Лексико-граматична організація українських військових команд (74004)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти і науки України

Одеський національный університет імені

І. І. Мечникова


філологічний факультет

кафедра прикладної лінгвістики

Стриженко Олександр Віталійович







Лексико-граматична організація українських військових команд

курсова работа за 3 курс







науковий керівник –

Волошин Володимир Григорович,

кандидат філологічних наук, доцент.













Одеса 2003


Зміст


Вступ 4


Розділ 1 УКРАЇНСЬКІ ВІЙСЬКОВІ КОМАНДИ 6


1.1 Загальні знання про спонукальне мовлення

в українській мові. 6


1.2 Військові команди, що використовуються

українськими військами 11


1.3 Класифікація військових команд

за видами спонукання 16


  1. Розділ 2 ЛЕКСИКО-ГРАМАТИЧНІ КОНСТРУКЦІЇ

  2. РЕАЛІЗАЦІЇ СПОНУКАННЯ В

  3. ВІЙСЬКОВИХ КОМАНДАХ 20


Висновок 22


Список використаної літератури 23

Додаток



Вступ:


Після проголошення незалежності в 1991 Україна стала створювати національні збройні сили. Передбачалося, що вони будуть мати чисельність 250–400 тис. чоловік. У 1992 Україна оголосила про рішення очистити свою територію від ядерної зброї і стати без'ядерною державою. Відповідно до угод між США, Росією й Україною, у наступні роки з території країни було вивезено в Росію спочатку тактична, а потім і стратегічна ядерна зброя. Остаточний демонтаж останніх ядерних установок було завершено у середині 1996. Чисельність збройних сил у другій половині 1990-х років постійно скорочувалася. ДО 2001 передбачалося довести обліковий склад солдатів і сержантів термінової служби до 100 тис. чоловік зі збільшенням числа службовців за контрактом (на січень 1999 їх нараховувалося 30 тис.). Узято курс на створення професійної армії. [http://www.krugosvet.ru].

Ми можемо бачити, що Українська армія є досить молодою. Мабуть з цієї причини ще ніхто, наскільки я знаю, не брався за будь-який аналіз українських військових команд. Саме це я намагався зробити у своїй курсовій роботі.

Отже, мета курсової роботи – проаналізувати українські військові статутні команди з управління особистим складом на підставі статутів збройних сил України, які є головним документом у організації керування особистим складом військ.

Матеріал дослідження: тимчасові статути збройних сил України, що затверджені указом Президента України (див. додаток) від 7 жовтня 1993 року. [Київ, Воєнне видавництво України "Варта", 1993]. А також:

"ЗАКОН УКРАЇНИ Про загальний військовий обов'язок і військову службу", "ЗАКОН УКРАЇНИ Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та "УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ Про тимчасові статути Збройних Сил України", які подано у повному обсязі у додатку.

Методи дослідження: В основі роботи покладено принцип статистичного вибору військових команд з вищевикладеного матеріалу дослідження

Задачі дослідження: а) класифікація військових команд за типами спонукання; б) описати вплив функцій спонукання кожної групи військових команд.


ЗАКОНОМ УКРАЇНИ Про загальний військовий обов'язок і військову службу Встановлюються такі військові звання:


Армійські Флотські

-------------------------------------------------------




Рядовий склад

---------------

рядовий матрос


старший солдат старший матрос




Сержантський і старшинський склад

------------------------------------

молодший сержант старшина 2 статті

сержант старшина 1 статті

старший сержант головний старшина

старшина головний корабельний

старшина


Склад прапорщиків і мічманів

---------------------------------

прапорщик мічман

старший прапорщик старший мічман


Молодший офіцерський склад

---------------------------

молодший лейтенант молодший лейтенант

лейтенант лейтенант

старший лейтенант старший лейтенант

капітан капітан-лейтенант


Старший офіцерський склад

---------------------------

майор капітан 3 рангу

підполковник капітан 2 рангу

полковник капітан 1 рангу


Вищий офіцерський склад

-------------------------

генерал-майор контр-адмірал

генерал-лейтенант віце-адмірал

генерал-полковник адмірал


генерал армії України



  1. УКРАЇНСЬКІ ВІЙСЬКОВІ КОМАНДИ

    1. Загальні знання про спонукальне мовлення в українській мові.

Важливу роль у мовному спілкуванні людей грає спонукальна мова. Спонукальні промови є одним з основних об'єктов аналізу лінгвопрагматики і теорії мовних актів – як екзерсітиви, за термінологією Дж. Остіна, або директиви, за термінологією Дж. Серля [Остін Дж., 1986; Серль Дж., 1986]

Що ж таке спонукальна мова? У словнику лінгвістичних термінів Д. І. Ганича та І. С. Олійника сказано:

"Спонукальні речення – речення, що виражають наказ, прохання, заклик, пораду та інші волевиявлення. Граматичними засобами оформлення спонукання є форма дієслова-присудка (насамперед, у наказовому способі), особлива імперативна інтонація, а також деякі частки, що вносять у речення спонукальний відтінок або підсилюють значення спонукання. Імперативна (спонукальна) інтонація є необхідною ознакою всякого спонукального речення. Така інтонація може бути єдиним засобом вираження спонукання." [Д. І. Ганич, І. С. Олійник., 1985]

Також, у короткому тлумачному словнику лінгвістичних термінів української мови за редакцією С. Я. Єрмоленко сказано:

Спонукальне речення – речення, в якому виражається спонукання до дії (наказ, вимога, заклик, побажання, порада, дозвіл, пересторога тощо).

[Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів, 2001].

Якщо імперативна (спонукальна) інтонація є необхідною ознакою всякого спонукального речення, давайте розглянемо, що собою представляє власне імператив.

ІМПЕРАТИВ, чи наказовий спосіб, одне зі значень категорії способу. Форма імператива виражає прохання, наказ, раду. За допомогою імператива мовець повідомляє про своє бажання, щоб та чи інша дія була виконана кимсь (Взвод - стій!) чи, навпаки, не виконувалося (Відставити!). Важлива особливість імперативного висловлення полягає в тому, що воно є одночасно і повідомленням, і дією: мовець не тільки повідомляє про своє бажання, але і намагається змусити адресата його виконати.

Найпоширеніша форма імператива виражає спонукання стосовно співрозмовника, тобто до 2- ї особи. Ця форма імператива вважається найуніверсальнішою категорією дієслова.

Імператив утвориться не від будь-якого дієслова. У цілому можна сказати, що утворення імператива неможливо чи ускладнено в тому випадку, коли дієслово описує неконтрольовану ситуацію – тобто таку, здійснення якої не залежить від волі одного з її учасників. Так, не мають форми імператива безособові дієслова – знобити, світати, сутеніти (На вулиці сутеніє), підморозити (Сьогодні підморозило) тощо. Утворення імператива від таких дієслів неможливо, тому що в ситуаціях, які вони позначають, взагалі відсутня діюча особа, до якої могло б бути адресоване спонукання. Вживання імператива від дієслів, що позначають стихійні процеси, але при цьому не безособових, тобто, тих, що мають при собі підмет у називному відмінку, у принципі можливо – наприклад, у казковій ситуації: Подуйте, ветры буйные! Складніше обстоїть справа з дієсловами, що позначають неконтрольовані стани людини. Нерідко вони можуть утворювати імператив, але значення такого імператива відрізняється від звичайного. Наприклад, він може позначати побажання: Будь здоровий; Рости великий. Це значення виражається особливим – «бажаним» – нахиленням (яке називається оптатив). Нерідко дієслова, що позначають неконтрольовані події і процеси, в імперативі означають щось начебто 'Зроби те, що у твоїх силах, щоб ситуація здійснилася', наприклад: Сподобайся йому! Схудни, тоді приходь.

Існують також способи виразити спонукання по відношенню не тільки до 2-ї особи, але і до інших осіб. Найчастіше зустрічаються форми 1-ї особи множини і 3-ї особи (однини і множини).

Форма 1-ї особи множини виражає спонукання до спільної дії, тобто бажання мовця, щоб його співрозмовник разом з ним здійснив деяку дію. У російській мові немає спеціальної форми імператива 1-ї особи множини. Для вираження цього значення використовується форма дійсного способу 1-ї особи множини: Йдемо!, Поїдемо в Крим! Ця форма вживається і коли мовець звертається тільки до однієї людини, і коли він звертається до кількох людей: Маша, біжимо до яру! Маша, Ваня, біжимо до яру! Але якщо до цієї форми додати частку давай чи давайте, то стане зрозуміло, до одного чи до декількох адресатів звертається мовець: Маша, давай проспіваємо!, Маша, Ваня, давайте проспіваємо! Деякі українські дієслова, в основному ті, котрі позначають рух, використовують минулий час як основну форму для позначення спонукання до спільної дії: Пішли! Побігли!


Случайные файлы

Файл
130077.rtf
Black, Death, Darkwave.doc
3.doc
43401.rtf
111884.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.