Хламідії. Будова та морфологічні особливості (94312)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти та науки України

Національний технічний університет України «КПІ»



Факультет



Курсова робота

з курсу «…»

на тему «Хламідії. Будова та морфологічні особливості»






Керівник:

Виконав:

Студент 2-го курсу

Допущений до захисту:

«___»__________2009р

групи

Захищено з оцінкою:

____________________

Залікова книжка:

№ …………….





Київ-2009


ВСТУП


Хламідія - мікроорганізм, що займає проміжне положення між бактеріями і вірусами і що є збудником хламідіозу.

У природі існує два види хламідій, але патогенними для людини є тільки мікроорганізми, що відносяться до другого вигляду. Основний збудник сечостатевого хламідіозу - Chlamydia trachomatis серотипів D-K, проте відомо, що венеричний лімфогрануломатоз і трахома також викликаються різновидами Chlamidia trachomatis.

Інфекцією можуть вражатися будь-які слизисті оболонки, покриті циліндровим епітелієм. Даний мікроорганізм може існувати як зовні, так і усередині клітини хазяїна, де він посилено розмножується. Повний цикл розвитку триває в середньому 2-3 доби, що залежить від штаму збудника, особливостей навколишнього середовища і клітини-хазяїна. Поява нових запалень сприяє посиленню імунної відповіді хазяїна, а також ступеню пошкоджень. Chlamidia trachomatis, як і всі внутріклітинні мікроорганізми, здатна міняти захисні механізми клітини-хазяїна.

У деяких випадках інфекція може тривалий час існувати всередині клітини при цьому не розмножуючись. Таку інфекцію називають персистентною, як правило, вона ніяк не виявляється клінічно. Персистенція є наслідком впливу зовнішніх чинників на мікроорганізм, тобто він знаходиться в таких умовах, при яких нормальне розмноження неможливе.

Хламідійна інфекція надзвичайно широко поширена в природі. Вона може виявлятися більш ніж в 20 клінічних синдромах, приводячи до сліпоти, безпліддя, інвалідності, часто вражає різні ділянки органів сечостатевої системи. Хламідії - облігатні внутрішньоклітинні паразити, представлені двома формами, що відрізняються, які володіють загальним груповим антигеном і змінюють один одного в циклі розвитку збудника . Не дивлячись на те, що дані про внутріклітинну локалізацію хламідії з'явилися більше 70 років назад, патогенетичні механізми їх паразитизму вивчені недостатньо.

Враховуючи особливості хламідій, діагностика і лікування захворювань, що викликаються цими мікроорганізмами, дещо ускладнені. Проте, використання сучасних методів дослідження і новітніх лікарських препаратів дозволяють визначити всі особливості збудника і добитися повного одужання.



1. Огляд літератури


1.1 Відкриття хламідій та історія їх вивчення


Вже в XV столітті до нашої ери в староєгипетському папірусі згадується ексудативне захворювання очей. Тоді це ж захворювання було відомо в Китаї, Греції і Римі. Ним страждали такі видатні діячі, як Цицерон, Горації, Плиній - молодший [1].

У 60-і роки нашої ери сицилійський лікар Pedanius Diasсarides для назви цієї хвороби ввів термін «трахома», що означає «нерівний, шорсткий». Пізніше Гален встановив чотири стадії цього захворювання [2].

У 1879 р. був відкритий гонокок Neisser. У цей же період у новонароджених відзначали офтальмію, яка, як незабаром з'ясувалося, також має гонококову і негонококову природу. Kroner (1884) припустив, що негонококова офтальмія, ймовірно, викликається невідомим мікроорганізмом, зараження яким відбувається в генітальному тракті породіль.

Такі відомі учені, як Koch, Halberstaedter і Prowazek в 1883-1907 р відзначили наявність схожих включень в кон’юнктивальних мазках у дітей з негонококовою офтальмією. Аналогічні включення в клітках мазків, одержаних з шийки матки і уретри батьків дітей з природженою офтальмією, це і відзначав Heyman (1910), але оскільки у ряді таких випадків разом з включеннями виявляли і гонококи, то це приводило до спірного трактування їх етіологічній ролі. Проте Wahl (1911) стверджував, що гонококові для поста уретрити (ПГУ) викликаються не гонореєю, а є результатом первинної змішаної інфекції, викликаної і гонококами, і збудниками негонококових уретритів (НГУ) [3].

Таким чином, протягом декількох років були встановлені ключові епідеміологічні факти генітального хламідіозу - його роль в етіології НГУ і ураження очей у новонароджених, передача статевим шляхом. Подальше вивчення проблеми затримувалось через неможливість культивування С. trachomatis в лабораторних умовах.

Bedson, Bland ( 1934) встановили наявність схожості в життєвих циклах С. psittaci і С. trachomatis. Thygеson, Mengert (1936) припустили, що включення розміщуються в проміжному епітелії шийки матки [2].

Спроби виділення мікроорганізмів з фільтрату уражень із застосуванням хоріон-аллантоісних мембран курячих ембріонів були безуспішні.

Інтерес до цього мікроорганізму пожвавило виділення збудника трахоми T’ang і співавторами (1957). Для його культивування T’ang і співавтори застосували запліднені курячі яйця. У перших дослідах захист яєць від суперінфекції здійснювали пеніциліном, але незабаром було відмічено, що він несприятливо діє на хламідії. У цій же роботі повідомляється про наявність у С. trachomatis чутливості до тетрацикліну і резистентності до аміноглікозиду [3].

Знахідки T’ang і його співробітників незабаром підтвердили і інші дослідники, зокрема Collier, Sowa.

Їх подальшими роботами [Collier, Duke-Elder, Jones, 1958] встановлено, що передача збудника від людини до людини викликає трахому. Послідували енергійні пошуки методів профілактики трахоми і боротьби з нею,включаючи спроби одержати вакцину.

Вперше з урогенітального тракту С. trachomatis виділили Jones, Collier, Smith (1959), і серією проведених ними важливих клінічних досліджень знов були підтверджені основні епідеміологічні факти, що відносяться до хламідіозу: зв'язок з негонококовими уретритами, передача статевим шляхом, взаємозв'язок захворювань у дорослих і очних уражень у дітей.

Великим досягненням стало досягнення Gordon, Quan (1965) метод культивування С. trachomatis на тканинних моношарових середовищах, що включає центрифугування зразків клінічного матеріалу, інкубацію і забарвлення клітин для демонстрації включень. Відносна простота методики дозволяє досліджувати велике число клінічних зразків, і незабаром було відмічено, що вона чутливіша, чим методика культивування, що раніше застосовувалася, на жовткових мішках курячих ембріонів. Ця ж група дослідників встановила, що метод можна використовувати для виділення хламідій з генітального тракту, прямої кишки, очей і з інших органів (Dunlop, Hare et al., 1969). Вони ще раз продемонстрували наявність взаємозв'язку очних і генітальних уражень і показали, що збудник виділяється у чоловіків з НГУ і у жінок, з якими вони знаходилися в статевому контакті.

Труднощі, що виникають при культивуванні С. trachomatis в лабораторних умовах, привели до необхідності пошуку серологічних методів. Спочатку застосовувався лише метод комплементифіксації (КФ) з антигенами пситтакозу або венеричні лімфогранулеми. Тест мав недостатню чутливість для діагностики кон'юнктивіту з включеннями. Великі переваги мав метод мікроімунофлюорисценсії (МІФ), розроблений Wang (1971). Цей метод цінніший при епідеміологічних дослідженнях [2].


2. Класифікація роду Chlamydia


2.1 Питання класифікації


Про природу хламідій були різні думки: їх вважали бактеріями, рикетсіями або атиповими вірусами [1]. Унаслідок того, що хламідії неможливо вирощувати на звичайних бактеріологічних середовищах і в результаті таксономічної плутанини, термінологія, що відноситься до хламідіозів, протягом тривалого часу була недосконалою. На думку Page (1966), що інтенсивно вивчав морфологію, цитологію, хімічну структуру і метаболізм цих мікроорганізмів, їх слід віднести до бактерій.

Перші дослідники трахоми Halberstaedter, Ргоwazek (1907) запропонували для найменування сімейства термін Chlamydozoa (від грецького chlamys - мантія, для позначення матриксу навколо елементарних тілець. Акцентуючи наявність відмінностей між рикетсіями і хламідіями, Jones, Rake, Stearns (1945) вперше запропонували таксометрично обгрунтовану назву Chlamydia.

Між 1957 (7-е видання Визначника Bergey і 1975 р. (8-е видання Визначника Bergey) дискусія велася щодо числа родів в сімействі Chlаmуdiacae. Moulder (1964, 1966) розділив сімейство на дві групи:

· група А - збудники трахоми і супутніх захворювань;

· група Б - псіттакози.

Page (1968) запропонував розрізняти два види в одному роді, а саме С. trachomatis в групі А і С. psittaci в групі Б. У класифікації Bergey (8-е видання Визначника), хламідії за традицією все ще відносилися до групи рикетсій, хоча спорідненістю вони з ними не зв'язані. Схожість же їх життєвих циклів, ймовірно, є результатом конвергентної еволюції [2].

До 1980 р. ці бактерії називали бедсоніями, міягаванеллами, гальпровіями. У 1980 р. в результаті роботи Міжнародної Асоціації Мікробіологічних Суспільств була дана назва хламідія [3].

По сучасній класифікації хламідії поміщені в одну таксономічну групу з рикетсіями, з якими їх об'єднує внутріклітинний паразитизм [4].

Отже, сучасна класифікація хламідій така:

Царство: Бактерії

Тип: Ріккетсії

Відряд: Chlamydiales

Сімейство: Chlamydiaceae

Рід: Chlamydia

Вид: Ch. trachomatis, Ch. psittaci, Ch. pneumoniae, Ch. pecorum [3].


Случайные файлы

Файл
126015.rtf
50072.rtf
96111.rtf
115775.rtf
128736.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.