Особливості жіночого світосприйняття у романі Вірджинії Вулф "Місіс Делоуей" (73319)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Факультет іноземних мов

Кафедра світової літератури









Курсова робота

ОСОБЛИВОСТІ ЖІНОЧОГО СВІТОСПРИЙНЯТТЯ У РОМАНІ

ВІРДЖИНІЇ ВУЛФ "МІСІС ДЕЛОУЕЙ"




студентки ІНА-34

факультет іноземних мов

Білик І.В.

Науковий керівник:

асистент кафедри

світової літератури

к. ф. н. Поліщук Н.Ю.




Львів-2006


Зміст

Вступ

Основна частина

Висновки

Список використаної літератури


Вступ


Модернізм - сумарний термін, що позначає сукупність літературних напрямів та шкіл ХХ століття, яким притаманні формотворчість, експериментаторство, тяжіння до умовних способів, антиреалістична спрямованість. 1

Модернізм - це мистецтво, що втратило людину, відмовившись від розкриття її характеру і долі в їх умовності конкретно-історичних особливостей соціальної дійсності. 2 Відмінні риси модернізму пов’язані з відмовою від соціальної проблематики, національних традицій, від встановлення логічних зв’язків між явищами навколишнього світу.

В англійській літературі модернізм став переважаючим напрямом у 20-х роках. У першому десятиліття лідирувала група письменників, представники якої називали своє мистецтво "сучасним" (modern); звідси і виникають терміни "модернізм" і "модерністи". Всі ці митці шукають різних форм втечі від дійсності та її актуальних питань, замикаються у вузькому світі інтимних переживань, приватних проблем. Для них в тій чи іншій мірі характерним є песимістичний погляд на людину, абсолютизація світу її внутрішнього стану і емоцій. Світосприйняття модерністів спирається на теорії сучасних філософів - ідеалістів і вчення Фрейда. Своїм попередником і вчителем багато з них вважають Лоуренса. Багато спільного також є і в творчості Хакслі - його скепсис і невіра в людину. Але більшість письменників цього напрямку декларують свою увагу до проблем зовнішнього світу і заглиблюються в художнє дослідження та відображення внутрішнього світу окремої особистості.

Найбільш типовим представником англійського модернізму 20-х років і водночас найбільш значним із письменників цього напрямку був Джойс, але його теоретиком виступала Вірджинія Вулф (Virginia Woolf, 1882-1941), голова "групи Блумсбері" і одна з представників літературної школи, що отримала назву "психологічної".

Творчість Вулф, одного з класиків світової літератури ХХ століття багатогранна: романи, есе, літературна критика, біографії, історико-культурні нариси. Творчим кредо письменниці було подолання умовних меж жанрів і створення нових модифікацій і художніх форм. У цьому змісті Вулф є знаковою фігурою для культури ХХ та ХХІ століть.

В. Вулф об’явила себе противницею реалізму. В ряді літературних статей вона відверто висловлюється проти реалізму та реалістів свого часу. "Вулф звинуватила художників-реалістів у сліпоті по відношенню до "головного" і "справжнього" у житті людини і в манері зображати "швидкоплинне" та "тривіальне". "Справжнє" в уявленні Вулф - учениці Бергсона і переконаної ідеалістки - було те, що таїться в глибинах свідомості та підсвідомості людини, "тривіальним" - суспільні зв’язки і відносини, так як вони не мають "вічної" цінності". 3

У статті "Сучасна художня проза" Вулф, протиставляючи творчість Уелса, Голсуорсі та інших відомих англійських прозаїків-реалістів творчості "молодих" на чолі з Джойсом, писала: "Всі вони матеріалісти, і тому, що вони переймаються матеріальним життям людей, а не духовним, вони нас не лише розчаровують, але й приводять до висновку, що, чим швидше англійська проза чемно повернеться до них спиною і руше вперед - нехай навіть в пустелю, - тим краще для нашої душі". Матеріалісти неприйнятні для неї тому, що "пишуть про неважливі речі". Вони "витрачають велику майстерність і не менші зусилля на те, щоб передати тривіальне та швидкоплинне як істинне та вічне".

Про ворожість "сучасного" (модерністського) мистецтва творчості критичних реалістів (котрих Вулф називає матеріалістами) письменниця говорила з самого початку 20-х років. Вона закликала митців слова звільнитися від умовностей, яких зазвичай дотримуються романісти, і створити витвір, що розкриває таємниці душі. "Давайте, - писала вона, звертаючись до сучасних авторів, - фіксувати кожен атом в тому порядку, в якому вони виникають в нашій свідомості. Давайте малювати візерунки, які залишають у свідомості навіть мимолітні враження і незначні події, якими б неясними вони не здавались".

Слідуючи своїм естетичним принципам, Вулф відмовилася від характерів у тому розумінні, в якому їх уявляли реалісти. Її книги позбавлені сюжету, навіть якої-небудь інтриги, що зв’язувала б розповідь. Вони розпадаються на окремі виконані в імпресіоністичній манері замальовки внутрішніх станів різних людей, складаються із більш чи менш тривалої передачі потоку їх свідомості.

Варто зауважити, що термін "потік свідомості" вперше був використаний Вулф і письменниками "психологічної школи". Письменниця нанизує ланцюжок тонких емоцій і переживань персонажа, що виникають в той чи інший момент реальності або ж напливають з минулого. Меж часу для Вулф не існує, минуле таке ж реальне для неї, як і сьогодення. За її переконанням, минуле, зберігаючись в пам’яті, продовжує жити разом із сьогоденням, і має однакове право на художнє вираження в потоці свідомості того чи іншого персонажа.

В романах Вулф немає ні зав’язок, ні розв’язок, ні послідовної дії. Головне в них не є відокремленим від другорядного, більше того, другорядне для читача часто є головним для автора. Найменші деталі душевних змін, радісні чи сумні спогади, що виникають в силу несподіваних асоціацій, напливають один на одного, фіксуються, і визначають зміст книги.

У своїй манері, так само як і в літературних поглядах, Вулф багато чим зобов’язана Марселю Прусту. Вона, навіть, наслідувала його керуючись його технікою, що вироблена в книгах циклу "У пошуках втраченого часу". Письменниця намагається відтворити суб’єктивне сприйняття світу за взірцем "незадовільної пам’яті" Пруста, і так само як Пруст, говорить про неповторність кожного суб’єктивного сприйняття. У своєму погляді на світ і окрему особистість Вулф спиралась на ту ж філософію Бергсона, що і Пруст, і поділяла з ним уявлення про силу інтуїції над розумом. Була, проте, суттєва різниця: в той час як Пруст відтворював характери верхівки буржуазно-аристократичного французького суспільства на певному етапі, англійська письменниця обмежувалась зображенням внутрішнього світу своїх персонажів, навмисно не зазначаючи їх соціального статусу. Навколишній світ для героїв Вулф практично не існує. Всі її книги позбавлені логічного зв’язку і послідовності дії.

Вулф постійно говорила про те, що намагається передати життя в процесі його постійного руху, про бажання вловити мінливість і нетривалість людських емоцій.

Час дії у романах Вулф іноді обмежений одним днем ("Місіс Делоуей"), іноді декількома роками ("На маяк") іноді десятиліттями ("Роки"). Але для автора час не має значення. Місце дії також є мало суттєвим: дія може відбуватися в будь-якому місті Англії і, навіть, Західної Європи, як в столиці, так і в провінції. Про те, що місце дії роману "Місіс Делоуей" - Лондон, читач дізнається лише з того, що персонажі чують бій годинника Біг Бена, а потім із вікон бачуть королівський кортеж, що проїжджає повз героїв. Дія роману "Місіс Делоуей" відбувається протягом декількох годин, і значення має не те, що відбувається, а те, що думають і відчувають водночас різні люди. Фіксуються їх різні стани (в термінології Вулф moments of being): відбувається прийом в будинку світської леді (місіс Делоуей); одночасно повертається з Індії чоловік, котрий любив її; в той же час покінчує життя самогубством молодий чоловік, що страждає на невроз, отриманий під час війни.

Актуальність роботи. Жіноча література - це художні твори, створені жінками. Отже, жіноча література вміщає різні за стилем, жанром, ступенем і мірою таланту та впливу на літературний процес тексти, що поєднані за одним чинником - статтю автора. Подібна дефініція поняття "жіноча література" збігається з визначенням терміну "національна література" (ще більш проблемного за визначенням) як література, створена на певній території певною мовою. І так само, як не кожен твір будь-якої національної літератури слугує вираженню національної ідеї чи національного характеру, так і репрезентації жіночої суб’єктивності - не є обов’язковим надзавданням будь-якого тексту в межах жіночої літератури.

Про жіночу літературу Вірджинія Вулф писала: "Твір жінки є завжди жіночим, він не може бути не жіночим, із найкращого боку він є жіночим, тільки проблема полягає у визначенні того, що ми розуміємо під жіночим". 4 А саме на визначенні того, що є жіночим, і ґрунтується жіноча проза. Вона - насамперед соціокультурний феномен (а не жанрове визначення), що полягає у створенні жінками-письменницями текстів, які мають на меті передати специфічне жіноче світосприйняття.

Розглядаючи явище "жінка і література", на думку Вірджинії Вулф, мова повинна йти про соціальний стан жінки в "чоловічому" суспільстві.

Письменниця поетично воскресила у своїй книзі "Місіс Делоуей" ідею Будинку, теплого жіночого начала, проте прекрасно усвідомлювала те, що дні Будинку закінчуються, що на зміну феям домашнього вогнища йдуть кутасті емансиповані феміністки. І вже інша, відцентрова сила керує вчинками цих жінок - геть від будинку, у великий світ. Їхній ідеал уже не родина, не діти.


Случайные файлы

Файл
14544.rtf
185205.rtf
68967.rtf
4455.rtf
3928.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.