Декабристи і Шевченко (72954)

Посмотреть архив целиком

Зміст


Вступ

  1. На землі, политій кров’ю декабристів

  2. Наснажені ідеями декабристів

  3. Нескорений Прометей

Висновки

Список використаної літератури


Вступ


Багатогранна революційна, громадсько-політична й літературна діяльність перших російських дворянських революціонерів-декабристів склала цілу епоху в історії суспільного життя Росії. Революційні традиції декабристів стали найціннішим надбанням для наступних поколінь борців проти самодержавства, кріпосництва, капіталістичного гноблення. їх революційний подвиг послужив запалюючим прикладом самовідданості й мужності в боротьбі за інтереси народів Росії.

Серед шанувальників декабристів і соратників революційних демократів був великий син українського народу Тарас Григорович Шевченко – геніальний поет і талановитий художник, беззавітний борець проти самодержавства і кріпосництва. Усе своє свідоме життя він віддав служінню народові.

Т.Г. Шевченко глибоко цікавився подвигом революціонерів-декабристів і прославив їх безсмертну справу у своїх поетичних творах, на сторінках щоденника, де назвав їх «благовісниками свободи». Для українського поета були близькі й дорогі твори декабристів-поетів і прозаїків: К.Ф. Рилєєва, В.К. Кюхельбекера, О.І. Одоєвського, О.О. Бестужева-Марлінського, Ф.М. Глінки та інших. В них він черпав натхнення для боротьби, ідеї в революційній творчості, вбачав взірець служіння літератури інтересам народів Росії, пригнобленої царським деспотизмом і поміщиками. Особисто зустрічаючись з колишніми декабристами, Т.Г. Шевченко відверто симпатизував борцям, які першими підняли збройну руку на царизм і феодально-кріпосницький лад.


1. На землі, политій кров’ю декабристів


Повстання декабристів на Сенатській площі в Петербурзі і на засніжених полях України провістили початок визвольного руху в Росії. Дзвін кайданів засланих в Сибір на каторгу декабристів пробуджував до активної діяльності нове покоління борців, революційних демократів. Революція, як і раніше, стояла біля порога поневоленої самодержавством і придавленої кріпосним рабством Росії.

Життя й діяльність геніального українського поета і талановитого художника, революційного демократа Т.Г. Шевченка (1814-1861) невіддільні від загальноросійського визвольного руху проти самодержавства й кріпосництва. «Визволення особи й маси від рабства в усіх його видах і проявах, – писав революційний демократ П.А. Грабовський, – стало його заповітною думкою, завданням і справою життя».

Думки і помисли великого Кобзаря зверталися до мільйонів селян, що скніли в ланцюгах кріпосного рабства. Поневолені селяни віками мріяли про землю і волю, піднімалися на повстання проти поміщиків. На захист їх горою стали революційні демократи, які виступили за знищення поміщицької власності на землю і селян.

«Ці революційні думки, писав В.І. Ленін, не могли не снувати в головах кріпосних селян. І якщо віки рабства настільки забили й притупили селянські маси, що вони були нездатні... ні на що, крім роздроблених, поодиноких повстань, скоріше навіть «бунтів», не освітлених ніякою політичною свідомістю, то були і тоді вже в Росії революціонери, які стояли на боці селянства...». Захисниками селян виступили О.М. Радищев, декабристи, В.Г. Бєлінський, О.І. Герцен, петрашевці, Т.Г. Шевченко, М.Г. Чернишевський, О.М. Добролюбов, М.О. Некрасов та їх численні послідовники. Вони словом і ділом боролися проти самодержавства й кріпосництва і в цьому їх велика історична заслуга.

«На ділі, писав В.І.Ленін про революційних демократів, саме вони були великими діячами тієї епохи...».

Суспільно-політична діяльність Т.Г. Шевченка почалася в кінці 30-х років, коли лютувала самодержавно-поміщицька реакція. Царський уряд після повстання декабристів тримав під невсипущим наглядом жандармів усі сфери громадського життя, намагався підпорядкувати інтелігенцію впливові офіціальної ідеології самодержавства, задушити будь-які спроби критично мислити й протестувати проти існуючого ладу. Незважаючи на такі гнітючі умови, Т.Г. Шевченко сформувався як революційний демократ, став незламним борцем проти самодержавства й кріпосництва, знайшов собі немало однодумців, послідовників і соратників.

І.Я. Франко відзначав, що Т.Г. Шевченко виступив «як живий діяч, як робітник і борець за потоптані людські права всього поневоленого мужицтва, всього обідраного і скривдженого довговіковою історією українського народу, як защитник усіх кривджених, гноблених і переслідуваних».

Дитинство і юність Т.Г. Шевченка припали на бурхливий час. В грудні 1825 – січні 1826р. на Київщині палало повстання солдатів і офіцерів Чернігівського піхотного полку, який знайшов найщиріші симпатії серед пригнобленого народу. Ставлення селян до повстанців описав І.І. Горбачевський – один з учасників декабристського руху: «Здавалось, селяни, при всій їх неосвіченості, розуміли, які вигоди можуть мати від успіхів Муравйова; вони привітно приймали його солдатів, турбувалися про них і постачали їх усім з лишком, бачачи в них не квартирантів, а захисників»5. Зокрема, щире співчуття повстанці знайшли серед селян Мотовилівки, Мар'янівки, Пологів та інших сіл Васильківського повіту.

На початку 1826р. заворушення селян, що тривали кілька місяців, почалися в Черкасах, Виковій Греблі, Матяшах, Пищикові, Синяві, Яблунівці, Ольшаниці, Сорокотягах та інших селах Васильківського повіту на Київщині. Вони були безпосереднім відгуком на повстання декабристів Чернігівського полку. Селяни навіть підбурювали солдатів Низовського, Дніпровського та інших піхотних полків до повстання за прикладом чернігівців.

З Васильківського повіту центр селянського руху перемістився до Уманського повіту, де селяни свято зберігали спогади про Коліївщину – велике антифеодальне повстання 1768р. Тут у квітні 1826р. солдат Дніпровського піхотного полку Олексій Семенов підняв на боротьбу проти поміщиків селян Іванькова, Мошурова, Романівки. Вони громили панські маєтки, арештовували поміщиків, посесорів, економів, описували майно. Місцевій владі при допомозі карального загону вдалося придушити повстання. Однак воно мало широкий резонанс в інших повітах Київщини.

Поміщик П.В. Енгельгардт у 1829р. взяв 15-річного кріпака Тараса до свого двору козачком-слугою. І відтоді почалися тяжкі поневіряння непокірного Шевченка, який не схиляв голови перед панами та їх посіпаками за це зазнавав кари й знущання.

Від'їжджаючи на службу до м. Вільно (Литва), Енгельгардт узяв з собою і дворових людей та слуг, серед яких опинився й Шевченко. У Вільні майбутній художник і поет вперше познайомився з суспільно-політичним рухом студентів Віленського університету, вивчав культуру польського і литовського народів.

Перебування у Вільні прискорило визрівання політичної свідомості молодого Шевченка. За його власним визнанням, саме тоді він почав задумуватися над соціальною несправедливістю в самодержавно-кріпосницькому суспільстві: «Я вперше тоді прийшов до думки, чому і нам, нещасним кріпакам, не бути такими ж людьми, як і інші вільні стани?»0.

У Вільні Т.Г. Шевченко став свідком бурхливих подій польського повстання 1830–1831 pp., яке схвилювало передові сили усієї царської Росії. Воно справило на нього глибоке й незабутнє враження: на все життя він зберіг симпатії до польських революціонерів.

Залишивши службу у Вільні, Енгельгардт переїхав до Петербурга. В лютому 1831р. у столицю етапним порядком під вартою солдатів були доставлені його кріпаки. Разом з ними прибув і Т.Г. Шевченко.

Переїзд до Петербурга, який був найбільшим у Росії центром культури й освіти, суспільно-політичного життя, започаткував нову й особливо важливу сторінку в житті Т.Г. Шевченка, який знемагав і губив свій талант у неволі. На його «невідступне прохання» Енгельгардт у 1832р. законтрактував Тараса на чотири роки до художньої майстерні В.Г. Ширяева (теж колишнього кріпака) і мав намір підготувати з нього власного художника-кріпака.

Так Т.Г. Шевченко став учнем цехового майстра. У майстерні Ширяева він не лише вчився малювати, а й виконував багато виснажливих робіт для господаря. Іноді художник І.К. Зайцев влаштовував для учнів-під-майстрів читання творів О.С. Пушкіна і В.А. Жуковського. На таких вечорах бував і Шевченко. Часто ночами Тарас ходив до Літнього саду, де малював скульптури, а згодом почав писати вірші.

Під безпосереднім враженням тяжкого підневільного» життя селянства України і його боротьби проти гнобителів Т.Г. Шевченко почав свою діяльність як поет і художник. Традиції визвольного руху надихали його поетичну творчість ідеями боротьби за волю. «Поезія Шевченка, писав П.А. Грабовський, пройнята прагненням людей визвольної епохи, світлими ідеалами! правди й братства...».

У Петербурзі вийшла у світ перша збірка поезій Т.Г. Шевченка під назвою «Кобзар», чим підкреслювалася її глибоко народна основа. «У 1840 році, – писала більшовицька газета «Путь Правды», – він випускає свій відомий збірник віршів «Кобзар», який відразу висунув його в розряд найвидатніших національних поетів». За своїми переконаннями Шевченко «...виявився демократом, співцем пригнічених мас народу».

Кожний рядок віршів «Кобзаря», наснаженого визвольними ідеями, примушував читача замислюватися над долею батьківщини та її кріпаків-селян. Образ волі вставав і кликав до боротьби, що робило цю невелику книжку соціально загостреною, політично спрямованою проти гноблення, тиранства й неправди. «Кобзар» це виклик гнобительському ладові, початок завзятої боротьби Т.Г. Шевченка проти ненависного самодержавства й кріпосництва.


Случайные файлы

Файл
175119.rtf
71294.rtf
64215.doc
29478-1.rtf
115875.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.