Міжнародна торгівля. Механізм функціонування та регулювання (97036)

Посмотреть архив целиком















КУРСОВА РОБОТА

Тема роботи: Міжнародна торгівля. Механізм функціонування та регулювання.




Вступ


Основна мета даної курсової роботи – дослідити особливості зовнішньої торгівлі України.

Предметом дослідження є економічні відносини з приводу формування сучасної системи міжнародних економічних зв’язків.

Об’єктом дослідження є зовнішня торгівля України.

Утвердження державної незалежності України започаткувало її фактичний вихід на світову арену як суб'єкта міжнародних економічних відносин. Кардинальні зміни в геополітичному становищі України, що відбулися після здобуття нею незалежності, та ситуаційні особливості сучасного стану трансформаційних процесів в економіці істотно підвищили роль зовнішньоекономічних відносин у розвитку країни. Посилення цього чинника об'єктивно диктується здійснюваними ринковими перетвореннями, які формують якісно нові засади подальшого економічного та соціального розвитку країни. Україна тільки входить в систему світового економічного простору і від того, як цей процес буде відбуватись залежить подальший економічний і соціальний розвиток держави, як органічної підсистеми світової економіки.

Найбільш дієвою і ефективною стратегією інтеграції України у світову економіку є поєднання структурної перебудови економіки з її орієнтацією на активне зростання експорту і диференціацію його потенціалу. Цього можна досягти шляхом загального поліпшення інвестиційного клімату й залучення інвестицій у відповідні галузі, створення механізму стимулювання експорту та формування життєздатних конкурентоспроможних експортних виробництв.

Як суб’єкт міжнародних економічних відносин Україна має свідомо входити до системи світогосподарських зв’язків з метою як найефективного використання усіх їхніх можливостей та підвищення рівня конкурентоспроможності.


1 Сучасні тенденції розвитку зовнішньої торгівлі на світовому рівні


1.1 Сутність світової економіки і основні тенденції її розвитку


Світова економіка – сукупність національних економік об’єднаних системою міжнародних зв’язків. При виділенні цих підсистем використовують багато критеріїв. При визначенні структури СЕ використовуються такі крітерії:

1) рівень економічного розвитку (НД або ВВП на душу населення);

2) соціально – економічна структура господарства (власність);

3) тип економічного росту;

4) рівень і крітерії ЗЕ зв’язків.

Кінець ХІХ століття, це коли міжнародна економіка визначалась як сукупність національних економік. В 30-х рр. виникає позиція: МЕВ – сукупність міжнародних економічних відносин (МЕВ). Міжнародна економіка – цілісна система, яка вкладає в себе декілька підсистем. При виділенні їх використовується багато критеріїв:

1) рівень економічного розвитку (ВВП на душу населення, або ВНП на душу населення);

2) соціально-економічна структура господарства;

3) Рівень і характер зовнішньоекономічних зв’язків;

За рівнем ВВП на душу населення (Світовий Банк) розрізняють:

1) розвинуті (більше 6000 доларів);

2) середньо розвинуті (2400–6000 доларів);

3) слабо розвинуті (800 – 2400 доларів);

4) найменш розвинуті країни (до 800 доларів);

Розподіл країн по критеріям ООН:

1) промислово розвинуті;

2) з перехідною економікою;

3) що розвиваються; [3]


1.2 Сучасні концепції міжнародної торгівлі


З другої половини XX століття, коли міжнародний обмін набуває «вибухового характеру», світова торгівля починає розвиватися високими темпами. В період 1950–1994 pр. світовий торговий обіг зріс у 14 разів. За оцінками західних спеціалістів, період між 1950 і 1970 pp. можна охарактеризувати як «золоті часи» у розвитку міжнародної торгівлі. Саме тоді було досягнуто щорічного 7 відсоткового зростання світового експорту. Проте вже в 70-ті роки XX ст. він знизився до 5%, ще більше скоротився у 80-ті роки. Наприкінці 80-х років світовий експорт продемонстрував помітне пожвавлення (до 8,5% у 1988 p.). Після явного спаду на початку 90-х, у середині 90-х років він знову набирає високих темпів.

Природно, що зазначені зміни сприяли появі сучасних поглядів на управління міжнародним бізнесом. Вони належать не окремим групам дослідників, а представникам вищого менеджменту головних транснаціональних корпорацій. Як основний виділяється ресурсний підхід. Оскільки компанії мають у своєму розпорядженні обмежені ресурси, вони повинні вирішити, використовувати їх усередині країни чи на міжнародному рівні. Переконавшись, що можливості на міжнародному ринку можуть виявитися більшими, ніж на вітчизняному, компанії спрямовують свої ресурси в закордонний сектор. Тому, щоб зрозуміти, чому все ж проводяться торгові операції, необхідно визначити, які вигоди одержують окремі підприємства. [2, с. 275]

Концепція експортних можливостей включає чотири підходи.

1. Використання надлишкових потужностей

Часто компанії мають у своєму розпорядженні виробничі потужності в поточному або довгостроковому періодах, що не користуються адекватним внутрішнім попитом. Це можуть бути розвідані запаси природних ресурсів чи конкретні потужності для виробництва визначеної продукції, які важко переключити на виробництво інших товарів, що мають, можливо, відповідний внутрішній попит.

Разом з тим, малі країни прагнуть торгувати набагато ширше, ніж великі. Одна з причин полягає в тому, що технологія виробничого процесу може дозволити фірмі рентабельно випускати продукцію тільки при багатосерійному виробництві, у більших обсягах, ніж це потрібно для задоволення попиту у своїй країні. Для прикладу візьмемо автомобільну промисловість: у «Вольво» потреба експорту з невеличкого шведського ринку значно більша, ніж у «Дженерал моторс» – зі значного американського.

2. Зменшення витрат виробництва

Дослідження показали: компанії можуть зменшувати свої витрати на 20-

30% тоді, коли подвоюється випуск продукції, це явище відоме як «крива акумулювання досвіду» (experience curve). Наприклад, якщо ми візьмемо

20 відсоткове зменшення витрат виробництва і початкову вартість в 100 доларів на одиницю продукції, то собівартість другої одиниці продукції буде дорівнювати 80 доларам, четвертої 64 долара і т.д. Зменшення може бути пов'язане з декількома чинниками: покриттям умовно-постійних витрат за рахунок випуску більшого обсягу продукції; підвищенням ефективності за рахунок досвіду, набутого при виробництві великих партій продукції; масовими закупівлями матеріалів і перевезенням їх значними партіями. Тому очевидно, що лідер ринку може одержати переваги стосовно зменшення витрат виробництва перед своїми конкурентами. Одним із засобів збільшення випуску продукції компанією є визначення ринку з глобальної, а не внутрішньодержавної точки зору.

3. Підвищення прибутковості

Виробник може за певних умов продавати ту саму продукцію з більшою вигодою за кордоном, ніж у себе вдома. Це може бути пов'язано з відмінністю конкурентного середовища на закордонному ринку від вітчизняного, тому що там товар знаходиться на іншому етапі життєвого циклу. Таким чином, етап зрілості всередині країни може призвести до зниження внутрішніх цін, у той час як етап зростання за кордоном може звести нанівець актуальність зниження цін. Підвищення прибутковості може також відбуватися у зв'язку з розходженнями всередині країни і за кордоном державних заходів, які впливають на прибутковість (наприклад, розходженнями в оподатковуванні прибутків або регулюванні цін).

4. Розподіл ризику

Виводячи збут за межі ринку тільки однієї країни, виробник має можливість зводити до мінімуму коливання попиту, оскільки цикли ділової активності країн перебувають в різних фазах, а ті самі товари знаходяться на різноманітних етапах життєвого циклу. Ще один чинник розподілу ризику за допомогою експорту полягає в тому, що виробник зможе придбати більше клієнтів, зменшуючи свою вразливість при втраті якогось одного чи декількох клієнтів.

Концепція імпортних можливостей.

Імпульс до участі в торгівлі може надійти або від експортера, або від імпортера. У будь-якому випадку мають бути як продавець, так і покупець. Імпульс від імпортера полягає в тому, що фірма шукає дешевші і високоякісні сировинні та інші комплектуючі матеріали, готові вироби, щоб використовувати їх на своїх виробничих підприємствах. Або ж вона може активно шукати нові товари, розроблені за кордоном, щоб доповнити наявні асортиментні групи. Це дозволить компанії більше продукції запропонувати на продаж, а імпортеру – використовувати надлишкові потужності своєї торгово-розподільчої мережі. Якщо міжнародні постачання сировини, матеріалів і комплектуючих зменшують витрати виробництва чи підвищують якість готових виробів, то компанія, що їх закуповує, має більшу стійкість проти конкуренції з боку імпортованих готових виробів або ж сама може більш ефективно конкурувати на експортних ринках. Автомобільна промисловість подає приклад глобальної конкуренції, що залежить від субпідрядників, у тому числі іноземних, у напрямку зменшення витрат виробництва.

Імпортер, як і експортер, має можливість розподілити свої операційні ризики. Розширюючи коло постачальників, фірма буде менше залежати від диктату або долі єдиного постачальника. В США, наприклад, багато значних споживачів, зокрема автомобільна промисловість, диверсифікували свої закупівлі сталі із залученням європейських і японських постачальників. Ця стратегія знизила ризик недостатнього постачання американської автомобільної промисловості у випадку виникнення страйку серед сталеливарників США, але одночасно посилила проблеми в сталеливарній промисловості країни. [5, с. 9–11]


1.3 Сутність, причини і форми міжнародної економічної інтеграції


Інтеграція – такий ступінь інтернаціоналізації, при якому здійснюється взаємопроникнення економік країн.

Види інтеграції:

– стихійна

– організована – оформлена договорами, угодами

Причини інтеграції:

1. Причини – передумови

– близькість рівнів економічного розвитку і ступенів економічної зрілості;

– географічна близькість, історичні зв’язки економік;

– спільність економік і інших проблем розвитку країн

2. Причини – стимули

– поглиблення МПП

– ріст масштабів МЕВ

– конкуренція

– протиріччя

– політика

Цілі інтеграції:

1) подолання конкуренції

2) зростання економіки

3) збільшення ринків

4) вирішення спільних проблем

Форми інтеграційних об’єднань:

1. Зона вільної торгівлі – це об’єднання в якому між країнами полегшується митні обмеження або взагалі відміняються, хоча зберігається митний контроль і торгову політику до третіх країн здійснюють самостійно.

2. Митний союз (блок) – це єдина система зовнішньоторговельних бар’єрів, а між собою їх зовсім немає.

3. Спільний ринок – це свобода переміщення не тільки товарів, а й всіх факторів виробництва (капітал, робоча сила, фінанси – валюта).

4. Повний економічний союз – уніфікація економічної політики країн

Масштаби, значення і проблеми європейської інтеграції:

Інтеграція почалася давно, перші кроки до неї:

1921 р. – створення БЛЕС (Бельгія + Люксембург економічний союз)

1944 р. (48) – виникло об’єднання Бенілюкс.

1951 р. – виникає Європейське об’єднання вугілля і сталі ЄОВС (Франція, ФРГ, Італія, Бенілюкс)

1953 р – ті ж країни створили об’єднання ЄвроАтом (сполучення урядових і неурядових установ)

1957 р. – Європейський економічний союз (1958-початок дії). (6 країн: ФРН, Франція, Італія, БеНіЛюкс)

1973 р. – Великобританія, Данія, Ірландія

1981 р. – Греція

1989 р. – Іспанія, Португалія

1995 р. – Швеція Фінляндія Австрія Норвегія (заморозила)

2004 р. – Польща, Угорщина, Чехія, Словакія, Словенія, Естонія, Латвія, Литва, Мальта, Кіпр (грецька частина).

2007 р. (січень) – Болгарія і Румунія. Зараз 27 країн.

Рада Європи (1949) – це суспільно-політична організація в яку входять біля 40 країн.

1959 р. – Європейська асоціація вільної торгівлі (11) на чолі з Великобританією, сьогодні в це об’єднання входять: Норвегія, Ісландія, Швейцарія, Ліхтенштейн.

ЦЕФТА – 1992 р. – центрально європейська асоціація вільної торгівлі: Польща, Угорщина, Чехія, Словакія, Словенія, Болгарія, Румунія.

1992 р. – Рада країн Баренцового моря – Фінляндія, Швеція, Норвегія, Росія

Ціль – регіональне співробітництво. Основні напрямки:

1) спрощення пересування через кордони товарів, послуг, людей

2) співробітництво в сферах транспорту, культури, енергетики

3) зближення прикордонних областей

1993 р. – рада країн Балтійського моря – Данія, Німеччина, Швеція, Латвія, Естонія, Росія, Литва.

Співробітництво в різних сферах, поступове створення так званого «Євро регіону – Балтика» з спрощеним режимом в сферах транспорту і енергетики. Планується створення енергетичного кола і газового кола.

1993 р.Балтійська зона вільної торгівлі – Естонія, Литва, Латвія

1978 р. – Центральноєвропейська ініціатива (16) в тому числі: Австрія, Італія, Боснія, Молдова, Румунія, Україна, Білорусія. Ціль: регіональне співробітництво: транспорт, екологія, туризм.

1992 р. – Організація Чорноморського Економічного співробітництва (ОЧЕС). Створена за ініціативою Туреччини (11): Азербайджан, Арсенія і т.д. Ціль: створення транспортних коридорів, зони вільної торгівлі. [7, с155–163]

Із 1994 р. Україна та ЄС мають угоду про партнерство і співробітництво. Україна є учасником об’єднання Єдиний економічний простір (Україна, Росія, Білорусь, Казахстан). ЄС. З 1996 – 2003 р. експорт України в Європу збільшився в 2,4 рази. У Росію зменшився на 21%, імпорт із Європи збільшився на 50%, із Росії зменшився на 5,5%, В експорті України в 2003 р. питома вага Європи становила 36,5% Росії 17,8%. Відповідно в імпорті 33,8% і 37,2%. [14]

На сьогодні з 90 документів, які необхідні підписати, Україна підписала – 16. Білорусія та Росія узгодили 43, основу митного союзу.

Із самого початку ЄЕП формувалася як митний союз. Україна не хоче бути в митному союзі, вона наполягає бути в зоні вільної торгівлі усіх країн. Щодо зовнішньоекономічної діяльності українських підприємств, то її принципи закріплені в ст. 2 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Причому ці принципи охоплюють і діяльність іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні.



2. Світові товарні ринки та валютні системи


2.1 Світові товарні ринки, їх структура і динаміка


Найбільш типові ринки:

1) Ринок сировини, Ринок напівфабрикатів, Сільсько-господарчих товарів. Особливості:

– ринкова ситуація – чиста конкуренція, з елементами картелювання

– товари на ньому, майже всі: біржові (існує 120 світових бірж, 64 біржі товарами)

– типові методи продажу на цих ринках через біржу або міжнародні угоди

2) продовольчі товари, яків вже пройшли якусь переробку (в том числі банани, ананаси)

– чиста конкуренція з елементами картелювання

3) промисловий ринок – ринок обладнання, машин, зброї

– ринок товарів виробничого призначення (обладнання, авто) типова ситуація – олігополія, чи монополістична конкуренція

– товари широкого споживання (одяг, кава) – монополістична конкуренція

– ринок товарів для задоволення соціальних побутові потреб – олігополія

– ринок фармацевтичних продуктів: монополістична конкуренція.

4) ринок зброї. Сьогодні цей ринок складає 35–37 млрд. доларів основні експортери США – 18.4 млрд. доларів, Росія – 6.1 млрд. доларів, на 8 місці Україна 650 – млрд. доларів.

5) фармацевтична продукція.

Особливість багатьох з цих ринків – підробки, контрабанда.

Об’єми торгівлі залежать від того, наскільки конкурентоспроможна є продукція. Конкурентоспроможний товар – придбання його має бути вигіднішим і зручним покупцю, в порівнянні з аналогічними товарами.

Складові:

1) технічні показники (відповідність стандартам)

2) комерційні умови (ціна, ціна покупки, мито)

3) організаційні умови придбання і використання товару (наявність додаткових послуг)

4) економічні умови споживання (економічне споживання сировини і надійність)

Фактори:

1) Реклами

2) товарний знак

3) сертифікація

4) курс валюти

Курс валюти – ціна однієї валюти виражена в іноземній валюті.

Якщо курс валюти країни знижується експорт її товарів стає дешевше, а імпорт дорожче. Таким чином її товари на іноземних ринках більш конкурентоспроможні, а іноземні товари менш конкурентоспроможні при інших незмінних умовах.

Види зовнішньоторговельної політики держави. Торговий баланс.

Торговий баланс – це співвідношення вартості експорту і імпорту товарів. Буває активний / пасивний. Коли є перевищення експорту – профіцит (активне сальдо), перевищення імпорту – дефіцит. Аналогічно існує баланс послуг і некомерційних платежів.

Активний баланс досягається визначеною торговельною політикою. Типи:

1) протекціонізм – підтримання власного виробника;

2) фритредерство – вільна торгівля.

Найбільш часто використовується сімктивний протекціонізм: вільна торгівля на ринку з елементами протекціонізму визначених галузей.

Колективний протекціонізм: підтримка сільського господарства в ЄС.

Зверхпротекціонізм: якась галузь підтримується і на внутрішньому, і на зовнішньому ринках.

Причини регулювання:

1) особливості галузевої структури країни, коли вони не доповнюють один одного, а дублюють приводять до конкуренції, протиріч;

2) суперництво в вивозі товарів, капіталу, роб. сили;

3) інтеграція вироблення єдиної політики;

4) діяльність ТНК;

5) монополізм;

6) необхідність спрощення процедур, виробка торгових звичаїв;

7) політика.


2.2 Методи регулювання зовнішньої торгівлі


Методи регулювання ЗТП


Економічні (тарифні та нетарифні) Не економічні (не тарифні)

Економічні:

Тарифні:

Мито – сума плати за перетинання товаром кордону

Тариф – норма нарахування мита

1) Адвалерний – відсоток від вартості товару

2) Специфічний – в залежності від постачальників

3) Альтернативний

4) Комбінований

За розміром мито:

1) Одноколонне

2) Двоколонне

3) Багато колонне

Закономірності тарифів:

1) Чим більший рівень розвитку країни, тим менше тарифи

2) Тарифи розрізняють в залежності від ступеня обробки товару:

– Сировина – без мита

– Напівфабрикат – помірне мито

– Готові вироби – високі, особливо на товари не першої необхідності.

В світі існує система приферецій:

– загальна система – тим, що розвиваються

– глобальна система – це країни, що розвиваються дають преференції друг другу.

В основі тарифів лежить так звана, гармонізована система опису і кодування товарів. Міжнародне бюро митних тарифів та послуг

Економічна роль тарифів імпортованих товарів та послуг:

1) споживачі

2) вітчизняні товаровиробники

Якщо тариф не несе заборонного характеру, то він приносить доход державі (ставка тарифу х вартість імпорту). Тарифи стримують НТП, бо власні підприємства не мають стимулу для підвищення їх якості. Тарифи призводять до торгових війн і втрат з обох сторін. СОТ дозволяє використовувати тарифи:

– в захисних цілях на товари розмір завозу яких загрожує національному виробництву;

– як міра, яка попереджає про порушення суспільних інтересів в цій сфері;

– як відповідь на дискримінацію свого експорту в інші країни;

3) Компенсаційні збори (обмеження імпорту країни)

Їх розмір не фіксується, він змінюється від зміни світових і внутрішніх цін.

4) Антидемпінгові збори.

Демпінг:

1) Розбійний (тимчасовий) витиск конкурентів – заборонений.

2) Постійний (необмежений в часі) – в 70 рр. Японія входила на ринки.

3) Соціальний (низькій рівень витрат виробництва із-за низької заробітної плати і низьких витрат на екологію)

Сутність антидемпінгової процедури. В суд подають національні виробники аналогічної продукції на державу експортере. Береться країна аналог яка виробляє таку ж продукцію співставляються показники і утверджуються результати

5) Дискримінація імпорту. Податок на товари з однієї країни більш ніж з іншою.

Економічні методи стимулювання експорту:

1) пряме фінансування експорту виробництва

2) непряме фінансування експорту виробництва: держава датує – банки, а вони в свою чергу надають безвідсоткові або з низько відсоткові ставки кредиту, виробникам певного виду продукції.

3) зниження податкової ставки з експортерів

4) кредитування експорту: внутрішнє (кредитує власний виробник), зовнішнє (кредитує покупець), «зв’язаний кредит»

5) страхування експорту: внутрішнє (держава надає кредити страховим компаніям а вона фінансує витрати)

Не економічні методи:

1) адміністративні – угоди між країнами законодавчі акти між країнами (ембарго)

2) кількісні:

3) ліцензування – система письмових дозволів на експорт/імпорт товарів

4) квотування – визначення кількості товарів, що може дати експортовано/імпортовано

5) контингентування – визначення видів і кількості товарів вивоз / ввоз на визначені події (ярмарки, виставки)

6) імпортні заборонні списки

7) Спеціальні методи – технічні і інші спеціальні вимоги, міжнародні регіональні і національні стандарти, система сертифікації, інспекції якості продукції.

Міжнародні організації з регулювання торговельних відносин.

1) ГАТТ (Загальна угода з торгівлі і тарифів) – звід правил, закономірностей світової торгівлі, своєрідна її конституція.

2) СОТ (Світова організація торгівлі) – поч. дії з 1995 р. Займається проблемами світової торгівлі товарами і, крім того, регулюванням ринку послуг, питаннями навколишнього середовища, охорони прав інтелектуальної власності й ін.

3) ЮНКТАД (конференція ООН з торгівлі і розвитку) – створена в 1964 р. Основні функції: розробка багатосторонніх правових актів в сфері світової торгівлі, допомога в узгодженні політики урядів і регіональних угруповань в сфері торгівлі і розвитку, задоволення спеціальних потреб найменш розвинутих країн, сприяння їх розвитку через включення в міжнародну торгівлю.

4) Рада митного співробітництва (РМС) – створена у 1950 р. з метою узгодження й уніфікації митних систем, митних процедур, відповідного законодавства.

5) Міжнародна торговельна палата (МТП) – створена в 1922 р., займається встановленням і поширенням звичаїв, правил і норм міжнародної торгівлі, координує діяльність аналогічних національних палат. [11, с. 25–33]




2.3 Масштаби і основні тенденції міжнародної торгівлі в сучасних умовах


У 1995 р. об’єм експорту товарів становив 5,09 трил. доларів. На 2005 р. – 10 трил. Доларів (швидко зросла експортна квота). Сьогодні експортна квота – 18%, за 1997 рік Франція, Італія – 23%, Нідерланди – 53%, Японія – 9,5%, США – 11%, України – 57%. Імпортна квота: Франція – 22%, США – 12%, Японія – 8%, Україна – 45%.

Ефективність зовнішньоторговельного обороту обчислюється за формулою, базовою для складання розрахунків по інших формах зовнішньо-економічної діяльності:

Основні тенденції:

1) Збільшення питомої ваги продукції промисловості в порівнянні з сировиною – 80відсотків

2) диверсифікація поставок країн на зовнішні ринки.

На міжнародному ринку товари розподіляються на: Торгівельні – ті, які можуть переміщуватись між країнами. Не торгівельні – ті, які споживаються в тій же країні, що виробляються і не переміщуються.

1. зростає ємність ринків.

2. постійні географічні зрушення

3.поширюється торгівля інтеграційних угрупувань особливо внутрішньо-регіональних.

4.переваги промислово-розвинутих країн, як в експорті, так і в імпорті товарів.

5.зростання ролі ТНК.

6.зростання об’єму ринку послуг, ринку продукції індустрії розваг, ринку зброї.

7.регулювання МТ.

Міжнародний обмін технологіями. Інтелектуальна власність.

Технологія – це методи впливу на предмет праці, його обробки. Вона включає в себе технологію виробництва продукції і технологію управління виробництвом

Міжнародна передача технологій – це міждержавне переміщення науково-технічних досягнень на комерційній або безоплатній основі.

Трансфер технологій існує у:

Високому сенсі – це передача конструкторських рішень, знань, досвіду для виробництва товару.

У широкому плані – все попереднє + експорт обладнання, машин, комплексних технологічних рішень, які реалізують нові технологічні процеси.

Особливістю зв’язків є довгостроковість господарських відносин.

Основні причини, які обумовлюють розвитку ринку послуг (технологій):

1) нерівномірність розвитку країн

2) монополізація НТП крупними компаніями.

Форми продажу технологій:

Ліцензія – дозвіл на передачу технології фізичним або юридичним особами (ліцензіар) належного їм права на використання винаходу, промислового зразку, товарного знаку іншим юридичним та фізичним особам (ліцензіатам).

Винахід – технічне рішення, яке має суттєву новизну, неочевидність і виробничу корисність.

Патент – офіційний документ, який засвідчує монопольне право винахідника або його правоприємника на володіння, використання або розпорядження винаходом на визначений території і в визначений термін

Система видачі патенту:

– явочна

– перевірочна

Промисловий зразок – результат творчої діяльності людини в сфері художнього конструювання. Об’єктом промислового зразку можуть бути форма, рисунок, або розкраска, або їх сполучення, яке визначає зовнішній вид промислового виробу. Право власності ним засвідчує патент.

Товарний знак – це символ компанії, який використовується для індивідуалізації товару і який не може бути використаний іншими компаніями без офіційного дозволу володаря. У своїй країні він використовується визначений час якщо товар експортується, то товарний знак реєструється в країні імпорту.

1) COPYRIGHT – ексклюзивне право автора літературного, аудіо або відеотвору на показ та відтворення своєї роботи. Усі ці поняття є елементами, символами промислової власності (крім copyright). Промислова власність і відносини з приводу copyright це все інтелектуальна власність. [6, с. 123–146]

Форми передачі технологій:

1) патентні угоди – це міжнародні угоди (торгові), при яких володарю патенту дає право на використання патенту покупця.

2) Продаж ліцензії (ліцензійні угоди) – це міжнародні угода, при якій власник винаходу дозволяє другій стороні використання у визначених межах свої права на технологію.

3) Система «ноу хау» – це продаж незапатентованих винаходів, інформації, яка має комерційну цінність.

4) Інжиніринг – специфічні консультації по передачі технології знань, які необхідні для придбання, монтажу, та використання закуплених або орендованих машин, обладнання.

5) Франчайзинг – це вид підприємницької діяльності, при якій одна фірма (франчайзер) надає право іншій (франшайзі) на використання товарного знаку, найменування фірми, технології, спеціальне обладнання, за що отримує систематичну плату.

Ліцензії бувають:

– Чисті (вони самі є предметом угоди)

– Супутні або супровідні – передаються в складі загального договору про постачання.

Ліцензійні угоди:

– про просту ліцензію – Ліцензіар може продавати ліцензію і іншим, і сам торгувати на цій території

– Виключна ліцензія – Ліцензіар може продавати ліцензію тільки одному суб’єкту і сам не може торгувати.

– Угода про повну ліцензію – практично продаж патенту.


2.4 Міжнародні системи валютних курсів


Золотий стандарт. Система золотого стандарту передбачає наявність фіксованого валютного курсу. Ретроспективний аналіз її функціонування і послідуючого краху важливі для розуміння функцій і деяких переваг й недоліків валютних систем з фіксованим курсом. Необхідно підкреслити, що і в нинішній час ряд економістів виступають на підтримку фіксованих валютних курсів, а деякі навіть закликають до повернення до міжнародного золотого стандарту.

Вважалося, що в країні прийнятий золотий стандарт, якщо вона виконує три умови:

1) встановлює певне золотий вміст своєї грошової одиниці.

2) підтримує жорстке співвідношення між своїми запасами золота і внутрішньою пропозицією грошей.

3) не перешкоджає вільному експорту і імпорту золота.

Якщо кожна країна встановлює золотий вміст своєї грошової одиниці, то різні національні валюти будуть мати фіксоване співвідношення між собою. Наприклад, США прирівнює вартість долару до, скажімо, 25 грамів золота, а Великобританія прирівнює вартість фунта стерлінгів до 50 грамів золота. Це означає, що 1 ф.ст. рівний 2 доларам. І причина тому зрозуміла: ніхто не заплатить більше 2 дол. за 1 ф.ст., оскільки можна завжди купити 50 грамів золота за 2 дол. в США, переправити його у Великобританію і продати за 1 ф.ст.

Система золотого стандарту має наступні переваги:

1) стабільні валютні курси сприяють зниженню невпевненості і ризику, завдяки цьому стимулюють зростання обсягу міжнародної торгівлі.

2) золотий стандарт автоматично вирівнює дефіцити і активи платіжних балансів. Якщо виникає дефіцит платіжного балансу, то неминучий рух золота викличе зміщення кривих попиту і пропозиції до їхнього перетину в точці, що відповідає фіксованому валютному курсу. Правила золотого стандарту роблять ці заходи автоматичними; жодні дискреційні заходи не вживалися. Немає нічого дивного в тому, що економісти, що виступають за золотий стандарт, як правило, не довіряють дискреційній політиці держави, тобто гнучкій політиці, незалежній від законодавчих органів і економічних умов.

Золотий стандарт також володіє двома недоліками:

3) головний недолік золотого стандарту випливає з аналізу заходів пристосування, що він породжує. Країни, в яких діє золотий стандарт, повинні примиритися з внутрішньоекономічними процесами пристосування, приймаючи такі малоприємні форми, як безробіття і скорочення доходів з одного боку, а також інфляція – з іншого. Погоджуючись на золотий стандарт (фіксований валютний курс), країни повинні бути готові піддати свою економіку процесам макроекономічної перебудови. При золотому стандарті політика країни в значній мірі визначається змінами в попиті і пропозиції іноземної валюти. Якщо країна вже рухалася до спаду, втрата золота лише зменшить її грошову масу і посилить проблему. При міжнародній системі золотого стандарту країни повинні будуть відмовитися від проведення незалежної грошової політики.

4) золотий стандарт може функціонувати до тих пір, поки один з учасників не вичерпає свої золоті запаси. Таким чином, якщо країна не є виробником золота і стикається з сталим його відпливом, то вона буде змушена на якомусь етапі відмовитися від золотого стандарту. Інакше кажучи, в якості офіційних резервів в цій системі виступає золото, і країни можуть виконувати вимогу про фіксовані валютні курси лише за умови, що у них є такі резерви.

Бреттон-Вудська система. «Велика депресія 30-х років» призвела до краху системи золотого стандарту. З метою розробки основ нової світової валютної системи в 1944 році у Бреттон-Вудсі була скликана міжнародна конференція союзних країн. В результаті цієї конференції було досягнуто домовленості про створення регульованих зв'язаних валютних курсів, яку називають Бреттон-Вудською системою. Нова система повинна була зберегти переваги колишньої системи золотого стандарту (фіксованих валютних курсів), відзначаючи при цьому її недоліки. Далі на конференції був створений Міжнародний валютний фонд (МВФ), покликаний зробити нову валютну систему реальною і дієздатною. Ця світова валютна система, що базується на відносно фіксованих валютних курсах і управляється через МВФ, проіснувала з деякими модифікаціями аж до 1971 року. МВФ і дотепер займає найважливіше місце в міжнародних фінансах.

Що представляла собою Бреттон-Вудська система регулювання пов'язаних валютних курсів? Що викликало її розпад? Зберігаючи традиції золотого стандарту, кожна країна – член МВФ була зобов'язана встановити золотий (чи доларовий) вміст своєї грошової одиниці, завдяки цьому визначаючи валютний паритет між своєю валютою і валютами всіх інших країн-учасниць. Далі, кожна країна була зобов'язана зберігати курс своєї валюти незмінним. Країни, що входили до Бреттон-Вудської системи, зобов'язані вносити вклади в МВФ в залежності від розмірів їхнього національного доходу, чисельності населення і обсягу торгівлі. Таким чином, країна могла б взяти короткострокову позику, необхідну для втручання в функціонування валютного ринку, забезпечуючи стабільність національної валюти.

Бреттон-Вудська система передбачала використання в якості міжнародних резервів золота і долару. Долар був визнаний в якості світових грошей по двом причинам. По-перше, США вийшли з другої світової війни з найбільш сильною економікою. По-друге, США акумулювали величезну кількість золота і за період з 1934 по 1971 роки проводили політику скупки і продажу золота іноземним фінансовим органам по фіксованій ціні 35 доларів за унцію. Таким чином долар переводився в золото по пред'явленню; долар став розглядатися як замінник золота і тому вважався «таким же добрим, як золото». Але, нажаль, зростання золотих запасів відставало від швидко зростаючих масштабів міжнародної торгівлі і фінансів. Тому отримав зростаючу роль світового валютного резерву. Країни світу одержували долар в якості резервної валюти в результаті дефіциту платіжного балансу США. По мірі того, як кількість доларів, що знаходилися на руках у іноземців, навально росла, а золоті резерви США скорочувалися, інші країни неминуче стали задавати питання: невже долар був дійсно «таким же добрим, як золото»? Спроможність США зберігати оборотність долару в золото ставала все більш сумнівної. Для збереження за доларом статусу резервних коштів необхідно було усунути дефіцит платіжного балансу США; але ліквідація дефіциту означала б виснаження джерела додаткових доларових резервів для системи. Ця проблема постала у весь зріст на початку 70-х років. Зіткнувшись зі сталим і зростаючим дефіцитом платіжного балансу США, президент Р.Ніксон 15 серпня 1971 року призупинив конвертованість долару в золото. Нова політика розірвала зв'язок між золотом і інтернаціональною вартістю долару, пустивши долар в «плавання» і дозволивши ринковим силам визначати його вартість. Вільне вагання долару позбавило Бреттон-Вудську систему фіксованих курсів підтримки.

Керовані плаваючі валютні курси. Систему виниклу відтоді можна визначити, як систему керованих плаваючих валютних курсів. З одного боку, загальновизнано, що змінні умови економічних відносин між країнами вимагають постійних змін валютних курсів для запобігання стійких негативних чи позитивних сальдо платіжних балансів; валютні курси повинні мати можливість плавати. З іншого боку, короткострокові зміни валютних курсів, можливо посилені спекулятивними операціями купівлі-продажу, можуть викликати часті і значні їхні коливання, що призводить до порушення торгівельних і фінансових потоків. Тому існує спільна домовленість, що центральні банки різних країн повинні купувати і продавати іноземну валюту для вирівнювання подібних коливань валютних курсів. Іншими словами центральні банки повинні «управляти» короткостроковими спекулятивними змінами курсів валют своїх країн, або стабілізувати їх. Ці найважливіші моменти були зафіксовані в 1976 році провідною групою країн-учасниць МВФ. Таким чином, в ідеалі нова система придасть не лише довгострокову гнучкість валютним курсам, необхідну для вирівнювання незбалансованих платіжних балансів, але й забезпечить їхню достатню довгострокову стабільність з метою підтримання і стимулювання міжнародної торгівлі і фінансів.

В дійсності нинішня валютна система дещо складніша. В той час як провідні валюти, такі, як американський і канадський долари, японська єна, британський фунт стерлінгів, коливаються або плавають у відповідності з змінними умовами попиту і пропозиції, більшість країн європейського «Спільного ринку» намагаються прив'язати свої валюти друг до друга. Більш того, багато слаборозвинених країни прив'язують свою валюту до валюти будь-якої провідної промислово-розвиненої країни. Так, наприклад, майже 40 найменш розвинених країн прив'язали свої валюти до долару. Нарешті, деякі країни прив'язують вартість своїх валют до «кошика» або групи інших валют.

Наскільки добре працює система керованих плаваючих валютних курсів? Хоч досвід цієї системи в історичному плані надто нетривалий і тому недостатній для повної оцінки, у системи є як прибічники, так і критики. Прибічники системи доводять, що за час її недовгого існування вона функціонувала добре, набагато краще, ніж припускалося. Однак досі існують вагомі аргументи на користь системи, що характеризується більшою стабільністю валютних курсів. Ті, хто виступають за фіксовані курси, бачать проблеми нинішньої системи. [9, с. 8–10]




3.Регулювання зовнішньоторговельної діяльності на території України


3.1 Експертний потенціал України


Україна володіє значним експортним потенціалом, який зосереджений у видобувних і обробних галузях промисловості, а також в агропромисловому і енергетичному комплексах країни, однак використовується він, на жаль, недостатньо і вкрай неефективно. Про великі потенційні можливості України в сфері експортної діяльності наочно свідчить той факт, що у 2007 р. вона здійснювала зовнішньоторговельні операції з партнерами із 167 країн світу і обсяги зовнішньої торгівлі товарами складали 33,4 млрд. дол. США, хоча, на жаль, збереглося негативне сальдо у зовнішній торгівлі товарами – 0,26 млрд. дол. США.

Найбільший вплив на такий несприятливий результат спричинив, насамперед, незадовільний стан торгівлі з Росією, де за вказаний період спостерігається від’ємне сальдо у взаємопоставках товарів в розмірі близько 3,2 млрд. дол. США. Сальдо зовнішньої торгівлі України з усіма країнами світу в січні-серпні 2005 року було позитивним і склало 527,77 мільйонів доларів в порівнянні з позитивним сальдо на суму 57,94 мільйонів доларів за січень-серпень 2007 року.


Таблиця 3.1 Зовнішня торгівля України з усіма країнами світу (за даними Держкомстату)


січ. – серп. 2006

січ. – лип. 2006

січ. – серп. 2005

Експорт (млн. дол. США)

11 679,0

10310,5

9 294,8

імпорт (млн..дол. США)

11 151,3

9 915,8

9 236,9

сальдо (млн..дол. США)

+527,7

+394,7

+57,9



Найбільші обсяги українського експорту в січні – серпні 2005 року, повідомляє Reuters, були спожиті Росією – 23,8% від загального обсягу експорту, Туреччиною – 6,1%, США – 5,5%. Несприятливі тенденції, які склалися у зовнішній торгівлі України товарами (підсилення сировинного перекосу в структурі експорту, збільшення розриву між експортоспроможністю і імпортоємністю), не залишають сумнівів в тому, що необхідною умовою щодо інтенсифікації зовнішньоторговельної діяльності країни на сучасному етапі економічної депресії стає, перш за все, підвищення ефективності використання її експортного потенціалу. Значущість експорту, як фактору підвищення вітчизняного виробництва і основного джерела валюти для першочергових потреб народного господарства, особливо зростає в умовах неухильного звуження внутрішньої потреби на продукцію українських товаровиробників, коли приблизно 39% ВВП країни реалізується на зовнішніх ринках (в Росії близько 20% ВВП).

В зв’язку з цим цілком закономірно, що подальший розвиток експорту, особливо продукції обробних галузей промисловості з високим ступенем обробки, повинен стати важливим елементом структурної перебудови і технічної модернізації національного господарства країни. Незважаючи на це, успіхи України в нарощуванні обсягів експорту в теперішній час доволі посередні. Український експорт розвивається значно повільніше ніж світовий, що призвело до скорочення його питомої ваги в міжнародному обсязі до 0,2% (в Росії – 1,7%).

Значний стримуючий вплив на український експорт справляє комплекс ендогенних і екзогенних факторів, серед яких можна виділити такі найважливіші:

1) низька конкурентоспроможність вітчизняної промислової продукції, насамперед, машинотехнічних виробів;

2) важкий фінансовий стан більшості підприємств обробної промисловості і конверсійних виробництв, що робить практично неможливим інвестування в перспективні, орієнтовані на експорт проекти за рахунок внутрішніх ресурсів;

3) штучне стримування курсу гривні в рамках «валютного коридору» звужує можливості використання курсового фактору з метою просування експорту;

4) недостатній розвиток вітчизняних систем сертифікації і контролю якості експортної продукції на фоні значного підсилення в останній час вимог до споживчих і екологічних характеристик, а також до безпеки продукції, яка реалізується на ринках промислово розвинутих країн;

5) випереджаючий ріст цін на продукцію та послуги природних монополій в порівнянні з збільшенням цін на вироби обробної промисловості і продукцію АПК;

6) недостача спеціальних знань і досвіду роботи в сфері експорту у більшості українських підприємців, а також недостатня координованість їх діяльності на зовнішніх ринках;

7) розрив традиційних виробничих зв’язків на пострадянському економічному просторі і з країнами колишньої РЕВ без завоювання нових постійних «ніш» на світовому ринку;

8) збереження елементів дискримінації українських експортерів за кордоном, застосування методів обмежувальної ділової практики, зокрема картельних угод для витіснення чи недопущення України на перспективні, ємні ринки;

9) низький світовий рейтинг надійності України для кредитів та інвестицій, що утрудняє використання іноземних фінансових ресурсів для розвитку експортного потенціалу країни;

10) норми українського законодавства, які закріплюють відповідальність постачальника за недоброякісну продукцію, не відповідають принципам, що прийняті в міжнародній практиці.

Враховуючи весь комплекс факторів, що визначають стан і перспективи розвитку українського експорту, назріла необхідність невідкладних кроків щодо формування цілісної системи заходів державного стимулювання експорту, які повинні знайти відображення в спеціальній Національній програмі розвитку і реалізації експортного потенціалу України. [8, с. 23–31]


3.2 Зовнішній борг України


З проблемою міжнародних економічних відносин тісно повязане питання зовнішнього боргу України. Ця проблема має два аспекти. По-перше, зовнішній борг України після розпаду СРСР. Величина його поставлена в залежність від частки України у ВНП колишнього СРСР і встановлена на рівні 16,37%. Рівноправний розподіл боргів передбачає справедливий розподіл інших активів колишнього Союзу – алмазного, валютного, золотого фонду, зарубіжних активів за кордоном (майно посольств, консульств та ін.). ці активи становили близько 33 млрд. дол.

Згідно з підписаною між Росією і Україною угодою прийнято «нульовий варіант» щодо розподілу активів і боргів. Це означає, що Росія сплачує іноземним державам частку колишнього боргу СРСР, а Україна не претендує на свою частку майна та активів. Щорічно по зовнішньому боргу України Росія сплачує близько 700 млн. дол. Проте розподіл активів і боргів відбувається не на користь України, оскільки на її частку припадало майже вдвічі більше активів.

По-друге, це борги, причиною яких є пасивний торговий баланс, пов’язаний з оплатою енергоносіїв. До 2010 р., згідно з оцінками спеціалістів, Україна матиме 36 – 40 млрд. дол. зовнішнього боргу. Його зростання зумовлене її неспроможністю позбутися сировинної та енергетичної залежності від інших держав і радикально перебудувати власну економічну систему, насамперед зовнішньоекономічну діяльність.

Перспективним напрямком інтегрування України в економіку світового господарства є створення вільних економічних зон, українських транснаціональних корпорацій, банків, торгівля об’єктами інтелектуальної власності – патентами, ліцензіями, «ноу-хау» та ін.


3.3 Україна і міжнародні економічні організації


Україна стала членом: МВФ(1992), МБРР, ЕБРР(1991), МТП(1998), МОП(1954), Рада митного співробітництва (1990).

Співробітництво України з МВФ було започатковане у 1992 р. і спрямовувалося на підтримку ринкової трансформації економіки України, макроекономічної стабільності та збалансованості національної валюти. За час цього співробітництва Україна отримала кредитні ресурси Фонду на суму понад 4 млрд. дол.

У співробітництві України з МВФ можна виділити такі етапи:

1. Перший (1994–1995 рр.). Україні було надано фінансову допомогу STF для підтримки платіжного балансу, стан якого погіршився внаслідок серйозних порушень в традиційній системі зовнішньої торгівлі і розрахунків з окремими країнами. Як показав аналіз, підтримка МВФ у подальшому позитивно вплинула на хід економічних перетворень в Україні.

2. Другий (1995–1998 рр.). Україна отримала від МВФ позики за програмами Стенд бай, головною метою якої є підтримка курсу національної валюти і фінансування дефіциту платіжного балансу. В цей період в Україні здійснено заходи щодо регулювання валютних курсів, системи платежів та ліквідації обмежень, що стримували зростання міжнародної торгівлі. Завдяки плідній співпраці з міжнародними фінансовими організаціями Україна мала змогу вийти на світові ринки капіталу.

3. Третій (1998–2000 рр.). Україна намагалась отримати від МВФ кредит за програмою розширеного фінансування (ПРФ). Ця позика є необхідною для продовження фінансування економічних реформ в Україні, які б забезпечили не тільки короткострокові спроби зі зменшення дефіциту платіжного балансу, але й структурні заходи більш довгострокової дії, для усунення причин дефіциту платіжного балансу.

Співробітництво мало як позитивні, так і негативні наслідки для України. Так, залучення кредитів МВФ сприяло макроекономічній стабілізації, поточному обслуговуванню державного зовнішнього боргу, зменшенню дефіциту платіжного балансу, пом’якшенню негативних наслідків російської фінансової кризи 1998 р., дало змогу залучити пільгові фінансові ресурси інших міжнародних фінансових організацій, насамперед Світового банку та ЄБРР.

Водночас вимоги, що висувалися до України під час отримання чергових траншів, часто мали політичне забарвлення і не завжди відповідали економічним інтересам нашої держави.

Необхідність у залученні кредитних ресурсів МВФ до 1999 р. була зумовлена дефіцитом рахунка поточних операцій платіжного балансу, тобто від’ємним сальдо зовнішньої торгівлі товарами і послугами та поточним обслуговуванням державного зовнішнього боргу.

Протягом 1995–1999 р. за рахунок кредитів МВФ було профінансовано приблизно 2/3 суми дефіциту поточного рахунка платіжного балансу України.

У вересні 1998 р. МВФ відкрив Україні фінансування по кредиту EFF – СДР 1,92 млрд., з яких Україна вже отримала СДР 1,19 млрд.

9 вересня 2002 р. закінчилась реалізація для України програми МВФ «Механізм розширеного фінансування» (ЕЕF). Загальний обсяг програми, затверджений Радою директорів МВФ, у 1998 р. становив 1919,95 млн. СПЗ, або понад 2,27 млрд.дол.

Ця програма є одним із найпільговіших кредитних інструментів МВФ, оскільки передбачає надання кредитів на 10-річчний термін із пільговим періодом 4,5 року під невисокі процентні ставки.

У межах програми Україною отримано 1,6 млрд. дол., що становить 62,1% від її загального обсягу. Стан виплат в І кварталі 2002 р.: Україна скоротила свій борг на 26, 8 млн. дол. або 21,4 млн. СДР (1 СДР=1,25285 дол.), який станом на 31 березня складав 1878,5 млн. дол. В січні-березні в рахунок обслуговування та погашення боргу було виплачено 32,1 СДР, в т. ч. 10,7 млн. СДР відсотків. Останній раз МВФ надавав Україні кошти 25.09.2001 – 290,8 млн. СДР. З того часу НБУ вже повернув Фонду 120,2 млн. СДР.В І півріччі 2002 р. борг України перед Фондом зріс до 1,922 млрд. дол. з причини підвищення курсу долара до гривні. Виплати по кредитам МВФ в 2003 р. повинні становити СДР 185,8 млн.,

В 2004 р. – СДр237,9 млн., В 2005 р. – СДР 201,1 млн., В 2006 – СДР 223,4 млн.

Взагалі в 2002 р. Україна скоротила борг перед МВФ на 10,8%(СДР 183,5 млн.) до СДР

1523 млн. (2071 млн. дол.).

В 2003 р. Україна повинна виплатити СДР 178,7 млн., в т.ч. СДР 35,2 млн. відсотків. [12]




Висновки


Підсумовуючи наведене вище, слід зазначити особливості сучасних світових процесів, що суттєво впливають на зовнішню торгівлю України.

1) Посилення монополізації та тиску на «слабкі країни» (сьогодні транснаціональні компанії контролюють до 40% світового промислового виробництва та понад 50% світової торгівлі).

2) Посилення цінової конкуренції.

3) Диспаритетність розвитку світових економічних систем і прискорення процесу їхнього зближення;

4) Часткова зміна якості конкурентної боротьби (через оволодіння певною кількістю напрямів унаслідок штучного ослаблення конкурентів, наприклад, на території колишнього СРСР).

5) Структурні зрушення у світовому господарстві.

6) Переважання факторів рентабельності над факторами ефективності (через відсутність паритетного регулювання економічних відносин між країнами з різними умовами розвитку).

Створення ефективної системи сприяння розвитку зовнішньоторговельного потенціалу в Україні повинно здійснюватися за наступними основними напрямками:

1) кредитно-страхова підтримка інновацій і розвитку пріоритетних, експортоорієнтованих виробництв;

2) надання податкових пільг виробникам пріоритетної продукції й експортерам;

3) розробка і фінансування програм розвитку пріоритетних експортоорієнтованих проектів у рамках спеціально створених фондів;

4) адміністративно-організаційна підтримка національних виробників;

5) розвиток міждержавного лізингу;

6) розробка і прийняття міждержавних документів про координацію ринків цінних паперів, єдині принципи заставних операцій, страхування ризиків, валютний й експортний контроль;

7) розробка і впровадження нових систем обслуговування торгово-економічних відносин, у т.ч. механізму клірингу;

8) створення сприятливих умов для організації і функціонування двосторонніх і багатосторонніх торгово-промислових палат, бізнес-центрів і представництв у країнах найближчих торгових парнерах України;

9) створення сприятливих умов і надання допомоги суб'єктам господарювання у розвитку різних форм спільного підприємництва: транснаціональних фінансово-промислових груп, лізингових компаній і інших фірм і організацій;

10) заохочення прямих інвестицій національних інвесторів;

11) використання бюджетних форм підтримки національних виробників і експортерів.

За 2006 рік системних успіхів на американському напрямі досягти не вдалося. Підтримка США зовніш ньополітичного курсу України залишається фактично нереалізованою через внутрішньополітичні проблеми. Україна виявилася не готовою до реалізації низки спільних ініціатив. Стан відносин України та США не достатньою мірою сприяє формуванню стратегічного партнерства між країнами.

За 2006 рік системного прогрессу у відносинах з РФ теж не вдалося досягти. Попри певні успіхи, в політиці України на російському напрямі відчувається дефіцит скоординованості, стратегічних підходів, ефективності дій у відстоюванні національних інтересів. Цей комплекс проблем, з одного боку, помітно послаблює позиції України в умовах асиметрії відносин і неспівмірності економічного та воєннополітичного потенціалів країн. З іншого – об’єктивно провокує зростання жорсткого тиску з боку РФ. Цивілізаційна близькість до Європи дає Україні унікальний шанс змінити систему координат формування своєї ідентичності з формули «Україна – не Росія» на формулу «Україна – невід’ємна частина Європи». Репрезентація України як частини політичної і економічної Європи у відносинах з Російською Федерацією дає її колосальні преференції і дозволяє, з одного боку, зняти весь комплекс геополітичних претензій Росії, з іншого – значно посилює потенціал економічної співпраці.

Знаходячись на перетині геополітичних інтересів країн Заходу, Сходу, Півночі та Півдня Україна має величезні можливості для варіації зазначеними інтересами, а відтак знаходити собі партнерів, союзників і просувати свої інтереси на цих чотирьох напрямах, завойовуючи собі статус регіонального лідера, з яким буде змушена рахуватися Російська Федерація.




Перелік літератури


  1. Василенко Ю. Експортна діяльність України. 2007 р., с. 17–20

  2. Ватманюк Г. та ін. Макроекономіка /Київ 2001 р., с. 275

  3. Інтернет:http //www.allbest.ru

  4. Климко Г., Нестеренко В. та ін. Основи економічної теорії / Київ. Вища школа 2002 р., с. 328

  5. Кокорін В. Конкурентоспроможність економіки України. Газета «Бізнес і Економіка» – 2003 р., с. 9–11

  6. Макконел К.Р., Брю С.Л. Економіка /М. 12004 р., с. 123–146

  7. Мочерний С. Основи економічних знань / Київ.2008 р., с. 94–105

  8. Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України. Підручник. Київ: КНЕУ2005., с. 23–31

  9. Паламарчук В. Важлива умова економічного зростання. 2007., с. 8–10

  10. Ревенчук К. Проблеми іноземних інвестицій. 2006., с. 54

  11. Філіпенко А., Шнирков О. Новий етап зовнішньоекономічних зв’язків України/Економіка України 2002., с. 25–33

  12. Журнал: Політика і час №7/2008

13. Онищенко В. Сучасні проблеми зовнішньоекономічної політики України. «Газета Економіка України.» 2006. №2.

14. Гончарова О. Торгівельні бар'єри на шляху до вільної міжнародної торгівлі. «Российский Экономический Журнал.» 2004. №8.

15. Беляцький З. «Міжнародний економічний взаємозв'язок і взаємозалежність: проблеми і тенденції. «2007. №6.

16. Фомичев В. І. «Международная торговля.» Підручник–М., 2004.

17. Шреплер Х.А. Міжнародні організації: Довідник.–М., Міжнародні відносини. 2005.



Случайные файлы

Файл
15129.rtf
11281.rtf
2291-1.rtf
14541-1.rtf
22721-1.rtf