Ковальство: минуле і сьогодення (71441)

Посмотреть архив целиком

























Тема роботи: Ковальство: минуле і сьогодення





Вступ



Актуальність дослідження. Ремесла й промисли становили важливий напрямок господарської діяльності населення давньої України. Вони забезпечували виготовлення одягу, побутових предметів, прикрас, зброї, знарядь праці, будівництво споруд, тощо; видобуток та обробку цілого ряду харчових продуктів. Саме вони значною мірою визначали загальний рівень розвитку економіки, впливаючи на соціальні, політичні та культурні процеси в суспільстві. Не випадково питання їхнього розвитку постійно привертали увагу дослідників.

Ковальське ремесло — одне з найважливіших виробництв матеріальної культури — своїм корінням сягає глибокої давнини. Археологічні дані свідчать про те, що на автохтонній території України людина оволоділа металом (міддю) близько п'яти тисяч років тому.

Особливого розквіту ковальське ремесло досягло в період Київської Русі. Давньоруський коваль уже в IX ст. емпіричним шляхом виробив усі основні види і конструкції ремісничих інструментів і знарядь праці. Серпи і коси, пили і сокири, ковальські молоти і кліщі, долота і свердла, ножиці і зубила, підкови і вудила, їх найзручніша форма і відповідна технологія виготовлення були знайдені давньоруськими майстрами і проіснували в металообробній промисловості багато сотень років, аж до XXІ ст.

Наявність сировини, постійна потреба в кованих виробах спричинилися до значного розвитку цього ремесла на Україні. Про вагомість ковальського ремесла в суспільно-економічному житті народу говорить вже той факт, що зовсім донедавна, аж до початку XX ст. воно було єдиним виробником основної маси засобів праці із заліза і емалі.

Ковальська обробка чорного металу на Україні, починаючи з часів Київської Русі, розвивалася в двох напрямках — як сільське і міське ремесло. Київська Русь у XII ст. стояла на порозі доменного виробництва сталі. Ординська навала на довгі роки припинила блискучий розвиток культури ковальства місцевих народів.

Нерівномірним висвітленням у наукових дослідженнях ковальства по відношенню до ремесел та окремих видів виробництва, тоді як без вивчення, наприклад, особливостей розвитку давньоруського суспільства. По-друге, певні важливі етапи виробництва, види продукції та деякі особливості технологічного процесу теж не знайшли відповідного висвітлення в сучасній літературі. Зокрема, незважаючи на значну роль обробки металів, на сьогодні відсутні систематичні розробки навіть основних прийомів ковальства, що використовувалися у виробничому процесі.

Об`єктом дослідження є ковальство, складові виробничого процесу, починаючи від сировини, техніко-технологічних особливостей і до готової продукції.

Основу ж джерельної бази складають археологічні матеріали, які представлені об`єктами й знахідками, пов`язаними з ремеслами та промислами сільського населення.

Предмет дослідження – історико-культурологічні та археологічні матеріали, пов`язані з ковальським виробництвом і промислами населення території України з давньоруського часу до сьогодення.

Завдання для вирішення даної проблеми передбачає дослідження різних видів ремесел і промислів відповідно до етапів їх виробничого процесу, використовуваної сировини, знарядь праці, пристосувань і споруд, готової продукції, браку, особливостей технологічного процесу.

Методи дослідження включають в себе принципи історизму, об`єктивного підходу до висвітлення минулого, що базується на пріоритеті задокументованих фактів, та на комплексному використанні джерел у поєднанні зі спеціальними методами історико-етнографічних досліджень, а саме: ретроспективного, порівняльного і комплексного аналізу, класифікації, систематизації. Застосування саме цих методів дозволило висвітлити питання розвитку ковальства, ремесел і промислів, провести моделювання виробничих етапів, що не знайшли свого відображення серед археологічного матеріалу.





1. Художній метал та його обробка на теренах України



1.1 Історіографія дослідження обробки металу та становлення ковальства



На відомі сьогодні археологічні дані М.С.Грушевський в першому томі „Історії України-Руси” присвятив підрозділ матеріальній культурі, де лише в якості ілюстрацій використав археологічні знахідкі, виробів з металу відомі для того часу в незначній кількості. Дані письмових джерел залучалися теж не в повному обсязі. Відомо, що вчений ставив перед собою інші завдання дослідження в цілому, що й зумовило стислу характеристику давньоруських ремесел та промислів .

М.Арістов у своїй ґрунтовній праці зібрав і проаналізував цілий комплекс письмових джерел вітчизняного та іноземного походження, а також детально охарактеризував різні виробничі аспекти. Щодо археологічних матеріалів з досліджуваної тематики, то на час написання роботи вони були фактично відсутні (Аристов, 1866). Незважаючи на певні недоліки, ця праця залишається єдиним монографічним дослідженням давньоруських ремесел та промислів за даними письмових джерел, яке не втратило своєї актуальності і сьогодні. Перша робота, присвячена комплексному дослідженню сільських ремесел і промислів із залученням масового археологічного матеріалу належить Б.О.Рибакову (Рыбаков, 1948). Трохи пізніше публікується серія робіт колективу авторів, в яких окремо розглядаються різні види ремесел і промислів давньоруських селищ (Левашова, Мальм, Успенская та інші, 1956; 1959). В перерахованих працях використано, головним чином, археологічні дані, письмові повідомлення та етнографічні матеріали територій, розташованих на північ та північний схід від Південної Русі. В узагальнюючих працях з історії та археології України висвітлювались певні аспекти деяких ремесел і промислів населення давньоруських селищ Середнього Подніпров`я, але в них подається дуже стисла їхня характеристика (Давня історія України, 1995; Давня історія України, 2000)[1].

Питання розвитку ремесел і промислів сільського населення розглянуто не рівномірно по різних галузях та окремих напрямках. Так залізоробна та ковальська справа досліджувалася в роботах В.І.Бідзілі, С.В.Панькова, Г.О.Вознесенської, Г.А.Мудрицького. Вивченню гончарства присвячено праці О.П.Моці, В.П.Коваленка, С.О.Біляєвої, В.О.Петрашенко, Л.В.Шевцової, І.А.Готуна, Р.С.Орлова. Художнім металом називають декоративно-прикладні й монументально-декоративні твори, виготовлені вручну різноманітними техніками з чистих металів та їх сплавів. Більшість металів доволі міцні і при нагріванні пластичні, добре піддаються механічній обробці. Можна відливати масивну і легку ажурну форму. Із бляхи зручно карбувати рельєфні зображення, дифувати посуд та ін. З металу можна кувати різноманітні конструктивні речі або, витягуючи тонкі нитки (дротики), створювати ошатні візерунки, що нічим не поступаються мереживам. Згадаймо ще яскравий полиск полірованої поверхні та різнобарвність металів і сплавів. Усе це разом узяте дає металу як матеріалу значні переваги і забезпечує стале застосування у художній практиці та ковальській справі.



1.2 Мтеріали для ковальства



Метали, з яких виготовляють художні предмети, поділяються на групи кольорових і чорних. Кольорові у свою чергу складаються з благородних (золото, срібло, платина) і неблагородних: мідь, цинк, олово та ін. Кожен з металів та їхні сплави має своєрідні технологічні й декоративні відмінності. Мідь — перший метал, який опанувала людина. Він середньої твердості, пластичний і в'язкий, з характерним червонуватим відтінком. Добре полірується, шліфується, однак не довго зберігає полиск. З міді та її сплавів колись виготовляли посуд, начиння й чимало інших побутових речей. Бронза — сплав міді й олова. В окремих випадках може містити ще й невелику частку цинку, свинцю або срібла. Технологічно-декоративні якості сплаву залежать від кількості в ньому олова. Так звана монетна бронза (5 % олова) мас оранжевий колір. «Зброярський» сплав містить близько 10 % олова і відзначається жовтим відтінком. Дзвонарська» бронза повинна мати не менше як 20% олова і набуває світло-жовтого, сяючого відтінку, а при зростанні вмісту олова до третьої частини і більше — нагадує біле срібло. Латунь — сплав міді та цинку (від З до 50 %). Трапляється і латунь^з домішками заліза, алюмінію і марганцю (не більше 10 %). Приємна кольорова гама латуні має розтяжку від червонувато-жовтої до золотисто-жовтої барви. Латунь твердіша й міцніша від міді, однак із збільшенням вмісту цинку зменшується її пластичність. Цей сплав не лише добре обробляється, а й легко піддасться гальванічним покриттям. Цинк — метал білого кольору із холоднуватим відтінком. Він мало пластичний, але добре обробляється інструментами. Для художніх робіт застосовується рідко. Олово — найлегкоплавкіший (232 ') м'який метал сріблясто-сірого кольору із матовим полиском. Відзначається стійкістю до зовнішнього середовища й кислот. З античних часів і в середньовіччі з олова виготовляли посуд, прикраси та інші побутові предмети. Алюміній — легкий метал сріблясто-білого кольору. Після лиття він крихкий. Алюмінієвий прокат набуває пластичності лише внаслідок відпалювання. Свинець — м'який, легкоплавкий (327 ) і пластичний метал синювато-сірого забарвлення. У художній обробці металів використовується нечасто, окисли свинцю отруйні. Нікель — сріблясто-білий метал з ледве помітним коричневим відтінком. Він дуже ковкий і тягучий. У чистому вигляді майже не вживається, зате відомо понад 3000 його сплавів. В ювелірній справі широко застосовуються мельхіор (81 % міді і 19 % нікелю) та нейзільбер (65 % міді, 13—45 % цинку і 5—35 % нікелю)2.


Случайные файлы

Файл
177780.rtf
153746.rtf
124729.rtf
82559.rtf
160030.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.