цієї категорії працюючих. Саме характер праці цих категорій пра­цівників визначає соціально-економічний аспект місця і ролі працівника в суспільстві.


Случайные файлы

Файл
ref-16506.doc
93076.rtf
RUSAR18.DOC
3246.rtf
6073-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.