Поняття та види часу відпочинку. Щорічні відпустки (101730)

Посмотреть архив целиком

ПЛАН


Вступ

Глава 1. Поняття та види часу відпочинку

1.1 Право на відпочинок та види часу відпочинку

1.2 Перерва протягом робочого дня

1.3 Щоденний відпочинок

1.4 Щотижневий відпочинок

1.5 Святкові і неробочі дні

1.6 Право на відпустку. Види відпусток.

Глава 2. Щорічні відпустки

2.1 Щорічні основні відпустки

2.2 Порядок надання щорічних відпусток

2.3 Порядок оплати відпусток

2.4 Щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими та важкими умовами праці

2.5 Щорічні додаткові відпустки за особливий характер праці

2.6 Інші види щорічних відпусток, передбачені законодавством

Глава 3. Інші види відпусток

3.1 Відпустки у зв'язку з навчанням

3.2 Творчі відпустки

3.3 Соціальні відпустки

3.4 Відпустки без збереження заробітної плати

Висновки

Література

Додатки



Вступ


Відпочинок поряд з працею є основними соціальними становищами, у яких людина перебуває все своє життя, за винятком дитячого віку. Праця обов'язково повинна чергуватись з відпочинком. Адже без відпочинку людина втрачає здатність плідно працювати. Тривала безперервна праця виснажує людину. Саме тому у законодавстві України суттєву уваги приділено врегулюванню питання щодо реалізації права людини на відпочинок.

Метою даної курсової роботи є з’ясування, що саме згідно діючого законодавства України є часом відпочинку, які види часу відпочинку передбачено законодавцем, а також які є види відпусток. Особливо звертається увага на законодавчі та підзаконні нормативні акти, якими реалізується право громадян на відпочинок в Україні, зокрема Кодекс законів про працю України від 10.12.1971р. №322-VIII (зі змінами та доповненнями), Закон України "Про відпустки" від 15 листопада 1996р. (зі змінами та доповненнями) тощо.

Матеріали практики наводяться в додатках до даної курсової роботи.



Глава 1. Поняття та види часу відпочинку


1.1 Право на відпочинок та види часу відпочинку


Право на відпочинок закріплено в Конституції України. Так, у статті 45 Конституції України зазначено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом. [1,14]

Термін «час відпочинку», що використовується законодавством, за своїм значенням не відповідає фізіологічному поняттю «відпочинку», коли людина нічого не робить, а наприклад, спить чи загорає на пляжі, або просто дивиться телевізор. Тому логічно було б у законодавстві все, що лежить поза робочим часом, називати «вільний від роботи час» або «неробочий час». Однак законодавець таких термінів не застосовує, тому ми користуємося поняттям «час відпочинку», розуміючи його не як фізіологічну потребу людини, а як час, вільний від виконання трудових обов'язків.

Трудове законодавство не дає визначення поняття часу відпочинку, але як і щодо робочого часу таке визначення вироблене наукою трудового права. Оскільки законодавець протиставляє час відпочинку робочому часові, то тим самим весь час, який знаходиться поза межами робочого часу, вважається часом відпочинку працівника, що перебуває у трудових відносинах. Саме так він і визначається у правничій літературі як час, протягом якого працівник вільний від виконання трудових обов'язків, і має право використовувати його на власний розсуд. [4,288]

Основними видами часу відпочинку є:

  • перерви протягом робочого дня,

  • щоденний відпочинок,

  • вихідні дні, святкові і неробочі дні,

  • відпустки.


1.2 Перерва протягом робочого дня


Відповідно до статті 66 Кодексу законів про працю України працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Ця перерва не включається до робочого часу, а тому працівники можуть використовувати час перерви на свій розсуд. Вони мають право відлучатися з місця роботи. Така перерва для відпочинку і харчування має надаватись, як правило, через чотири години після початку роботи.

Початок перерви, її тривалість і час закінчення встановлюється безпосередньо на підприємстві у правилах внутрішнього трудового розпорядку. Законодавством встановлено лише максимальну тривалість перерви — до 2 годин. Мінімум її визначається у правилах внутрішнього трудового розпорядку. На практиці тривалість перерви коливається переважно в межах від 30 хвилин до однієї години.

На тих роботах, де за умовами виробництва перерву встановити не можна, працівникові повинна бути надана можливість для приймання їжі протягом робочого часу. В цьому випадку роботодавець за погодженням з профспілкою визначає перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі. Як правило, зазначені переліки містяться або у колективному договорі, або ж у спеціальному локально-правовому акті. [2,32], [4,288]


1.3 Щоденний відпочинок


Визначається щоденний відпочинок виходячи з тривалості робочого дня, хоча як самостійний вид часу відпочинку спеціального закріплення у законодавстві не отримав. Тобто все, що лежить за межами робочого часу протягом доби, складає час щоденного відпочинку. До щоденного відпочинку включаються також і перерви між змінами. Відповідно до статті 59 Кодексу законів про працю України тривалість перерви в роботі між змінами має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (разом з перервою для відпочинку і харчування). Призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд забороняється. [2,30], [4,289]

Тривалість щоденного (міжзмінного) відпочинку працівників, що працюють при організації роботи вахтовим методом, з урахуванням обідніх перерв може бути зменшена до 12 годин. Недовикористані в цих випадках години щоденного (міжзмінного) відпочинку, а також щотижневого відпочинку, підсумовуються і надаються у вигляді додаткових вільних від роботи днів (дні міжвахтового відпочинку) протягом облікового періоду. [3,306]


1.4 Щотижневий відпочинок


Це вільні від роботи дні календарного тижня. Мінімальна тривалість безперервного щотижневого відпочинку не може бути меншою 42 годин. До щотижневого відпочинку належать вихідні дні.

Відповідно до статті 67 Кодексу законів про працю України при п'ятиденному робочому тижні працівникам надається два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному — один вихід ний день. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні, якщо він не встановлений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації, і, як правило, він має надаватися підряд із загальним вихідним днем. Тобто ним може бути субота або понеділок. Останнім часом з метою більш раціонального використання електроенергії та інших енергоносіїв, особливо в зимову пору року, окремі підприємства другий вихідний день зміщують на будь-який інший; день тижня. Місцеві органи державної виконавчої влади здійснюють при цьому безпосереднє коригування другого вихідного дня на підприємствах регіону. Аналогічно надаються вихідні дні працівникам на безперервно діючих підприємствах, зупинення роботи яких неможливе з виробничо-технічних умов або через необхідність безперервного обслуговування населення, а також на вантажно-розвантажувальних роботах, пов'язаних з рухом транспорту. Тут вихідні дні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності, що затверджується роботодавцем за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації підприємства, установи, організації. [2,33], [4,290]

Відповідно до статті 68 Кодексу законів про працю України на тих підприємствах, установах, організаціях, де робота не може бути перервана у загальний вихідний день у зв'язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, підприємства побутового обслуговування, театри, музеї тощо), вихідні дні встановлюються місцевими радами. Але на практиці ця норма рідко дотримується через її невідповідність вимогам часу та законодавству про місцеве самоврядування. [2,33], [4,290]

Забезпечуючи працівникам реалізацію їх права на відпочинок, трудове законодавство забороняє залучати їх до роботи у вихідні дні. І лише у визначених випадках з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації підприємства окремі працівники можуть бути залучені до роботи у вихідні дні. Виняткові випадки, при яких можна залучати працівників до роботи у вихідні дні, подаються у статті 71 Кодексу законів про працю України. Згідно положень цеї статті залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається в таких виняткових випадках:

1) для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій і негайного усунення їх наслідків;

2) для відвернення нещасних випадків, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, загибелі або псування майна;

3) для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у дальшому нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів;


Случайные файлы

Файл
32787.rtf
VDV-1239.DOC
69075.rtf
80715.rtf
14137.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.