Творчий шлях Володимира Сосюри (73674)

Посмотреть архив целиком






Володимир Сосюра


Володимир Миколайович Сосюра — один з найщиріших ліриків XX ст. — увійшов у слов'янську поезію як співець любові й вічної світозміни, що злилися в єдиному понятті прекрасного, у відчутті вільгого і терпкого смаку життя, якому немає кінця-краю. Майстер загадкової простоти і ясної незглибимості почувань, поет ніжний і тривожний, як надвечірнє світло, він пройшов через кілька історичних та культурних епох у житті України: від УНР до хрущовської "відлиги".

Творчість Сосюри, котрий лишив близько шістдесяти поетичних книжок, десятки поем, автобіографічну прозу, — це безмежний світ, це історія, що переживаються в любові й ненависті, радості й журбі — гостро, до сліз, до млості. Пристрасне слово поета народжується з безумовної віри в життя, що упереджує всі питання про доцільність існування особистості. У глибинах цього слова коливається пантеїстичне відчуття світу, що підносить людину на рівень вічних, непроминальних мет і дарує дивовижну, романтиками омріяну свободу:


Такий я ніжний, такий тривожний,

моя осінняя земля.

Навколо вітер непереможний

реве й ґуля 1... (1923)


Чуєте озоновану вічністю молоду красу цього поривання?

Володимир Сосюра народився 6 січня 1898 р. на станції Дебальцево (нині Донецької області). Мати поета — Антоніна Дмитрівна Локотош, робітниця з Луганська, займалася домашнім господарством і дітьми, яких у родині було восьмеро. Батько, Микола Володимирович, за фахом кресляр, був людиною різнобічно обдарованою і непосидющою, змінив багато професій, вчителював по селах, був сільським адвокатом, шахтарем.

"Татко нагадував мені похмурого козацького орла, а мама — якусь смугляву птицю, що їй не сидиться на місці і все вона хоче кудись полетіти. Як протилежність батькові, вона була дуже балакуча. її одвертість була потрясаюча" 2.

Шанувальників Сосюри захоплюватиме й вражатиме крайня відвертість його ліричних сповідей, їх виняткова чуттєвість. Живлена генетичною пам'яттю аж від прадавніх язичницьких глибин, ця безпосередність світосприймання не замулена жодними цивілізаційними резонами і виявляється в безумовній довірі до мови води і вітру, дерева і птаха, до мови плоті і всіх земних призначень людини від колиски до скону. Пантеїстична взаємопроникність природи і людини духовної та тілесної, рівність, свобода всіх і всього при купальському вогнищі, коли нічого не соромно й нікого соромитися, буде не відразу помітним, але могутнім живлом поетичної творчості В. Сосюри.

Такою й була натура митця — напрочуд відкрита і пристрасна, ніжна і дуже вразлива. Це особливо належить підкреслити з огляду на різні малопоштиві й обивательські припущення щодо хворобливо розхитаної психіки Сосюри в середні й похилі роки його життя, що мають під собою певний грунт. Але суть у тому, що поетом змалечку володіли величезні, неопановані, раціональному глуздові не завжди зрозумілі почуття. Він злітав на їх крилах у тільки йому даровану височінь екзистенційного потрясіння, а тоді повертався до реальності в щасливому знесиленні, в знемозі, — такими сильними були ці почуття. Арістотель називав такий стан катарсисом (очищення душі переживанням, радістю й стражданням). Ця тяжка благодать емоційного надміру була дарована Сосюрі природою і заявила про себе дуже рано 3.

Невдовзі після народження Володимира родина Сосюр переїжджає до селища Третя Рота (нині — Верхнє, що входить до м. Лисичанська на Луганщині), де й минають дитячі роки поета. Були вони голодні й безпритульні — у пошуках постійного даху над головою родина зривається з місця на місце, аж по багатьох переїздах оселяється у старій хворостянці над берегом Дінця. Тут в єдиній кімнатці туляться восьмеро дітей і батьки. Саме цей шахтарський край назавжди увійде в лірику Сосюри ясними зорями і тихим Дінцем, заводськими димами і тяжкою працею, першими захопленнями, якоюсь особливою прямотою оцінок і жагою буття.

В одинадцять років Сосюра йде працювати — до бондарного цеху содового заводу, потім телефоністом, чорноробом, не цурається випадкових заробітків. Початкову освіту здобуває під наглядом батька, зачитується пригодницькою літературою (Майн Рід, Жюль Верн, Ф. Купер, детективи, які тільки міг дістати), віршами О. Кольцова та І. Нікітіна. 1911 р. вступає до міністерського двокласного училища в с. Третя Рота. Обдарований блискучою пам'яттю й допитливим розумом, швидко стає одним із кращих учнів, захоплюється співами й художньою літературою 4.

До лектури його дитячих літ належали Гомер і Шиллер, Гоголь і Шевченко, Пушкін і Леся Українка, І. Франко, М. Некрасов і Конан Дойль, а разом з ними — А. Бєлий, О. Апухтін, М. Вороний, О. Олесь, С. Надсон. Саме лірика романсового плану (згадаймо тут ще Олену Журливу та І. Сєверянина) якнайбільше імпонувала Сосюрі й манила його до перших літературних спроб 5.

Замислюючись нині над світоглядно-естетичними витоками сосюринського "екстравертного" письма, освітленого кривавими сполохами Першої світової війни, визвольних змагань та більшовизму, не перебираймо на вазі громадянських мотивацій та ідей, хоч, звісно, і вони формували горизонти його поетичного світу. Не забуваймо, що душа поета змалечку була вчарована ранньомодерністською красою і музикою слова, рафінованістю художньої барви й почуття, які в юній свідомості отожнювалися з великим Мистецтвом.

Барокова пишність висловлювання, символістська яскравість штриха, схожого на крик чи молитву, особлива мелодійність поетичної фрази— всі ці ознаки одземленості лірики мали для юного Сосюри особливий сенс. Від них віяло чимось прекрасним, небуденним, солодким і манливим — тим, чого в реальності бідного шахтарського краю не було й напоказ. Все те піднесене і гарне, чим життя обділило Сосюру, він знаходив у літературі. Спиняємося на цьому, аби спростувати один зі стійких стереотипів, за яким "творчість В. Сосюри з самого початку розвивалася під благотворним впливом... української та російської революційної пісні" 6. Думається, немає жодної потреби робити з Сосюри свідомого революціонера ще до того, як він усвідомив себе поетом. Хоч речі це складні й тонко пов'язані, однак не політичне гасло, а естетика пісні, чарівна сила ліричного слова, усвідомлювана саме як чарівна (і звідси — така виняткова роль його "музики і ритму"), розбудили струни його власної поетичної натури.

Свої перші, ще напівдитячі поетичні спроби російською мовою В. Сосюра відносить до 1914 р. 7 Всі ці рукописні вірші на традиційні мотиви тогочасної лірики, в тому числі й релігійні 8, безслідно згинуть у роки Першої світової війни. 1914 р. В. Сосюра вступає до трикласного нижчого сільськогосподарського училища на станції Яма Північно-Донецької залізниці. 1915 р. смерть батька змушує його залишити навчання й повернутися на содовий завод, цього разу учнем маркшейдерського бюро. Та нужденні учнівські заробітки не могли зарадити родинній скруті, майбутнє залежало від здобуття спеціальної освіти. Долаючи всілякі труднощі, завдяки власній енергії та сторонній підтримці восени 1916 р. Сосюра повертається до сільськогосподарського училища, аби пробути тут до буремної осені 1918 р. Тут у 1916—1917 рр. він пише вірші, які вперше публікуються в бахмутській "Народной газете" та лисичанських газетах "Голос рабочего" і "Голос труда". Народжуються вони з традицій російської та української романсової лірики, хоча деякі з них, взоровані на поетику М. Некрасова ("Много в душе еще песен неспетых", "Товаришу"), свідчать, що Сосюра гостро відрефлектовує не тільки щемні порухи душі, а й суспільні рухи, тривожне гудіння історії, що наближається до свого революційного піку.

Як поет В. Сосюра вийшов із річища романсової традиції, означеної інтонаціями сповіді та звіряння, певним образним рядом ("сказка задумчивых звезд", "сон умирающих роз", "бред утомленной души" тощо). Але за складом творчої натури, за чіткістю й гостротою бачення реальності від самих початків був іншим. Факти соціальної дійсності викликали в нього таку ж бурхливу емоційну реакцію, як і факти життя особистого. Соціальна тематика якось дивовижно (бо вельми природно!) уживалася в його вірші із сентиментальними медитаціями. Його юна душа, яка ще не встигла зазнати світоглядних розчарувань, була відкрита всьому сущому і в людині, і в суспільстві. Це ясно потверджує вже рання лірика.

14 жовтня 1917 р. в газеті "Голос рабочего" друкується вірш Сосюри "Плач волн". 22 жовтня ця ж газета вміщує перший український вірш поета "Чи вже не пора". Автобіографія В. Сосюри, датована квітнем 1945 р., дає підстави думати, що вірш уперше надрукований ще раніше: "Першого мого українського вірша було надруковано в бахмутському журналі учневої молоді "Вільна думка" за назвою "Чи вже не пора" 9. Наприкінці жовтня 1917 р. газета "Голос рабочего" публікує російський вірш В. Сосюри "Товаришу", написаний у стилі революційного маршу. Тривалий час більшість дослідників саме від цього вірша починала відлік творчого шляху Сосюри, вбачаючи в ньому ясний класовий "заклик до збройної боротьби з визискувачами" 10. Цілком ясно, що чітка класова детермінованість В. Сосюрі тут накидається, оскільки поет переймається романтикою революційних подій взагалі й українського національного відродження зокрема. Так само й у вірші "Чи вже не пора" розшарування соціальних сил змальовується туманно, в загальній антитезі світла й тьми. Навіть сучасні фахівці-історики насилу доходять ясності, висвітлюючи Україну 1917 року, то що ж казати про мрійливого вісімнадцятилітнього юнака?


Случайные файлы

Файл
6497-1.rtf
kontrol_rabota.doc
4107-1.rtf
49264.rtf
27016.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.