Філософські проблеми у творчості Шекспіра (73769)

Посмотреть архив целиком









КУРСОВА РОБОТА


«Філософські проблеми у творчості Шекспіра»


Зміст


Вступ

Розділ І. Філософське осмисленя людини та світу у трагедії В.Шекспіра “Гамлет”

    1. Особливості світогляду В.Шекспіра

    2. Тлумачення образу Гамлета

    3. Провідні риси гуманізму трагедії “Гамлет

Розділ ІІ. Герой і світ у трагедії “Король Лір

2.1. Еволюція світосприйняття Шекспіра у трагедії “Король Лір

2.2. Суперечність образу Ліра

2.3. Поняття “людини” у трагедії “Король Лір

2.4. Трагедія Короля Ліра – людини

Розділ ІІІ. Зіткнення Добра і Зла у трагедії “Макбет

3.1. Зіставлення образів Макбета і Ліра

3.2. Ідейно-художнє багатство творів Шекспіра

Висновки

Список використаних джерел


Розділ І. Філософське осмислення людини у трагедії В.Шекспіра “Гамлет”


1.1. Особливості світогляду В.Шекспіра


Доба, в яку жив і творив Вільям Шекспір, отримала назву – Ренесанс, або Відродження. Це було справжнім переворотом, внаслідок якого середньовічна система цінностей змінилася новим світоглядом. Цей світогляд мав антропоцентричний характер – вже людина, а не бог став центром світу. Людина відкриває для себе безмежність та невичерпне багатство навколишнього світу, ідеалом стає всебічно розвинена, духовно досконала, гармонійна особистість. Світогляд тієї доби називають гуманізмом. По суті, названа вище ідеологія засновувалася на вірі в людину, в її духовну й моральну природу, її необмежені можливості удосконалення. Класичне формулювання вона знайшла в трактаті італійського гуманіста Піко делла Мірандоли “Про людську гідність”(1486), де автор, звертаючись до людини від імені бога-творця, проголошував: “Я ставлю тебе в центр світу, щоб звідти було тобі зручніше бачити все, що є в свті.” [ ] Піко славив “дивне і високе призначення людини, якій дано досягнути всього, до чого вона прагне, і бути тим, ким вона захоче”[ ], бо тільки людині “дана можливість впасти до тваринного рівня або піднятися до богоподібної істоти – виключно завдяки внутрішній волі.”[ ] вінцем цієї утопії, цього, сказати б, епохального міфа самосвідомості культури Відродження була ідея досконалості людини в гармонійному світі. Середньовіччя мало цікавилося внутрішнім світом людини. Епоха відродження поставила людину в центр уваги, письменники відкривали нові глибини внутрішнього світу людини. Звільнившись від світосприйняття Середньовіччя, згідно з яким людина була слухняною маріонеткою в руках Бога, вони зрозуміли величність людини.

В історії людства є періоди, коли нове відношення до людини виявляється з більшою пристрастю, ніж звичайно. Таким періодом, в історії Англії було Відродження. Саме в цей час філософське поняття людини підлягло значній зміні і розвитку, що в свою чергу, привело до відповідного розширення значення слова людина, збагачення його ідейного змісту, зміни синонімічного ряду, втрати старих та появи нових співвідносних зв'язків його з іншими словами та поняттями.

В сучасному зарубіжному шекспірознавстві можна помітити нові намагання заперечити вплив гуманістичної філософії на світогляд і філософський словник Шекспіра та представити творчість великого драматурга в цілому продуктом середніх віків.

Саме в цей час філософське поняття “людини” підлягало значній зміні і розвитку, що, в свою чергу, привело до відповідного розширення значення слова “людина”, збагачення його ідейного змісту, зміни синонімічного ряду, втрати старих та нових співвідносних зв’язків з іншими словами та поняттями.

Активне використання слова “людина”, зміна і збільшення лексичних засобів вираження позначуваного ним поняття, нове тлумачення і філософський зміст – все це пов'язане із ствердженням нового відношення до людини, характерного для світогляду передових мислителів епохи Відродження, епохи гуманізму, коли утверджується нове розуміння людини, людської індивідуальності.

В основі вживання слова “людина” в цьому контексті лежить уявлення про людину як істоту, наділену нескінченними здібностями, високими розумовими якостями та красою тіла. Саме в даному випадку “людина” вживається як термін філософії у повному розумінні цього слова.

Нове трактування та відношення до терміну “людина” в “Гамлеті” стане ще більш переконливим, коли навести такі середньовічні та антигуманістичні порівняння та епітети “людини”, як комаха, залишок, нікчема, крихта. Таким чином, слово “людина” виступає в “Гамлеті” як термінологічний виразник поняття “людини” і має виразно закінчене філософське значення. Аналіз показує, що дане слово Шекспір наповнює новим гуманістичним змістом, продовжуючи кращі традиції класичної і гуманістичної філософії.

Термін “людина” виступає в творі як центральний член синонімічного ряду, члени якого, стаючи його синонімами або доповненнями, сприяють розкриттю його смислового і філософського змісту.

З поняттям людини також пов'язується наявність розуму, інтелекту. Лексико-семантичний зв'язок слів “людина” та “розум”, “тварина” є постійним і стоїть на передньому плані. Немає сумніву, що в основі співвідношення “людина - розум” лежить уявлення про розум як про суттєвий визначальний компонент змісту філософського поняття людина, причому словом “розум” позначається та якість, яка в першу чергу відрізняє людину від тварини.

Гуманізм епохи Відродження заперечив середньовічне вчення про нікчемність людини. Він створив філософію, що піднесла людину на неабияку висоту. Це проявилося в новому розумінні природи людини: вона вже сприймається не судиною гріха, якою її вважали в середні віки, але не найдосконалішим із творінням Бога.

Людина прекрасна вже як творіння тілесне. Тіло її – приклад найдосконалішого механізму . Художники Відродження, що досліджували людське тіло, знаходили не тільки закони анатомічної будови, але і гармонію у положенні м’язів, органів всієї фігури загалом . Ось чому навіть анатомічні замальовки Леонардо да Вінчі мають високий художній рівень. Пози і рухи також вивчалися художниками не тільки з точки зору природності , але і точки зору краси. Вони відкривали її в кожному кроці, жесті, повороті фігури або голови. Їх етюди були вивченням найбільш прекрасного у зовнішньому образі людини.

Достатньо згадати його поему “Венера і Адоніс”, пластичні образи її двох героїв, щоб відчути, наскільки втілив Шекспір античний ідеал в його ренесансному переосмисленні. Не тільки естетично, але й філософськи людина була також високо піднята мислителями Ренесансу.

У великому ланцюжку існування, як його розуміли гуманісти, людині відводиться особливе місце. Вона стоїть між двома великими світами: нижче її – все царство матеріального, рослинний і тваринний світ; над нею небеса – царство духу. Людина належить обом світам: як істота тілесна, вона – плоть, матерія; як істота духовна, вона наділена розумом, що являється в ній частиною божественості. Середньовічне вчення про життя, признаючи за людиною це місце, водночас відхиляло все матеріальне, як ношу, що тягне людину і веде її до гріха. Ренесанс реабілітував плоть, не зовсім окремо ставлячи тілесну природу на один рівень з божественою стороною особистості – розумом. [ ] Шекспір поділяє на людину, яка належить обом світам. Оскільки, Середньовіччя розглядало людину з точки зору і тілесності, і духовності.

Таким чином у філософському осмисленні поняття “людина” чітко виступають два моменти, а саме – момент наявності розуму, інтелекту та момент наявності тіла, які разом об'єднуються і творять філософський зміст поняття “людина”.

Щодо вживання і розуміння слова “людина” можна твердити, що Шекспір виходить з того значення слова, яке склалось у творах видатних філософів нового часу — продовжувачів традицій класичної філософії. Шекспір вірно схопив, тенденцію розвитку і вживання терміну “людина” в філософії нового часу. Згодом, у Локка, даний термін у співвідношенні “людина - розум - тварина” набуває вже принципового філософського значення.

Вираження ідеї людини за допомогою слова mind дуже показове для філософії епохи Відродження і характерне для словника Шекспіра – гуманіста.

Таким чином, поняття “людина” вживається в новому філо­софському значенні, яке за своєю суттю значно відрізняється від середньовічно-схоластичного, коли основним елементом у його визначенні була душа. Професор Сміт вірно зауважив, що в середні віки людина розглядалась не як особа, індивід, а як душа, що врятовується або гине.

Драматургічна система Шекспіра виражає гуманістичну концепцію людини як центру світобудови. Так само, як людина у вченнях гуманістів, перед його поглядом виникає і образ людини, як його змальоване у гуманістичній філософії. Кожне слово – згусток філософської думки епохи Відродження. Не тільки ідеї – слова, якими користується Шекспір, народженні цією філософією, вони – терміни, якими користувалися теоретики гуманізму в своїх трактатах.

Більшість гуманістів були послідовниками Платона і ставили духовне начало вище всього. Варто наголосити на деяких елементах світогляду естетичної системи Шекспіра, які наближують його до Платона, неоплатонників. По-перше, це ідея існування космічної гармонії. Кінцева мета розвитку людства – в досягненні цієї гармонії, а найвища мета людського життя – гармонізація власної душі, прагнення до істинно прекрасного. По-друге, любов – сила, яка впорядковує Всесвіт, надає йому динаміки. Ця сила має якісну ієрархію, по-різному виявляючись на різних ступенях еволюції космосу. Осягати істину людина може, лише піднявшись на вищий ступінь пізнання – “intuitio intellectualis”, тобто “інтелектуальний екстаз”, “інтуїція розуму”, осягнення і конструювання думкою. Нарешті, людина – це космос, і кінцева мета творіння, ланка, яка пов’язує матеріальні та духовні сили Всесвіту.


Случайные файлы

Файл
142345.rtf
77713-1.rtf
101037.rtf
73490-1.rtf
4351.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.