Проблема перекладу в зарубіжній літературі (73427)

Посмотреть архив целиком











КУРСОВА РОБОТА


ПРОБЛЕМА ПЕРЕКЛАДУ В ЗАРУБІЖНІЙ ЛІТЕРАТУРІ








План


І. Вступ.

ІІ. Основна частина.

2.1. Види перекладу, типи, форми і методи роботи з ним.

2.2. Методика проведення перекладів на уроках зарубіжної літератури.

3.2. Конспекти уроків.

3.2.1.Оспівування краси, природи та кохання у сонетах В. Шекспіра. Урок компаративного аналізу сонетів.

3.2.2.«Нехай потішить вас маленький скромний дар...».Поглиблений аналіз поезії Поля Верлена.

ІІІ. Висновки.

ІV. Список використаної літератури.



Серед актуальних проблем вивчення зарубіжної літератури особливо широко обговорюється питання про використання на уроках оригінального тексту.

Звісно, ідеальний варіант вивчення творів зарубіжної літератури — в оригіналі. Але поки що це утопічна ідея, актуальними ж залишаються слова М. Драгоманова: "Я мушу признати, що знання західноєвропейських мов дуже мало поширене серед українців, навіть серед університетських і що дуже рідко хто з них, навіть із тих, хто вчиться на філологічному факультеті, читають книжки, наприк­лад, французькі або німецькі... Подумайте ж тепер, яка мусить бути просвіта в цій громаді, коли вона ще збунтується і проти російського письменства?!" [2; 479].

Вершинні твори зарубіжної літератури для більшості читачів стають доступними завдяки художнім перекладам. Художній переклад — це відтворення, передача художнього тексту, який написаний однією мовою засобами іншої мови.

Залучаючи учнів до вивчення кращих зразків світового письменства, важливо формувати їхнє уявлення про художній переклад як унікальне явище у світовій культурі, результат творчого діалогу автора і перекладача.

Завдання на порівняльний аналіз оригіналу та перекла­ду під час вивчення зарубіжної літератури впроваджується дедалі активніше. Зокрема, надзвичайно цікавим і плідним виявляється зіставлення кількох перекладів одного твору. Така робота сприяє розвитку вміння порівнювати літературні явища, допомагає усвідомлювати специфіку художнього перекладу як наслідку діяльності творчої особистості перекладача, а головне — створювати в своїй уяві образ оригіналу.

Завдання на порівняльний аналіз оригіналу та перекла­ду найрізноманітніші. Вони мають бути спрямовані, з одного боку, на те, щоб виявити, який переклад і чому найбільше відповідає ідейно-художнім особливостям оригіналу, наскільки його ідейна, естетична і стилістична концепція як літературного твору відповідає концепції оригіналу, з іншого – з’ясувати значення окремих елементів твору, їхнє ідейно-художнє навантаження (синтаксис, звукопис, лексичне значення окремого слова, строфіка, назва твору, значення останнього речення, абзацу, слова та ін..)

Використання перекладів на уроках зарубіжної літератури є актуальним. Учні усвідомлюють не лише сутність художнього перекладу як творчого процесу і його результату, а й глибше розуміють твори, прочитані в оригіналі. Завдяки перекладним творам учні відкривають для себе реалії життя народів зарубіжжя, пізнають їхню істо­рію, духовний світ.

Учні виявляють неабиякий інтерес до роботи з оригіналом твору та його перекладами. Уроки такого типу зробили навчання цікавішим, інтенсивнішим і більш ефективним.

Тема курсової роботи : «Використання перекладів на уроках зарубіжної літератури в школі».

Метою курсової роботи є дослідження методичної доцільності використання перекладів на уроках зарубіжної літератури.

Завдання курсової роботи: простежити види перекладів;

сфери використання перекладів на уроках зарубіжної літератури;

роль перекладів в процесі вивчення зарубіжної літератури.

Обєктом нашої роботи є формування навичок перекладу у середніх та старших класах в ЗОШ України.

Предметом є перекладна література на прикладі В. Шекспіра та П. Верлена.

Актуальність полягає в тому, що переклади є одним з важливих елементів сприйняття літератури іноземною мовою. Учні відкривають для себе реалії життя народів зарубіжжя, пізнають їхню істо­рію, духовний світ.

Завдяки перекладам вітчизняне письменство освоює нові жанри, теми, сюжети, літературну техніку.

Теоретичною основою нашого дослідження стали праці таких відомих науковців : Клименко Ж., яка в своїй праці «Порівняння оригіналу і перекладу в процесі вивчення зарубіжної літератури» показала, що питання перекладу є досить актуальним в сучасній методиці. А також надала ряд порад – настанов для вчителя зарубіжної літератури, які мають допомогти йому зорієнтуватися у формах і методах роботи з перекладним текстом, урізноманітнити її. Коптілов В.В. у праці «Першотвір і переклад. Роздуми і спостереження» розкрив питання про переклад, а також про види, форми і методи роботи з ним. Назвав письменників, які пробували себе в автоперекладі. Висвітлив проблему ролі перекладів в процесі навчання. Ненько І. у праці «Не відкидати роботу з перекладом, а вчитися специфіці її проведення», розкрив питання актуальності перекладу. Він переконаний, що відмова від аналізу перекладного художнього тексту означатиме і відмову від курсу зарубіжна література. Висвітлив питання важливості перекладів на уроках. Радчук В. у праці «Хай слово мовлено інакше…» розкрив значення перекладної літератури як важливого чинника формування української нації. Висвітлив питання про роль художнього перекладу у взаємопізнанні народів на різних етапах формування української нації. Ковганюк С. у своїй праці «Практика перекладу» звернув увагу на такі питання, як творча індивідуальність перекладача, особливості перекладу поетичних творів.

Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.


2.1.Про види перекладу, форми і методи роботи з ним


Переклад художній — це відтворення засобами рідної мови особливостей чужоземного літературного тексту в не­розривній діалектичній єдності його змісту і форми.

Перше і найголовніше завдання, що постає при цьому, якраз і полягає в майстерному відтворенні перекладачем гармонії цієї єдності. Абсолютизація однієї зі сторін чи нех­тування нею веде до двох цілком протилежних, але однако­во вагомих тенденцій у перекладі. Однак це загальновиз­нане положення про гармонійність поєднання змісту і форми в мистецтві здебільшого порушується: зміст (дух оригіналу) переважає над формою (буквою) в перекладі. Така практика призводить до того, що переклад перетво­рюється в звичайну копію оригіналу, яка втрачає здатність нести читачеві естетичну насолоду.

Не менш шкідливе й надмірне захоплення формою ори­гіналу, копіювання лексики, механічне перенесення в пе­реклад чужих синтаксичних і фразеологічних конструкцій.

Гіркий досвід попередників свідчить, що за фор­малістичного підходу до перекладу з нього зникає легкість, природність поетичного виразу і перед читачем постає « розчленований труп оригіналу» (В. Россельс), а не мис­тецький витвір. Слово саме по собі не звучить у художньо­му творі, якщо воно вирвано із контексту і в перекладеному вірші, поемі, п'єсі чи навіть романі не відчувається міцного внутрішнього зв'язку всіх слів, фраз, поетичних рядків, строф, яв, дій, розділів тощо. Форма літературного тексту — не статична посудина, яка наповнюється певним змістом, а спосіб репрезентації змісту. Звідси й постає ос­новний закон перекладу, влучно сформульований відомим українським теоретиком і практиком художнього перекла­ду С. Ковганюком: «Якщо хочеш гармонійно поєднати фор­му і зміст, то бери зміст оригіналу, але надавай йому фор­ми, властивої твоїй рідній мові» [6;23].

Упродовж століть підхід до перекладацьких принципів істотно змінювався. За епохи Відродження, скажімо, пе­реважали буквальні переклади. Апологетом дослівних версій, зокрема, виявив себе німецький гуманіст і пере­кладач Ніклас фон Віле (XV ст.), який обстоював тезу: «...кожне слово (оригіналу) замінюється таким самим сло­вом (перекладу)». Саме так він перекладав твори Петрарки, Боккаччо, Апулея.

У XVIII ст. під впливом панівної в країнах Західної Європи естетики класицизму з її нехтуванням усього, що не вміща­лося в рамки тогочасних канонів, виникають «прикраша­ючі» переклади, в яких відкидалося все, що було не до смаку читачам. Це так званий вільний переклад із його приписа­ми «суперництва» та «змагання» з авторами оригіналів.

Пізніше перекладачі прагнуть до відповідності першотвору, до адекватної передачі і змісту, і художніх його особливостей.

Плідна перекладацька діяльність видатних письменників переконує, що слід шукати не еквівалент слова, а «перекла­дати» думку, почуття автора оригіналу, душевний настрій ліричного героя, проникаючи у глибину поетики інонаціо­нального твору. Для цього перекладач повинен бездоганно володіти як рідною мовою, так і мовою оригіналу. Переклади не з першотвору, а з інтерпретації іншою мовою чи з дослів­ного підрядкового перекладу не бажані, оскільки це часто призводить до грубих помилок і спотворень.

Поряд із традиційними перекладами творів художньої літератури, які виконуються досвідченими інтерпретаторами, в середині XX ст. виник переклад автоматичний (або ма­шинний). Його здійснює електронно-обчислювальна маши­на на основі спеціально складеної для неї програми. ЕОМ, а в наші дні комп'ютери можуть перекладати лише порівняно нескладні тексти зі спрощеною граматикою та стандартизо­ваним словником, зі словами, що не мають переносних зна­чень. Отже, автоматичний переклад художніх творів немож­ливий, він придатний для перекладу науково-технічної літератури.


Случайные файлы

Файл
146421.doc
24207.rtf
124634.rtf
16619.rtf
31582.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.