СНІД як медико-соціальна проблема (94927)

Посмотреть архив целиком

ЗМІСТ


Вступ

Розділ 1.Історичні відомості про епідемію, загальна характеристика хвороби (огляд літератури)

1.1 Історичні відомості про хворобу

1.2 Теорії походження СНІДу

1.3 Імунна система людини

1.4 Вірус імунодефіциту людини

1.5 Нові варіанти вірусу ВІЛ

1.6 Етіологія

1.7 Патогенез СНІДу

Розділ 2. Характеристика шляхів зараження, профілактики зараження та підтримки ВІЛ – інфікованих

2.1 Групи ризику захворювання

2.2 Критерії розпізнавання інфекції ВІЛ.

2.3 Профілактика зараження ВІЛ інфекцією

2.4 Захворювання, супутні СНІДу.

2.5 Психосоціальна підтримка ВІЛ-інфікованих людей

2.6 Харчування хворих на СНІД

Висновки

Список використаних джерел



ВСТУП


Актуальність

Віл-інфекція, подібно стихійному лиху, охопила зараз майже всі континенти нашої планети. За надзвичайно короткий час вона стала проблемою номер один для Всесвітньої організації охорони здоров'я, відтіснивши на друге місце рак і серцево-судинні захворювання. Мабуть, жодна хвороба не задавала ученим такі серйозні загадки за такий незначний термін. Війна з вірусом СНІДу ведеться на планеті з наростаючими зусиллями. Щомісячно в світовій науковій пресі публікуються нові відомості про ВІЛ-інфекцію і її збудника, які часто примушують змінювати точку зору на патологію цього захворювання [3,6,7].

Людство святкувало перемогу над бактерійними інфекціями з моменту винаходу Пеніциліну і в подальшому численного арсеналу інших антибіотиків. Широкомасштабне використання щеплень для профілактики вірусних інфекцій дозволило зміцнитися помилковій думці, що віруси знаходяться під контролем людини. В результаті цього близько тридцяти років тому людське суспільство дійшло висновку, що інфекційні хвороби більше не мають небезпеки для людства.

За сучасними даними, в даний час налічується близько 40 мільйонів хворих на СНІД, а число жертв захворювання за 20 років його існування наближається до 20 мільйонів. Заразливість СНІДу, його стрімке розповсюдження і невиліковність забезпечили йому славу «чуми ХХ століття», найстрашнішого і незрозумілішого вірусного захворювання сучасності[3,6,9,11,17].

Досить швидко була визначена і вірусна природа захворювання. Вірус, що викликає синдром імунодефіциту, назвали ВІЛ - вірус імунодефіциту людини. Середня тривалість життя людини, страждаючого ВІЛ, складає від 7 до 10 років.

За даними ВООЗ на кінець 1994 року в світі зареєстровано 17 мільйонів Віл-інфікованих. Причому 66% з них знаходиться в Африці на територіях на південь від Сахари (11,2 мільйони чоловік). У Південній і Південно-східній Азії налічується близько 3 мільйонів носіїв вірусу СНІД. У всій Австралії зареєстровано тільки близько 12.000 заражених. У 15 країнах (всі вони розташовані на територіях на південь від Сахари) кількість Віл-інфікованих складає в районі 500 чоловік на 10.000 населення.

У 2010 році в Україні за офіційною статистикою проживають 360000 Віл-інфікованих людей. Проте варто врахувати, що реальне число Віл-інфікованих майже в п'ять разів перевищує офіційну статистику.

Таким чином, спостерігається дуже нерівномірне розповсюдження вірусу СНІД, але все таки захворювання має масштаби пандемії. Розрізняється і частота виявлення вірусу серед різних верств населення. Серед чоловіків-гомосексуалістів вона складає 60-90%, а серед наркоманів, що вживають наркотики внутрішньовенно - 13-20%. Хоча останнім часом починає спостерігатися зворотна картина. Перша хвиля епідемії розповсюджувалася серед чоловіків-гомосексуалістів, а нинішня - серед наркоманів, що застосовують внутрішньовенні ін'єкції, що дозволить епідемії в більшій мірі захопити і гетеросексуальну частину населення. Перехід епідемії на гетеросексуальну частину населення відбуватиметься завдяки бісексуальним чоловікам, наркоманам і повіям. Сьогодні відсоток жінок серед хворих СНІДом складає близько 5-10%, серед яких 50% хворих - ін'єкційні наркомани, 29% заразилися при гетеросексуальних статевих контактах. Правда, вивчення гетеросексуального шляху розповсюдження виявило відмінності в ефективності передачі вірусу - вона максимальна серед жінок, партнери яких хворі на СНІД, а для передачі від хворої жінки до її партнерів складає 65%.[3,8,19]

Дотепер невідома середня і максимальна тривалість його латентного періоду. Встановлено, що є декілька різновидів збудника СНІДу. Мінливість його унікальна, тому є всі підстави чекати, що виявляться чергові варіанти збудника в різних регіонах світу, а це може різко ускладнити діагностику. СНІД розшифровується як синдром набутого імунодефіциту. Іншими словами, головна ознака хвороби - поразка імунної системи. Але щороку накопичується все більше даних, які доводять, що збудник СНІДу вражає не тільки імунну, але і нервову систему[7,12,19,22].

Мета дослідження: довести важливість медико-соціальної проблеми та інформування суспільства про фактори ризику.

Завдання дослідження:

1. Дати визначення поняття «СНІД», «ВІЛ» і описати його значення в здоров`ї населення.

2. Узагальнити теоретичний і практичний досвід з проблеми СНІДу серед людства.

3. Поінформувати про шляхи подолання ВІЛ інфекції.

Об`єкт дослідження: СНІД як медико-соціальна проблема.

Предмет дослідження: особливості зараження, протікання, наслідки та боротьба з ВІЛ.

Гіпотеза: якщо інформувати людство про шляхи зараження інфекцією, то зменшиться кількість хворих на СНІД.

Методи наукових досліджень: аналіз і узагальнення науково-методичної роботи.



РОЗДІЛ 1

ІСТОРИЧНІ ВІДОМОСТІ ПРО ЕПІДЕМІЮ, ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ХВОРОБИ (ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ)


1.1 Історичні відомості про хворобу


У 1981 р. Центром по контролю за хворобами в Атланті (штат Джорджія, США) були одержані відомості про захворювання молодих чоловіків-гомосексуалістів незвичайною пневмонією, викликаною умовно-патогенними простими - пневмоцистами. Одночасно в Центр поступили повідомлення про захворювання молодих чоловіків, також гомосексуалістів, саркомою Капоші, яка відрізнялася агресивною течією і швидко приводила до смерті. Незабаром було встановлено, що у хворих пневмоцистною пневмонією і саркомою Капоші часом розвиваються інфекції, що викликаються умовно-патогенними і патогенними бактеріями, вірусами, грибами і гельмінтами. Всі ці факти свідчили про якесь нове захворювання, в основі патогенезу якого лежить пригнічення імунітету, особливо клітинного, що одержало підтвердження при імунологічних дослідженнях. Це захворювання в 1982 р. одержало назву Acquired immunodeficincy syndrome (AIDS), в українському перекладі - «синдром набутого імунодефіциту» (СНІД)[2,11,20].

Згідно з літературними даними, більшість хворих на СНІД, складали пасивні гомосексуалісти, що мали багато статевих партнерів; за ними йшли наркомани, що користувалися для внутрішньовенного введення наркотичних засобів загальними шприцами без знезараження. В основному це були жителі Нью-Йорка, Каліфорнії, Лос-Анджелеса. Надалі виявилося, що СНІД виникає після переливання крові і її компонентів, особливо при систематичному введенні препаратів крові, наприклад,хворим на гемофілію. Нарешті, з'явилися публікації про передачу захворювання дітям хворими матерями, причому допускався трансплацентарний шлях. Всі ці факти давали вагомі підстави для припущення, що СНІД має інфекційну природу, причому його збудник повинен володіти тропністю і цитопатогенністю по відношенню до Т-лімфоцитів, які відповідають в першу чергу за клітинний імунітет.

Інфекція, що викликається вірусом імунного дефіциту людини (інфекція ВІЛ) - нове захворювання, яке передається переважно статевим шляхом. Особливістю цієї інфекції є наростаюче пригнічення імунітету, перш за все клітинного, що визначає яскраву своєрідність її еволюції і клініки. Клінічні характеристики і лабораторні зміни повністю розгортаються у фінальній стадії захворювання, стадії, відомої як синдром набутого імунного дефіциту (СНІД). Це стадія дає найбільші можливості для розпізнавання інфекції ВІЛ, і історія вивчення цієї інфекції починається з вивчення її фіналу[1,7,18].


1.2 Теорії походження ВІЛ


Питання про походження вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ) 1-го і 2-го типів є одним з ключових в сучасному розумінні проблеми СНІДу, оскільки його вирішення значною мірою визначає напрями діагностики, лікування і профілактики даної патології[4,7,18,26].

Отже, відомі наступні збудники СНІД:

  • вірус імунодефіциту людини - LAV/HTLV-3 (HIV, ВІЛ-1), поширений в основному в Америці, Європі, центральних, східних і південних районах Африки;

  • споріднені мавпячим віруси підгрупи західно-африканських Т-лімфотропних ретровірусів (LAV-2, HIV-2, ВІЛ-2), виділені групою Л. Монтанье в 1986 р. Від хворих на СНІД африканців з Гвінеї.

  • вірус HTLV-4, виділений американськими ученими від представників груп підвищеного ризику (Сенегал). Поширений в основному в Африці.

  • Описані випадки одночасного існування в організмі людини ВІЛ-1, ВІЛ-2 і HTLV-4 в різних поєднаннях.

З приводу походження вірусів імунодефіциту людини в літературі представлено багато даних, часом суперечливих і не завжди повних. Суперечки продовжуються. У міру накопичення матеріалу виникли гіпотези походження ВІЛ, основні з яких будуть приведені нижче[5,7,9,11]:

1. Вірус створений штучно в кінці 70-х років поточного сторіччя за допомогою методів генної інженерії на основі нових знань про вплив різного роду випромінювань, імунодепресантів і мононуклеарних антитіл на різні ланки імунної системи[18,23,27].


Случайные файлы

Файл
98145.doc
2~1.DOC
61065.rtf
157857.rtf
99803.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.