Образ Г.С. Сковороди в українській літературі (73223)

Посмотреть архив целиком

Зміст


Вступ

Розділ І.Причини й передумови актуалізації образу Григорія Сковороди в українській літературі кінця ХХ століття

Розділ ІІ. Образ видатного філософа й письменника в українській прозі 70-80-х років

Розділ ІІІ. Поетичний портрет Григорія Савича Сковороди

Висновки

Література


Вступ


Григорій Савич Сковорода є однією з величних постатей української культури. Видатний просвітитель, філософ і письменник, він був всебічно обдарованою людиною. Його геній зріс і викристалізувався на рідному національному ґрунті, а його проповідь, його філософія , його мудрість мали універсальний, всесвітній характер. Не менший інтерес ніж літературно-філософська спадщина Сковороди викликають відомості про його життя. Так, О.Ізмайлов у своїх спогадах наводить таке висловлювання Л.Толстого: “Багато в його світогляді є дивовижно близького мені. Я недавно ще раз його перечитав. Мені хочеться написати про нього. І я це зроблю. Його біографія , мабуть, ще краща за його твори, але які гарні й твори”. Тож не дивно, що протягом ХІХ-ХХ століть факти життєвого та творчого шляху митця були об’єктом уваги дослідників, його яскрава особистість надихала письменників на створення високохудожніх творів.

Матеріалом нашого дослідження були твори української літератури 70-80-х років ХХ ст., в яких було створено образ мандрівного філософа, видатного мислителя доби Просвітництва – Григорія Сковороди. Їх аналіз показав, що постать митця стала джерелом для творів різних літературних родів і жанрів: прозових, зокрема повістей (В.Чередниченко “Молодість Григорія Сковороди”, І.Ільєнко “Основ’янська повість”), художнього життєпису (І.Пільгук “Григорій Сковорода”), поетичних творів, наприклад, циклів Б.І.Олійника, І.Ф.Драча, С.Тельнюка, окремих поезій Л.Костенко, В.Коржа, П.Бондарчука та інших, драматичних творів (М.Марченко “Холодна криниця”).

Українськими вченими зроблено чимало в справі збирання, публікації та вивчення творчості Сковороди. Але необхідно зазначити, що лише поодинокі праці літературознавців висвітлюють питання художніх інтерпретацій постаті митця як конкретного історичного образу в українській літературі. Найбільш повним дослідженням цієї проблеми є монографія Т.С. Пінчук “Григорій Сковорода і наш час”( Луганськ,1996), в якій розглядається відтворення образу мислителя в українській літературі взагалі – від перших художніх біографій, основаних на спогадах сучасників Сковороди до творів кінця ХХ століття. Проблемі специфіки відображення постаті філософа в поезії присвячена стаття Т.С.Пінчук “Штрихи до поетичного портрета Григорія Сковороди”(1988). Окремі аспекти питання висвітлили у своїх статтях інші літературознавці: З.Геник-Березовська (“Григорій Сковорода: образ художній і справжній”) звернула увагу на співвіднесеність художнього образу митця та реальної історичної особистості, наголосила на небезпеці стереотипності у його відтворенні, М.Радецька подала огляд історико-біографічної прози про Г.С.Сковороду, довела, що саме цей жанр художньої літератури надає найбільші можливості для розкриття образу, М.Черняк також аналізує прозові твори про філософа у статті “Образ Григорія Сковороди в художній літературі".

Таким чином, актуальність теми полягає в тому, що відтворення образу Григорія Сковороди в українській літературі 70-80-х років не було предметом окремого спеціального аналізу, а розглядалося в контексті загального розвитку вітчизняної літератури або як складова частина сукупності творів цієї тематики ХІХ-ХХ століття . Цим зумовлені мета й завдання дослідження. Головною метою нашої роботи є літературознавчий аналіз художніх творів даного періоду, в яких письменниками було створено образ Г.С.Сковороди, з точки зору його повноти й цілісності, специфіки засобів образності. З цього і випливають завдання дослідження :

обґрунтувати актуальність теми;

пояснити причини актуалізації постаті українського мислителя в літературі 70-80-х років ХХ ст.;

дати оцінку особливостей створення образу Григорія Сковороди в кожному з аналізованих творів;

виділити художні твори, в яких автори подали творче осмислення літературно-філософської спадщини митця, створивши глибокий і цілісний образ видатного просвітителя;

схарактеризувати основні тенденції вітчизняної літератури досліджуваного періоду, зумовлені впливом культурних скарбів українського народу, зокрема виявити, яке відображення у художніх творах знайшов життєвий та творчий шлях Сковороди, його філософське вчення.

Результати дослідження можуть бути використані при проведенні загального аналізу розвитку літературного процесу в Україні в 70-80-ті роки ХХ століття, для підготовки матеріалів про вшанування пам’яті Г.С.Сковороди у літературі, як додатковий матеріал до занять у школі, вищому навчальному закладі.


Розділ І. Причини й передумови актуалізації образу Григорія Сковороди в українській літературі кінця ХХ століття.


Протягом останніх майже ста років літературно-філософська спадщина й сама постать Григорія Савича Сковороди ставала знаряддям різних ідей і поглядів. На інтерпретацію його творчості впливали напрочуд цікаві факти життя митця, різні підходи до її аналізу, зокрема психологічний, біографічний. Образ мислителя був постійно у центрі уваги письменників і критиків, оскільки давав багатий матеріал для освоєння, авторського тлумачення, наукових досліджень. Численні звертання не лише дослідників а й митців до постаті Сковороди зумовлені історичною значимістю особи мислителя, якого І.Я.Франко назвав “чи не найзамітнішим з усіх духовних діячів наших ХVІІІ ст.”[23,79]. Але окрім зацікавлення цією яскравою особистістю, важливою причиною інтересу до образу Сковороди в українській літературі була необхідність звертання до її традицій, адже у мистецтві поряд із послідовною, поступовою спадкоємністю, часто спостерігається “ретроспективна, “зворотна” спадкоємність, звернення безпосередньо до традицій віддалених епох, бо “значне бачиться на відстані”[2,64]. Це є актуальним передусім для літератури кінця ХХ століття, коли роль людини в історії, “на крутозламі суспільних формацій стає провідною темою мистецтва слова”[6,1]. Аналіз минувшини стає ключем до розв’язання найболючіших проблем сучасності, а з’ясування місця особистості в прогресі людства дає можливість торувати шлях у майбутнє. Навіть якщо увага письменника зосереджена на подіях і постатях минулого, це неминуче перетворюється на призму, крізь яку автор розглядає сучасні йому реалії. Тому спроби освоєння одного й того ж самого матеріалу, здійснені в різні історичні періоди будуть суттєво відрізнятися один від одного, відбиваючи як риси розвитку суспільства, так і особливості власне літературного процесу, адже ”конкретний історичний образ великої національно-культурної ваги, яким би віддаленим у часі він не був, продовжує жити в динамічному духовному потоці сьогодення. При цьому ідейно-естетичне й морально-

філософське його наповнення пов’язане з провідними тенденціями літературно-мистецького життя”[21,10]. А дослідження того як мистецтво, зокрема література, трактує й інтерпретує певні культурно-історичні реалії , дає змогу повніше зрозуміти логіку його розвитку в різні періоди, бо повноцінне художнє життя такого образу зумовлюється специфікою національної художньої думки в кожний конкретний момент її саморозвитку. Художнє осмислення історичної особистості перетворюється на розкриття суперечностей сучасності, висвітлення злободенних проблем, переважно й не властивих віддаленому минулому, в якому жив і творив герой книги. Але незважаючи на можливу варіативність трактування образу, він зберігає внутрішню цілісність, певну непроникливість, оскільки сам об’єкт освоєння є принципово невичерпним, незглибимим , завжди є самоцінним, залишаючи можливості його подальших літературних інтерпретацій, що зумовлено насамперед його культурно-історичною значимістю, мистецьким безсмертям. Це значить не те, що образи такого масштабу взагалі не можуть бути освоєні літературою, просто з кожною новою вдалою спробою рівень їх підвищується, відкриваючи тим самим нові площини для трактування, тобто простежується певна етапність, поступовість наближення до образу.

70-80-ті роки характеризувалися досягненням досить високого рівня в освоєнні образу Сковороди, що значною мірою було зумовлено свідомим і відповідальним ставленням письменників як до власної творчості, так і до надбань минулого. Отже, головними причинами звернення митців у літературі досліджуваного періоду до образу Григорія Савича Сковороди були зростання інтересу до цієї історичної особистості напередодні 250-річного ювілею філософа, необхідність встановлення творчого зв’язку між літературою кінця ХХ століття й давніми культурними традиціями українського народу, актуалізація ідей гуманізму й пов’язаний із цим інтерес до філософії Сковороди, активний пошук нових етичних й ідейно-філософських критеріїв в умовах моральної дезорієнтації суспільства.


Розділ ІІ. Образ видатного філософа й письменника в українській прозі 70-80-х років ХХ століття.


70-80-х роки в українській літературі – це період активного розвитку історико-біографічного жанру, що проходив у загальному руслі інтересу до “мемуаристики, документалістики, письменницьких біографій”[15,198]. Як зазначає Б.І.Мельничук у статті “Повість про письменника”, цей час був позначений “кількісним зростанням історико-біографічної літератури, а також змінами якісного порядку, зокрема помітним жанровим збагаченням”[14,34]. Новими творчими здобутками в цій галузі були розкриття внутрішнього світу героїв, психологічна заглибленість, намагання відобразити процес творення митця. У центрі уваги письменників – відтворення безпосереднього звязку між реальними подіями і світорозумінням персонажу. Слід зауважити, що не всі твори цього жанру носили риси новаторства, але саме наприкінці 70-х – на початку 80-х критики відзначали помітне зростання потоку документально-художніх творів, центральними образами яких були історичні особи попередніх епох і які “не просто белетризували життєвий шлях героя, а й розкривали авторське розуміння всіх протиріч його внутрішнього світу”[4,110]. Ці повісті й романи споріднювала відмова від усталених канонів творення образів реальних осіб, розкриття духовної еволюції героя. Їх жанр О.Галич визначає як документально-біографічну прозу, де провідне значення для створення сюжетної канви твору, характеру творчого домислу мали саме факти життя персонажа .


Случайные файлы

Файл
75523-1.rtf
relpravsys.doc
99967.rtf
165889.rtf
38032.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.