ПЛАН


ВСТУП

1. Теоретична частина.

1.1. Історія розпису тканини

1.2. Розвиток набойки

1.3. Мистецтво батика

2. Технологія виконання батика

2.1. Устаткування, інструменти, матеріали і їх підготовка до художнього розпису

2.2. Основні способи розпису тканин

2.3. Холодний батик

2.4. Гарячий батик

2.5. Вільний розпис

3. Композиція

3.1. Колорирование

3.2. Спектр. Колірне коло

3.3 Додаткові кольори

3.4. Колорит

4. Дослідницька робота

5. Практична частина

Спосіб виготовлення.

Матеріали та інструменти.

ВИСНОВОК

ЛІТЕРАТУРА

ДОДАТОК


Вступ


Тема моєї курсової роботи “Батик”. Вибираючи тему я опиралася по-перше – розпис по тканині надзвичайно багатий і гідний подиву вид декоративної творчості, що має лише йому притаманні виражальні засоби.

Розпис має рукотворний, імпровізований, індивідуальний характер. Цим ручний розпис відрізняється від машинного, заводського. Такий розпис оформить інтер’єр житла краще, оскільки в ньому стає “тепліше” від тепла рук які над ним працювали.

Машинний розпис являє собою “суміш” різних орнаментів. Тому розписуючи тканину вручну, ми можемо вибрати для інтер’єру і одягу той орнамент, який нам подобається.

Невеликі матеріальні витрати, дуже проста техніка виконання, нескладні й невеликі пристосування для розпису роблять його доступним будь-кому. В домашніх умовах ручний розпис тканини допоможе аматору прикрасити інтер’єр помешкання, а одяг урізноманітнити і надати йому індивідуальності.

Техніка батик зачарувала мене графічними і живописними ефектами. А гарячий батик я обрала саме тому, що в цій техніці мені найкраще вдається втілювати свій задум.

Мета моєї роботи: вивчити матеріал по обраній техніці, поглибити свої знання, удосконалити уміння і навички в декоративно-прикладному мистецтві, систематизувати знання по розпису тканини, підготуватися до роботи в школі з дітьми.


1. Теоретична частина


1.1. Історія розпису тканини


Ручний художній розпис тканин — своєрідний вид оформлення текстильних виробів, що іде своїми коренями в глибоку стародавність. Перші згадування про одержання кольорових декоративних ефектів на тканинах зустрічаються вже в «Природній історії» Плінія. Найбільшою популярністю користаються способи розмалювання тканин із застосуванням різних складів, що резервують. Суть цих способів полягає в тім, що ділянки тканини, не підмети фарбуванню, покриваються різними чи смолами бджолиним воском, останні, усмоктуючись у тканину, захищають її від впливу фарби. Підготовлену в такий спосіб тканину опускають у фарбу, потім видаляють склад, що резервує, (резерв) і в результаті одержують білий малюнок на пофарбованому тлі.

Цей спосіб прикраси тканин був відомий на Русі, у Вірменії, Азербайджану; в Індонезії він існує і дотепер. Китайський манускрипт VIII в. розповідає нам про розпис тканин за допомогою воскового малюнка.

Усі ці способи одержали назва батик. Походження і значення слова «батик» точно невідомо. На Яві є в побуті слово «амбатик», що переводиться як «гравірувати», «писати», «малювати».

Крім такого способу нанесення малюнка на тканину, також з незапам’ятних часів відомі друковані малюнки на тканинах, одержувані за допомогою різьблених дощок, а в даний час сітчастих шаблонів — так званих набойок (від слова «набивати», коли змочену фарбою різьблену дошку накладали на тканину, її пристукували дерев’яним молотком для кращої пропечатки малюнка).



1.2. Розвиток набойки


Особливо широке мистецтво набойки було розвинуто на Русі. Російська набойка прикрашала селянський одяг, скатертини, сарафани і сорочки. В Історичному музеї і Музеї народного мистецтва (Москва), в Ермітажу і Російському музеї (Ленінград), у музеях Іванова, Горького, Ярославля, Загорська, Костроми й інших міст зберігається безліч прекрасних зразків цього виду народного мистецтва, датованих XVII-XIX вв. Там можна побачити тканини, а також самі різьблені дошки, з яких друкувалися малюнки.

Обоє описаних способу прикраси тканин існують дотепер.

Стародавня російська набойка по своїх технічних прийомах була дуже близька батику — розігрітий резерв (різні суміші бджолиного воску, смол і інших компонентів) наносився вручну на тканину за допомогою так званих квачів (тампонів), штампиків чи різьблених дощок. Після застигання резерву тканина опускали в чан, як правило, із синьою фарбою — індиго. По закінченні процесу фарбування тканина просушували, видаляли резерв, після чого на синім тлі залишався білий візерунок. Чан, у якому офарблювалася тканина, називався кубом; звідси і спосіб цей одержав назву кубової набойки.

Нерідко наносили олійною фарбою яскраво-червоний горох. Ці тканини використовувалися головним чином для шиття сарафанів, а нерідко і чоловічого одягу.

Пізніше, наприкінці XVII в., навчилися виконувати так називану білоземельну набойку. Малюнок у цьому випадку друкувався різьбленими дошками по незабарвленій тканині. Кількість дощок відповідалася кількості квітів, що утворять малюнок. Різьблений візерунок на дошках часто доповнювався металевими вставками у виді цвяшків без капелюшків, що друкували «дрібний горох», чи металевих смуг, вигнутих відповідно малюнку, за допомогою яких візерунок збагачувався тонким контурним малюнком, що додає тканини добірність.

Полотнини, прикрашені описаним вище способом, застосовувалися не тільки в костюмі, але й в інтер’єрі.

Наприкінці XIX — початку XX в. набивні тканини виготовлялися на фабриках і широко використовувалися не тільки в сільському, але й у міському інтер’єрі. Малюнки стали різноманітніше і багатіше по колірній гамі. Придбали популярність чудові іванівські і костромські набойки.

Майстри-малювальники і гравери протягом багатовікового шляху розвитку набойки відбирали і відшліфовували візерунки, головним мотивом, що прикрашає, яких ставали квіти і листи. У кожній рослині ці майстри вміли знайти головну декоративну характеристику, прорисувати і сколорирувати візерунок таким чином, що він зливався воєдино з тканиною, не руйнуючи її площини.

У декоративних набойках нерідкі були зображення сцен сільського і міського життя, птахів і звірів. Уражає майстерність малювальників і граверів, що створювали декоративні композиції, надзвичайно злагоджені, ритмічні, де навіть тло між елементами орнаменту сприймався як візерунок. Тому так настійно ми рекомендуємо вивчати

стародавні зразки набойки, без збагнення декоративних закономірностей яких, власне кажучи, неможливо опанувати мистецтвом прикраси тканин.


1.3. Мистецтво батика


У нашій країні художній розпис тканин існує приблизно з 30-х рр. XX в. і за час свого існування одержав широкий розвиток і визнання. Способами художнього розпису оформляються головним чином виробу, що доповнюють костюм (головні і шийні хустки, косинки, шарфи, краватки), а також купони жіночих і дитячих платтів, речі для прикраси інтер’єра — занавіски (великі і маленькі), скатертини, серветки і т.д.

Займаючись художнім розписом тканин, необхідно пам’ятати, що це один з видів декоративно-прикладного мистецтва, тому викладання не слід обмежувати освоєнням технічних прийомів, вивчення предмета повинне сприяти розвитку смаку.

Як і усі види декоративно-прикладного мистецтва, текстиль має свої принципи оформлення виробів, що визначаються місцем даного мистецтва в житті людини, відомим колом художніх задач, засобів і прийомів, що дають можливість художнику найбільше повно виразити свій задум у речі визначеного призначення, розкрити красу і властивості матеріалу.

Основним принципом оформлення текстилю можна назвати принцип узагальненого рішення орнаменту й окремих його образотворчих елементів. Чи хустка косинка, зав’язані на голову, навколо чи шиї накинуті на плечі, ні своїм композиційним членуванням, ні трактуванням малюнка не повинні порушувати природної округлості чи голови плавних ліній шиї і пліч, крім того, тканина може збиратися в складках, і елементи орнаменту найчастіше не можуть зберегтися у своєму первісному виді. Таким чином, захоплення передачею простору суперечить задачам створення композиції на площині. Настільки ж невірним прийомом буде й ілюзорне зображення на легкій прозорій тканині візерунків вишивки, ткацтва, різьблення по дереву, де ясно просліджується прагнення передати переплетення ниток і опуклості чи швів обсяг дерев’яного різьблення. Це завжди буде виглядати дешевою і непотрібною підробкою.

Штучні текстильні вироби з розписом, як правило, доповнюють костюм, створюючи ансамбль, що може будуватися на контрастному чи тональному сполученні гладкокрашеної тканини плаття і насиченого кольором, красиво зав’язаного шийної хустки, чи шарфа косинки.



2. ТЕХНОЛОГІЯ ВИКОНАННЯ БАТИКА


2.1. Устаткування, інструменти, матеріали і їхня підготовка для художнього розпису


Для занять художнім розписом тканин необхідно світле, добре провітрюване приміщення. Кожне робоче місце являє собою стіл-тумбочку з двома чи великою кількістю відділень. Тут зберігаються тканина і необхідні для розпису пристосування. Розмір верхньої кришки столу— 1 кв. м. На цей стіл укладається дерев’яна розсувна рама — п’яльці, що складаються з чотирьох брусків з утопленими в пазах гачками. Гачки на рамі служать для наколювання тканини, а тому повинні бути з гострими кінчиками і не виступати над брусками рами. Гачки і бруски рами покриваються хімічно стійким лаком для запобігання іржавіння і забруднення. Після наколювання і натягу тканини на раму її положення фіксується гвинтами-баранчиками, що роблять раму стійкої.


Случайные файлы

Файл
10031-1.rtf
1729-1.rtf
6256-1.rtf
163820.rtf
5404.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.