Державна політика регулювання зайнятості: світовий досвід та вітчизняна практика (103897)

Посмотреть архив целиком

Державна політика регулювання зайнятості: світовий досвід та вітчизняна практика.



ЗМІСТ




Вступ 3

Розділ 1. Сутність зайнятості 5

Розділ 2. Форми та види зайнятості. Їх характеристика 10

Розділ 3 Державна політика регулювання зайнятості 18

3.1 Основні методи та заходи регулювання зайнятості, їх характеристика та особливості застосування в різних економічних системах 18

3.2 Аналіз зарубіжного досвіду регулювання зайнятості 25

3.3 Аналіз та особливості регулювання зайнятості в Україні 28

Висновок 37

Список використаної літератури 41



Вступ


Проблема регулювання ринку праці тісно пов'язана з визначенням доцільності і можливості державного впливу на економіку взагалі. Згідно з основними положеннями класичної економічної теорії ринковій економіці завдяки властивим їй внутрішнім силам притаманна повна зайнятість, яка досягається "автоматично". Тому державне втручання в її функціонування недоцільне. Але велика економічна депресія кінця 20-х - початку 30-х років ХХ століття показала, що можлива ситуація, коли безробіття досягає величезних масштабів і триває досить довго. Саме в цих умовах виникла кейнсіанська економічна теорія, яка на відміну від класичної теорії, визнає необхідним здійснення державної стабілізаційної політики.

Центральною проблемою аналізу Дж. Кейнс зробив саме зайнятість і як кінцеве завдання – з'ясування "чим визначається справжня зайнятість наявних ресурсів". Він доводить, що головною причиною падіння рівня зайнятості є зниження сукупного попиту, для збільшення якого і потрібне державне втручання в економіку. Правоту кейнсіанської точки зору продемонстрував не тільки досвід виходу США з економічної депресії, а й подальша економічна практика багатьох країн з ринковою економікою.

Можливість і доцільність державного втручання в функціонування ринкової економічної системи цілком поширюється і на її складову – ринок праці. У сучасній вітчизняній економічній літературі дана точка зору не піддається сумніву, а проблема державного регулювання ринку праці йзайнятості перебуває під пільною увагою дослідників. Різноманітні її аспекти розглядалися українськими економістами С. Бандуром, Е. Лібановою, І. Петровою, Т. Заяць, Г. Купаловою. Проте певні аспекти цієї багатогранної проблеми ще недостатньо вивчені. Йдеться, зокрема, про закономірності функціонування, методи (засоби, інструменти) регулювання, їх зміст, взаємозв'язок. Недостатньо вивчалася така проблема, як інституційні засоби регулювання ринку праці. Більш глибокого теоретичного аналізу потребує механізм забезпечення збалансованості, послідовності застосування різноманітних засобів державного регулювання зайнятості, їхнього взаємозв'язку.

Розгляд цієї проблеми має не тільки суто теоретичне, а ще й велике практичне значення. В Україні настав новий етап ринкових перетворень, розвитку державного управління та інституційного облаштування економіки, включаючи ринок праці, що неможливе без участі наукової громадськості. Теоретичний аналіз різноманітних аспектів державного регулювання ринку праці матиме велику практичну користь і допоможе вдосконалити систему регулювання ринку праці і зайнятості, уникнути помилок.

Предметом курсової є економічні відносини які виникають в процесі реалізації державної політики регулювання зайнятістю.

В якості об’єкта курсової роботи виступає безпосередньо державна політика регулювання зайнятістю.

Курсова робота складається із трьох розділів, в яких послідовно аналізується поставлена проблема.




Розділ 1. Сутність зайнятості


Перш ніж розглядати сутність такої економічної категорії як зайнятість необхідно дослідити умови формування, сутність і тенденції розвитку сукупного працівника.

Формування сукупного працівника є закономірністю історичного розвитку особистого фактора виробництва. В умовах натурального домашнього господарства людина виступала як одиничний робітник, що сам за допомогою примітивних засобів виробляв кінцевий продукт. Однак з розвитком продуктивних сил, появою простого й складного поділу праці виробнича діяльність людини стає часткою сукупної праці у створенні готових виробів, а сама вона перетворюється на елемент сукупного працівника.

Сукупний працівник виникає і функціонує як соціально-економічна і техніко-організаційна єдність робітників, які органічно взаємопов'язані та створюють єдиний виробничий механізм у процесі вироблення кінцевого продукту.

Умовами формування сукупного працівника є: єдина виробнича мета, що ґрунтується на спільних економічних інтересах і потребах; колективна праця, її суспільний поділ та необхідність обміну продуктами індивідуального виробництва.

На стадії первісної спільності людей колективний характер праці був зумовлений низьким рівнем розвитку продуктивних сил і безсиллям людини перед природою. Основою колективних дій тут виступала "природна колективність" - сім'я, плем'я.

Суспільний поділ праці створює якісно нові передумови формування і розвитку сукупного працівника. Цей тривалий процес характеризується суперечливою єдністю диференціації й інтеграції, спеціалізації й кооперації виробництва, поділом, усуспільненням і одиничним розчленуванням суспільної праці та її планомірною комбінацією. Важливими його віхами були проста кооперація, мануфактура, фабрика. Виникнення і розвиток великого машинного виробництва технологічно зумовили необхідність планомірного зв'язку, інтеграції робочої сили і праці окремих дільниць кооперації. На зміну частковому працівникові, простому носієві певної часткової суспільної функції приходить розвинений індивідуум, для якого різні суспільні функції є способами життєдіяльності, що змінюють один одного.

У зв'язку із суттєвим посиленням суспільного характеру праці почалося формування сучасних параметрів сукупного працівника підприємства, галузі, регіону тощо. Однак слід зауважити, що чим ширші межі сукупного робітника, тим міцність зв'язків окремих його елементів слабкіша. Особливу роль у розвитку цього процесу відіграють науково-технічна революція, діяльність транснаціональних корпорацій, формування світового ринку. В сучасних умовах діяльність сукупного працівника поступово виходить на міждержавний рівень.

Отже, процес історичного формування і розвитку сукупного працівника невід'ємно пов'язаний із змінами у характері й рівні розвитку засобів виробництва, вдосконаленням організації праці.

За своєю суттю сукупний працівник є носієм рис тієї чи іншої форми поділу праці, характеризує стадію зрілості її кооперування. З одного боку, сукупний працівник - це результат розвитку продуктивних сил, а з другого - його соціальна природа, форма і розміри визначаються характером виробничих відносин, формою власності на засоби виробництва, межами того чи іншого господарства (общини, мануфактури, маєтку, підприємства, монополії, регіону тощо).

Трудовий потенціал - це потенціал робочого часу населення. Йому властива сукупність кількісних і якісних суспільне корисних характеристик, які визначаються рівнем розвитку того чи іншого регіону, його господарськими, історичними, демографічними, етнічними особливостями. Трудовий потенціал - це маса всіляких можливих ресурсів праці, що визначаються чисельністю всіх працездатних людей і тих, які наближаються до цієї категорії.

Складовою частиною трудового потенціалу суспільства є населення, зайняте як у виробничій, так і у невиробничій сферах: люди працездатного віку, зайняті домашнім господарством, навчанням, військовою службою; працездатні пенсіонери та деякі інші.

Трудовий потенціал не слід пов'язувати лише з кількістю носіїв робочої сили. Поліпшення якісних характеристик збільшує трудовий потенціал у рамках однієї й тієї ж кількості працездатного населення. Крім того, трудовий потенціал збільшують і такі процеси, завдяки яким з'являється додатковий потенціальний робочий час, наприклад, робота за сумісництвом, наднормова праця, додаткові зміни роботи.

  • Трудовий потенціал населення країни як складне поєднання фізичних здібностей, знань, досвіду, духовних і моральних цінностей, культурно-національних настанов, звичаїв і традицій містить два основних компоненти:

  • професійно-кваліфікаційну підготовленість населення, що ґрунтується на певному загальноосвітньому рівні, включає життєвий господарський досвід, практичні навички;

  • готовність і здатність працівників до продуктивної праці, що визначається їх ціннісними орієнтаціями і трудовою мотивацією.

Отже, трудовий потенціал як соціально-економічне явище функціонує у суперечливій єдності об'єктивних і суб'єктивних чинників.

На відміну від трудового потенціалу до трудових ресурсів належать ті, хто не лише є носієм робочої сили, здатним працювати, а й реалізує цю здатність у суспільному виробництві згідно з чинним законодавством у певних вікових межах.

Сукупний працівник як носій сукупної робочої сили означає складну єдність працюючих, здатну функціонувати тільки як органічна цілісність, в якій окремі робітники організовані та пов'язані один з одним на основі конкретної форми власності та господарювання. Комбінована й інтегрована на різних економічних рівнях робоча сила має більші виробничі можливості, ніж сума індивідуальних працівників. Вона перетворює характеристики, що є недоліками часткового робітника, на достоїнства і переваги.


Случайные файлы

Файл
151678.rtf
103033.rtf
60909.rtf
147134.rtf
136656.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.