Кларнетизм ранньої поезії П. Тичини (73914)

Посмотреть архив целиком

План


Вступ

Розділ І. Постать Павла Тичини в українській літературі

1.1.Творчий здобуток поета

1.2.Фольклорні джерела ранніх творів Павла Тичини

Розділ ІІ. Кларнетизм ранньої поезії Павла Тичини

2.1. Явище кларнетизму в літературі

2.2. Павло Тичина – новатор

2.3. Рання лірика Павла Тичини – неповторний скарб творчості поета

Висновки

Додатки

Література





Вступ


Павло Тичина – великий український нацiональний поет, у творчостi якого болюче вiдбилася доля українського народу. В iсторiї свiтової лiтератури, мабуть не знайдеться iншого такого прикладу, коли б поет вiддав половину свого життя високiй поезiї, а половину – нещаднiй боротьбi зi своїм генiальним обдаруванням.

Людина високого дару i великих творчих сил, П.Тичина був носiєм i виразником української релiгiйної традицiї. У ньому вона голосно заговорила в переломну добу нашої iсторiї i в ньому найяснiше засяяла – пiсля Шевченка. У ньому вона i перегорiла…

Радянська система не дала йому розгорнутись на повну силу його величезного таланту. Бiльш того, умови сталiнщини деформували цей талант, але навiть те, що вiн створив у перший перiод своєї творчостi, забезпечило йому мiсце серед найбiльших свiточiв людства.

Виняткове музичне обдарування Павла Григоровича допомогло йому створити незабутні твори, неповторність яких відома широкому загалу читачів. Адже таких барв, такої мелодики рядків ми не зустрінемо в поезії інших творців української літератури. Музичність ранніх творів П.Тичини свідчить про рідкісний талант митця та його безмежний політ думки, яка простежується у віршах.

Тому аналiз раннiх поезiй Тичини, визначення їх проблематики, поетики та мотивiв здається важливим i актуальним, особливо за часи вiдродження нацiональної культури, переоцiнки цiнностей, виявлення нацiональних iдеалiв та символiки.

Зв'язок роботи з науковими планами, темами.

Курсова робота пов’язана з проблематикою наукової роботи кафедри української літератури інституту філології Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка.

Об’єктом дослідження є рання поезія Павла Тичини.

Предмет дослідження – риси кларнетизму в ранній творчості поета.

Мета дослідження – з´ясувати причину появи кларнетизму в ранній творчості Павла Тичини, дослідити образність кларнетизмів в поетиці митця.

Завданя даного дослідження:

дослідити життєвий та творчий шлях поета;

розглянути фольклорні джерела ранніх творів Павла Тичини;

з´ясувати особливості явища кларнетизму в літературі;

виявити ознаки кларнетизму в поезіях Павла Тичини;

вивчити особливості ранньої лірики поета;

дослідити ставлення сучасників до поезії Павла Тичини.

Практичне значення – матеріали з даного дослідження можуть бути використані вчителями-філологами, викладачами та студентами філологічного факультету. Творчість Павла Тичини вивчається у 5 класі (згідно програми з української літератури для 12-річної школи).





Розділ І. Постать Павла Тичини в українській літературі


1.1 Творчий здобуток поета


Ім´я Павла Тичини в українській поезії ХХ століття йде безпосередньо за іменами таких велетнів, як Іван Франко і Леся Українка. Спадкоємницький зв'язок творчості Тичини з їхньою спадщиною, так само, як і з спадщиною Шевченка та Грабовського, не потребує, здається, доказів. Є також глибока логіка в тому, що поета, якому судилося стати одним з основоположників української літератури, благословив на славний творчий шлях Михайло Коцюбинський.

Син дяка з Чернігівщини уже з 1912 р. Тичина починає друкуватися в журналах «Літературно-науковий вісник», «Рідний край», «Українська хата», «Основа» та інших. Протягом 1913— 1914 pp. він публікує оповідання «Вавилонський полон», «Богословіє».

Восени 1916 року повертається до Києва і під впливом «Лісової пісні» Лесі Українки починає писати драматичну поему «Дзвінко блакитне».

У 1918 році вийшла перша книжка його віршів «Сонячні кларнети», яка була зустрінута критикою з ентузіазмом. У 1920 р. виходять збірки П. Тичини «Замість сонетів і октав», «Плуг», а у 1924 році - збірка «Вітер з України».

У добу тоталітаризму щирий революційно-патріотичний пафос у творчості багатьох митців заступає складна суміш напівщирості й напіввимушеності, настороженості й страху . У творчості П. Тичини, митця глибоко самобутнього, ця двоїстість призвела до особливо жорстоких психологічних зламів і криз. Як зазначав В. Стус, постать не менш трагічна в українській літературі, - «Феномен Тичини — феномен доби. Його доля свідчитиме про наш час не менше за страшні розповіді істориків: поет жив у час, що заправив генія на роль блазня. І поет погодився на цю роль.... Він обрізав усякі живі контакти, замінивши їх цілком офіційною інформацією. В цих умовах поет міг тільки конати, а не рости. Свіжого повітря до нього надходило все менше і менше, аж поки поет у Тичині не задушився од нестачі кисню. Поет помер, але Тичина лишився жити і мусив, уже як чиновник, виконувати поетичні функції.... У страшну добу сталінських репресій одних письменників розстріляли, других — зіслали в концтабори, третіх розтлили. Тичину репресували визнанням. Покара славою — одна з найновіших і найефективніших форм боротьби з мистецтвом»[24, 91]. Місія громадянської поезії в практичній естетиці сталінізму, на жаль, у значній мірі сприйнятій і Павлом Тичиною, зводилась до трьох понять — «оспівувати», «закликати» і «боротись». У цьому ключі було витримано чи не більшість віршів у передвоєнних збірках поета — «Чернігів» (1931), «Партія веде» (1934), «Чуття єдиної родини» (1938), «Сталь і ніжність» (1941). Написані на підтвердження скороминучих гасел, вони й померли разом зі своїм часом.

У роки Великої Вітчизняної війни Павло Тичина під час евакуації перебував в Уфі. Одним з найвизначних творів поета цього періоду була поема «Похорон друга» (1942). Численні збірки поета виходили й у повоєнні роки («І рости, і діяти», «Ми — свідомість людства», «Комунізму далі видні»), хоча жодна з них уже не набула такого широкого звучання, як попередні.

Серед поем Тичини найфундаментальнішою можна вважати симфонію «Сковорода», видану посмертно книгою досить значного обсягу. Писалась вона протягом мало не всього творчого життя поета. (Перші розділи її опубліковані 1923року в журналі «Шляхи мистецтва», потім робота над поемою продовжувалась у 1923 - 1934 і 1939 - 1940 роках, а збирання матеріалів тривало до 50-х років). Така надмірна увага до постаті Сковороди не випадкова, адже Григорій Сковорода — духовний батько П.Тичини періоду «Сонячних кларнетів». Із мандрівним філософом, який не проміняв пастушої сопілки на почесну роль «стовпа неотесаного», поет ідентифікувався протягом чи не цілого життя, але, на жаль, вже не міг претендувати на епітафію: «Світ ловив мене, та не впіймав».

У галузі історії літератури та критики Павло Тичина залишив по собі значну есеїстичну спадщину. Особливо багато він зробив для розширення й зміцнення інтернаціональних взаємозв'язків української літератури. Знаючи французьку й старогрецьку мови, опанувавши вірменську, не раз практично звертаючись до тюркських і грузинської мов, багато працював на терені перекладацтва, збагативши українське письменство набутками інших літератур.

Ще з юності властиве поетові глибоке відчуття природи почало набувати своєрідних космічних вимірів — можливо, під впливом новітніх науково-філософських віянь часу, що характерне для літератури модернізму. Мальовничою, сповненою ніжної й чуйної душі постає у віршах П. Тичини українська природа — така рідна, близька й водночас наче побачена з іншої висоти. Перші твори Тичини дуже схвально були прийняті критикою, зокрема збірка «Сонячні кларнети». Його поезія народилася з духу музики. Саме з духу — а не тільки із зовнішньої звукової форми. Багато поетів інструментували лірику вишуканими асонансами, алітераціями, внутрішнім римуванням і до П.Тичини. Особливої вправності у цьому набули символісти — західноєвропейські (П. Верлен, А. Рембо), російські (А. Белий, В. Брюсов, О. Блок), українські (М. Вороний, О. Олесь, Г. Чупринка). Поль Верлен навіть проголосив поетичне гасло: «Найперше — музика у слові»!

Була не одна спроба віднести ранні твори П.Тичини до певної літературної школи, проте поет не зараховував себе до якогось напряму. При цьому погоджувався, що на його творах позначилися впливи поетики символізму, імпресіонізму, навіть футуризму та імажинізму.

Шедевром інтимної лірики П. Тичини постає твір «Ви знаєте, як липа шелестить...», де важливу роль відіграє паралелізм картин природи і людських переживань. Загальна емоційна тональність, інтонація й прихована ідея цього вірша близькі до твору О. Олеся «Чари ночі».

Помітне місце в творчості Павла Тичини займає вірш «Пам'яті тридцяти», вперше опублікований у газеті «Нова Рада» в березні 1918р. і присвячений пам'яті загиблих у бою з військами Муравйова під Крутами київських студентів, пізніше похованих на Аскольдовій могилі:

На кого взявся Каїн?

Боже, покарай! –

Понад все вони любили

Свій коханий край [26, 272].

Прикро, але цей поетичний реквієм після 1918року аж до нашого часу ніколи більше не друкувався.

Вульгарно-соціологічна критика епохи тоталітаризму зробила все, щоб збіднити творчість Тичини, щоб замовчати або спотворити його шедеври, окарикатурено виставляючи в школі, перед школярські наївні очі якісь і справді невдалі рядки поета.


Случайные файлы

Файл
1041-1.rtf
59121.rtf
145638.doc
termodin.doc
70090.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.