Аналіз розвитку українського авангарду (69773)

Посмотреть архив целиком








Курсова робота на тему:

«Аналіз розвитку українського Авангарду»


План


Вступ

Розділ 1. Авангардизм та його особливості

1.1 Авангард

1.2 Батьківщина авангарду

1.3 Нове в художній мові авангарду

Розділ 2. Особливості авангарду на Україні

2.2 Історія українського авангарду

2.2 Український мистецький авангард та його доля

Висновок

Використана література


Вступ


Складні процеси відбуваються сьогодні у вітчизняному мистецтві. Ламаються стереотипи псевдореалізму, не витримують критики колишні й новітні кон'юнктурні теми, зникає старий ходульний герой з його удаваним пафосом і не менш удаваним романтизмом. Йде пошук нової образності, що ґрунтується на перетвореній тематиці та оновленому герої, на принципово інших виражальних засобах. В усіх видах мистецтва спостерігаємо елементи модернізму й постмодернізму, художній авангард минулого та сучасного стає предметом пильної уваги й зацікавленості суспільства.

Не завжди, зрозуміло, ці процеси є виправданими й сприйнятливими, але вони закономірні у наш час відродження й омолодження суспільства, культури, мистецтва. Через художні експерименти авангарду здійснюється розрив із застарілими канонами минулого, забезпечується адаптація до майбутнього. У посткласичних інтонаціях сучасної естетичної свідомості вчувається нове світовідношення, менталітет епохи модернізму й постмодернізму. З'являється нова публіка, що сприймає твори за допомогою синтезу філософії, науки і мистецтва, шляхом синестезії Слова, Звуку, Кольору. Естетика авангарду формує авангардну людину - таку, що живе майбутнім як теперешнім, сучасним як постісторичним. Авангард, вже за визначенням, крокує тільки вперед; як Орфей, він не може дивитись назад, у минуле. Хто озирнеться, той втратить кохану - або перетвориться у "соляний стовп" (як дружина Лота), "засолиться" у часі й просторі. Особливо це важливо для наших часів, коли всі ми проходимо через "мертву зону", коли нема вороття:

За Стіксом - вперед,

За Летою - тільки вперед,

Затискаючи душу мою у долонях лабет,

Не згуби, не втеряй!

(Кнутс Скуніекс, "Не оглядайся!")

Відчуття зламності епохи, її футуристичної спрямованості підживлює сьогодні бажання естетичних змін, потяг до модерного мистецтва. Один з показників зрослого інтересу до естетики авангарду - численні виставки авангардистів, неоавангардистів, постмодерністів у Києві, Львові, Одесі, інших великих містах України. Протягом останніх років сотні тисяч глядачів познайомились із творчістю С.Далі, Р.Раушенберга, Г.Мура, Ф.Бекона - зарубіжних фундаторів авангардистських напрямків у художній "містерії" ХХ століття. Набутком широкого загалу стають праці представників "класичного" російського авангарду - В.Кандинського, М.Шагала, М.Ларіонова, Л.Попової, О.Родченка, П.Філонова. В естетичній свідомості утверджується поняття й феномен "українського авангарду" - від К.Малевича і М.Семенка до Е.Андієвськоі та Р.Бабовала.

Перед зачудованими очима української публіки відкривається ретроспектива всього авангарду XX сторіччя, його "першої" й "другої" хвилі, зарубіжних та вітчизняних варіантів. З'являється справді щаслива можливість порівнювати роботи 10-20-х та 60-80-х років, усвідомлюючи особливості авангардних шукань у різні періоди і в різних країнах. Але ще цікавіше, мабуть, побачити у цих вельми різноманітних явищах дещо споріднене, епохальне, універсальне. Художній авангард XX століття постає як цілісне, глобальне явище, незважаючи на строкатість, різноманітність історичних та національних проявів. Якими б різними шляхами не йшов розвиток авангардизму на Заході й, скажімо, в Україні, можна говорити про деякі загальні архетипи й парадигми, що обумовлюють особливості художньої мови, стильові засади образності, манеру творчого самовираження. Всі вони є певним способом посткласичного "впадіння" у сучасність.


Розділ 1. Авангардизм та його особливості


1.1 Авангард


Авангардизм (франц. avant–gardisme, від avant–garde - передовий загін ) – умовний термін, на означення загальних новаторських напрямів у художній культурі 20 ст., для яких характерні прагнення докорінно оновити художню практику, пошук нових, незвичних засобів вираження форми і змісту творів. Особливістю авангарду є не тільки прагнення до розриву з художньою традицією минулого, її образною системою та виражальними засобами, але й активний, революціонізуючий суспільство протест, який потребує переоцінки духовних цінностей та нового сприйняття і бачення світу. Ці риси дають можливість деяким митцям і теоретикам вважати Авангард «метаісторичним явищем», яке закономірно повторюється на різних історичних етапах розвитку мистецтва та літератури, У сучасному мистецтвознавстві під загальною назвою «Авангардизм» об’єднано такі різні мистецькі течії, як кубізм, експресіонізм, абстракціонізм, футуризм, дадаїзм, сюрреалізм та ін.

Проте термін «Авангардизм» ще не вказує на особливі творчі методи цих течій, їхню стильову відмінність (напр., тенденції «холодної» абстракції П. Мондріана чи «неоман’єризм» сюрреалістичних творів ;,С. Далі).

Духовні засади авангардистів у художній практиці часто поєднуються з соціальним протестом проти існуючих вад дійсності, її вже усталених цінностей, клішованої масової культури та культу «академічної краси».


1.2 Батьківщина авангарду


На початку XX ст. Париж живе надзвичайно бурхливим життям, притягує до себе митців, які шукають нових шляхів у мистецтві. Атмосферу цього часу чудово змалювали І. Еренбург у своєму творі "Люди. Роки. Життя" та Е. Хемінгуей у романі "Свято, яке завжди з тобою" (так він назвав Париж початку століття).

Особливо значним був приплив художників з Іспанії та Росії: П. Пікассо, X. Гріс, С Далі, О. ІДадкін, О. Архипенко, О. Екстер, Б. Лівшиць, X. Сутін, М. Шагал та ін. Всі вони легко асимілювалися в художньому середовищі, утворили певну спілку представників художнього авангарду, який прийнято називати "паризькою школою" (Ecole de Paris).

Улюбленими місцями, де представники паризької школи жили й любили проводити час, були дві вельми дивні споруди. Перша — "плавуча пральня" (Bateau Lavoir) на Монмартрі — стара будівля, яка продувається всіма вітрами, де мешкав бідний люд. На початку XX ст. тут з'явилися нові мешканці: художники Ван Донен, П. Пікассо, X. Гріс, Ж. Міро, письменники Д. Сальмон, М. Жакоб. Постійними відвідувачами були А. Матісс, Ж. Брак, А. Дерен, Р. Дюфі, А. Модільяні, М. Утрилло, Ж. Метценже, А. Руссо тощо. Поступово художники посунули інших мешканців і навіть "окупували" сусіднє кафе. Робота, а також суперечки і дискусії не припинялись ні вдень, ні вночі і незабаром дали паростки, що мали важливі наслідки для мистецтва.

Другим осередком паризької школи стала будівля в лівобережній частині Парижа, прозвана "Вуликом" (La Ruche). Тут за низьку плату можна було найняти приміщення без будь-яких зручностей (навіть без води і світла) для життя і роботи. На початку першого десятиріччя XX ст. тимчасовими або постійними мешканцями "Вулика" стали Ф. Леже, М. Шагал, X. Сутін, О. Архипенко, А. Модільяні, Р. Делоне. їх відвідували поети на чолі з Г. Аполлінером. Тут у процесі особистого і творчого спілкування виникали ідеї виставок, маніфести групи, обговорювалися програми, які становитимуть основу течій авангарду.

Авангард завжди молодий, антиакадємічний, антибуржуазний. Він заперечує всілякі авторитети.. Авангард народився на зламі епох (XIX—XX ст.) і увібрав у себе біль і відчай цього часу. Він виявився аполітичним і революційним, "кусючим" і скандальним. До нього можна по-різному ставитися, але без нього неможливо уявити собі культуру XX ст.


1.3 Нове в художній мові авангарду


Модернізм — це не просто будь-яке "нове мистецтво", як може видатися з назви, а поняття конкретно-історичне, що позначає мистецтво, яке виникло на початку XX ст.

Однак слід зазначити, що поняття "модерн", "модернізм" вживаються в історії культурологічної думки з V ст., копу, християнська культура, що тоді формувалась, протистояла язичницькій культурі античності. З того часу будь-яка нова епоха, усвідомлюючи свою самобутність у "вічному" співвідношенні з античністю як ідеалом (Відродження, Просвітництво) або середньовіччям (культура бароко), виокремлювала свій модернізм. Епоха романтизму дещо змінила зміст цього поняття: модерним, ультрасучасним вважається те, що висловлює дух часу і протистоїть традиції, історії, минулому в цілому, без вказівки на конкретно-історичну епоху. До того ж, треба розрізняти модне, яке в майбутньому стає старомодним, і модерністське, яке зберігає прихований зв'язок, співвідношення з класичним, традиційним, непідвладним часові.

Незважаючи на те, що модерністське мистецтво початку XX ст. відкрито і різко проголосило про розрив з класичними традиціями, насправді воно безпосередньо звернулось до примітивного, архаїчного мистецтва. Становлення самосвідомості авангарду пов'язане певною мірою з поверненням до першоджерел світу, слова, оновленням доісторичного, дотрадиційного. У малярстві — до виявлення глибини, інтенсивності, енергетики кольору і до візуально-просторових символів: кола, квадрата, хреста ("Чорний квадрат" К. Малевича). У літературі, насамперед поезії, — до першоджерел слова в мовній та автентичній культурі (звідси "заум" В. Хлебникова чи звуконаслідувальність М. Семенка). Авангард — це передусім тривала високо-відповідальна праця з виявлення вихідних передумов сучасності, розкриття таємного змісту життя, переосмислення минулого. Авангард прагне створити не просто тривале, а завжди існуюче.


Случайные файлы

Файл
89340.rtf
82971.rtf
168622.rtf
15485-1.rtf
29200-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.