Історичні умови створення "Повість минулих літ" (73897)

Посмотреть архив целиком

План


Вступ

Розділ І. Історичні умови створення «Повість минулих літ»

Розділ ІІ. Структура та зміст «Повісті минулих літ» та її зведень

Розділ ІІІ. Літературне та історичне значення «Повісті минулих літ»

Висновки

Література

Додатки



Вступ


Актуальність теми. Кожен дослідник при вивченні історії стикається з проблемою нехватки історичного матеріалу на основі якого можна сформувати цілісну картину минулого. І чим давніший період історії,що вивчається, тим важче збирати історичні відомості. Одним з найскладніших періодів нашої історії є Київська Русь.

Існує обмаль історичних джерел, що могли б допомогти нам у дослідженні історії Стародавньої Русі. Тому справжнім скарбом стають матеріали, що містяться в середньовічних руських літописах, адже ні результати археологічних розкопок, ні актовий матеріал (грамоти, дипломатичне листування матеріали княжих або монастирських архівів), ні епізодичні відомості про Русь, що містяться в творах західноєвропейських істориків і мандрівників, не зможуть дати нам цілісної картини нашого минулого.

Починаючи з XI ст. і аж до кінця XVI сторіччя на Русі велися систематичні порічні записи про події, що відбулися: про народження або смерть князів, про війни і дипломатичні переговори, про будівництва фортець і освячення храмів, про пожежі міст, про стихійні лиха – повені, засухи або небувалі морози. Літопис і був зведенням таких щорічних записів. Літописи велися в монастирях і в княжих резиденціях. Вони були не тільки способом фіксації подій, що відбулися, але і найважливішими документами – на літописи посилалися в різного роду династичних і політичних суперечках.

В даний час відомо більше двохсот списків літописів. Одним з найстародавніших і відоміших є «Повість минулих літ» - літопис, що отримав свою назву за першими словами тексту і що оповідає про події руської історії середини IX - початку XII ст. За оцінкою видатного російського ученого Д.С. Ліхачева, «Повість минулих літ» з її всесвітньо-історичним введенням, з її широким прагненням обґрунтувати місце руського народу серед інших народів миру, з її особливою увагою до військових подвигів, до слави руської зброї вводить нас в атмосферу епічного народно-пісенного відношення до руської історії. Перед нами в «Повісті минулих літ» значною мірою епічне, поетичне відношення до рідної історії. От чому «Повість минулих літ» - це не тільки твір руської історичної думки, але і руської історичної поезії. Поезія і історія знаходяться в ній в нерозривній єдності. Перед нами твір літературний і пам'ятник історичної думки.».

Традиція називає автором «Повісті» ченця Печерського монастиря в Києві Нестора. Довгий час вважалося, що Нестор був родоначальником російського літописання, але пізніше було встановлено, що ще до нього існували літописні зведення.

Джерельна база. Вивчення «Повісті» продовжуються до цих пір, проте, не дивлячись на значний масив літератури, присвячений цьому літературному пам'ятнику, дослідники розходяться по багатьом аспектам появи і тлумачення літопису. Першим в Росії почав вивчати літописи В.Н. Татіщев. Задумавши створити свою грандіозну «Історію Російську», він звернувся до всіх відомих в його час літописів, розшукав багато нових пам'ятників. Після Татіщева «Повість минулих літ» вивчав А. Шлецер. Якщо Татіщев працював як би вшир, сполучаючи додаткові відомості багатьох списків в одному тексті, то Шлецер працював углиб, виявляючи в самому тексті масу описок, помилок, неточностей. Обидва дослідницькі підходи при всій своїй зовнішній відмінності мали схожість в одному: у науці закріплювалася думка про непервинний вигляд, в якому до нас дійшла «Повість минулих літ». Це і є велика заслуга обох істориків. Наступний крупний крок був зроблений відомим археографом П.М. Строєвим. І Татіщев, і Шлецер уявляли собі «Повість минулих літ», як створення одного літописця, в даному випадку Нестора. Строєв же висловив абсолютно новий погляд на літопис як на зведення декількох раніших літописів і такими зведеннями почав вважати всі літописи, що дійшли до нас. Тим самим він відкрив шлях не тільки до правильнішого з методичної точки зору дослідження літописів, що дійшли до нас, і зведень, які не дійшли до нас в своєму первинному вигляді.

Незвичайно важливий крок зробив А.А. Шахматов, який показав, що кожне з літописних зведень, починаючи з ХI століття і кінчаючи XVI століттям, не випадковий конгломерат різнорідних літописних джерел, а історичний твір зі своєю власною політичною позицією, продиктованою місцем і часом створення. На думку Шахматова, літопис, який прийнято іменувати «Повістю минулих літ», був створений у 1112 р. Нестором - імовірно автором двох відомих агіографічних творів – «Чтєній про Бориса і Гліба» і «Житія Феодосія Печерського». Історію літописання Шахматов пов'язав з історією країни. Виникла можливість взаємоперевірки історії держави історією джерела. Дані джерелознавства стали не самоціллю, а найважливішою підмогою у відтворенні картини історичного розвитку всього народу. І тепер, приступаючи до вивчення того або іншого періоду, перш за все прагнуть проаналізувати питання про те, яким чином літопис і його відомості пов’язані з реальною дійсністю. Недолік підходу, розробленого Шахматовим, полягає в тому, що критичний аналіз джерела фактично зводився до вивчення історії його тексту. За межами інтересів дослідника залишився великий комплекс проблем, пов’язаних з історією значень і сенсів, що існували в період створення того або іншого літописного зведення. Цей пропуск в значній мірі був заповнений дослідженнями таких учених, як: І.Н.Данілевський, В.М. Істрін, А.Н.Насонов, А.А.Ліхачев, М.П.Погодін і багато інших.

На Україні користувалися послугами російських вчених і перекладачів, власного видання будь-якого списку в оригіналі чи в перекладі до початку 80-х рр. не було, спроб інтерпретації пам’яток у сув’язі з історією українського народу не робилося. Якщо російські вчені дожовтневого і радянського періодів вже підготували і видали тридцять сім томів «Полного собрания русских летописей», ще в 1950 р. в серії «Памятники литературы» здійснили двотомне академічне видання «Повести временных лет по Лаврентьевской летописи 1377 р.» (текст, переклад, коментар, покажчики), то на Україні справа ця виглядає сумно і розв’язання її йде із значними ускладненнями.

Перші спроби наукового вивчення літописів Київської Русі пов’язані на Україні з іменами М. Максимовича, М. Костомарова, І. Франка, О. Потебні, М. Грушевського та інших відомих вчених. Ставилося питання про музичну строфу, застосовану в віршових оповіданнях «Повісті минулих літ» (Франко, Потебня), маємо приклади поетичного переспіву найдавнішого літопису (Франко, Олесь), тлумачення окремих місць тощо.

В радянський час серед українських вчених, що спеціально і серйозно займаються літописами Київської Русі, одинокою постаттю залишається Л. Є. Махновець. У 1980 р. першу спробу переповісти для дітей «Повість минулих літ» здійснив покійний Віктор Близнець. Розкішно виданий у 1982 р. «Веселкою» переказ В. Близнеця виконав своє завдання і призначення, був справді культурною подією. Але треба відверто сказати, що перекладач лише коригував себе оригіналом, а в основному переповідав за російським перекладом, вдавався до широких пропусків.

Предмет дослідження. Безпосереднім предметом дослідження обрано процес створення «Повісті минулих літ», процес зміни даного літопису внаслідок численних редакцій та ознайомлення зі своєрідністю та значенням данної повісті.

Мета й завдання дослідження. Враховуючи наукове, патріотично-виховне й моральне значення досліджуваної теми, автор ставить за мету показати історичну і художню своєрідність «Повісті минулих літ», дати оцінку значущості «Повісті» як історичного та літературного пам'ятника Стародавньої Русі. Ця мета конкретизується та розглядається в таких завданнях:

  1. Проаналізувати джерельну та історіографічну базу питання.

  1. Встановити картину подій, унікальні знання про які дає нам це джерело.

  1. Визначити питання про походження та авторство літопису.

  1. Дослідити процес створення та редагування «Повісті минулих літ».

Об’єктом дослідження є «Повість минулих літ» в її списках і редакціях.

Наукова новизна дослідження характеризується тим, що в ньому комплексно характеризується староруський літопис «Повість минулих літ». Висвітлюється історіографічна та джерельна база питання, оцінюється історичне та літературне значення.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період від створення данного літопису (1110 рік) і до виходу в світ його редакцій (фактично, сьогодення).

Теоретичне значення полягає в тому, що дослідження й висновки, викладені в роботі збагачують серйозними деталями загальну концепцію історії нашої держави.

Практичне значення наукової роботи полягає в тому, що матеріал можна використовувати на уроках історії в школах, в роботі краєзнавчих гуртків, на тематичних позакласних уроках.

Стуруктура дипломної роботи обумовлена характером і змістом, метою і завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, літератури і додатків.

Методи дослідження. В роботі застосовано методи аналізу й синтезу різноманітних історичних явищ. Застосування порівняльно-історичного методу, а також методів хронології та актуалізації дали змогу отримати уявлення про цілісну картину досліджуваних подій.


Случайные файлы

Файл
115606.rtf
182572.rtf
61250.rtf
141556.rtf
118770.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.