Тема "втрачених ілюзій" в творах Оноре де Бальзака. "Втрачені ілюзії" та Гюстава Флобера "Виховання почуттів" (73690)

Посмотреть архив целиком

ЗМІСТ


Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3

РОЗДІЛ 1. Сутність та основні різновиди порівняльного літературознавства 6

1.1 Компаративістика як наукова дисципліна . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 6

1.2 Типологічний підхід, як складова компаративістики . . . . . . . . . . . . . . . . . 8

РОЗДІЛ 2. Тема втрачених ілюзій у романах Оноре де Бальзака “Втрачені ілюзії” та Гюстава Флобера “Виховання почуттів” . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 12

2.1 Тема ілюзій як провідний концепт вищезгаданих романів. Теорія ілюзій12

2.2 Втрата ілюзій: теорія на практиці . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .16

2.3 “У Парижі годі зберегти хоч якісь ілюзії”. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 21

Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .25

Список використаних джерел . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .27


ВСТУП


Оноре де Бальзак сказав, що першою необхідною передумовою для того, щоб бути справжнім письменником, є самовідданість і титанічна праця, бо творчість неможлива без жертв, без своєрідного героїзму[8; 37].

Перефразувавши дане висловлювання, можна застосувати його і до Бальзаківського Люсьєна Шардоне, і до Флоберівського Фредеріка. Отже, для цього в ньому треба замінити лише два слова: Письменник на Людина й Творчість на Життя. Ці слова-терміни недарма написані з великої літери, адже, щоб стати письменником чи людиною і прожити справжню творчість чи життя, треба мати незвичайні, чи б пак, майже надприродні якості, які не притаманні звичайним людям. Тому, ми візьмемо на себе сміливість і спробуємо подати мінімальний перелік ось таких необхідних якостей, які, звичайно, складені у відповідності до уявлень Бальзака та Флобера - це і здатність протистояти згубному впливу суспільства, і здатність зберегти свою духовну й моральну незалежність, і спроможність бути рішучим, коли нерішучість (вагання) охоплює все твоє єство.

Усіх цих якостей позбавлений і Люсьєн Шардон, і Фредерік Моро. Письменники роблять акцент в характерах своїх героїв на таких якостях, як плинність натури, неспокійний розум, відсутність сильної волі в одного та безвілля, відсутність честолюбства й кар'єризму в іншого. Тож, про яке справдження ілюзій чи надій може йти мова, коли герої наділені такими, не те щоб негативними, але невідповідними для справдження їхніх мрій рисами. Тому і все чим їм приходиться задовільнятися це втратою власних ілюзій та падінням з тих примарних п'єдесталів, на які вони себе вже поставили у своїх рожевих мріях. І ці герої не є винятками з правил. Вони скоріше - приклади для нас із вами. Але на щастя - це не приклади для наслідування чи копіювання.

Звідси, актуальність даної теми полягає у тому, що і тепер сучасне суспільство переживає те падіння ідеалів і ту втрату ілюзій, які є та були притаманні будь-якому народу на будь-якому етапові розвитку. Звичайно, зрозуміло і те, що мрії та сподівання суттєво змінилися з часів Бальзака та Флобера. Але це стає достовірним, якщо ми говоримо про певні конкретні ілюзії певних конкретних людей. Тому що загальнолюдські мрії завжди залишаються константними.

Виходячи із вище сказаного, ми поставили перед собою мету: дослідити та порівняти таку провідну тему у творчості Оноре де Бальзака та Гюстава Флобера, як тему втрачених ілюзій на основі романів “Втрачені ілюзії” та “Виховання почуттів” відповідно.

Мета дослідження визначила коло завдань роботи:

- визначити різновиди порівняльного метода та використати їх для проведення дослідження в даній роботі;

- довести важливість порівняльного вивчення творчості Оноре де Бальзака та Гюстава Флобера, а також спільної для них теми втрачених ілюзій;

- провести порівняння творчості та дослідити вищезгадану тему цих митців на основі таких творів, як Втрачені ілюзії” та “Виховання почуттів” відповідно.

Об’єктом дослідження є романи Оноре де Бальзака “Втрачені ілюзії” та Гюстава Флобера “Виховання почуттів”. Ми звернулися власне до цих творів, оскільки саме вони яскраво відображають революційно-демократичні ідеї, які панували у тогочасному суспільстві, а також чітко розкривають болючу на той час тему втрачених ілюзій. Хоча тут нам необхідно бути відвертими з самим собою, адже тема втрачених ілюзій та несправджених надій, не може не хвилювати і нас із вами. Що і зумовлює надзвичайну актуальність цих творів.

Предмет дослідження - тема втрачених ілюзій у романах Оноре де Бальзака “Втрачені ілюзії” та Гюстава Флобера “Виховання почуттів”.

У літературознавстві існує багато методів дослідження. У нашій роботі ми використали метод компаративізму чи порівняльний метод та такі його різновиди, як зіставний підхід, типологічний підхід та генетичний підхід.

Науково-методологічне підґрунтя даної роботи складають окремі положення, висвітлені у працях таких українських та зарубіжних літературознавців, як Афанасьєва О. В., Иващенко А. Р., Карпенко Ю. О., Чичерин А. В.


РОЗДІЛ 1

СУТНІСТЬ ТА ОСНОВНІ РІЗНОВИДИ ПОРІВНЯЛЬНОГО ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА


1.1 Компаративістика як наукова дисципліна


Ми вважаємо, що перш за все слід розглянути методи, які використовувалися для дослідження, щоб простежити чи доцільним було їх використання.

Отже, компаративістика або порівняльне літературознавство - це наукова дисципліна, яка вивчає явища мистецтва слова шляхом зіставлення їх з іншими подібними явищами переважно в різних національних письменствах. Інколи, в цьому значенні вживається термін компаративізм.

Однак, компаративізм (із лат.comparativus порівняльний) - це широко вживаний термін, що має кілька змістових навантажень:

1. він є тим самим, що і порівняльний метод у лінгвістиці;

2. це порівняльний історичний метод у мовознавстві;

3. літературознавча наукова дисципліна - те саме, що й компаративістика або порівняльне літературознавство;

4. ранній етап компаративістики, коли порівняння було обмежено фактологічними зіставленнями окремих казусів міжнаціональних запозичень і впливів поза соціально-історичних, історично-літературним та узагальненим теоретичним контекстом без уваги на національну специфіку і художню своєрідність творчості письменника[5; 266].

Звідси, ми будемо вживати далі термін компаративістика, тому що сучасна компаративістика зближується з іншими літературознавчими дисциплінами, насамперед із теорією літератури; не обмежуючись конкретними зіставленнями, прагне до встановлення ширших закономірностей.

Зародження компаративістики припадає на період романтичного захоплення екзотичними явищами мистецтва, що сприяло пошукам спільного, особливого та окремого в національних письменствах. У період позитивізму компаративістика займалася вивченням окремих казусів міжнаціональних рецепцій, часто дріб'язкових та малозначущих. Згодом це дістало іронічну назву впливологія.

У літературознавстві поряд із терміном компаративістика у дуже близькому значенні вживається також термін порівняльний метод. Так, порівняльний метод є одним із головних наукових методів, що шляхом порівняння встановлює спільне, особливе та окреме в досліджуваних явищах, в закономірностях їх розвитку. Він широко використовується у гуманітарних науках, таких як: мовознавство, історія, етнографія, фольклористика [11; 210]. Порівняльний метод, так як і компаративістика включає в себе такі підходи як:

- зіставний підхід - просте встановлення суті різних об'єктів;

- генетичний підхід - пояснення близькості явищ спільністю походження;

- контактологічний підхід - пояснення подібностей рецепцією, взаємовпливами досліджувальних об'єктів;

- типологічний підхід - пояснення подібностей однаковими чи подібними умовами генези та розвитку.


1.2 Типологічний підхід як складова компаративістики


Найбільшу увагу слід звернути саме на цей підхід. Оскільки, якраз на ньому і побудована дана робота.

Отже, типологічний метод у літературознавстві базується на вивченні фактів на основі типологічного зіставлення. У літературі типологічний метод з'являється у кінці XVIII століття як установлення спільних ознак у творчості письменника чи цілого літературного напряму поза генетичними або контактними зв'язками. Однак, на цій стадії розвитку літературознавчої думки не розмежувалося типологічне й просте зіставлення.

Перша насправді типологічна гіпотеза була висунута в кінці 50-х на початку 70-х років ХІХ століття представниками антропологічної школи. Це була теорія самозародження сюжетів. Також значний внесок у методологію типологічних досліджень зробили слов'янські дослідники.

Для подальшого розвитку типологічних досліджень і вироблення відповідної термінології багато важили успіхи літературознавства, мовознавства та лінгвістики. Так, наприклад, Ф. де Соссюр упровадив дуже важливі для типологічного порівняння поняття діахронії та синхронії [4; 18].

Діахронія (від гр.dia “через” і chrono “час”, тобто “різночасність”) - це історичний розвиток літератури та її дослідження в часі та історичному розвитку.

Синхронія (від гр.syn “разом” і chrono “час”, тобто “одночасність”) - це стан літератури в певний момент її розвитку та вивчення її у цьому стані.

У 20-х роках ХХ століття було вироблено і термінологізоване поняття опозиції, і намічено поєднання типологічного порівняння зі структурним. На рахунок цього французькій лінгвіст Ж. Марузо писав, що типологічне вивчення мов визначає їхні ознаки, абстрагуючись від їхньої історії [5; 563].


Случайные файлы

Файл
60792.rtf
8764.rtf
147674.rtf
149043.doc
9824-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.