Неводні розчини в аптечній технології ліків (92373)

Посмотреть архив целиком

Зміст


Вступ

1. Розчини як лікарська форма, їх класифікація і біофармацевтична оцінка

1.1 Визначення рідких лікарських форм

1.2 Класифікація рідких лікарських форм

1.3 Біофармацевтична оцінка розчинів

2. Характеристика розчинників, що використовуються в приготуванні рідких лікарських форм

2.1 Поняття рочинності

2.2 Вимоги до розчинників

2.3 Етанол, спирт етиловий (Spiritus aethylicus, spiritus vini)

2.4 Хлороформ (Chioroformium)

2.5 Ефір медичний (Aether médicinales)

2.6 Гліцерин (Glycerinum)

2.7 Жирні олії (Olea pinguia)

2.8 Масло вазелінове (Oleum vaselini, paraffinum liquidum)

2.9 Димексид (Dimexidum)

2.10 Способи позначення концентрації

3. Розрахунки по розведенню етилового спирту

3.1 Явище контракції

3.2 Застосовувані концентрації спирта

3.3 Розрахунок концентрації спирта

4. Технологія виготовлення неводних розчинів

4.1 Готування розчинів на летких розчинниках.

4.2 Готування розчинів на нелетких розчинниках

4.3 Готування розчинів на комбінованих розчинниках

5. Практична частина

Список використаної літератури


Вступ


Крім водних розчинів, у технології лікарських засобів широко використовуються спиртові, гліцеринові, масляні, силіконові й інші неводні розчини. Неводні розчини являють собою гомогенні дисперсні системи, структурними одиницями в який є іони і молекули. Для готування таких розчинів використовуються неводні розчинники, що обумовлено головним чином тим, що багато лікарських речовин не розчиняються у воді. У більшості випадків неводні розчини використовують для зовнішнього застосування (наприклад, для змазування слизуватих оболонок, шкірних покривів, примочок, інгаляцій, полоскань, промивань, крапля для носа і вуха, утирань). Значно рідше вони застосовуються усередину.

Так само, як і до водних, до них пред'являються визначені вимоги. Неводні розчини повинні відповідати медичному призначенню для досягнення необхідного лікувального ефекту, не містити механічних включень, бути стабільними при збереженні. До складу цієї групи розчинів входять різні лікарські речовини, однак в основному це антисептики, місцеві анестетики, протимікозні, антибактеріальні, протизапальні і болезаспокійливі засоби.

З технологічної точки зору неводні розчинники поділяють на дві групи: леткі розчинники (спирт етиловий, хлороформ, ефір, бензин, скипидар, і ін) і нелеткі розчинники (жирні олії, рідкий парафін, гліцерин, димексид, поліетиленоксиди, есилони й ін.). Крім цього, у даний час застосовують також комбіновані розчинники (етанол із гліцерином, гліцерин з димексидом, водою й ін). Перевагами їх є можливість сполучення в одній лікарській формі декількох діючих речовин з різною розчинністю, використання неводних розчинників одночасно як лікувальні засоби.

Неводні розчини прості у виготовленні, різноманітні по способах призначення, більш стабільні при збереженні, чим водні. Якість неводних розчинів і вибір технологічних прийомів їхнього виготовлення залежать головним чином від фізико-хімічних властивостей розчинників. Неводні розчинники відрізняються друг від друга хімічною структурою, наявністю і кількістю функціональних груп, діелектричною проникністю, різною розчинюючою здатністю стосовно лікарських речовин і, як наслідок, різною стабільністю, ступенем хімічної і фармакологічної індиферентності.

Незважаючи на настільки велику розмаїтість, усі вони відповідають вимогам, пропонованим до розчинників лікарських препаратів. Але оскільки кожний неводний розчинник має свої особливості, то вельми актуальною темою є вивчення цих особливостей та технології приготування неводних розчинів.


1. Розчини як лікарська форма, їх класифікація і біофармацевтична оцінка


1.1 Визначення рідких лікарських форм


Рідкі лікарські форми - це форма відпуску ліків, одержуваних шляхом змішування або розчинення діючих речовин у воді, спирті, оліях та інших розчинниках, а також шляхом витягування діючих речовин з рослинного матеріалу.

За своєю фізико-хімічною природою всі рідкі лікарські форми є вільними всебічно дисперсними системами, у яких лікарські речовини (тобто дисперсна фаза) рівномірно розподілені в рідкому дисперсійному середовищі.

Залежно від ступеня подрібнення дисперсної фази і характеру її зв'язку з дисперсійнім середовищем (розчинником) розрізняють наступні фізико-хімічні системи: справжні розчини низько - і високомолекулярних сполук, колоїдні розчини (золі), суспензії й емульсії. Окремі лікарські форми можуть представляти комбіновані дисперсні системи - сполучення основних типів дисперсних систем (настої і відвари, екстракти та ін).

Застосовуючи відповідні технологічні прийоми (розчинення, пептизацію, суспендування чи емульгування), лікарська речовина (тверда, рідка, газоподібна) може бути доведена до більшого чи меншого ступеня дисперсності: від іонів і молекул до грубих часток, помітних під мікроскопом чи неозброєним оком. Це має велике значення для лікувального впливу лікарської речовини на організм, що неодноразово підтверджено гюфармацевтичними дослідженнями.

Розчини - це гомогенні суміші двох чи більшого числа речовин, у яких усі компоненти розподілені в об'ємі розчинника у вигляді окремих атомів, молекул чи іонів у вигляді груп з порівняно незначного числа цих часток.


1.2 Класифікація рідких лікарських форм


За медичним призначенням розрізняють такі рідкі лікарські форми:

для внутрішнього застосування (ad usum internum),

для зовнішнього застосування (ad usum externum),

для ін'єкційного введення (pro injectionibus).

Рідкі ліки для внутрішнього застосування називають звичайно мікстурами.

Рідкі ліки для зовнішнього застосування поділяються на:

рідини для полоскань,

рідини для обмивань,

рідини для примочок,

рідини для спринцювань,

рідини для клізм,

і т.п.

За поєднанням рідкі ліки поділяються на:

прості

складні.

Прості - це розчини, що включають тільки один розчинений інгредієнт, складні - від двох і більше.

Залежно від природи розчинника розчини поділяються на:

водні

неводні (спиртові, гліцеринові, олійні).

Розчини бувають:

ненасичені,

насичені,

пересичені.

Ненасиченим називається розчин, у якого границя розчинності не досягнута.

Насичений розчин - це розчин, який містить максимально можливу за певних умов кількість речовини.

Пересичений - це розчин, у якому міститься розчиненої речовини більше тієї кількості, яка відповідає його нормальній розчинності за даних умов.

В аптечних умовах частіше виготовляють ненасичені розчини, рідше - насичені і пересичені, бо вони є нестійкими системами.

Крім розчинів твердих і рідких лікарських засобів, застосовуються ще деякі розчини газів у воді, наприклад, аміаку (10-25%), хлористого водню (25%), формальдегіду (36,5-37,5%) і т.п. В аптеках ці концентровані розчини в міру необхідності розводяться водою або іншим розчинником до зазначеної в рецепті концентрації.

У фізико-хімічному відношенні розчини не є однорідною групою, оскільки охоплюють рідкі дисперсні системи з різним ступенем дисперсності:

справжні розчини низькомолекулярних сполук;

розчини високомолекулярних сполук;

колоїдні розчини.

За всіма цими категоріями дисперсних систем здавна закріпилося одне загальне найменування розчини (наприклад, розчин натрію хлориду, розчин протарголу, розчин желатину), хоча кожна система має свої особливості.

Істинні розчини охоплюють дві категорії дисперсних систем:

іонно-дисперсні (з розміром часток порядку 0,1 нм). До них відносяться розчини електролітів (наприклад, натрію хлориду). Розчинена речовина знаходиться у вигляді окремих гідратованих іонів і молекул у деяких рівноважних кількостях;

молекулярно-дисперсні (з розміром часток порядку 1 нм). До них відносяться розчини неелектролітів (наприклад, цукор, спирт). Розчинена речовина розпадається на окремі кінетичні самостійні молекули.

Істинні розчини гомогенні, їх компоненти не можуть бути розділені фільтруванням чи будь-яким іншим способом. Вони добре дифундують, зберігають тривалий час гомогенність, якщо тільки в них не починають відбуватися вторинні хімічні процеси (гідроліз, окислювання і т.п.) або вони не піддаються мікробному забрудненню. Ця стійкість дуже важлива при виготовленні внутріаптечних заготівель і розчинів-концентратів для бюреткових установок.


1.3 Біофармацевтична оцінка розчинів


Широке застосування рідких лікарських форм обумовлене тим, що вони мають цілий ряд переваг перед іншими лікарськими формами:

різноманітність способів призначення;

зниження подразнюючих властивостей деяких лікарських речовин (бромідів, йодидів);

простота і зручність застосування, особливо в педіатрії і геріатричній практиці;

можливість маскування неприємного смаку;

при прийомі усередину вони всмоктуються і діють швидше, ніж тверді лікарські форми (порошки, таблетки та ін), дія яких виявляється після розчинення їх в організмі;

пом'якшувальна й обволікаюча дія ряду лікарських речовин виявляється найбільш повно при їх застосуванні у вигляді рідких ліків;

деякі лікарські речовини: магнію оксид, крейда, вугілля, біла глина, вісмуту нітрат основний - найкраще виявляють адсорбційну дію у вигляді тонких суспензій.

Разом з тим, рідкі лікарські форми мають і деякі недоліки:

розчини погано зберігаються, оскільки речовини в розчиненому вигляді легше піддаються процесам гідролізу та окислювання, ніж у сухому;


Случайные файлы

Файл
CBRR4066.DOC
30589-1.rtf
196956.rtf
98983.rtf
27083.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.