Проспер Меріме і Україна (73446)

Посмотреть архив целиком






Н. П. Франчук

Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова


Проспер Меріме і Україна


Тема “П. Меріме і Україна” зацікавила мене дуже давно, і я вирішила висвітлити свої враження і думки про неї. Найбільше зацікавило мене те, як французький сенатор може знати доволі добре історію і звичаї українського народу, а зокрема козаків, коли про Україну, ще за тих часів, мало хто щось знав.

З творчістю П. Меріме я ознайомилась ще в свої шкільні роки. І мене дуже захопив його твір “Богдан Хмельницький”, бо саме в ньому П. Меріме дуже гарно описує життя козаків. Він використовує саме ті слова, якими козаки спілкувалися. Ось, наприклад, такі як: “писар”, “реєстровий козак”, “козацький старшина”, “посполите рушення”, “обживати оселю”, “козацька мати” та інші.

Про П. Меріме вперше українською мовою написав Ю. З. Янковський. Згодом почав писати і Д. Наливайко, який гарно висвітлив особистість П. Меріме і його ставлення до української тематики. Вийшла також стаття в журналі Всесвіт за 1997 р. № 11 В. О. Братко, яка є співзвучна з темою моєї курсової роботи – “Проспер Меріме і Україна”. Ця тема гарно описана але в ній є багато посилань на праці Ю. З. Янковського та Д. Наливайко. Та мою увагу привернув і лист П. Меріме від 14 липня 1867 р. який був написаний за три роки до смерті письменника. Його я знайшла у журналі Хроніка 2000 №2-3 на сторінці 128, в якому П. Меріме писав до однієї вельможної польки й своєї приятельки, прийнятої при французькім дворі, у Тюльєрі: “Цими днями зайшов до Х Вона дала мені щойно надруковану книжку М***, яка мене зацікавила і потішила. Справляє вона на мене враження продуманої і написаної дуже добре, але помічаю в ній помилку, хоч і не з тих, за які Ви мене лаятимете: вона занадто польська. Ви знаєте, щодо мене, то я – Козак”. [2, с. 128].

Проспер Меріме володів чотирма західноєвропейськими мовами, а на придачу ще й російською, тож, фактично не мав потреби вишукувати подробиць виключно французькою мовою. І читаючи російськомовні праці він роздумував і також порівнював козаків з флібустьєрами (вільні моряки, котрі протягом VХІІ і початку ХVІІІ ст. завойовували для Франції, Англії, Іспанії деякі території Америки та острови Тихого океану). І от такі порівняння призвели до того, що П. Меріме признав себе “козаком по духу”, тобто надаючи більшу перевагу не “панкам”, а “хоробрим козакам”. ”Запорожці пильнують самі про своє утримання, – писав Меріме, – не буваючи нікому в тягар, тоді як лицарі без сорому живуть уже довгий час, нічого не роблячи й нічого не зробивши для добробуту якоїсь держави”. [1, с. 130].

Яким побутом, під якими впливами цей французький академік, сенатор, радник Наполеона ІІІ, а особливо дружини його Євгенії зацікавився “останніми гетьманами” – Хмельницьким та Мазепою – став сам, згідно з власною заявою, козаком по духу, – виявити це, а заразом прослідкувати, що було зроблено у французькому письменстві та історіографії до Меріме в напрямку популяризації української Козаччини на Заході, – буде завданням цієї роботи.



Проспер Меріме (1803–1870) визначний французький письменник, мистецтвознавець, культурний діяч, член французької академії, виходець із високоосвіченої сім’ї художників. [3, с. 17]. Його батько був художником за фахом і винахідником за покликанням. Мистецьки обдарованою була й мати майбутнього письменника. До їхньої домівки часто приходили люди творчих професій. Вони цікавились усім, крім політики. Меріме не брав участі в політичному житті Франції, байдуже сприйняв усі революції, свідком яких став, а суспільні проблеми не відбилися в його творах. Замість цього він сконцентрував свою увагу на вивченні мистецтва, духовної культури, історії та літератури. [4, с. 69]. П. Меріме рано розвинув у собі вишуканий смак і захоплення художньою літературою та мистецтвом. Усе своє життя він тяжіє до культурних надбань давноминулих епох, традицій свого народу і народів інших країн. Чи не тому саме йому так вдалися описи корсиканських звичаїв, інтерпретація легенд литовців, образи негра Таманго і циганки Кармен з однойменних новел, твори з історії Греції, Риму та Італії, засновані на історичних джерелах та викопних пам’ятках. Розмаїтість та глибина культурних зацікавлень П. Меріме чітко виділяють його з-посеред тогочасного творчого загалу.

У коло літературно-наукових інтересів уже початкуючого П. Меріме входять слов’янські народи. Щоб збагнути їхню історію та культуру, він цікавиться духовними та матеріальними надбаннями цих народів, вивчає слов’янські мови. Російську мову опановує на стільки, що вільно читає і перекладає твори О. Пушкіна, М. Гоголя, І. Тургенєва, знайомиться, як про це свідчать окремі сліди в листуванні, з українською. Завдяки російській мові осягає глибини історії українського народу. [3, с. 20].

Наприкінці 20-х років ХІХ ст. широке зацікавлення минулим спричинило розвиток історичних жанрів, зокрема і у французькій літературі. П. Меріме у своїх ранніх творах теж намагається відтворити характер різних епох.

Відсутність потрібних першоджерел у Франції не перешкодила Меріме написати низку історичних праць, що стосувалися слов’янських країн. Особливої уваги він надавав Україні, його цікавили козаки, гетьмани. Відомі такі праці французького письменника про історію українського народу, як “Українські козаки та їхні останні гетьмани”, есе “Богдан Хмельницький”.

Майже чверть віку з 1848 року і до останніх днів життя, Проспер Меріме, за влучним висловом П. де Сент-Віктора, “літературно емігрував до Росії”. І до України також . Знайомство з їхньою історією, творами письменників цих країн спонукало його до вивчення їхньої мови – прагнув самостійно опрацьовувати потрібну літературу, читати художні твори мовою оригіналу. Відомо, що П. Меріме перекладав твори О. С. Пушкіна, М. Ю. Лермонтова, М. В. Гоголя, І. С. Тургенєва і Марка Вовчка, які сам вголос читав на вечорах у літературних салонах Парижа. Йому також належить низка літературних портретів: “Микола Гоголь”, “Передмова до французького перекладу “Батьків і дітей”, “Олександр Пушкін” та “Іван Тургенєв”. [5, с. 35].

Знайомству з життям України П. Меріме завдячує Сергію Олександровичу Соболевському, який був його першим інформатором із питань славістики. Він відомий на той час, як бібліограф і бібліофіл, однодумець декабристів, приятель О. Пушкіна, А. Міцкевича, М. Максимовича (останньому позичав гроші на видання “ Малоросійських пісень”, 1827 р.), М. Гоголя, М. Маркевича та ін., з ним П. Меріме знайомиться 1830 р. З листування відомо, що С. Соболевський інформує його про давні і нові видання і постачає його книжками. Меріме називав О. С. Соболевського своїм “великим учителем”. Не менш корисними для П. Меріме були безпосередні розмови з російською і українською історичною дійсністю І. С. Тургенєв. З ним П. Меріме зблизився 1857 р. і приятелював до кінця свого життя, тобто в роки найбільш інтенсивної праці, зокрема над твором “Богдан Хмельницький”. І. Тургенєв постійно консультував письменника. Час від часу П. Меріме користувався також послугами дружини французького дипломата В. І. Дубенської-Легрене.

Велике значення для пізнання України, її сучасного і минулого мала для письменника художня література: твори О. Пушкіна, М. Гоголя, Марка Вовчка. П. Меріме знайомиться з окремими сторінками української історії через трагедію “Борис Годунов” і поему “Полтава” О. Пушкіна, цикл повістей “Вечори на хуторі біля Диканьки” і “Миргород” М. Гоголя. Повість “Старосвітські поміщики” П. Меріме називає “чарівною ідилією”. Тоді ж читає повість “Тарас Бульба” (не відомо, однак, в оригіналі 1835 р., чи у французькому перекладі 1845 р. Л. Віардо), а “Народні оповідання” Марка Вовчка настільки його вразили, що викликали обурення з приводу існуючої на Україні соціальної несправедливості. Водночас П. Меріме черпає відомості з історичної літератури, праць М. Карамзіна, М. Костомарова, М. Устрялова та авторів XVIIXVIII ст. [3, с. 18].

На таких світоглядних і творчих засадах базується найвагоміший твір П. Меріме, присвячений українській історичній тематиці: “Богдан Хмельницький”. Оглядаючи підготовку праці з перспективи часу, можна простежити, що вона була тривала й наполеглива. Між появою “Козаків України” (1863) і “Богдан Хмельницький” (він друкується протягом першої половини 1863 р. у паризькому науковому місячнику “Journal des Savants”) пролягло понад дев’ять років, однак інтерес і симпатії французького письменника до історії України й до особи видатного полководця визвольної боротьби українського народу не зменшувалися, а навпаки – зростали. Події XVII ст. на Україні й особистість Б. Хмельницького протягом цього часу були постійно в полі зору письменника. Вже 1852 р. в листі до Адольфа де Сіркура П. Меріме писав: “Все, що я читав про козаків, мене захоплює...”, і тут же зауважував: “Я хотів би знайти відомості про Б. Хмельницького...” [6, с. 145]. Цей час збігається з підготовкою письменником першого ескізу про Б. Хмельницького в “Козаках України”. [3, с. 19-20].

У листах до друзів він подає захоплюючі описи різних місцевостей України, розповідає про її культуру та архітектуру. Різноманітні легенди, колоритні деталі українського побуту, що дають змогу пізнати звичаї та характери людей, використовує Меріме в своїх українознавчих працях. У статті про Гоголя Меріме згадує про деякі звичаї козаків. Вони мають місце і в його п’єсі “Лжедмитрій”, зокрема в сцені “Острів запорожців на Дніпрі”. У цьому творі він використовує такі поняття, як “козак України”, “Січ”, “булава”, “похідний гетьман”, “бунчук”, а також подає опис січового кола, що обирає свого похідного гетьмана. [1, с. 36].


Случайные файлы

Файл
77616.doc
158519.rtf
122697.rtf
72537.doc
165076.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.