Творча спадщина Леся Мартовича (73640)

Посмотреть архив целиком

План


ВСТУП

Розділ 1. Соціально-політичні події на Галичині та їх художнє відображення у творчості Леся Мартовича

Розділ 2. Зображення галицького села у творах Леся Мартовича:

    1. Сатиричне змалювання галицького селянина в оповіданнях «Нечитальник», «Лумера», «Винайдений рукопис про Руський край»

    2. Зображення бідноти та зубожіння селянина в оповіданні «Мужицька смерть»

    3. Драматичне зіткнення пана і селянина, обвинуваченого й потерпілого в оповіданнях «За топливо», «За межу»

    4. Повість «Забобон» – цінний здобуток українського красного письменства кінця ХІХ – початку ХХ ст

Висновки

Список використаних джерел



Вступ


У полі зору нашого дослідження галицьке село у художньому зображенні Леся Мартовича.

Актуальність курсової роботи полягає у тому, що твори письменників кінця XIX – початку XX ст. довгий час замовчувалися у зв’язку зі стандартизацією, утиском цензурою тощо. І зараз, коли переосмислюється літературний процес, бачимо, що існує невелика кількість праць, присвячених аналізу творчості письменників цього періоду, а саме, творам Леся Мартовича, які були опубліковані зовсім недавно.

Об’єктом дослідження є творча спадщина Леся Мартовича.

Предметом дослідження є зображення галицького села у творчості письменника.

Мета полягає у всебічному показі галицького села на зламах двох століть, його внутрішнього життя та стосунків між різними прошарками населення у творах Леся Мартовича.

Завдання курсової роботи:

  1. Охарактеризувати соціально-політичні та економічні події, що мали вияв у творчості Леся Мартовича.

  2. Окреслити особливості змалювання галицького села письменником.

  3. Розглянути особливості творення світогляду галицького селянина.

  4. Вивчити ті події, які вплинули на політичне життя галицького селянина за повістю «Забобон».

Методи дослідження. Відповідно до сформованої мети і завдань у роботі застосовувався описовий метод, метод аналізу, узагальнення, контекстуального аналізу.

Наукова новизна полягає у спробі осмислення творчої спадщини Леся Мартовича та характеристиці творів, які були опубліковані зовсім недавно; визначаються ті соціально-політичні причини, які надихнули письменника на створення низки творів про галицьке село.

Практичне значення курсової роботи. Результати дослідження можуть бути використані під час проведення семінарських, практичних занять з історії української літератури, при розробці спецкурсів за творчістю Лесі Мартовича, у подальших наукових розвідках.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел. Другий розділ поділений на підрозділи.

Загальний обсяг курсової роботи становить 30 сторінок.



Розділ 1. Соціально-політичні події на Галичині та їх художнє відображення у творчості Лесі Мартовича


Лесь Мартович – талановитий український письменник-сатирик і гуморист демократичного напряму. Він жив і творив у кінці XIX та на початку XX ст. у Західній Україні (Східній Галичині), яка тоді була в складі цісарської Австро-Угорщини. Мартович, як і його сучасники – Михайло Павлик, Стефан Ковалів, Осип Маковей, Ольга Кобилянська, Василь Стефаник, Марко Черемшина, – належав до тої західноукраїнської прогресивної інтелігенції, яка вийшла із трудових мас, групувалася навколо талановитого письменника і видатного критика Івана Франка.

Щирий друг і ровесник Леся Мартовича Василь Стефаник в автобіографічному нарисі «Дід Гриць» так передає суспільні настрої того часу, коли його покоління селянських демократів вступало у свідоме життя: «Де, моспане, тут вже шандарям дати раду... Встає Франко з таким ясним чолом, як сонце, спокійно вчить нас, бо він все знає. Приповідає нам, що як кождий з нас посидить у криміналі за мужицьку справу, то вже ніколи нічого боятися не буде... Земля по містах дудніла під нами, і не оден панцкий вугол утік із свого гнізда... Наші молоді вчені були коло нього такі щасливі і ясні, якби він кожному поклав золоте колісце на голову» [10, 3]. Починаючи з 90 pp. XIX ст., коли вже Лесь Мартович вийшов на літературну дорогу, швидко зростала боротьба народних мас Галичини проти гніту цісаря, австрійських баронів, польської шляхти, уніатської церкви і «своїх» українських визискувачів – цих «домашніх шпіонів», як їх називав Іван Франко.

Західна Україна була в економічному та політичному відношенні дуже відсталою. Все ж і тут розвивається промисловість, особливо нафтова. За рахунок швидкого розорення селян і ремісників зростає кількість трудивників. Розгортається масовий селянський рух. Зростання незадоволення селянських мас відбивалися на розвитку демократичної культури, на творчості письменників. Бурхливі події в Росії і на Східній Україні знаходили живий відгук в народних масах західноукраїнських земель. Тут зростає інтерес до передової російської культури, політичної й художньої літератури. Хоч по річці Збруч та Дністру і пролягав штучний державний кордон, що шматував живе тіло України на дві окремі частини, письменники Наддніпрянської України, яка входила до складу царської Росії, продовжують зміцнювати стосунки із західноукраїнськими діячами літератури. Величезною популярністю в Галичині користуються твори Тараса Шевченка. Там часто друкувалися східноукраїнські письменники: М. Коцюбинський, Леся Українка, П. Грабовський, П. Мирний та ін., одночасно виходили твори західноукраїнських письменників на Наддніпрянській Україні. Передові літератори обох частин України спільними зусиллями розвивали літературу й літературну мову, спільно боролися проти буржуазного націоналізму, занепадництва і декадансу в мистецтві.

Такими були умови, коли Лесь Мартович сформувався як письменник. Ще навчаючись у гімназії, він зацікавився творами українських, російських і польських реалістів. Вчителями й порадниками молодого письменника були Іван Франко і Михайло Павлик, а щирими друзями та соратниками – Василь Стефаник і Марко Черемшина. Лесь Мартович часто залишав уроки в гімназії, ішов по селах створювати читальні, виступати з промовами, читати демократичні газети... Він активно включився в радикальний рух, що його розгортав І. Франко.

Після гімназії почалася робота в адвокатських конторах, куди зі своїми болями й скаргами йшла біднота. Виражаючи її настрої, Мартович у творах висвітлював гострі суспільні проблеми, часто писав на «злобу дня». Він мужньо викривав гнобительський державний лад, австрійську «свинську конституцію», буржуазні криваві вибори, показне «народолюбство» експлуататорів та реакційної інтелігенції. В умовах загострення відносин між різними прошарками населення на Галичині соціальна сатира Мартовича відігравала дуже впливову роль. Викриваючи й висміюючи потворність буржуазно-поміщицьких суспільних відносин та моралі, твори сатирика посилювали відвагу трудящих у боротьбі за своє визволення.

Лесь Мартович створив цілу галерею сатиричних образів різних панів Деришкірських і Краньцовських, попів Кабановичів і Тріщиних, лихварів Коропів, куркулів Мудрагелів і Олійників, цісарських урядовців Кривдунських і Мільків... Він показав їх зажерливість, лицемірство і нікчемність. Позитивними у нього виступають образи простих людей, які прагнули до знань і правди, які шукали шляхів до щасливого вільного життя. При цьому письменник гостро висміював селянський консерватизм та індивідуалізм, закликав бідноту до єднання і спільної боротьби проти «паннусів». Сатирик писав свої твори «не для слави, але для людей». Він мріяв про «новий світ», у якому господарем буде «порядний чоловік», «той, що працює, а не злодій і розбійник».

У творчості Мартовича знайшли продовження і розвиток традиції народнопоетичної сатири та гумору, а також традиції І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, М. Гоголя, Т. Шевченка, М. Салтикова-Щедріна, І. Франка, А. Чехова, Г. Успенського...

Основним джерелом тем і сюжетів письменника було тогочасне життя галицького села, в якому люди стогнали у кабалі панів, куркулів, лихварів.

Через гостру злободенність, яскраво виражену демократичну тенденційність і сатиричну спрямованість твори Мартовича не раз конфіскувала цісарська цензура, а буржуазно-націоналістичні видавці не допускали до друку. Чимало його оповідань загинуло, не дійшовши до читачів. Ті ж твори, які побачили світ, реакційна критика прагнула замовчати, а коли цього зробити не вдавалось, – вона брала під сумнів їх оригінальність та художні якості.

Високо цінували сатиру Леся Мартовича прогресивні діячі обох частин України. І. Франко називав його «чудовим знавцем народного галицького життя». «Його манера, – зауважував І. Франко, – цілком оригінальна, легка і далека від будь-якого шаблону» М Павлик вбачав у Мартовичеві нового Гоголя. М. Коцюбинський називав себе великим прихильником таланту Леся Мартовича і писав про ту радість, яку дають йому твори цього письменника. В. Стефаник вважав, що Лесь Мартович був його «хлоп'ячим сміхом і смаком генія» [16, 18].

Важливо відзначити, що твори Мартовича швидко помітила прогресивна громадськість не тільки Росії, а й інших країн. Після того, як І. Франко у 1898 р. надрукував у «Літературно-науковому віснику» велике оповідання Мартовича «Мужицька смерть», переклад цього твору з'явився у прогресивному російському журналі «Жизнь». Цей журнал, літературним відділом якого керував Максим Горький, тоді почав систематично знайомити російських читачів з творчістю українських письменників. «Мужицьку смерть» переклала на німецьку мову О. Кобилянська [10, 3-8].


Случайные файлы

Файл
kursovik.doc
118506.rtf
29554-1.rtf
5676-1.rtf
113682.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.