Польсько-українське співробітництво на сучасному етапі (97043)

Посмотреть архив целиком

























Курсова робота

Польсько-українське співробітництво на сучасному етапі







План



Вступ

1. Періодизація українсько-польських міждержавних відносин

2. Україна і Польща на шляху партнерства

3. Особливості розвитку польсько-українського співробітництва

4. Проблеми українсько-польського порозуміння

Висновки

Список використаних джерел та літератури







Вступ



Об`єктивна необхідність вимагає поступового, але неухильного включення України до системи міжнародних відносин, світових інтеграційних процесів. Нинішня ситуація характеризується глобальною трансформацією усіх країн світу до нового якісного стану , нового типу цивілізації третього тисячоліття.

В майбутньому велике значення буде мати інтеграція України в Європу. Україна широким фронтом виходить на західноєвропейський соціально-економічний простір. В умовах динамічного процесу інтеграції в Європі та інших глобальних перетворень однією з найважливіших проблем є забезпечення політичної рівноваги та стабільності на континенті, співіснування та гарантування безпеки. А стан стабільності і безпеки в Європі великою мірою залежить і від України та Польщі.

Таким чином самостійність України зовсім не означає її самоізоляції на міжнародній арені.

Сучасні тенденції світового розвитку ставлять перед Українською нові проблеми та потребують від неї активної участі в їх рішенні. Процеси трансформації, що відбуваються в Європі і світі, спричинили переоцінку цінностей та засад внутрішньої та зовнішньої політики європейських держав і міжнародних інституцій. Зруйнована біполярність світу, майже зникають засади можливої конфронтації між Сходом і Заходом. На зміну цьому приходить розвиток принципово нових відносин, у яких основний наголос робиться на налагоджені двосторонніх зв'язків.

Стосунки українського і польського народів мають багатовікову і трагічну історію. В минулому були приклади добросусідства, спільної боротьби з ворогами, звичайно й те, про що не хотілося б згадувати, але історію не перепишеш. ХХ століття було періодом реалізації національних інтересів наших народів, що породжувало конфлікти і драматичні події, які на сьогоднішній день створили психологічний бар'єр у вигляді синдрому упередженості негативних стереотипів, а то й проявів ворожості. Особливо закарбувалися в пам'яті трагічні події останньої світової війни та повоєнних років.

Нині на порозі ХХІ століття Україна і Польща здобули можливість творити власну долю у мирних і демократичних взаємовідносинах, як кожний окремо, так і разом як сусіди. На сучасному етапі розвитку людського суспільства, що має перехідний характер, саме на співпраці, а не на взаємних звинуваченнях можна вирішувати проблеми міжнародної безпеки, ліквідації загрози воєнних конфліктів, вирішення екологічних проблем, допомоги бідним народам. Адже і Україна і Польща, як найбільші країни Центрально-Східної Європи, мають досвід і ресурси співпраці в галузі державної влади, місцевого самоврядування, господарства, торгівлі, розв'язання паливно-сировинних і екологічних проблем, зовнішньої і оборонної політики з метою створення ефективної системи європейської безпеки, науки, культури, освіти, покращення статусу етнічних і релігійних меншин на підставі міжнародного права і демократії.

Українсько-польські відносини виходять за рамки двостороннього співробітництва, бо геополітична ситуація об'єднала держави у визначенні єдиного зовнішньополітичного курсу - інтеграція у європейські структури. В 1996 році партнерство двох держав було визначене як стратегічне. Сьогодні найважливішим результатом партнерства є те, що на рівні національних еліт досягнуте взаєморозуміння у важливості налагодження добросусідства і не сприйняття давніх взаємних претензій і образ [1, ст 7].

Історія українсько-польських відносин у кінці ХХ - початку ХХІ століття досі недостатньо досліджена на науковому рівні. В даний період історії події розвивалися настільки динамічно і драматично, що об'єктивно породили розходження в оцінках. Метою курсової роботи є дослідження та аналіз українсько-польських відносин з моменту отримання Українською незалежності і до цього часу.

У роботі відповідно до даної мети поставлені наступні задачі:

розкрити основні напрями співпраці.

дати характеристику сучасного стану відносин України з країнами Європи взагалі та з Польщею зокрема.

проаналізувати динаміку розвитку міждержавних відносин.

намітити основні шляхи розвитку відносин, дати рекомендації по їх вдосконаленню.

Об'єктом дослідження є сукупність зв'язків (політичних, торгових, інвестиційних, фінансових та інших) між Українською і Польщею.

Предметом дослідження є процес взаємодії суб'єктів зовнішньоекономічної, зовнішньополітичної та іншої діяльності України і Польщі.

Теоретичною і методологічною основою роботи послужили офіційні документи, нормативні акти, друковані публікації, періодичні видання та офіційні сайти.

Сьогодні наукові і педагогічні установи України і Польщі спільно проводять ґрунтовні і комплексні дослідження з актуальних проблем історії і педагогіки з метою вироблення основних перспективних напрямків подальшого розвитку добросусідських відносин як на офіційному так і на побутовому рівні.

В цій роботі узагальнено історіографію за певний період, висловлено власні думки та результати узагальнення.

Основне завдання полягає в тому, щоб відкинути всі негативні стереотипи, відійти від тлумачення тієї історії, що розпалює міжнаціональні антагонізми. Нам необхідно йти “до порозуміння й єднання”, як закликають нас у своїй спільній заяві Президенти України і Польщі. В новому тисячолітті маємо пам'ятати про відповідальність за минуле.







1. Періодизація українсько-польських міждержавних відносин



Досвід перших десяти років існування незалежної України як повноправного суб'єкта міжнародних відносин свідчить, що особливого значення протягом цього часу надавалося її стосункам з Республікою Польща. Це закономірно, оскільки зовнішня політика України, і в першу чергу її стосунки з найближчими сусідами, була відразу визнана вагомим чинником процесу державотворення. Головним завданням вітчизняної дипломатії стало створення сприятливого міжнародного середовища для відродження нашої держави.

Польща, після виходу з табору соціалістичних країн, повинна була вирішувати такі ж проблеми. Подібність історичних доль, практичних економічних інтересів та новообраних геополітичних орієнтирів стала запорукою динамічності й ефективності українсько-польських стосунків у 90-х рр. ХХ століття[1, cт 229].

Разом з тим додамо, що такого високого рівня вони змогли досягнути тільки завдяки збереженню та переосмислення у дусі демократії і гуманізму було оновлено засадничі принципи та законодавчо-правову базу взаємин між незалежною Українською та Польщею. Насиченість і ефективність цих стосунків у 90-х рр. дала українським вченим підстави для виділення певних віх у їх розвитку.

Слід сказати, що питання періодизації українсько-польських міждержавних відносин фактично не входить до сфери наукових зацікавлень поляків. Вони визнають еволюційний характер зв'язків між двома країнами, однак поки що відмовляються структурувати їх в рамках умовної періодизації.

У польській, і в українській історіографії панує думка, що розробка сучасного бачення відносин між нашими державами зазнала на собі впливу загальних політичних змін в Європі. Визнається також її зв'язок з станом українсько-російських та польсько-російських стосунків. Тобто, утверджується переконання, що тільки розумне поєднання альтернативних векторів зовнішньої політики гарантує повноправність участі кожної країни у спілкуванні між народами світу і об'єктивність наукового аналізу цього процесу.

Вивчаючи розвиток українсько-польських відносин у 90-х рр., вітчизняні науковці відзначають їх вкоріненість у офіційній геополітичній концепції України. Зокрема, І. Мельникова вказує, що основні засади цієї програми вперше було сформульоване у проголошених Верховною Радою Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року та Акті незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленому всенародним референдумом 1 грудня 1991 р.

У цьому сенсі обидва документи спрямовувались насамперед на утвердження нашої держави як рівноправногосуб'єкта міжнародного права, на забезпечення її територіальної цілісності, недоторканості кордонів, врахування іншими державами національних інтересів українців, поширення образу України як надійного партнера для міждержавної співпраці. Їх здійснення мало ґрунтуватися на дотриманні загальновизнаних норм і принципів міжнародного права - добровільності, взаємоповаги, рівноправності, невтручання в чужі внутрішні справи.

Погоджуючись з даним твердженням, Л. Чикаленко та О.Васильєв, автори одного з варіантів періодизації українсько-польських відносин, вказують, що політичне становлення України відбувалося в умовах її значної міжнародної ізоляції. Тож показово, підкреслюють вони, що Польща відразу обрала виважену та далекоглядну позицію толерантності до свого східного сусіда. Дослідники проблеми Д. Глібов і В. Горун, додають, що тісні українсько-польські стосунки від початку дещо скоригували традиційне розуміння держав регіону Центрально-Східної Європи як таких, що знаходяться у сфері впливу країн ЄС та Росії.






Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.