Оксана Забужко "Сестро, сестро" - художньо стильові особливості твору (74324)

Посмотреть архив целиком
















ОКСАНА ЗАБУЖКО "СЕСТРО, СЕСТРО" - ХУДОЖНЬО СТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ ТВОРУ



Зміст


ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЗИ О. ЗАБУЖКО

1.1 Творчість та життєвий шлях сучасної постмодерної письменниці О. Забужко

1.2 Феномен сучасної української жіночої прози

1.3 Методологія дослідження творчості О.Забужко

РОЗДІЛ 2. ЖАНРОВО-СТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ ХУДОЖНЬОЇ ПРОЗИ О. ЗАБУЖКО

2.1 Художньо-стильові особливості оповідання «Сестро, сестро»

2.2 Образ «кагебіста», стильові особливості мови

2.3 Жіночність творів кінця ХХ ст.

2.4 «Зовнішні » та «внутрішні ременісценції» О.Забужко та її героїв

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ




ВСТУП


Актуальність дослідження. Зміни кардинального характеру кінця ХХ століття торкнулися не тільки суспільно-політичної, економічної сфер діяльності людини, але й суттєво зачепили сферу духовну, невід’ємною частиною якої є література.

Зміна епох особливо позначається на літературі, котра, маючи зв’язок із суспільним життям, виявляє паростки нового в естетичних уявленнях про світ. У зв’язку з цим вона набуває аналітичної, пізнавальної функції. Саме на зламі епох і суспільних формацій людство обертається назад, вдивляється в минуле, замислюється, що взяти в майбутнє. Читача починають хвилювати події вітчизняної та світової історії, життя й діяльність видатних особистостей. Усе більше фактів свідчить про активне використання в літературі ХХІ століття реальних документів.

Оповіданню – давньому, універсальному й динамічному епічному жанру – дослідники відводять одне з центральних місць у жанровій системі як світової, так і кожної з національних літератур. Адже стан розвитку оповідання багато в чому репрезентує інтенсифікацію літературного процесу, засвідчує оперативні можливості художнього пізнання і відображення дійсності, дає уявлення про розмаїття їх форм, засобів і прийомів.

Закономірно, малому прозовому жанру присвячено значно менше статей і рецензій, колективних праць і монографій, ніж, скажімо, великому епічному жанру – роману, на художній досвід оповідання спираються значно менше авторів історико-літературних і теоретичних досліджень.

Досягнення мети передбачає виконання таких завдань:

систематизувати історію теоретичного вивчення оповідання як специфічного родо-жанрового утворення в літературі;

проаналізувати твори творчість О. Забужко кінця ХХ століття з метою визначення жанрової природи оповідання;

простежити особливості стильової реалізації художнього та історичного матеріалу у оповіданні;

проаналізувати співвідношення історичної правди та художнього домислу в досліджуваному оповіданні;

Невеличке оповідання «Сестро, сестро», майже позбавлено сюжету й теж написане у формі асоціативної сув’язі спогадів-спалахів свідомого «я» Дарки — головного персонажа перших творів збірки [1].

Об’єкт дослідження –повість О.Забужко «Сестро, сестро».

Предмет дослідження – художньо-стильові особливості твору «Сестро, сестро».

Методи й методологічно-теоретична основа дослідження. Послуговуючись тим, що постмодерна повість становить собою герменевтичне, точніше перцептивно-рецептивне родо-жанрове утворення, основним методом дослідження є герменевтичний аналіз художньої прози 80-90-х років ХХ століття. Саме тому методологічною основою нашої роботи стали праці М.Гайдеггера, Г.-Ґ. Гадамера та ін., зокрема їх положення про світоглядні передумови появи тексту, суб’єктивне сприйняття й проникнення в художню логіку тексту, що залежить від автора. Герменевтика, передбачає множинність інтерпретацій художнього тексту, а отже, уможливлює багатопланове й водночас виважене його прочитання.

При з’ясуванні особливостей проекції свідомості емпіричного автора на художній текст продуктивним виявився психологічний метод. Зважаючи на екзистенціалістський характер прози О.Забужко, , ми вважаємо доречним застосувати елементи екзистенціалістської моделі аналізу художнього твору, яка дозволяє розглядати літературу як один із виявів людського буття.

Структурний метод допоміг визначити особливості наративної та сюжетно-композиційної організації прози письменниці, які засвідчили відповідність усіх рівнів художньої структури індивідуальній свідомості автора.

Ґрунтовна характеристика образної системи оповідання О.Забужко стала можливою завдяки типологічному методові, а сам принцип наближення до авторського світовідчування через ключові образи тісно пов’язаний із феноменологією.

Тези роботи доповнюють наявні концепції авторської свідомості, дозволяють виявити особливості жіночої прози та є певним рівнем для подальшого осмислення цієї складної проблеми.




РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЗИ О. ЗАБУЖКО


1.1 Творчість та життєвий шлях сучасної постмодерної письменниці О. Забужко


Оксана Забужко - автор прози і поезії, філософ, яка вільно володіє, окрім рідної української, ще чотирма мовами - англійською, польською, французькою і російською.

Оксана Забужко народилася в Луцьку. Вчилася на філософському факультеті Університету Тараса Шевченка у Києві.

Її називають неокласиком.

Народилася 1960 року в Луцьку. Закінчила філософський факультет Київського університету та аспірантуру Інституту філософії НАН України. Кандидат філософських наук. Віце-президент українського ПЕН-клубу. Автор поетичних збірок “Травневий іній” (1985), “Дириґент останньої свічки” (1990), “Автостоп” (1994), “Новий закон Архімеда” (2000), повістей “Інопланетянка” (1992), “Казка про калинову сопілку” (2000), роману-бестселера “Польові дослідження з українського сексу” (1996, 1998, 2000, 2002), філософських досліджень “Дві культури” (1990), “Філософія української ідеї та європейський контекст: франківський період” (1992, 1993), “Шевченків міф України: спроба філософського аналізу” (1997, 2001), книги вибраних есеїв “Хроніки від Фортінбраса” (1999, 2001), та публіцистичного збірника “Репортаж із 2000-го року” (2001). Живе і працює в Києві. Роман “Польові дослідження з українського сексу” видано в Угорщині, Чехії та Росії. Твори О. Забужко готують до видання в США, Німеччині та Польщі. У 2002 році було знято фільм за книжкою “Хроніки від Фортінбраса”. У видавництві “Факт” у лютому 2003 року з’явилася збірка повістей та оповідань “Сестро, сестро”.

Всім відомо, що література — це відображення душі народу.[2].

Покоління Оксани Забужко – це справді свободне покоління в українській історії. Парадокс прози письменниці, серед інших ознак і якостей, полягає в тому, що у ній чоловіче, мужське подається, як правило, з не меншою художньою чутливістю, ніж жіноче. Жіноче тут – у пронизливому ліризмі самої оповіді. Твори Оксани Забужко «Сестро, сестро», «Дівчатка», «Казка про калинову сопілку», «Я, Мілена» та ін. вже встигли завоювати любов читачів і визнання критиків в Україні та за кордоном[3].

Скільки хто не писав би про Оксану Забужко, постать цієї української письменниці не перестає бути цікавою і неординарною.

Автрка намагаэться описати цікавий світ жінок, який рухається за своїми законами. В українській міфології є жіночі обряди, до яких не допускали чоловіків, традиції, які баба передавала мамі, мама – доньці. Це - замкнений світ, певна субкультура.


1.2 Феномен сучасної української жіночої прози



Термін “жіноча література” та споріднені з ним “жіноча проза”, „жіноча поезія”, “жіноче письмо” є досить проблематичним, оскільки саме його існування випливає з питання про те, чи означує стать літературну творчість.

У працях багатьох дослідників звучить думка про неможливість поділу літератури за статевою ознакою. Типовою в цьому випадку є пропозиція поділяти літературу на “добру” й “погану”, а не на “чоловічу” й “жіночу”. Причиною неприйняття терміна “жіноча проза” є насамперед традиційно закріплене в патріархальній культурі значення “жіночості” як “меншовартості”. Російський критик М.Зав’ялова іронічно характеризує коріння цього стереотипу: “Так навіщо ж цей поділ на чоловічу й жіночу літературу? Може, й немає її зовсім, а є погана й добра? Під останньою, правда, розуміється, що “ця ваша жіноча література погана, і ви намагаєтеся виторговувати собі пільги”. А ще мається на увазі, що це питання треба закрити і не дошукуватися того, чому жіноча література погана” [4, с.8].

Шкодить самоусвідомленню жіночої прози як явища ототожнення її з так званою “дамською” (“рожевою”) масовою літературою, де “жіночими романами” називають мелодрами зі стереотипною сюжетикою і калькованими персонажами, адресовані, як правило, жіночій аудиторії О.Забужко надзвичайно влучно схарактеризувала такі твори як “жіночі романи a-la “она задрожала в его объятиях” [5, с.15]. Такі твори втілюють патріархальні стереотипи жіночності як пасивності, розчуленості.

Письменникам доводилось по-своєму трактувати документальні факти, проникливіше дивитися на них, збагачувати їх силою художньої фантазії. Багатство, поліваріантність можливостей інтерпретувати історичну особу з її неповторним, сокровенним індивідуальним світом давали асоціативно-психологічна структура твору, його монологічна форма, де переважав інтерес письменника до психологічного пізнання людини, душевної боротьби, подолання суперечливих настроїв і почуттів.

Літературознавці розділяють правду оповідання на дві складові – історичну й художню, при цьому першу трактуючи як беззастережно достовірну, а другу як цілком вимислену, хоча й не протиставляють одну одній.


Случайные файлы

Файл
8240.rtf
23273-1.rtf
104126.rtf
147826.rtf
185868.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.