Художнє оформлення виробів за допомогою аплікації (71273)

Посмотреть архив целиком












КУРСОВА РОБОТА

Художнє оформлення виробів за допомогою аплікації


1. Загальні відомості про аплікацію


Аплікація - вид художнього оформлення виробів, коли на основний матеріал відповідно до узору нашиваються /або наклеюються/ клаптики іншого кольору або волокнистого вмісту. Походить ця назва від латинського слова applicatio - прикладання, приєднання. Виникнення аплікації пов'язане з давньою культурою народів-кочівників. Безцінні твори скіфського мистецтва знайдені у численних похованнях на території України. Зокрема, збереглися фрагменти шкіряного костюма, повсті, вовняних тканин, художньо оформлених вишивкою, аплікацією тощо.

Яскравими узорами здавна оздоблювалося багато предметів побуту і господарства: шатра, господарський інвентар, одяг, взуття і предмети домашнього вжитку, виготовлялися вироби декоративно-прикладного мистецтва.

Основним матеріалом для аплікації з давнину були шкіра тварин і вовна, а пізніше вовняні та шовкові тканини, шкіра, хутро, сап"ян, повсть,оксамит, шнури, тасьма, бісер, лелітки.

Аплікація - давня, традиційна техніка прикрашування виробів, полягає у накладуванні на поверхню предметів вирізаних клаптиків шкіри /сап"яну/, сукна, металевих платівок, барвистих вовняних шнурків, шкіряних ґудзиків, тороків, китиць. Особливою оригінальністю візерунків відзначаються гуцульські кептарі, оздоблені шкіряними витинанками.

Народні художні тканини, що виготовлялися і виготовляються на Україні, орнаментовані не тільки в процесі ткання, плетіння, а й такими техніками, як вибійка, ручний розпис, мережання, вишивання, аплікація тощо.

Високий художній рівень усіх елементів, компонентів в єдиному, гармонійно узгодженому комплексі досягається якістю матеріалів, численними варіантами технологічного, конструктивного рішення.

Вагомий внесок в практичне впровадження техніки аплікації тканиною вніс Заєць В.Ф.

Василь Федорович прискіпливо дошукується тонів і напівтонів тканини, щоб якнайкраще заграла гама кольорів; за власною, роками перевіреною технологією виготовляє фарби і "варить" у них клаптики матерії, надаючи їм того чи іншого відтінку. Часом сама тканина підказує тему. Так сталося з картиною "Соняшник" -технічно і художньо вивершеним твором у доробку майстра. Був звичайний шматок ворсистого букле, а вийшов соняшник, ніби "замріяний юнак з опущеною головою".

Процес роботи над композицією включав виготовлення на ватмані кольорового ескіза, потім - перенесення його через кальку на картон, і тільки після цього на нього накладаються підфарбовані шматочки тканини потрібної форми. Вони мусять бути вирізані із скурпульозною точністю, інакше порушиться цілісність рисунка, гармонія кольорів.

Художня аплікація в тканині, якою займається В. Ф. Заєць, - надзвичайно рідкісний вид народного мистецтва. Майстер мало з ким ділиться своїм захопленням. Як згадує В. Заєць, все почалося після відвідин знайомого архітектора з Івано-Франківська, який показав свої роботи - мозаїку, виготовлену зі скла. Тоді й прийшла думка: чи не зробити мозаїку в тканині.. Спробував? Несподівано вийшло добре.

До всього в житті цей чоловік дійшов самостійно. Не навчаючись спеціально кравецтву, став першокласним майстром декоративно-прикладного мистецтва, відомим конструктором-модельєром одягу; створив за народними традиціями понад двісті зразків жіночого, чоловічого та дитячого вбрання, стилізованого з урахуванням етнографічних особливостей того чи іншого регіону України. Ніяких художніх студій не відвідував, а досяг високої майстерності живописця. І, нарешті, досконало опанував метод художньої аплікації. Розглядаючи його картини і не підозрюєш, не здогадуєшся, що то не живопис, а художня аплікація, неповторна мазаїка в тканині.

В доробку майстра В.Зайця - не тільки пейзажі та натюрморти, а й цілий цикл портретів видатних людей - письменників,митців, громадських і культурних діячів різних часів. Особливо дорога автору постать великого Кобзаря. Художник створив кілька Його портретів, один з яких експонується в Державному музеї Т.Г.Шевченка у Києві.

Працюючи над портретом, Василь Федорович спершу багато читає про людину, яка його зацікавила, вивчав її життя, вишукує в бібліотеках фотознімки, репродукції з картин художників; потім аналізує одержану інформацію й інтерпретує по-своєму. Копіювати відомі роботи не любить і не вміє. Самобутнім авторським трактуванням позначені портрети Івана Франка, Маркіяна Шашкевича,Олекси Довбуша, Юрія Дрогобича.

Над портретом славетного земляка, котрий прибрав псевдонімом назву рідного міста, працював Василь Заєць чи не найдовше.Що знав про нього? Український вчений - гуманіст ХY століття; перший з відомих вітчизняних докторів медицини; був ректором Болонського університету, де викладав астрономію й медицину. Така енцеклопедична довідка. Коли ж перечитав біографічну повість відомого історика Ярослава Ісаєвича "Юрій Дрогобич", суха словникова мова ожила? наповнилась глибоким змістом. Далекий земляк, який взяв для свого життя афоризм “Людину модна назвати богом", став авторові близьким і зрозумілим; чіткіше проступала перед ним і епоха, в яку жив і творив Котермак”.

До традицій народного костюма звертається у своїй роботі Стефанія Кульчицька. Кожен її твір свідчить про те, які великі можливості містить у собі вивчення народних строїв. Художниця використовує і розвивав традиції класичної спадщини народного одягу, його різноманітне декоративне оформлення вишивкою, аплікацією, шнуруванням, металевими прикрасами.

Верхній традиційний одяг, його своєрідне оздоблення вишивкою, аплікацією надихає художника Будинку моделей України Григорія Мепана. Він дав нове життя таким забутим нині видам верхнього одягу, як західноукраїнська гугля і чуга, і на їх основі створив емоційно виразнї гостросучасні за кроєм пальта-накидки, плащі. Орнаментовані сердаки Гуцульщини і свити Подніпров"я були творчим імпульсом у розробці цілих колекцій ансамблів "Сорочинський ярмарок", "Запорожці".

Широкий діапазон художника-модельєра Лідії Авдеєвої. Кожна її робота - творче відкриття, сповнене сміливості і ризику. Художницю полонили своїм динамізмом і внутрішньою енергією малюнки Ганни Собачко. Серія робіт Авдеєвої - це яскраво індивідуальна інтерпретація, своєрідне прочитання творчості народної майстрині. Ретроспекція для Авдеєвої - засіб порівняння минулого і сучасного, утвердження їх одночасного існування в сьогоденній культурі.

Сьогодні в складному і багатогранному процесі розвитку українського мистецтва працюють народні і самодіяльні майстри, художники системи промислів.

В дев’яностих роках широке розповсюдження набула аплікація тканиною по дереву. Народні та самодіяльні майстри почали використовувати техніку аплікації тканиною при оздобленні столярних та меблевих виробів, а також для прикрашення інтерєрів кімнат. Об’єктами праців даній техніці стали кришки журнальних столиків, дверцята меблів, настінні панно, оздоблювання підлоги, яке імітувало килимове (паркетне покриття). Великий вибір гами кольорів тканини, та різні її види дозволяють створювати різноманітні декоративні вироби: сюжетно-тематичні композиції(пейзажі, натюрморти, орнаментальні мотиви), предмети вжитку(наволочки покривал, скатертини …). Всі ці предмети вносять своєрідністьта неповторність в інтер’єр.

Аплікація, як художня техніка дозволяє збагатити композиційний пошук з метою найбільшої виразності, так як перед наклеюванням вирізані елементи зображення можна пересовувати до тих пір, поки не буде знайдено краще розположення. Техніка аплікації тканиною по твердій основі (дереву) називається коплаж.


2. Технологія виготовлення аплікації з тканин та волокнистих матеріалів


Аплікація - нашивання /або наклеювання/ клаптиків тканини, фетру, замші, шкіри або хутра. Використовується для оздоблення як декоративних виробів, так і одягу.

У техніці аплікації можна виготовити безліч виробів з різноманітних матеріалів. Так, з тканини можна виготовити панно, штору, скатертину, покривало, постільну білизну, газетницю, сумочку для дрібничок, а також оздобити одяг для дорослих та дітей. У цій техніці можна виконати й декоративні вироби, наприклад панно із соломки, а також різноманітних кусочків шкіри, замші, хутра й різнобарвних гудзиків.

Рисунок для панно, покривала, скатертини, штори чи невеликої деталі одягу повинен мати площинний характер. Із загального рисунка композиції перебивають на кальку конутри площини одноного кольору чи одного орнаментального рисунка тканини, які повторюються в деталях композиції. Отже, від кількості кольорів залежить і кількість кальок. Далі з кальки за допомогою копіювального паперу перебивають контури площини на підібрану тканину й вирізають їх. Так вирізають усі кольорові й орнаментальні деталі рисунка. Для фону декоративного панно і покривала добирають більш цупку тканину, а для скатертини, занавісок-тканини, однорідні за структурою. Тканину для фону закріпляють на дошці кнопками і переносять на неї за допомогою кальки й копіювального паперу весь рисунок з визначенням контурів площини кожного кольору. Далі кожну вирізану деталь кладуть на її місце і злегка підклеюють чи закріплюють булавками, щоб не розсипалась уся композиція. Потім остаточно закріплюють кожну деталь у тій техніці, в якій вирішено виконати аплікацію /шита чи клеєна/.

Декоративні панно виконують як за допомогою клею, так і прошивки. Функціональні вироби, які потім пратимуть і чиститимуть, необхідно виготовляти, використовуючи різні шви та стібки, які, крім того, що скріплюють окремі деталі аплікації, надають виробу певного додаткового ефекту. Слід пам’ятати, що вироби, виготовлені на основі поєднання різних тканин і матеріалів /хутра, шкіри, замші і т.д./ прати не можна.


Случайные файлы

Файл
21649-1.rtf
71915.rtf
2983.rtf
183658.rtf
95822.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.