Відчуження особистості і суспільства у філософії Альбера Камю на прикладі повісті "Сторонній" (74294)

Посмотреть архив целиком

УКРАЇНСЬКИЙ ГУМАНІТАРНИЙ ІНСТИТУТ

КАФЕДРА ГЕРМАНСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ











КУРСОВА РОБОТА


З дисципліни

Історія зарубіжної літератури


Відчуження особистості і суспільства у філософії Альбера Камю

(на прикладі повісті «Сторонній»)



Виконала

студентка гр. ГФ-31

філологічного факультету К.Р. Кривцун

Науковий керівник В.С. Майборода

Допуск до захисту:

Зав. кафедри, к. ф. н., доц.. Г.В. Поліна


Буча 2009 р.


ВСТУП


З давніх часів культура Франції була щедра на «моралістів», наставників, проповідників чесноти. Перш за все це майстри пера і мислителі, які торкалися в своїх книгах загадки людської природи з дотепною відвертістю, подібно Монтеню в ХVI ст., Паскалю в ХVII ст., Вальтеру, Дідро, Руссо в XVIII ст. Франція XX сторіччя висунула чергове сузір'я таких моралістів: Сент-Екзюпері, Сартр. Серед перших у ряді цих гучних імен повинен бути по праву названий і Альбер Камю. У своїй творчості він розглянув концепцію відчуження особи і суспільства. У своїх творах він дотримувався висновків «філософії існування», екзистенціалізму.

До однієї з таких книг відноситься і твір Камю «Сторонній», про який вже написано тисячі сторінок. Він викликав живий інтерес як у Франції, так далеко за її межами. Але і сьогодні, більше сорока років після його виходу в світ, книгу продовжують читати, вона залишається у Франції бестселером. Ця книга Камю називається і «кращим романом покоління Камю», і «одним з великих філософських міфів в мистецтві цього століття» і навіть одним з найбільш захоплюючих, переконливих і найкращим чином побудованих романів в світовій літературі.

Актуальність теми обумовлена питанням природи виникнення відчуження особистості, яке є актуальним і для сучасного суспільства. Одним з яскравих прикладів цього явища є виникнення різноманітних субкультур. Але з цього питання бракує системних досліджень, певні аспекти залишаються поза увагою дослідників.

Метою роботи є вичерпне дослідження концепції відчуження особистості і суспільства за часів Альбера Камю та сучасності на основі цілісного аналізу.

Завдання роботи обумовлені її метою:

  1. Аналіз літературних джерел з даної теми

  2. Проаналізувати особливості та сюжет повісті Камю «Сторонній»

  3. Докладно розглянути образ головного герою, Мерсо, зосередивши увагу на його поведінці в різних ситуаціях

  4. Дійти висновків стосовно природи виникнення відчуження особистості

Об’єктом дослідження є творчість та філософія Альбера Камю в цілому, а саме його повість «Сторонній».

Предметом дослідження є концепція відчуження особистості та суспільства, яка викладена в зазначеному творі.

Матеріалом дослідження є:

  • Твір Альбера Камю «Сторонній»

  • Критичні статті по творчості Альбера Камю



РОЗДІЛ І. Загальні положення


1.1 Творча історія «Стороннього»: проблеми, психологія, жанр твору


Важливим явищем ранньої творчості Камю стала повість «Сторонній». В центрі її уваги – проблема абсурдної людини, абсурдного світу. «Сторонній» не з тих книг, які пояснюють: абсурдна людина не пояснює, вона описує; але «Сторонній» також і не з тих книг, які щось доводять.[20] Творча історія твору досить легко простежується по «записниках» Камю. Він відзначає, що головний герой повісті - людина, не бажаюча оправдовуватись. Він віддає перевагу тому уявленню, яке люди склали про нього. Він вмирає, задовольняючись власним визнанням своєї правоти. Примітно, що вже в цьому першому записі як ключове звучить слово «правда», в червні 1937г. з’явився нарис теми про людину, засуджену до страти. В'язень паралізований страхом, але не шукає ніяких втіх. Він вмирає з очима, повними сліз. У липні 1937г. знов з'являється запис про людину, яка все життя захищає деяку віру. Вмирає його мати. Він все кидає. У серпні 1937г. у його щоденниках з'являється запис: «людина, яка шукала своє життя там, де вона зазвичай і проходить (одруження, положення в суспільстві). Одного разу він усвідомив, наскільки чужим був по відношенню до власного життя. Йому властива відмова від компромісів і віра в «правду природи». Адже ця людина дивна, на що деяким чином натякала назва романа - «Сторонній».

Коли «Сторонній» вийшов в світ, ціле покоління з жадністю прочитало цю книгу - покоління, життя якого не покоїлося на традиційних основах, було замкнутим, позбавленим майбутнього, зовсім як життя «Стороннього». Молодь зробила з Мерсо свого героя. Головне, що визначає поведінку Мерсо, вважав письменник -це відмова від брехні.

Психологія Мерсо, його поведінка, його правда - результат довгих роздумів Камю над естетикою абсурду, яка по-своєму відображала його власні життєві спостереження. «Сторонній» - твір складний, його герой «ухиляється» від однозначного трактування, найбільша складність повісти полягає в її двоплановісті. Повість розбита на дві рівні частини, що перекликаються між собою.

Друга - дзеркало першої, але дзеркало криве. Одного дня пережите в ході судового розгляду, і «копія» до невпізнання спотворює натуру. З одного боку, Камю прагне показати зіткнення «звичайної людини» віч-на-віч з долею, від якої захисту нема, з іншого боку, своїм негативізмом Мерсо повіряє загальноприйняті цінності, аби своєю внутрішньою правдою засудити зовнішню брехню.

Жанр романа наближається до моралістичного романа, тому філософсько-естетична система автора невіддільна від його особи. Повноту «Сторонньому» додає його філософський підтекст. У «Сторонньому» Камю прагне додати історії універсальний характер міфу, де життя спочатку відмічене друком абсурду. Дійсність тут є швидше метафорою, необхідною для розкриття образу Мерсо.


1.2 Поняття відчуженості в психології та літературі


Термін «відчуження», походить від німецького Entfremdung — «відділення», «відрив» та Anomie — «відхилення від закону».

Коли виникає питання про відчуження? Бути чужим чужому, це звичайно, це - в рамках життєвих норм. Дивацтво відчуття, розуміння своєї чужості чому-небудь, кому-небудь виникає з переживання свого як чужого, становлення свого чужим.

Мабуть, першим з психологів, що використали поняття «відчуження», був З. Фрейд. Він зв'язував феномен відчуження з патологічним розвитком особи, для якої соціальна культура є чимось чужим, ворожим її природній природі. Самовідчуження, по З. Фрейду, веде або до невротичної втрати свого власного я - деперсоналізації, або до втрати відчуття реальності навколишнього світу - дереалізації.

Відчуження людини може фіксуватися і як відрив від якогось великого світу або процесу: від космосу, від природи, від історії, культури, суспільства, сім'ї. Або, як інколи говорять: відчуження людини від власної природи і єства, маючи на увазі під природою і єством людини приналежність його до широкої системи зв'язків і закономірностей, роз’ясняючи відчуження в цьому випадку як ухилення людини від тієї дороги, яка була наказана йому природою або єством.[14]

Суспільство не зацікавлене в тотальному відчуженні особи. Його, звичайно, може не цікавити конкретна людина, але сама особова форма йому необхідна, йому поважно, аби вона відтворювалася і навіть розвивалася.

В результаті відчужуваний суб'єкт приймає різну міру чужості по відношенню до інших, аж до ворожості. У другому значенні відчуження виступає як відкидання, заперечення закону (у широкому сенсі), тобто як заперечення норм моралі, життєвого устрою, соціально-схвалюваних цілей, суспільного устрою і тому подібне Ці два значення терміну виявилися основними. [6]

Соціологи і соціальні психологи перш за все досліджують різні аспекти відчуження особи в умовах сучасного суспільства. Це відчуження, замкнутість людини, «рефлективний її відхід від світу», «внутрішня еміграція», що породжує самоту. Це і відчуження мети, породжене ситуацією цільового конфлікту, коли індивід опиняється в «полоні» одночасно двох або більше цілей однаково значимих для нього.

Спроби дослідників вибратися з полону теоретичних абстракцій і ухопити реальні життєві прояви відчуження людини незмінно упираються в перешкоди емпіричного характеру. Все очевидніше встає питання про адекватні методики вивчення феноменології відчуження. В той же час багатство смислових значень, а також необхідність пояснення складних, суперечливих зв'язків людини зі світом і іншими людьми зумовили поширення цього поняття із загальнофілософського плану у власне психологічний.

Відчуження може привести до патологічної однобокості особи: або до її повної розчиненості в довколишньому, бездумному прийнятті, «засвоєнні всього без розбору», коли особа, подібно до рідини, здатна набувати будь-якої форми будь-якої судини, повністю втрачаючи свою особу (досить пригадати чеховскую Душку), або ж інша крайність - неприйняття, заперечення, «тотальне відчуження», егоїзм (наприклад, «Сторонній» А. Камю).[7]

В той же час безумовно і інше: відчуження необхідне, коли потрібно побачити щось іншими очима, поглянути на ситуацію, наприклад, спілкування і взаємодії суб'єкта з іншими як би зверху, відчужено.

Проблема відчуження, точніше, проблема його усунення з життя суспільства і людини, багатьма фахівцями визнається майже тупиковою, але просвіти в її рішенні, наскільки б складною вона не була, напевно, все ж є.

Суспільство у всіх своїх проявах по відношенню до людини повинне стати достовірно людяним. І діяльність суспільства, і діяльність людини мають бути спрямована на творення людяності.


Случайные файлы

Файл
12543-1.rtf
27637-1.rtf
130462.rtf
99606.rtf
164678.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.