Проблематика роману Т. Манна "Королівська високість" (73434)

Посмотреть архив целиком

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. І.І. МЕЧНИКОВА


Кафедра зарубіжної літератури







ПРОБЛЕМАТИКА РОМАНУ Т. МАННА «КОРОЛІВСЬКА ВИСОКІСТЬ»



Курсова робота

студентки 2 курсу

німецького відділення

факультету романо-

германської філології

Л.Ю. СТРАМНОВОЇ


Науковий керівник

к. ф. н., доцент

Л.В. КОВАЛЬЧУК




Одеса 2008


Зміст


Вступ

Проблематика роману Т. Манна «Королівська високість»

  1. Проблеми родинних відносин принца Клауса-Генріха

а) з братом Альбрехтом

б) з батьками і майбутньою дружиною

2. Проблема співвідношення життя і духу

3. Проблема відповідальності

4. Проблема митця і мистецтва

5. Проблема самовиховання

6. Соціально-політичні проблеми

Висновки

Список використаної літератури


Вступ


Під проблематикою художнього твору у літературознавстві розуміють область осмислення, розуміння письменником відображеної дійсності. У цій сфері виявляється авторська концепція світу та людини, його розміркування та переживання, де тема розглядається під визначним кутом зору. В проблематиці підлягає обговоренню та інша система цінностей, ставляться питання, наводяться художні «аргументи» за і проти той чи іншої життєвої мікроорієнтації [6, 45].

Проблематика — це центральна частина художнього змісту, неповторний авторський погляд на світ. При аналізі треба чітко визначити певний тип проблематики, її особливості та своєрідність [6, 46].

В романі Т. Манна «Королівська високість» важливу роль відіграє соціокультурна та власне романна проблематика. На думку А. Б. Єсина, «соціокультурна проблематика — це стійкі суспільні відносини, умови та образ життя той чи іншої частини суспільства, які склалися у сфері масової свідомості, тобто в звичках та організації побуту» [6, 48]. У романі робиться акцент на політичний момент, коли співвідносяться стара та нова форма правління, соціальні відносини між людьми і те, як впливає уряд на життя країни.

Романна проблематика — це інтерес до особистості, герой, який виступає «сам по собі» [6, 48]. Одним із видів романної проблематики є ідейно-моральна, яка показує життєву позицію людини, її спроби відповісти на питання про сенс життя, про добро та зло, про правду та справедливість [6, 49]. Особистість чітко визначає власну цінну орієнтацію в дійсності, зіставляє різні «правди», тобто власного особистого та конкретного розуміння світу.

У монографії Т. Манна «Художник і суспільство» говориться про те, що у романі «Королівська високість» показується «убогая немецкая действительность, а не передовая страна, какой была Германия была в 1900- годах» [11, 115].

В монографіях С.К. Апта, І. Дірзен, А.В. Русакової є важливі факти біографії Манна, які були використані у творі. В робтах І.І. Девицького, Б. Сучкова, Є. Тамарченко виділються головні проблеми роману.


Проблематика роману Т. Манна «Королівська високість»


1. Проблеми родинних відносин принца Клауса-Генріха


Сімейні відносини, як патріархальні, стійкі, завжди визивали інтерес Томаса Манна. Він показує, що не завжди нові тенденції можуть бути кращими, ніж традиційні норми.

а) з братом Альбрехтом

Старший брат Клауса-Генріха герцог Альбрехт вважає, що не може керувати державою, що він не здатен бути добрим прикладом для інших. Представницька роль — не для нього, а його молодший брат зможе з нею впоратися.

Великий герцог Альбрехт порівнює діяльність володаря з ідеєю нерозумного Готліба — дурня, який уявляє те, коли «он помахает рукой, то и поезд поедет» [5, 142]. Альбрехт не вважає себе аристократом, бо він розумний та має смак, крім цього презирливо відноситься до натовпу ні з гордовитістю, а як він говорить «з добрих почуттів» [5, 143]. Герцог обєктивно дивиться на комічну сторону свого положення, усвідомлюючи, що не може грати роль монарха, який обожнює свій народ. Щоб бути добрим монархом, потрібно мати контакт, близькість до народу.

Альбрехт не може брехати, він не здатен приховувати щось, він говорить правду і не грає якісь ролі. І за станом здоровя він не витримує численних аудієнцій, постійних церемоній, на яких він повинен бути присутнім, бо це королівський обовязок.

Молодший брат Клаус-Генріх має інші риси характеру. Він веселий, добродушний, невисокого розуму, поступово набуває комічних рис, тому що соромиться своєї призначеної ролі.

Відносинах між братами дуже складні. Як зазначає С. Апт, Альбрехт був серйозним, нетовариським, самовпевненим [2, 144]. Він роками не розмовляв з молодшим братом без приводу до сварки. А Клаус-Генріх відчував себе «плебеем» [9, 156] по відношенню до свого брата. Але як герой, який має комічні риси, він відноситься до усіх форм навколишнього життя з іронією та намагається їх пародіювати. Це людина, яка володіє рисами артистизму. Як зазначає Є. Тамарченко, то «ирония художника выражается в пародировании им окружающей жизни средствами искусства и самопародировании, ироническому отношению к искусству и его средствам» [16, 159].

Альбрехт вважає, що Клаус-Генріх є «справжнім королем», який легко може керувати народом та виконувати свої обовязки, який наступник династії з самого народження та в світогляді народу, тому що народ полюбляє Клауса [5, 88].

Альбрехт допомагає своєму брату досягти визнання та популярності, коли Клаус-Генріх починає займатися державними справами.

б) з батьками і майбутньою дружиною

З великогерцогською сімєю, переважно з батьками стосунки Клауса-Генріха були «холодні», крім його сестри Дітлінди. Батьки принца не дозволяли йому проявляти свої почуття, а вимагали дотримування етикету. Герцогиня Доротея — «прославлена мати-красуня» [9, 57], яка вважалася самою гарною жінкою у королівстві, насправді мала холодний розум і, на думку свого сина, не мала любові. Але у глибині душі вона переживала за своїх дітей. Її неповторна краса була основним сенсом в житті, тому без неї вона не могла почувати себе королевою. Батько також дотримувався дистанції в відносинах з рідними людьми. Герцог Іоганн-Альбрехт — типовий аристократ, який повинен підкорятися певним нормам поведінки, виконував в державі представницьку роль. Його хвилювало тільки те, що про нього будуть думати люди.

Відносини між Клаусом-Генріхом та його батьками мали формальний представницький характер, тому що в них не було тих щирих почуттів, які звичайно відчувають батьки до своїх дітей.

І ці відносини відрізнялися від тих, які були у принца з Іммою.

До зустрічі з нею Клаус-Генріх вів представницьке життя, зявлявся в численних церемоніях та заходах, де увага була зосереджена на ньому самому, але він не цікавився реальними проблемами народу та не змінив справжнє положення речей. Але, коли він зустрів доньку мільйонера Імму, яка вела протилежний спосіб життя, то вирішив змінитися.

Імма — ділова, має раціональний погляд на речі, як її батько. Вона вчить Клауса практичним справам, більш цікавитися життям людей, діловому розуму. І. Девицький зазначає, що Імму Шпельман письменник називає по-різному: «избавительница Клауса-Генриха от бремени одиночества», «сказочная заморская невеста», «редкостное чудо», «маленькая принцесса в своем роде» [4, 92–93], тобто можна сказати, що це не тільки незвичайна розумна дівчина, але й красуня. Але «не только супружеский союз принца и Иммы представляет собой «удивительное явление»; но и неожиданное благоденствие населения герцогства в конце романа» [4, 93].

Заради кохання, заради того щоб завоювати Імму принц «воспитывался к деятельной, активной жизни» та «учился управлять своими владениями, своим хозяйством, своей страной» [1, 115]. Тільки після того як він здобув необхідні знання, відношення Імми до нього потеплішало, стало зовсім іншим, бо вона справді почала поважати свого «принца» [1, 116].


2. Проблема співвідношення життя і духу


У романі «Королівська високість» досить чітко визначені відмінності між конкретним практичним та духовним життям, тобто протиріччя між «життям» та «духом». Опираючись це, Т. Манн намагався намітити нові сфери, в яких боротьба цих сил находить своє вираження. Зазначається, що «Томас Манн приближает свою проблематику к конкретной жизни, хотя сфера княжеского существования… далека от подлинной реальной жизни» [1, 116].

Автор створює свій позитивний ідеал, але «исходит из своего метафизического противопоставления «жизни» и «духа» [1, 113].

Аристократія має лише формальний, показний характер, а буржуазія займається дійсно справами, розвязує економічні проблеми. У романі «Королівська високість» є глава, де можна побачити реальну та виразну картину життя, конкретну та достовірну.

У романі основним конфліктом є конфлікт поміж артистичним героєм та навколишнім середовищем, який завжди зароджується та розвивається за ходом дії роману [16, 160]. З одного боку це конфлікт інтелігента з бюргерською середою, яка його породила, а з другого боку це конфлікт «життя» та «духу», «здоровя» та «хвороби», «наївності» та «мудрості» [16, 163].

Письменник не обмежується трактовкою суперечності між «життям» та «духом» у біологічному плані або у формі суперечності між життям та мистецтвом, а намагається знайти для нього і більш прямі «объективно-социальные» формы воплощения» [1, 116]. Продуктивним є звязок проблематики «життя» та «духу» з конкретною соціальною дійсністю лише тоді, коли вона дається в великій історичній перспективі, як «иносказание общих путей развития буржуазного общества» [1, 116].


Случайные файлы

Файл
38576.rtf
62849.rtf
30361-1.rtf
27231-1.rtf
29365-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.