Інститут розв’язання міжнародних спорів (96042)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти і науки України

Національний транспортний університет







КУРСОВА РОБОТА

з навчальної дисципліни:Міжнародне право


на тему:

Інститут розвязання міжнародних спорів



Виконала:

студентка 3 курсу, групи ТП-3-2з

Шпот Оксана Володимирівна












Київ 2009


Зміст


Вступ

Розділ 1. Становлення в міжнародному праві зобов’язання мирного вирішення міжнародних спорів

1.1 Генезис зобов’язання мирного вирішення міжнародних спорів

1.2 Принцип мирного вирішення міжнародних спорів

Розділ 2. Поняття про міжнародний спір та мирні засоби його розв’язання

2.1 Поняття міжнародного спору

2.2 Поняття та класифікація мирних засобів вирішення міжнародних спорів

Розділ 3. Дипломатичні засоби вирішення міжнародних спорів

3.1 Загальна характеристика дипломатичних засобів вирішення міжнародних спорів

3.2 Переговорний процес у врегулюванні Придністровського конфлікту

Розділ 4. Правові засоби вирішення міжнародних спорів

4.1 Міжнародний арбітраж та міжнародні суди

4.2 Роль ООН у вирішенні міжнародних спорів

4.2.1 Рада Безпеки та Генеральна Асамблея ООН

4.2.2 Міжнародний суд як головний судовий орган ООН

4.3 Структура та миротворча діяльність НБСЄ-ОБСЄ

4.4 Економічний суд СНД та Генеральна Рада СОТ

4.5 Вирішення міжнародних спорів між державами та юридичними і фізичними особами

Висновки

Список використаної літератури



Вступ


З часів закінчення Другої світової війни мало місце близько 150 війн та локальних збройних конфліктів, в яких загинуло близько 20 млн. людей. Тільки у 80-х роках на Землі палахкотіло полум'я 22 війн, 85% їх жертв склало цивільне населення. Не дивлячись на те, що поки що вдавалося уникнути третьої світової війни, на планеті постійно відбуваються війни, міжнародні та внутрішні збройні конфлікти. Війна, як форма колективного насилля завжди мала вплив на життя народів та держав. Але в останні роки конфлікти стали більш частими та довготривалими, інколи створюючи безвихідні ситуації, завдаючи значної шкоди цивільним об'єктам та страждань цивільному населенню.

Злочини проти миру і безпеки — особлива категорія міжнародних злочинів, кримінально-караний характер яких спочатку визнається саме в нормах міжнародного права, тобто в міжнародних договорах, а вже потім у внутрішньому праві держав. Врегулювання міжнародного конфлікту – це знаходження такого стану рівноваги у відносинах між його суб'єктами, порушення якої не було б вигідним жодному з них, тобто стану оптимальності.

Основними принципами міжнародного права, що покладені в основу вирішення міжнародних конфліктів, є принципи добросусідських відносин, утримання від використання сили та погрози, недопущення ускладнення та ескалації суперечок.

Згідно з статтею 17 Конституції України «зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного товариства на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права».

Тема курсової роботи є дуже актуальною, адже людська історія складає собою низку війн та конфліктів. З більш ніж 3400 років писаної історії людства тільки 250 років були мирними. Таким чином, війна є звичайним станом відношень між людьми. Людству знадобилося пережити дві світові війни, які мали місце в першій половині XX століття і забрали життя мільйонів людей, для того, щоб здоровий глузд вибрав шлях до миру, урочисто проголосивши це 1945 року в Статуті Організацій Об'єднаних Націй.

Мета курсової роботи – дати визначення інституту розв’язання міжнародних спорів шляхом дослідження теоретичних джерел та нормативно-правових документів міжнародного характеру.

Об’єкт курсової роботи – інститут розв’язання міжнародних спорів.

Предмет курсової роботи – правові та дипломатичні засоби вирішення міжнародних спорів.

Завдання курсової роботи:

  • визначити зміст принципу мирного вирішення міжнародного спору;

  • сформулювати поняття про міжнародний спір;

  • дати класифікацію мирних засобів вирішення міжнародних спорів;

  • дати загальну характеристику дипломатичних засобів вирішення міжнародних спорів;

  • визначити суть понять «переговори», «добрі послуги», «посередництво», «консультації», «обслідування», «примирення», «превентивна дипломатія»;

  • проаналізувати переговорний процес у вирішенні Придністровського конфлікту;

  • дати загальну характеристику правових засобів вирішення спорів;

  • здійснити аналіз структури та миротворчої діяльності ООН, ОБСЄ;

  • обґрунтувати правові засоби вирішення міжнародних спорів між державами та фізичними і юридичними особами.



Розділ 1. Становлення в міжнародному праві зобов’язання мирного

вирішення міжнародних спорів


1.1 Генезис зобов’язання мирного вирішення міжнародних спорів


Тривалий час загальне міжнародне право не покладало на держав обов’язку вирішення будь-яких спорів виключно мирними засобами, який вважався державами занадто обтяжливим для свого суверенітету. Таке зобов’язання держави брали на себе лише в рамках двосторонніх договорів з окремих питань. Значно рідше укладалися угоди про вирішення конкретних суперечок або певних типів спорів. Серед них особливе значення мав Договір між США та Великобританією про дружні відносини, комерцію та навігацію, укладений 1794 р. (відомий як Договір Джея). Арбітражна процедура, передбачена цим договором, не тільки дозволила вирішити велику кількість спорів між двома державами, а й стала взірцем при створенні інших міждержавних арбітражів, яких у 1795—1914 роках було більше двохсот.

Із другої половини ХІХ ст. до початку Другої світової війни відбувається становлення норми про обмеження права держав використовувати немирні засоби для врегулювання міжнародних спорів, а згодом — і про повну заборону таких засобів. Інші напрями розвитку міжнародного права цього часу — регламентація на універсальному рівні окремих мирних засобів вирішення спорів, а також створення всесвітнього міжнародного судового органу.

На І Гаазькій мирній конференції 1899 р. було укладено Конвенцію про мирне врегулювання міжнародних спорів, яка на ІІ Гаазькій конференції 1907 р. була викладена в новій редакції. Україна є учасницею цих конвенцій з 1962 р.

За цими конвенціями держави-учасниці погодилися забезпечувати мирне залагодження своїх міжнародних суперечок та уникати, наскільки це можливо, звернення до сили у стосунках між собою. Конвенції детально регламентували деякі мирні засоби вирішення спорів (добрі послуги, посередництво, слідчі комісії) і передбачили створення Постійного третейського суду.

Статут Ліги Націй, укладений 1918 р., наклав на держав – членів цієї організації більш жорсткі зобов’язання: не розпочинати війну, допоки не мине три місяці від дня ухвалення рішення щодо певного спору міжнародним арбітражем, судом або Лігою Націй [2, ст.12]. В 1920 р. вперше був створений всесвітній судовий орган – Постійна палата міжнародного правосуддя (ППМП).

Першим багатостороннім договором, що заборонив вдаватися до війни, став Пакт про відмову від війни як знаряддя національної політики, укладений 27 серпня 1928 р. в Парижі (Пакт Бріана — Келлога). Держави – учасниці Пакту постановили, що «врегулювання або вирішення всіх спорів, що можуть виникнути між ними, якого б характеру чи якого б походження вони не були, повинні завжди здійснюватися тільки мирними засобами» [5, ст.2], а також засудили звернення до війни для врегулювання міжнародних спорів і відмовилися у своїх взаємовідносинах від війни як знаряддя національної політики. До Пакту приєдналася абсолютна більшість держав світу, тобто напередодні Другої світової війни договірне зобов’язання мирного вирішення міжнародних спорів набуло універсального характеру. Утім численні порушення Пакту звели його практичне значення нанівець.

Остаточне закріплення цього зобов’язання на всесвітньому рівні було здійснене у Статуті ООН — міжнародної організації, створеної з метою мирними засобами, відповідно до принципів справедливості та міжнародного права, вирішувати міжнародні спори чи ситуації, що можуть призвести до порушення миру [1, ст.1]. Статут закріплює принцип, згідно з яким ООН і всі її держави-члени «вирішують свої міжнародні спори мирними засобами так, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир, безпеку та справедливість» [1, ст.2]. Також був створений Міжнародний Суд як головний судовий орган ООН, який замінив ППМП.

У Гельсінському Заключному акті НБСЄ 1975 р. європейські держави підтвердили, що у своїх стосунках керуватимуться принципом мирного врегулювання спорів [9, п.5]. Установчі документи впливових регіональних організацій, створених після Другої світової війни (ОАД, ОАЄ, ОБСЄ, НАТО, СНД та ін.), закріпили обов’язок держав-членів вирішувати свої міжнародні спори мирними засобами.

Кожна з держав світу є учасницею численних двосторонніх і багатосторонніх договорів, що зобов’язують вирішувати міжнародні спори виключно в мирний спосіб. Міжнародний Суд 1986 р. у рішенні у справі про військову та воєнізовану діяльність в і проти Нікарагуа констатував існування обов’язку мирного вирішення міжнародних спорів як звичаєвої міжнародно-правової норми. Організація Об’єднаних Націй, інші універсальні та регіональні міжнародні організації постійно підтверджують обов’язок держав і міжнародних організацій мирно вирішувати свої спори. Усе це дає підстави вважати зобов’язання мирного вирішення міжнародних спорів нормою загального міжнародного права [27, 278].


Случайные файлы

Файл
referat.doc
referat.DOC
2851.rtf
ref-14213.doc
28512-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.