Зведення та групування статистичних даних (86330)

Посмотреть архив целиком

Размещено на http://www.allbest.ru/









КУРСОВА РОБОТА


На тему:



ВЕДЕННЯ ТА ГРУПУВАННЯ СТАТИСТИЧНИХ ДАНИХ"















Харків 2011


Вступ


Статистичне спостереження дає змогу одержати велику кількість первинних статистичних даних про окремі одиниці сукупності у вигляді відповідей на поставлені у формулярах запитання. Іноді в цих даних важко розібратися і зробити якісь висновки. З метою одержання характеристик усієї сукупності первинні дані необхідно упорядкувати, систематизувати. Важливим етапом (третій етап статистичного дослідження) є систематизація та групування інформації після проведення контролю даних, які одержані внаслідок статистичного спостереження.

Цей етап не менш важливий, ніж етап статистичного спостереження, оскільки при невірній розробці даних, одержаних за результатами спостереження, можна втратити їх реальну сутність. На цьому етапі усі первинні дані повинні бути оброблені таким чином, щоб ми одержали інформацію точну, об`єктивну, обґрунтовану, засновану на масових статистичних даних. Статистичне зведення полягає в тому, щоб первинні матеріали, які ми одержуємо з статистичних карток, журналів обліку тощо, наводилися у певному порядку, системі і утворювали статистичні сукупності, які можуть характеризуватися узагальнюючими показниками. На цьому етапі індивідуальні ознаки окремих правових явищ дають характеристику досліджуваної сукупності в цілому. Інакше кажучи, власне на цьому етапі і починається наукова обробка і аналіз статистичної інформації, тобто на базі отриманих характеристик індивідуального переходимо до характеристики сталого і масового, від характеристики окремих явищ (злочинів, цивільних і адміністративних правопорушень) до характеристики цілісного представлення злочинності, криміногенності, як соціального явища.




1. Поняття статистичного зведення та його види


Упорядкування, контроль, систематизація та наукова обробка статистичних даних має назву статистичного зведення. Його завдання – підрахувати, узагальнити дані статистичного спостереження з метою вивчення характерних рис та істотних відмінностей різних явищ і їх проявів. Якщо при статистичному спостереженні збираються дані про ознаки кожної одиниці сукупності, то результатом зведення є дані, які відображають характерні риси сукупності в цілому.

Зведення залежно від завдань статистичного дослідження може бути простим і складним.

Просте зведення – це арифметичний підрахунок підсумків даних статистичного спостереження, внаслідок якого одержують загальний обсяг усієї сукупності (наприклад, загальну кількість осіб, які вчинили злочини; кількість зареєстрованих злочинів). Просте зведення надає лише інформацію про загальний обсяг явища.

Складне зведення передбачає певну систему операцій наукової обробки статистичних даних:

1) розробка системи показників для характеристики окремих груп і усієї сукупності (включає вибір групувальних ознак і встановлення межі і інтервалів групування);

2) групування даних;

3) підрахунок групових та загальних підсумків;

4) оформлення наслідків зведення за допомогою статистичних таблиць або графіків.

Розробка системи показників для характеристики окремих груп і усієї сукупності вважається першим етапом, а саме групування даних – другим етапом зведення. Ці два етапи тісно зв`язані між собою, оскільки в основі зведення завжди лежить групування даних. Правильний відбір групувальних ознак – це найбільш важливий момент, тому що один і той же первинний матеріал залежно від вибраних групувальних ознак може дати діаметрально протилежні висновки при різних прийомах групування.

Наукова організація проведення зведення має велике значення для статистичного дослідження. Зведення обов`язково проводять за заздалегідь розробленим планом, який включає: вибір групувальних ознак; визначення порядку і прийомів формування груп; перелік показників, які необхідно обрахувати для характеристики окремих груп і об`єкту в цілому; а також послідовність і строки виконання робіт.

За організацією проведення зведення може бути централізоване, децентралізоване і змішане.

При централізованому зведенні усі первинні дані спостереження зосереджуються в одній, центральній установі (наприклад, в Державному комітеті статистики України), де вони проходять розробку, обробляються та систематизуються. Цей вид зведення найчастіше застосовується при обробці великих масивів даних, одержаних в процесі спеціально організованих статистичних спостережень (наприклад, при проведенні перепису населення). При цьому максимально використовуються можливості автоматизованої обробки даних, застосування якої виключає можливість підсумовування окремих одиниць сукупності і їх ознак декілька разів, а також дає можливість спочатку одержати дані у масштабі усієї країни, а потім по окремих територіях (областях, містах, районах).

При децентралізованому зведенні кожна одиниця спостереження за єдиною програмою обробляє зібрані первинні дані і надає до вищої організації тільки зведені дані. Наприклад, обласна прокуратура одержує звіти кожної районної прокуратури, зводить їх в масштабі області і надсилає до відділу статистики Генеральної прокуратури України лише зведені дані. Це зведення є більш економічним і оперативним, ніж централізоване, оскільки потребує мінімальних витрат для його здійснення в найкоротші проміжки часу. Децентралізоване зведення – головна організаційна форма зведення в нашій країні.

При змішаному зведенні кожна одиниця спостереження за єдиною програмою обробляє зібрані первинні дані лише частково і надає до вищої організації первинні і зведені дані. Первинні дані у повному обсязі зводяться у цій вищій організації. За таким принципом побудовано зведення в органах внутрішніх справ України та органах юстиції. До обласного управління надходять як первинні документи, так і зведені дані в масштабі районного органу. Первинні дані і зведені перевіряються і зводяться після цього в масштабі області. До Міністерства надходять лише зведені дані. Така система значно підвищує точність і вірогідність одержаних даних.

За способом виконання статистичне зведення може бути ручним, яке виконується без застосування спеціальної техніки, або механізованим, при якому застосовується електронно-обчислювальна техніка. Зведення ручним способом здійснюється при невеликому обсязі роботи, переважно при проведенні приватних вибіркових досліджень окремими вченими або науковими установами. Механізованим способом зведення здійснюється із застосуванням сучасної електронно-обчислювальної техніки (ЕОМ). При обробці даних статистичного масового спостереження незалежно від способу зведення спочатку проводиться, за заздалегідь розробленою програмою, логічний контроль усіх первинних документів. Якщо документ містить помилкові дані, то він зведенню не підлягає.


2. Основні вимоги, завдання та види групувань


Групування – найважливіша, найголовніша ланка третього етапу статистичного дослідження. Воно дає змогу виявити найбільш характерні властивості і особливості проявів різних суспільних явищ.

Групування за своєю сутністю полягає у розподілі сукупності на групи за істотними для них ознаками. Метод статистичних групувань передбачає таку обробку первинного статистичного матеріалу, за допомогою якої усі істотні риси і особливості суспільних явищ одержують найбільш яскраво виражене позначення. Залежно від того, які ознаки були покладені в основу групування, якими принципами керувалися дослідники при розподілі сукупності на групи, можна одержати різні, іноді протилежні результати.

Для того, щоб забезпечити проведення науково обґрунтованого групування, необхідно додержуватися єдиних правил, вимог та принципів, розроблених статистичною наукою.

Перша вимога наукового використання методу статистичних групувань полягає у всебічному глибокому аналізі сутності та природи досліджуваного явища, виявлення його типових рис і відмінностей. Це визначає, що спочатку слід провести попередній якісний аналіз явища, який дасть змогу виявити типові риси й відмінності, властиві тій чи іншій одиниці сукупності. Другою вимогою науково обґрунтованого групування є чітке визначення тих істотних ознак явища, які необхідні для аналізу і за якими буде здійснюватися групування. Третя вимога – об`єктивне, обґрунтоване визначення інтервалів групування і його меж. Утворені групи повинні об`єднувати тільки подібні одиниці сукупності, а окремі групи істотно відрізнялися одна від одної.

Ідея групування у вітчизняній статистиці з`явилися ще у ХVІІІ ст., коли російський вчений О.М. Радищев (1749–1802) вперше запропонував при дослідженні судової статистики провести групування кримінальних справ за видами злочинів.

Ще більшого значення методу групування надавав відомий вітчизняний статистик Д.П. Журавський (1810–1856), який визначав статистику, як науку «категорійного обчислення», і вважав, що головне в статистиці – це метод групування, підсумовування різноманітних явищ за їх категоріями. На його думку, усі явища соціального життя мають бути поділені на однорідні та одновидні частини, і обов`язково підсумовані за кожним видом, категорією окремо і в сукупності. В своїх наукових працях він підкреслював, що статистика повинна обчислювати ці показники по усіх досліджуваних фактах.

Дійсно, в системі статистичних методів пізнання суспільних явищ метод групування посідає особливо важливе місце. Це пояснюється тим, що на відміну від інших методів метод групування виконує три важливих функції: по-перше, поділяє сукупність на однорідні групи, по-друге, визначає межі та можливість застосування інших статистичних методів (відносних і середніх величин, кореляційного аналізу і т.д.), оскільки при використанні цих засобів дослідник мусить вперш за все впевнитися в тому, що однорідною чи не однорідною є сукупність, по-третє, дозволяє провести класифікацію і типологію суспільних явищ. Таким чином, статистичне групування – обов`язковий етап обробки статистичних даних, тому що без його проведення не можна обчислювати узагальнюючі показники.

Статистичне групування дозволяє вирішувати такі три наукові завдання:

1) виявляти соціально-економічні типи явищ;

2) вивчати структуру та структурні зрушення;

3) виявляти та досліджувати взаємозв`язок і залежності між окремими ознаками суспільних явищ.

Відповідно до цих завдань групування поділяють на типологічні, структурні (варіаційні) та аналітичні.

Типологічне групування дає змогу виділити найхарактерніші групи, типи явищ, з яких складається неоднорідна сукупність, визначити істотні відмінності між окремими одиницями статистичної сукупності, а також спільні ознаки. Типологічними називаються групування, які дозволяють виділити типові ознаки явища або процесів розвитку. За їх допомогою вивчаються розподіл підприємств за формами власності, розподіл населення за суспільними групами, групування злочинів за главами Особливої частини кримінального кодексу, розподіл цивільних позовів за видами, розподіл усіх покарань за їх видами та ін. При проведенні статистичного дослідження спочатку необхідно провести типологічне групування, тому що побудувати структурне групування можна лише для якісно однорідної статистичної сукупності.

Структурне групування характеризує розподіл якісно однорідної сукупності на групи за розміром варіюючої (яка змінюється за розміром) ознаки. Потреба в проведенні структурного групування обумовлена тим, що виділення якісно однотипної сукупності ще не означає, що в ній усі одиниці однакові. Навпаки, кожна одиниця статистичної сукупності обов`язково відрізняється від іншої за розміром ознаки, тобто варіюються числові значення різних одиниць сукупності.

За допомогою структурних групувань можна вивчати віковий склад населення; віковий склад злочинців або осіб, які вчинили конкретний вид злочину; віковий склад відповідачів та позивачів; склад сімей за кількістю осіб, за кількістю дітей, за розміром доходу тощо. Якщо побудувати структурне групування за два і більше періодів, то можна встановити наявність чи відсутність структурних зрушень в цьому явищі протягом цього проміжку часу.

Групування, що ставить собі за мету виявлення і вивчення взаємозв`язку між окремими явищами та ознаками, які їх характеризують, називається аналітичним. При наявності такого взаємозв`язку обов`язково розглядаються і аналізуються щонайменше дві ознаки, але реально їх може бути і значно більше. При проведенні аналітичного групування обов`язково розрізняють факторну ознаку, яка відображає причину явища (наприклад, нетверезий стан особи), і результативну ознаку, яка відображає наслідок (наприклад, вчинення злочину). За допомогою аналітичного групування можна з`ясувати наявність чи відсутність взаємозв`язку між вчиненням різних видів злочинів залежно від перебування особи в нетверезому стані. При наявності взаємозв`язку середні групові систематично збільшуються (прямий зв`язок), наприклад, вчинення більшості видів злочинів через перебування в нетверезому стані, або зменшуються (зворотний зв`язок), наприклад, залежність вчинення насильницьких злочинів від рівня освіти особи.

Таким чином, аналітичне групування дає змогу вивчити наявність взаємозв`язку між явищами. Переваги цього методу в тому, що він не потребує дотримання яких-небудь особливих умов для його використання, окрім одного – якісної однорідності досліджуваної сукупності. Тому для того, щоб з`ясувати причини та умови зростання або зменшення злочинності в тому чи іншому регіоні, необхідно застосувати низку аналітичних групувань.

Якщо первинне групування не задовольняє потреби дослідника, то застосовується вторинне групування.

Вторинне групування – це утворення нових груп на базі існуючих, які були побудовані раніше. Існує два способи їх побудови:

1) укрупнення інтервалів у варіаційних групуваннях;

2) часткового перегрупування, який застосовується в першу чергу при типологічних і аналітичних групуваннях.

Необхідність в застосуванні вторинного групування виникає у випадках необхідності утворення більш крупних груп, в яких чіткіше виявляються реальні тенденції, по-друге, при необхідності порівняння двох і більше групувань, які побудовані в різних регіонах із різними інтервалами. Але, завжди краще, якщо ми маємо первинні дані, побудувати нове групування на їх базі.

Вторинне групування може вирішувати і більш складні завдання. Наприклад, нідерландський кримінолог Берг, не маючи офіційних статистичних даних Радянського Союзу, на базі великої кількості відкритих публікацій (окремих даних і таблиць), в яких наводилися деякі абсолютні і відносні величини, розрахував і побудував єдиний статистичний ряд про судимість в Радянському Союзі за 1920–1982 рр. Не можна визнати, що його вторинне групування було абсолютно вірним, але він отримав дуже близькі дані, про що і свідчить їх порівняльний аналіз після відкриття цих статистичних даних.


3. Основні питання методології статистичних групувань


Основні питання методології статистичних групувань охоплюють такі питання:

1) вибір групувальної ознаки;

2) вибір кількості груп та інтервалів;

3) вибір кількості ознак, за якими проводиться групування.

Усі ці питання вирішуються залежно від сутності та тенденцій розвитку досліджуваних явищ.

Найголовніше питання теорії групувань – це вибір групувальних ознак, за якими відмежовуються окремі групи. Суспільні явища відрізняються значною кількістю різноманітних рис. При проведенні групування обов`язково виникає питання про вибір такої ознаки, яка буде адекватна меті дослідження і характеру первинної інформації. При проведенні групування обов`язково слід вибрати істотну ознаку, яка найбільш повно і точно зможе схарактеризувати досліджуване явище, дасть змогу вивчити його типові риси і властивості. При цьому необхідно також враховувати зміни в суспільному житті, і при вивченні явищ точно додержуватися принципу місця і часу їх виникнення і існування.

Групувальні ознаки за формою вираження можна поділити на атрибутивні (якісні) та кількісні, а за характером коливання ознаки – на альтернативні та ознаки, які мають числові різновиди.

Атрибутивна ознака характеризує властивості, якість даного явища і не має кількісного виразу. Кількість груп при проведенні групування за атрибутивною (якісною) ознакою визначається числом різновидів цієї ознаки. Наприклад, групування населення за статтю матиме дві групи (чоловіки і жінки); за рівнем освіти – 7 груп (повна вища, базова вища, професійно-технічна, повна загальна середня, базова загальна середня, початкова загальна та без освіти). У випадках, коли різновидів атрибутивної ознаки значна кількість, то статистичні органи складають спеціальні класифікатори, переліки груп (наприклад, групування осіб, які вчинили злочин, за родом занять, фахом).

Якщо ознака альтернативна, то можливо утворення лише двох груп: в одній одиниці сукупності мають цю ознаку, а в іншій – не мають (наприклад, особа або судима, або ні). При наявності альтернативної ознаки може існувати лише два варіанти значень (1 ознака існує, 0 – відсутність ознаки).

Кількісна ознака має числове вираження, вона завжди є у кожної одиниці сукупності, але в різних розмірах, (наприклад, групування працівників за стажем роботи, за розміром заробітної плати; осіб, які вчинили злочин, за кількістю попередніх судимостей і т. п.). При проведенні групування за кількісною ознакою питання про кількість груп і розмір інтервалів має вирішуватися одразу при проведенні групування.

Питання про вибір кількості груп та величину інтервалів є дуже складним, вирішення його пов`язане з конкретним завданням дослідження. Як загальний принцип виступає вимога, щоб кількість груп була не надто великою і не надто малою, і щоб до кожної групи потрапила достатня кількість одиниць сукупності. Якщо цей принцип не додержується, то при побудові значної кількості груп може бути такий випадок, що однорідні одиниці сукупності опиняться у різних групах. І навпаки, при побудові незначної кількості груп до однієї й тієї ж групи будуть заноситися різні одиниці, що може привести до помилкових висновків усього проведеного статистичного дослідження. Наприклад, віковий інтервал осіб, які засуджені, включає в себе осіб у віці 30 – 50 років, складає найбільшу питому вагу серед усіх осіб, хоча злочинна активність після 30 років (якщо розглядати по окремому року) знижується. Але за зведеними статистичними даними різних звітів це важко встановити, тому що цей інтервал охоплював двадцять вікових груп, а інші інтервали значно менше. («Статистична картка на підсудного (обвинуваченого)» включає такі вікові групи: 14 – 16; 16 – 18; 18 – 25; 25 – 30; 30 – 50; 50 –

65; старше 65. Відповідно інтервал 14 – 16 – два роки; 16 – 18 – також два роки; 18 – 25 – сім років; 25 – 30 – п`ять років; 50 – 65 – чотирнадцять років). Це ще раз підкреслює необхідність наукового обґрунтування, як встановлення вікових інтервалів, так і наукової інтерпретації одержаних даних внаслідок такого розподілу вікових груп.

Вимога про те, щоб до кожної групи потрапила достатньо велика кількість одиниць сукупності, випливає з теоретичного положення математики, згідно з яким для одержання типових показників необхідно брати значну кількість одиниць сукупності. Але в окремих випадках інтерес становлять і малочисельні групи, якщо вони характеризують нове явище, яке тільки народжується і ще не має масового характеру. При вирішенні питання про чисельність одиниць групи необхідно також враховувати сутність і тенденції розвитку досліджуваного явища. Орієнтовно, з точки зору математики, кількість груп можна обчислити за формулою американського вченого Стерджесса:


N = 1 + 3,322 lg N,


де n – кількість груп;

N – кількість одиниць сукупності, або її загальний обсяг.

Застосовуючи цю формулу, обсяг сукупності і кількість груп можна встановити таким чином: якщо обсяг сукупності до 24 одиниць, то груп – 5; якщо обсяг сукупності від 25 до 44, то треба утворити груп 6; якщо обсяг сукупності від 45 до 89 одиниць, то груп 7; якщо обсяг сукупності від 90 до 179, то груп 8; якщо обсяг сукупності від 180 до 359, то груп 9; якщо обсяг сукупності від 360 до 719, то груп 10; якщо обсяг сукупності від 720 до 1439 одиниць, то груп 11. Висновок – чим більше одиниць сукупності, тим більше можна і треба утворювати груп. Що стосується кожного окремого випадку, то завдання утворення кількості груп вирішується по-різному з урахуванням конкретних завдань і умов існування сукупності і її проявів. Наведена вище формула може вважатися лише орієнтиром для утворення груп сукупності. Реально їх створювати треба з урахуванням соціально-економічної сутності досліджуваних явищ.

При розгляді питання про вибір розміру інтервалів слід також керуватися знанням сутності досліджуваного явища. З точки зору теорії статистики інтервали можуть бути рівні та нерівні. В статистиці інтервалом називають різницю між максимальним і мінімальним значеннями ознаки в кожній групі.

Якщо значення групувальної ознаки змінюються рівномірно, то виділяються рівні інтервали груп за формулою:


i = ,


де: Хмакс, Хмін – найбільше і найменше значення ознаки всієї сукупності;

n – кількість груп.

Наприклад, необхідно згрупувати студентів за віком, утворивши 8 груп з рівними інтервалами, якщо відомо, що вік (кількість років, що повністю виповнилися) знаходиться в межах від 16 до 32 років. Розмір інтервалу буде 2 роки [(32–16):8]. Звідси слід утворити такі групи: 16–18, 18–20, 20–22, 22–24, 24–26, 26–28, 28–30, 30–32. Обов`язково треба вирішити питання про позначення нижньої та верхньої межі кожного інтервалу (або від, або до, або від … до…). (Статистична картка на підсудного (обвинуваченого) має такі інтервали від … до…).

На практиці, при вивченні правових явищ рівні інтервали застосовуються дуже рідко, тому що частіше за все однакова кількість ознаки має різне якісне значення, наприклад, групування за строками позбавлення волі. В правовій статистиці в основному застосовують прогресивно збільшувані інтервали і частіше за все межі інтервалів відокремлюються таким чином, щоб було повністю зрозуміло, до якого інтервалу відносити те чи інше явище. Наприклад, законодавець розробив такі групи для вивчення віку осіб, які вчинили злочин: 14–15 років, 16–17 років, 18–24 роки, 25–28 років, 29–39 років, 40–49 років, 50–59 років, 60 років і більше. В цьому випадку зрозуміло що у останню групу входять особи, яким виповнилось 60 років (тобто верхня межа включається у цю групу).

(Якщо, навпаки, необхідно вказати, що верхні межі інтервалів не входять у цю групу, тоді в останній групі треба записати старше 60 років).

Залежно від кількості ознак, за якими провадиться групування, воно може бути простим і складним.

Просте групування проводиться за однією ознакою, наприклад, групування засуджених за видами злочинів.

Складне групування – за кількома ознаками, воно може бути комбінаційним і багатомірним.

Комбінаційним є таке групування, якщо воно побудоване за двома і більше поєднаними ознаками, коли кожна група, яка побудована за однією ознакою, поділяється ще на підгрупи за іншими ознаками (наприклад, групування осіб, які вчинили злочин, за видами злочинів і статтю або віком у поєднані). Ці групувань дають змогу вирішити багато завдань у галузі виділення типів і структурних зрушень, а також вивченні взаємозв‘язків між явищами.

Багатомірним є групування, яке побудоване за кількома ознаками одночасно. Наприклад, групування сімей за рівнем споживання продовольчих і непродовольчих товарів одночасно. Таке групування можна проводити за великим набором ознак. Цей вид групувань спирається на метод розпізнавання образів – кластерний аналіз (від англ. cluster – скупчення, група елементів, які характеризуються якоюсь загальною якістю). В цьому випадку досліджується сукупність не послідовно за окремими ознаками (як при комбінаційному групуванні), а одночасно за великою кількістю ознак.


4. Групування (класифікації) в правовій статистиці


Класифікація – це систематизований розподіл явищ і об`єктів на певні групи, класи і розряди залежно від їх однорідності чи різнорідності. Як правило, у основі класифікації лежить якісна ознака. Але у статистиці можуть застосовуватися в кількісні ознаки. Як правило, усі класифікації встановлюється на певний проміжок часу (наприклад, поняття форм власності). У філософії класифікація (від лат. classis – розряд, клас та facio – роблю, розкладаю) – це логічна операція, яка зводиться до розбивки множини (класу) об`єктів на підгрупи за визначеними ознаками.

Виходячи з цього визначення можна зробити висновок, що класифікація, як правило, передує типології – віднесенню об`єктів до визначених типів, які відображають їх найбільш суттєві ознаки. Проблеми типологізації виникають у всіх науках, які мають справу з різнорідною за складом множиною об`єктів (як правило, дискретною) і вирішують завдання упорядкованого опису й пояснення цих множин. А первинний матеріал для здійснення типології дає статистична наука завдяки методу групування і класифікації. Статистичні класифікації допомагають вирішенню проблем типологізації.

Від звичайних групувань класифікація відрізняється більш значним і розгорнутим якісним розподілом сукупності об’єктів. Перелік показників, які розглядаються у якості статистичного стандарту, і який, як правило, затверджується центральним статистичним органом, складає лише передумову для науково обґрунтованої статистичної класифікації.

Застосування класифікації в правовій статистиці дає змогу вивчати правові явища в різних галузях правової статистики. Більш поглиблено зупинимося на найбільш розроблених системах класифікації у правовій статистиці.

У кримінально-правовій статистиці існують три об'єкти: злочин; особа, яка його вчинила, та покарання.

Ознаки злочинів, які реєструються кримінально-правовою статистикою, розподіляються на кримінально-правові та кримінологічні.

Кримінально-правові ознаки – це такі, які кваліфікують діяння як суспільно небезпечне відповідно до чинного кримінального кодексу.

Кримінологічні ознаки характеризують діяння з точки зору його причинної обумовленості і соціальних проявів, тобто мають відношення лише до його причин, умов, мотивів і засобів попередження, і не мають ніякого відношення до його кваліфікації.

Відповідно до цього класифікація за кримінально-правовими ознаками здійснюють відповідно до: глав Особливої частини КК України; статей кримінального кодексу України; форм вини (умисно або необережність); тяжкості і інших ознак, передбачених кримінальним кодексом.

За кримінологічними ознаками класифікації здійснюють відповідно до: мотивів вчинення (корисливі, насильницькі або корисливо-насильницькі); галузей господарства; окремих територій; місця вчинення злочину (побутова, вулична тощо); часу вчинення (день тижня і година вчинення); рецидиву (повторність систематичність вчинення злочину); характеристики діяльності правоохоронних органів.

Особи, які вчинили злочин, у правовій статистиці класифікуються за соціально-демографічними, кримінально-правовими і кримінологічними ознаками.

Соціально-демографічні ознаки класифікації включають: стать, вік, рід занять, рівень освіти, національність, громадянство, родинний стан, наявність судимості тощо.

Кримінально-правові ознаки включають: вид злочину, статтю кримінального кодексу, форму вини, тяжкість, вид і розмір покарання тощо.

Кримінологічні ознаки – це перш за все морально-психологічні характеристики особи, яка вчинила злочин і особливості ситуації його вчинення.

Покарання відповідно до ст. 52 КК України (2001 р.) класифікуються на основні та додаткові.

Основними покараннями є громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі.

Додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна.

При чому штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові покарання.

В цивільно-правовій статистиці усі правопорушення класифікуються на позовні справи; справи, що виникають з адміністративно-правових відносин, і окреме провадження.

Позовні справи – це такі, які виникають із цивільних правовідносин (захист чести, гідності та ділової репутації; захист права власності; захист прав, що виникають внаслідок зобов`язань; захист авторського права і суміжних прав; захист житлових прав); сімейних, трудових, кооперативних, економічних правовідносин.

Окреме провадження – це визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним, визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим, встановлення неправильного запису в актах громадянського стану, встановлення фактів, що мають юридичне значення, відновлення прав на втрачені цінні папери, оскарження нотаріальних дій або відмова в їх вчиненні.

Особи в цивільно-правовій статистиці класифікуються на відповідачів, позивачів та третіх осіб; на фізичних і юридичних осіб та ін. В цивільному праві існують й більш детальніші класифікатори. Звітність, яка існує в органах юстиції, дає змогу вивчити усі об`єкти цивільно-правової статистики в повному обсязі.

Адміністративно-правова статистика також використовує свої класифікатори. Адміністративні правопорушення класифікуються відповідно до глав Особливої частини КпАП (глави 5–15); аналогічно класифікуються і особи, які їх вчинили. У статті 24 КпАП передбачені такі види адміністративних стягнень: попередження; штраф; оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об`єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання); виправні роботи; адміністративний арешт.

Аналогічні класифікації застосовуються й іншими галузями правової статистики з метою поглибленого вивчення свого об`єкту відповідно до галузей права, які охоплюють досліджуване явище.


5. Статистичні ряди розподілу


Наслідки зведення і групування статистичних даних можна представити у вигляді статистичних рядів розподілу.

Статистичний ряд розподілу – це упорядковане розміщення одиниць досліджуваної сукупності на групи за групувальною ознакою. Вони характеризують склад (структуру) досліджуваного явища, дають змогу встановити однорідність сукупності, а також закономірності її розвитку.

Ряди розподілу можуть бути атрибутивними і варіаційними.

Атрибутивні ряди розподілу – це такі, які побудовані за якісною ознакою; варіаційні – за кількісною ознакою. Кожний ряд розподілу складається із двох елементів: перший – це перелік груп, другий – їх чисельність у ряду розподілу. Прикладом атрибутивного ряду розподілу може бути розподіл населення або осіб, які вчинили злочин, за статтю (чоловіки та жінки), за місцем проживання (міське та сільське), за рівнем освіти, характером заняття; розподіл усіх злочинів за статтями КК; розподіл цивільних справ за категоріями; розподіл позивачів та відповідачів тощо.

При побудові атрибутивних рядів розподілу утворюють стільки груп, скільки різновидів атрибутивної ознаки має досліджувана сукупність. Ряд розподілу прийнято зображувати у вигляді таблиць. Для наочності наведемо атрибутивний ряд розподілу (табл. 1).


Таблиця 1. Розподіл засуджених за основними видами покарань, які були призначені судами України

Вид покарання

2008 р.

2009 р.

кількість

%

кількість

%

Позбавлення волі

70308

34,9

61013

31,4

Конфіскація майна

33907

16,8

4607

2,4

Виправні роботи

10346

5,1

4390

2,3

Штраф

6254

3,1

10510

5,4

Позбавлення права обіймати певні посади

3686

1,8

2586

1,3

Арешт

374

0,2

1674

0,9

Громадські роботи

138

0,1

1794

0,9

тримання в дисциплінарному батальйоні

17

0,0

137

0,1

Інші види покарання

76597

38,0

107105

55,3

Всього засуджено

201627

100,0

194212

100,0


Атрибутивні ряди розподілу характеризують склад сукупності за істотними ознаками. Якщо їх побудувати за декілька періодів, то можна прослідити зміну структури явища у часі. (див. табл. 1).

У варіаційному ряді, де розподіл здійснюється за кількісною ознакою, окремі значення варіюючої ознаки називаються варіантами, а кількість одиниць спостереження кожної групи – частотами. Частоти показують, скільки разів повторюються окремі значення варіантів. Залежно від групувальної ознаки варіаційні ряди можуть бути перервними (дискретними) і безперервними (інтервальними).

Варіююча ознака може бути виражена числами по-різному. Якщо вона приймає лише значення цілого числа (наприклад, кількість засуджених по кримінальній справі, кількість дітей в сім`ї, кількість попередніх судимостей), то такий ряд розподілу має назву дискретного або перервного. (табл. 2).


Таблиця 2. Склад розглянутих справ за кількістю засуджених

Кількість засуджених по справі, чол.

Кількість розглянутих кримінальних справ

У% до всього

Кумулятивна (нагромаджена) кількість розглянутих справ

1

20

33,3

20

2

14

23,3

34 (20 + 14)

3

12

20,0

46 (34 + 12)

4

10

16,7

56 (46 + 10)

5

4

6,7

60 (56 + 4)

Всього

60

100,0



У першій колонці таблиці 2 наведені варіанти перервного (дискретного) варіаційного ряду, у другій колонці – частоти варіаційного ряду, в третій – частості. Ясно, що не може бути 1,5 або 2,5 засуджених по конкретній кримінальній справі.

Якщо варіююча ознака може змінюватися безперервно, може приймати значення у десятих та сотих частках цілого, то такий ряд розподілу має назву безперервного. Це, наприклад, вік особи, її зріст, величина заробітної плати, розмір житлової площі, яка приходиться на одного мешканця, тощо. В цьому випадку частоти відносяться не до окремого значення ознаки, як у дискретних рядах, а до всього інтервалу.

Прикладом безперервного ряду розподілу може бути вік осіб, які вчинили злочини, так як варіанти можуть приймати різні значення (роки, місяці, дні та години). Для вивчення і побудови безперервного варіаційного ряду встановлюють інтервали (від … до…). Тому безперервні варіаційні ряди розподілу називають інтервальними. Наведемо приклад безперервного варіаційного ряду розподілу (табл. 3).


Таблиця 3. Розподіл осіб, які вчинили злочини, за віком

Вік, роки

Кількість, %

14 – 18

12,0

18 – 25

25,5

25 – 30

21,5

30 – 50

34,0

50 і старше

7,0

Всього

100,0


Варіаційні і атрибутивні ряди розподілу у статистичних дослідженнях мають самостійне значення при обчисленні узагальнюючих показників (відносних та середніх величин), а також при використанні графічного зображення (побудови полігона, гістограми та кумуляти) з метою наочного уявлення характеру розподілу сукупності.


6. Статистичні таблиці


Наслідки зведення та групування даних статистичного спостереження, як правило, відображають у вигляді статистичних таблиць. В таблицях ці дані сприймаються найбільш компактно, виразно і рельєфно. Вміло складена таблиця дозволяє значно логічніше проаналізувати статистичні дані. Сучасну правову статистику неможливо представити без табличного відображення даних спостереження, а також результатів зведення та групування їх.

Статистична таблиця – це форма найбільш раціонального викладення числових характеристик досліджуваних суспільних явищ і процесів. Статистична таблиця від інших оперативних табличних форм відрізняється тим, що вона ґрунтується не на гіпотезах, а на результатах підрахунку і зведення емпіричних даних; первинної інформації.

За своєю структурою статистична таблиця складається із ряду горизонтальних рядків і вертикальних граф (колонок, стовпчиків). Рядок таблиці – це числові дані, які розташовані по горизонталі, а графи – по вертикалі. Перетинання граф і рядків утворює клітини таблиці, в яких зосереджена цифрова інформація. Сукупність горизонтальних рядків і вертикальних граф без наведених числових даних утворює тільки макет статистичної таблиці. Сутність же статистичної таблиці визначається сукупністю суджень, які характеризуються числовими показниками в таблиці. Наведемо макет статистичної таблиці.

Статистична таблиця складається із двох елементів: підмета та присудку.

Статистичний підмет – це такі об`єкти (або якась їх частина, група), які описуються, характеризуються в таблиці різними числовими показниками. Як правило, підмет наводиться у лівій частині таблиці і надає найменування рядкам.

Статистичний присудок дає інформацію про сукупність, яка досліджується в статистичній таблиці. Присудок формує верхні заголовки таблиці і зміст граф.

Статистичні таблиці залежно від структури побудови підмета поділяються на три види: прості, групові та комбінаційні.

Простими називаються такі статистичні таблиці, в підметі яких немає групування. До простих таблиць належать таблиці, в підметі яких міститься перелік об`єктів, хронологічних дат, періодів, адміністративних та територіальних одиниць без якого-небудь групування. Наприклад, перелік територій, періодів часу (роки, квартали, місяці) тощо.

Прості таблиці – це лише підсумкові. Вони не дають можливості виявити ні типи досліджуваного явища, ні його структури, ні проаналізувати зв`язки і взаємозалежності між окремими ознаками. Як правило, вони носять описовий характер.

Прості таблиці можна поділити на перелікові, хронологічні та територіальні. Хоча цей поділ можна вважати і умовним, тому що інколи ці види можуть поєднуватися.

Прості перелікові таблиці у підметі мають перелік однорідних ознак, які складають один об`єкт вивчення.

Наведемо приклад простої хронологічної таблиці (табл. 4). Таблиця 4 є простою хронологічною таблицею, тому що в її підметі наведені відрізки часу (роки), а в присудку – один показник (кількість зареєстрованих злочинів). Якщо б в присудку було наведено і більше показників, вона б також залишилася простою статистичною таблицею.


Таблиця 4. Динаміка злочинності в Україні

Роки

Кількість зареєстрованих злочинів

Усього

У відсотках порівняно до

1986 року

попереднього року

1986

196902

100,0

1987

209135

106,2

106,2

1989

212990

108,2

101,8

1990

236580

120,2

111,1

1991

229712

116,7

97,1

1992

249712

126,7

108,6

1993

248663

120,3

99,6

1994

237821

120,8

95,6

1995

242974

123,4

102,2

1996

322340

163,7

132,7

1997

369809

187,8

114,7

1998

405516

205,9

109,7

1999

480478

244,0

118,5

2000

539299

273,9

112,2

2001

571632

290,3

105.9

2002

641860

325,9

112.2

2003

617262

313,5

96,1

2004

589208

299,2

95,5

2005

575982

292,5

97,8

2006

558716

283,8

97,0

2007

567800

288,3

101,6

2008

514600

261,3

90,6

2009

450661

228,9

87,6


Простими територіальними таблицями називають таблиці, в підметі яких дається перелік територій (країн, республік, областей, штатів), кожна з котрих характеризується певними показниками. Таблиця 5 є простою територіальною, в підметі якою дається перелік території України (областей), кожна з яких характеризується коефіцієнтом злочинності в Україні в різні роки.


Таблиця 5. Коефіцієнт злочинності в Україні (кількість зареєстрованих злочинів на 10 тис. населення)

Області

1986 р.

2000 р.

2009 р.

Автономна Республіка Крим

102,6

139,1

107,1

Вінницька

46,7

74,5

70,2

Волинська

44,7

69,8

63,0

Дніпропетровська

118,2

172,8

137,6

Донецька

84,0

106,8

93,4

Житомирська

53,5

107,3

74,0

Закарпатська

29,1

50,2

49,7

Запорізька

92,6

158,4

122,9

Івано-Франківська

34,3

58,3

52,4

Київська

56,4

83,3

69,7

Кіровоградська

74,8

105,7

82,1

Луганська

100,7

144,1

117,4

Львівська

57,4

79,2

66,8

Миколаївська

91,8

135,1

97,2

Одеська

94,1

103,5

89,3

Полтавська

69,3

101,1

87,5

Рівненська

38,5

60,7

56,9

Сумська

52,1

105,1

89,2

Тернопільська

34,4

52,9

45,8

Харківська

97,0

141,5

121,6

Херсонська

85,6

114,3

90,1

Хмельницька

36,2

68,3

58,7

Черкаська

55,2

96,1

75,3

Чернівецька

35,6

49,1

49,3

Чернігівська

58,4

93,8

82,1


Груповими називаються статистичні таблиці, підмет яких утворено в результаті групування одиниць об`єкту за однією ознакою. Прикладом найпростіших групових таблиць є ряди розподілу (табл. 1–3). В цих таблицях присудок – це кількість одиниць, що входять до кожної групи.

Групові таблиці дають змогу встановити взаємозв`язок між факторною і результативною ознаками. Присудок групових таблиць також може бути складним, який буде характеризувати підмет з різних боків.

Більш складним видом групових таблиць є такі, в яких присудок поряд з числом одиниць, що входять до кожної групи, містить низку інших показників, які характеризують групи підмета. Але і в цьому випадку таблиця буде груповою, тому що розробка присудка таблиці не змінює виду таблиці.

Значно більше можливостей для встановлення взаємозв`язків між явищами дає застосування комбінаційних таблиць.

Комбінаційними називаються статистичні таблиці, в підметі яких групи одиниць за однією ознакою поділяються на підгрупи за однією чи кількома іншими ознаками, які взяті в комбінації. Комбінаційні таблиці мають важливі аналітичні властивості, тому що вони детальніше характеризують досліджувані явища. Аналіз правових явищ стає більш поглибленим, коли застосовуються комбінаційні таблиці, які дають змогу одержати більш вірне і правильне уявлення щодо досліджуваної сукупності, а також прослідкувати взаємозв`язок між ознаками-факторами. Можна побудувати комбінаційні таблиці розподілу населення або осіб, що вчинили злочини, одночасно за статтю і віком, за заняттям і рівнем освіти і т. ін.

За даними, які наведені у статистичних звітах органів внутрішніх справ, наведемо такі дані про виявлених осіб, які вчинили злочини в Україні протягом 2009 року (див. табл. 6).

зведення статистичний групування факторний

Таблиця 6. Відомості про виявлених осіб, які вчинили злочини


Виявлено

осіб, які

вчинили

злочини

за віком на час вчинення злочину (в роках)

14–15

16–17

18–24

25–28

29–39

40–49

50–59

60 і

більше

Всього осіб

270307

8899

17712

74687

39615

69312

38513

15264

6305

з них вчинили злочини

тяжкі та особливо тяжкі

134939

6746

11874

40728

19093

30825

16358

6378

2937

неповнолітні

26611









жінки

33725

678

1039

5717

4208

9601

6939

3482

2061

особи, з яких судимість не знята та не погашена

20254

176

620

5652

3990

6741

2461

522

92

загальнокримінальної спрямованості

247583

8856

17592

72598

37530

63502

31622

10989

4894

у т. числі

тяжкі та особливо тяжкі

124874

6724

11788

39674

18158

28339

13347

4463

2381

економічної спрямованості

22724

43

120

2089

2085

5810

6891

4275

1411

у т. числі

тяжкі та особливо тяжкі

10065

22

86

1054

935

2486

3011

1915

556


За наведеними даними можна встановити основні кримінально-правові, кримінологічні та соціально-демографічні характеристики усіх осіб, які вчинили злочини упродовж 2009 року в Україні.

Для того, щоб статистичні таблиці були зрозумілими при їх побудові необхідно додержуватися таких основних правил:

1. Таблиця по можливості має бути невеликою за розміром, щоб її можна було легше аналізувати. Тому іноді замість однієї громіздкої таблиці доцільно побудувати дві – три невеликі таблиці.

2. Усі заголовки таблиці слід формулювати змістовно, стисло та ясно, щоб усі їх розуміли однаково.

3. Якщо кількість показників підмета і присудка є значною, то їх треба нумерувати. Графи, в яких наведено перелік об`єктів або їх груп (підмет таблиці), позначаються літерами абетки, а графи, в яких наведені показники присудка, – арабськими цифрами.

4. У таблиці кількісні дані в межах одного стовпчика повинні бути округлені з однаковою точністю: до 0,1; до 0,01; до 0,001.

5. У таблиці необхідно точно додержуватися таких умовних позначень: якщо явище відсутнє, то проставляється знак «– «(тире); якщо відсутні дані про розмір явища, то записується «немає відомостей» або проставляються «…» (три крапки); за наявності в таблиці клітин, які не підлягають заповненню, в них проставляється знак «Х» (косий хрест) або «0». Число 0,0 проставляється в таблиці у разі, коли величина показника не перевищує 0,05.

6. Таблиця повинна бути замкнена, тобто мати необхідні підсумки (у цілому, по групах та підгрупах).

7. Форма статистичної таблиці має бути узгоджена з раніше побудованими таблицями для забезпечення можливості порівняння даних.

Окрім того, усі непорозуміння, які можуть виникнути при читанні таблиць повинні бути роз`яснені у примітках до неї. Якщо такі примітки відсутні, то таблиця може ввести в обману особу, яка її читає і вивчає. Якщо відбулися зміни у кримінальному законодавстві, то цю обставину обов`язково слід відзначити у примітці до таблиці. Наприклад, коли наводяться дані про злочинність у різних країнах світу, необхідно у примітці до таблиці пояснити їх. Якщо, наприклад, у США в федеральному масштабі обліковуються лише вісім видів злочинів, а в Україні – усі злочини, які визначені в у кримінальному кодексі, то цю обставину слід пояснити. Після 1 вересня 2001 року обов`язково підкреслити у примітці до таблиці за яким Кримінальним кодексом (1960 або 2001 р.) наведено перелік статей.




Список літератури


  1. Лунеев В.В. Юридическая статистика: Учебник. – М.: Юристъ, 2009. – 400 с.

  2. Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок ведення спеціальної митної статистики» від 12 грудня 2002 р. №1865. // Урядовий кур`єр 19.12. 2002. – с. 20.

  3. Правова статистика: Навч. посібник /О.Г. Кальман, І.О. Христич. – Х.: «Право», 2008. – 204 с.

  4. Правова статистика. Курс лекцій./ О.М. Джужа, Ю.В. Александров, В.В. Василевич та інші. Під заг. ред. О.М. Джужи. – К.: [НАВСУ: Правові джерела], 2007. – 336 с.

5. Савюк Л.К. Правовая статистика: Учебник. – М.: Юристъ, 2009. – 588 с.

6. Словарь криминологических и статистических терминов. // Кальман А.Г., Христич И.А. – Х.: ИИПП АПрН Украины, изд-во «Гимназия», 2008. – 96 с.

7. Статистика: Підручник / За ред, А.В. Головача, А.М. Єріної, О.В. Козирєва. – К.: Вища шк., 2008. – 623 с.

8. Статистика: Підручник/ С.С. Герасименко, А.В. Головач, А.М. Єріна та ін.; За наук. ред. д-ра екон. наук С.С. Герасименка. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: КНЕУ, 2007. – 467 с.

9. Статистичний облік і звітність у правоохоронних органах України // Кальман О.Г., Христич І.О. Науково-практичний посібник. – Х.: ІВПЗ АПрН України, вид-во «Гимназия», 2008. – 140 с.

10. Трофімова Г.Г. Правова статистика: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. – К.: КНЕУ, 2006. – 75 с.

11. Чернадчук В.Д. Правовая статистика: конспект лекций. – К.: МАУП, 2009. – 72 с.


Размещено на Allbest.ru



Случайные файлы

Файл
125196.rtf
TEXT.DOC
14216.rtf
161311.rtf
100346.rtf