Нарисова публіцистика (73178)

Посмотреть архив целиком

Зміст


Вступ

  1. Тематико проблемний діапазон нарисової публіцистики

  2. Трансформування факту

  3. Вибір сюжету

Висновок

Література




Вступ


Перо на деяку мить повисло над чистим аркушем паперу, а потім неквапливо, але впевнено вивело коротеньке слово «нарис», яке містить у собі поняття, однаково зрозуміле й близьке кожній освіченій людині.

Отже, нарис. Насамперед, яка широта його виднокругів і чи є їй межа, а якщо е, то де саме вона пролягає?

Не важко написати на аркуші паперу всім добре відоме слово «нарис». Значно складніше створити твір цього жанру, уникнувши підступних мілин описовості та дрібнотем'я, надуманості й невиразності. Так легше прицілитись, ніж влучити в ціль. Та коли в руках твоїх зброя, вона повинна діяти влучно. Інакше – то не зброя!

Зауважимо відразу, що в цих нотатках розглядатимуться не стільки теоретичні, скільки практичні питання проблематики, спрямованості й глибини окремих з добраної низки нарисів, надрукованих останнім часом у місцевих газетах республіки; оцінюватимуться знахідки їх авторів, їх уміння спостерігати і розмірковувати над побаченим або ж почутим у житті.




1. Тематико-проблемний діапазон нарисової публіцистики


Творчі невдачі нарисовців, можуть бути з багатьох причин. Та чи не основною з них є невдалий підхід автора до вибору теми.

Правильно обрати тему, особливо для нарису, що готується до друку в газеті (газета видання оперативне), дуже важливо. Кажуть, яєчко дороге до свята. Так і в газеті. Навесні вона потребує нарисів щедрих на повчальний приклад, таких, що розповідають про досвід, про успіхи й невдачі, про перешкоди і шляхи подолання їх людьми, що працюють у полі. Влітку вимагає інших тем, ніж восени, і т. ін. Газета буде вона районна, обласна, республіканська або центральна завжди на лінії вогню, там, де вирішується доля тих чи інших народногосподарських завдань. Вона втручається в життя, вона на бистрині його, йде попереду подій, спрямовує громадську думку, творчі зусилля трудящих.

Відповідно до цього повинен працювати і нарисовець. Він зобов'язаний добирати такі факти й події, висвітлення яких для району (якщо це газета районна), заводу (якщо газета заводська), області, республіки найважливіше на той чи інший період виробничого й суспільного життя. Ми ще далі зупинимось на проблематиці нарису, але, говорячи про тему, як концентрацію вивченого життєвого матеріалу, що використовуватиметься в нарисі, варто підкреслити: тема ні в якому разі не може бути випадковою.

Володимир Маяковський наголошував на «соціальному замовленні», яке ставить час перед митцем-художником. Соціальне замовлення ставить час і нарисовцеві. Сукупність своїх спостережень він повинен підпорядковувати саме цьому потребам життя.

Досить переглянути підшивку першої-ліпшої газети, щоб переконатися, що вирішальні етапи в житті країни роки революції, громадянської війни, п'ятирічок, колективізації, Вітчизняної війни і мирного комуністичного будівництва брались і беруться в основу кореспонденцій і нарисів. Постійними і благодатними для наших журналістів є теми героїзму, ратних і трудових подвигів народу, його кращих синів і дочок, теми виховні, теми пошуків нового, утвердження його і примноження. І теми філософські, публіцистичні, насичені романтикою наших буднів. І теми формування нової людини – зодчого найпрекраснішого у світі суспільства. Вдало обрана і справді художніми засобами реалізована тема дає можливість читачеві глибоко зрозуміти проблематику нарису те головне питання, яке порушується у творі, заради якого журналіст чи робсількор взявся за перо. Отже, «не можна вирішувати питання «як писати», не відповівши на запитання «що писати». Мета творчості… в ясному виборі для кого я пишу». Через те в проблематику включається актуальність, тобто відображення того, наскільки притаманні сьогоднішньому дню викладені факти, наскільки злободенні висновки, що їх зробить читач.

Розглянемо тему, проблематику та актуальність одного робкорівського нарису. Візьмемо навіть не районну, а багатотиражну газету. Нині на заводах і фабриках, будовах і в навчальних закладах республіки видається понад чотириста таких газет. Навколо них гуртуються тисячі робкорів, які опановують нарисовий жанр, нерідко проявляючи зразки журналістської майстерності.

В газеті Харківського трамвайно-тролейбусного управління «Харківський електротранспорт» в липні 1985 року був опублікований нарис В. Левина «Славна професія водій». Автор поставив собі за мету розповісти про водія тролейбуса Олену Барську, показати її роздуми про своє місце в житті, розкрити, що саме цікавить. хвилює людину, яка кожного дня обслуговує тисячі людей, але з якою рідко хто розмовляє, хіба що хто-небудь попросить проїзних талонів або спитає назву чергової зупинки.

З перших же рядків нарису читач переконується в тому, що автор торкається цікавої теми, хоча на перший погляд ніби нічого особливого: крутить дівчина «баранку» і все. В. Левин доводить, що ці зовсім не так і що героїня його людині високої культури, людина, для якої культура це, перш за все, любов до праці, до своїх обов'язків.

Читач бачить, що в кабіні водія сидить не просто людина, яка виконує певну роботу, а друг пасажира. Крім цього, Олена Барська уважний порадник молодих водіїв і чуйний товариш, комсомольський-ватажок і громадський працівник.

Проблема нарису почесність будь-якої професії у нашому суспільстві, тут і філософська публіцистична підтема.

«Приймали ми в партію одного водія, – говорить Олена. – Так і не прийняли… Він працював раніше у нас, але водії заробляли тоді мало, а коли заробітки підвищились, він повернувся. Звичайно, в партію його не прийняли не тільки з цієї причини… Розумію: бувають різні обставини, коли людина прагне до великих заробітків. Але хіба роботу любиш тільки тоді, коли добре заробляєш?»

Ось вона актуальність нарису: радянська людина переконана в тому, що то не робітник, хто любов до праці вимірює заробітком. У цьому корінна відмінність на цьогo робітника від робітника капіталістичного світу. І, давши своїм читачам помислити над тим, В. Левин продовжує: «…Так, вона мала право зрівняти на початку розмови свою професію з професіями вчителя і лікаря… Хай не бентежить вас різний ступінь освіти, необхідний для надбання цих професій. Культура праці однаково необхідна і в роботі вчителя, і в роботі лікаря, і в роботі водія… І це найдорожче завоювання наших днів».

В останніх словах ідея нарису той даний образами твору загальний висновок, який послідовно випливає з усього зображеного життєвого явища.

Правильно обрати тему значить поставити в центрі нарису явище або кілька явищ і навколо них вести розмову, підпорядковуючи її фактам реального життя.

Одне таке явище послужило П. Часто дописувачеві Стрийської газети «Будівник комунізму» на Львівщині для визначення головної теми його нарису «На бистрині».

У доярки колгоспу «Дружба» Розалії Миколаївни Сулик нелегке, але цікаве життя. Біднячка в минулому, перша ланкова щойно створеного на возз'єднаній землі колгоспу, а згодом голова сільської Ради.

«Цінують тебе, Розаліє, і люди, і начальство, – говорив дід Остап. – Можуть ще і в район забрати. Дивись, не зазнавайся, не відривайся від народу».

Вона не зазнавалася. Всяке бувало в житті. У споминах «наче в протилежний бік хтось повертав бурхливу течію, щоб пустити по ній кораблики-згадки». І виринали в тих споминах бандитські погрози, смерть, що чорним круком нависала над нею. Недолюдки українські націоналісти вимагали покинути ланку. «Не кинула. Колектив нелегко було згуртувати, жінки все ще розділяли: це моє, а цеколгоспне. І тут не відступила…»

Знайомимось із вольовою, гордою людиною, яка не звикла перед труднощами схиляти голови. А далі такий факт.

«Коли укрупнювались місцеві Ради, їй знову запропонували очолити виконком. Вона й не відмовлялась, але переконувала:

Таких, як я, багато. Ось і треба, щоб усі вчились керувати.

А ти що думаєш робити?

Доярки в колгоспі потрібні. Піду на ферму».

Отже, автор різко повертає від опису портрета до проблеми. А не було б у цьому випадку портрета, попередньої характеристики героїні, повисла б у повітрі і тема, і проблематика, й ідея нарису. Відтак же перед читачем відкрилась ще одна перлина душі Розалії Михайлівни: була вона керівником і знову люди довір'я виявили своє, але життя йшло вперед – під її керівництвом уже працювали люди, які мали вищу освіту, їй же вчитись не вдалось, а без науки який же з неї керівник? До того ж «…треба, щоб усі вчилися керувати», а вона, Розалія Михайлівна, знайде своє місце у колективі і пошану людей. Про це автор говорить символічно, але переконливо: «…Залитою сонцем стежкою йде круглолиця жінка… Йде трудівниця, мати. І червоні маки… кланяються їй до самої землі і ніжно дивляться услід».

На жаль, у наших газетах подекуди зустрічаються нариси на першу-ліпшу тему, позбавлені виразності думки, написані блідою, безбарвною мовою.

Серед інших таких «творів» розглянемо нарис, надрукований в одній з районних газет Херсонської області.

Свою заявку на тему автор висловлює відразу: «Так уже повелося: людина повинна залишити після себе на землі певний слід».

Задум непоганий. Але як же розкривається тема? Які паростки нового помітив автор у житті? Чого саме він хоче навчити читача?


Случайные файлы

Файл
102516.rtf
180749.rtf
150891.rtf
15200-1.rtf
172283.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.