Невласні подвійні інтеграли (86313)

Посмотреть архив целиком

План


Вступ

1 Означення невласних інтегралів

2 Обчислення

3 Приклади

Висновок

Список літератури




Вступ



Математика — одна з найдавніших наук, що зародилась на світанку цивілізації. Вона постійно збагачувалася, час від часу істотно оновлювалася і все більше утверджувалась як засіб пізнання закономірностей навколишнього світу. Розширюючи і зміцнюючи свої багатогранні зв'язки з практикою, математика допомагає людству відкривати і використовувати закони природи і є у наш час могутнім рушієм розвитку науки і техніки.

Саме нашому часу видаються особливо співзвучними пророчі слова великого Леонардо да Вінчі про те, що ніякі людські дослідження не можна назвати справжньою наукою, якщо вони не пройшли через математичні доведення.

Елементи інтегрального числення закладено у працях математиків Стародавньої Греції. Основні поняття і початки теорії інтегрального числення, насамперед зв'язок його з диференціальним числення, а також застосування їх до розв'язування практичних задач, розроблені в кінці 17 ст. Ньютоном і Лейбніцем. Далі історичний розвиток інтегрального числення пов'язаний з іменами Л. Ейлера,О. Коші, Б. Рімана та інших вчених.

Інтеграл — одне з центральних понять математичного і всієї математики. Воно виникло у зв'язку з двома основними задачами:

1) про відновлення функції по заданій її похідній;

2) про обчислення площі, обмеженої графіком функції у=f(х), х[a;b] прямими х = а, х = b і віссю Ох (подібні задачі дістаємо при обчисленні багатьох інших величин, наприклад роботи, яку виконує сила протягом деякого часу, тощо). Термін «інтеграл» ввів Я.Бернулі у 1690 р. Цікаво, що в історії математики цей термін пов’язують з двома латинськими словами: integro — відновляти та integer – цілий.

Вказані дві задачі приводять до двох пов'язаних між собою видів інтегралів: невизначеного і визначеного. Вивчення властивостей і обчислення цих інтегралів і складають основну задачу інтегрального числення. Введений визначений інтеграл як границя інтегральних сум, передбачаючи при цьому, що відрізок інтегрування скінченний, а інтегральна функція на цьому відрізку обмежена. Якщо хоча б а з цих умов порушується, то наведене вище означення визначеного інтеграла стає неприйнятним: у випадку нескінченного проміжку інтегрування його не можна розбити на п частинних відрізків скінченної довжини, а у випадку необмеженої функції інтегральна сума явно не має скінченної границі. Узагальнюючи поняття визначеного інтеграла на ці випадки, приходимо до невласного інтеграла — інтеграла від функції на необмеженому проміжку або від необмеженої функції. Тому в цій курсовій роботі розглянемо невласні подвійні інтеграли.

Метою роботи є вивчення умов існування, властивостей, методів обчислення невласних подвійних інтегралів.

Відповідно до мети поставлені наступні завдання:

  1. Ввести поняття невласного подвійного інтегралу.

  2. Навчитися класифікувати невласні подвійні інтеграли.

  3. Визначити способи розв’язку невласного подвійного інтегралу.



1 Поняття невласного подвійного інтегралу


Поняття подвійного інтеграла узагальнюється на випадок необмеженої області, або на випадок необмеженої функції.

Зупинимося спочатку на випадку необмеженої області (Р). Прикладом такої області може бути вся площина або її частина, яка знаходиться за деяким кругом або іншою обмеженою плоскою фігурою, який-небудь кут і тому подібне. Що стосується границі цієї області, то вона передбачається такою, що має площу 0 (наприклад, що складається з кусково-монотонних кривих ) у кожній обмеженій своїй частині. Нехай в області (Р) задана деяка функція f(x,y), яку передбачимо інтегрованою в звичайному сенсі слова в кожній обмеженій і квадратичній частині області (Р).

Провівши допоміжну криву (К') (теж з площею 0), відсічемо від області (Р) обмежену зв'язну її частину (Р'), в якій існує інтеграл:



Будемо віддаляти криву (К) всіма її точками в нескінченність, так, щоб найменша відстань R від початку до точок цієї кривої зростала до нескінченності. Тоді відокремлена нею змінна область (Р') поступово охоплюватиме всі точки області (Р): кожна точка з (Р) належатиме (Р') при достатньо великому R.

Границя (скінченного або нескінченного) інтеграла (1) при R→∞ називають (невласним) інтегралом від функції f(х,у) в необмеженій області (Р) і позначають символом



В разі існування скінченної границі інтеграл (2) називається збіжним, в іншому випадку – розбіжним. Функція, для якої інтеграл (2) збігається, називається інтегрованою в області (Р).

У випадку додатної функції f(x,y) досить, розглянувши яку-небудь певну послідовність, нескінченно віддалених кривих

1),(К2),…,(Кn),…

і областей, що відсікаються ними


(P1),(Р2),…,(Рn),… ,


передбачити існування скінченної границі



щоб звідси вже випливала збіжність інтеграла (2).

Дійсно, яку б область (Р') не відокремити кривою (К') від (Р), при достатньо великому п ця область цілком буде міститися в ( Рn ), так що



і, тим паче,



З іншого боку, по заданому >0 можна знайти таке n0, щоб було


При достатньо великому R, в свою чергу, область (Р') охопить (), отже



Нерівності (3) і (4) в сукупності доводять, що число І задовольняє визначенню подвійного інтеграла.

Далі, якщо зберегти відносно функції f(x,y) попередні припущення, то із збіжності інтеграла від поширеного на необмежену область (Р), випливає збіжність подібного ж інтеграла для функції f(x,y).

Для доведення цього розглянемо дві функції:


f+(x,y) , f- (x,y);


очевидно,

f+(x,y)


f-(x,y)=

З інтегрованості функції випливає збіжність інтегралів для функцій


f+(x,y) f-(x,y)


а отже, і для функції

f(x,y)= f+(x,y)- f-(x,y)

Вельми чудовий той факт, що і навпаки: із збіжності інтеграла від функції f(x,y), поширеного на необмежену область (Р), випливає збіжність інтеграла і для Цьому твердженню немає аналога в теорії одновимірних невласних інтегралів: відомо, що можуть існувати і інтеграли, що не абсолютно збіжні.

Теорема про абсолютну збіжність невласного подвійного інтеграла. Кожний збіжний інтеграл



необхідно і абсолютно збіжний, тобто одночасно з ним збіжний і інтеграл



Для доведення цієї теореми будемо користуватись методом доведення від супротивного. Візьмемо послідовність областей {n )}, так, щоб вони, розширюючись, поступово охоплювали всю область (Р), матимемо



Ми можемо припустити, що при кожному значенні п виконується нерівність


Цього можна досягти, розріджуючи (в разі потреби) послідовність {n )}, тобто витягуючи з неї часткову послідовність і заново нумеруючи її.

Позначимо через ( pn ) різницю областей ( Pn+1 ) і (Pn ), очевидно, що



Але


|f(x,y)|=f+(x,y)+ f-(x,y),


Отже



Нехай з двох інтегралів з права більшим буде, наприклад, перший. Тоді



Замінюючи подвійний інтеграл зліва досить близькою до нього нижньою сумою Дарбу, збережемо нерівність



В цій сумі залишаємо лише ті доданки, яким відповідають

позначивши сукупність відповідних елементів через (), отримаємо,



Позначимо через (P̃n ) область, складену з (Рn ) і ̃n ); так як



то, складаючи почленно цю нерівність з попередньою, знайдемо



Область ̃n ), а з нею і ̃n ), можна деформувати так, щоб з останньої вийшла зв'язна область (Р'n ), і притому за площею, що настільки мало різниться від (Р̃n), що все ж зберігається нерівність



Цього легко досягти, сполучаючи відірвані частини області вузькими «коридорами» з довільно малою загальною площею.

Звідси вже ясно, що інтеграл (5) не може бути збіжним, всупереч припущенню; це протиріччя і доводить теорему.

Відмітимо, що принципова різниця між одновимірним і двовимірним випадками пов'язана саме із завершальною частиною проведеного міркування. Незв'язну лінійну область, що складається з окремих проміжків, вже не можна довільно малою деформацією перетворити в цілісний проміжок.

Доведена теорема зводить питання про збіжність і обчислення невласного інтеграла від довільної функції до такого ж питання для додатної (від’ємної) функції.

Інтеграли від необмежених функцій.

Нехай функція f(x,y) задана в обмеженій області (Р), але сама виявляється необмеженою в околі окремих точок М1, М2,… в будь - якій частині області (Р), що не містить цих точок.

Виділимо тепер особливі точки М1, М2,… оточивши їх кривими 1), 2),... Якщо видалити з області (Р) обмежені цими кривими околи особливих точок, то ми отримаємо область (Р'), для якої по припущенню інтеграл



є збіжний. Будемо «стягувати» криві (К1),(K2),... у вказані точки так, щоб найбільша з відстаней точок цих контурів (К) до відповідних точок M (позначимо її через ρ) прямувала до нуля . Відмітимо, що при цьому і площі даних околів (менші ніж πρ2), також прямуватимуть до нуля.

Інтеграл (невласний) від необмеженої функції f(x,y) по області (Р) визначається як границя інтеграла (7) при ρ→0:



Особливі точки можуть лежати і уздовж деяких особливих ліній, які ми завжди будемо передбачати такими, що мають площу 0. В цьому випадку доводиться оточувати ці лінії околами, що «стискуються» до них.

Проте точна характеристика граничного процесу, що мається на увазі тут, вимагає ще деяких пояснень. Нехай особлива лінія (l) оточена околом з контуром (К). Якщо узяти точку А на (К), то з відстаней цієї точки від різних точок В на (l) існує найменша, ρА; з іншого боку, якщо змінювати положення А на (К), то зі всіх ρА знайдеться найбільше, ρ. Це число в деякому розумінні і характеризує міру віддаленості контура (К) від кривої (l), і граничний процес виражається умовою: ρ → 0. (За наявності декількох кривих під ρ зрозуміло найбільше з подібних чисел.) Тут також можна довести, що разом з ρ прямує до нуля і площа даного околу.


Случайные файлы

Файл
14228.rtf
2222.rtf
29712.rtf
22052-1.rtf
185428.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.