"Руська Правда" – видатний політичний документ в історії України (60797)

Посмотреть архив целиком

ВСТУП


Мета та завдання дослідження полягає в наступному:

  1. Поглиблено ознайомитись з основними положеннями кримінального права у Київській Русі.

  2. Дослідити суть таких понять як "злочин" та "покарання".

  3. Розглянути основні аспекти побудови Руської Правди та, зокрема, статей, що стосуються злочину та покарання.

  4. Проаналізувати окремі види злочинів та покарань за Руською Правдою.

Дослідження проводиться шляхом:

    • поглибленого вивчення наукової літератури, матеріалів, документів та статей, їх ретельний аналіз;

    • проведення аналізу статей "Руської Правди";

    • порівняння статей "Руської Правди" короткої та просторої редакції.

Під час досліджень були використані підручники з історії держави та права України, літописи, статті газет та журналів, тексти "Руської Правди" Акад. та Троиц. списків. Робота містить загальну характеристику злочину та покарання у Руській Правді, ретельний перелік та аналіз видів злочинів та покарань.

Актуальність теми полягає в тому, що "Руська Правда" справедливо вважається найважливішою пам'яткою давньоруського права, в якій вміщено давні норми звичаєвого права та "княжі устави". Однак останні за змістом, за формою і за способом висловлення наближені до звичаєвого права, тому були створені в певних випадках для доповнення, розвитку або зміни певних норм, що раніше Існували лише в усній формі. Отож "Руська Правда" - це збірник тільки звичаєвого права. Слово "правда" означає "закон".

"Руська Правда" має три редакції — коротку, розширену та скорочену, в кожній з яких відображені певні періоди розвитку феодалізму в Київській Русі.

Коротка редакція "Руської Правди" — найдавніша (XI ст.). Вона складається з "Правди Ярослава" (або "Найдавнішої Правди", ст. ст. 1—18), "Правди Ярославичів" (або "Уставу (статуту) Ярославичів", ст. ст. 19—41), "Покону вирного" (ст. 42) та "Уроку мостникам" (ст. 43).

В основу "Найдавнішої Правди" покладене давньоруське звичаєве право. Умовно її поділяють на чотири частини: 1) правові норми про вбивство (ст. 1); 2) правові норми про тілесні пошкодження (ст. ст. 2—7); 3) правові норми про образу (ст. ст. 8—10); 4) правові норми про порушення права власності (ст. ст. 11—18). Цей документ зберігає, хоча й зі значними обмеженнями, архаїчне право кровної помсти за вбивство. Предметом правового захисту тут виступає життя, тілесна недоторканність, честь дружинної знаті.

Сини Ярослава Ізяслав, Всеволод і Святослав в 50—60-х рр. XI ст. доповнили "Правду Ярослава". Всі зміни і доповнення стосувалися захисту князівського маєтку та князівської земельної власності. У "Правді Ярославичів" чітко простежується специфіка феодального права як права привілею.

Подальший розвиток феодальних відносин посилив диференціацію серед верстви феодалів.

Відбулись зміни й у політичному житті: збільшилось число удільних князівств, загострювались міжусобиці. В таких умовах значення політичного центру Київської держави — Києва — стало падати, а влада великого князя — послаблюватися. Необхідно було встановити суворіші покарання за злочини, а це потребувало вдосконалення окремих діючих процесуальних норм. Коротка "Правда" вміщувала лише норми, якими передбачалось покарання за посягання на майно князя та на життя княжих слуг.

Суспільно-економічний і політичний розвиток Київської держави вимагав створення нового юридичного збірника, в якому знайшов би своє відображення подальший розвиток феодального права. Була утворена розширена редакція "Руської Правди", яка діяла на всій території давньоруських земель.

Розширена "Правда" об'єднала вже систематизовані правові норми, що набули чинності за доби Ярослава і Ярославичів, та Устав Володимира Мономаха. Вона складається з двох частин. Перша — "Суд Ярослава Володимировича. Руська Правда" (кінець XI — початок XII ст., ст. ст. 1—52). Тут вміщено більшість норм короткої "Правди" та доповнення — нові юридичні норми цивільного, кримінального і процесуального права, які були введені в дію у період з 1072 р. до 1113 р. Святославом, Ізяславом, Всеволодом та їх наступниками.

Друга частина називається "Устав Володимира Мономаха" (початок XIII ст., ст. ст. 53—121).

"Устав Володимира Мономаха" умовно можна поділити на кілька частин:

  1. Норми, що регулюють боргові зобов'язання і кабальні відносини (ст. ст. 53—66).

  2. Норми, що регулюють соціальні відносини у вотчинах (ст. ст. 67—73, 75— 85).

  3. Норми, що регулюють питання спадкоємництва (ст. ст. 90—95, 98—106).

  4. Норми, що регулюють діяльність судово-адміністративного апарату, окремих посадових осіб і судочинство (ст. ст. 74, 86-89, 96—97, 107—109).

  5. Норми, що регулюють правовий стан холопів (ст. ст. 110—121).

Одним із головних завдань "Устава" було намагання пом'якшити класові протиріччя, які загострилися в умовах упадку Київської держави.

Зібрані в "Руській Правді" норми свідчать про те, що вона мала виключно практичні цілі: дати можливість суддям справедливо вирішувати справи на підставі діючих законів, а сторонам — захищати свої права на суді. Велика кількість списків "Руської Правди" підтверджує той факт, що в процесі користування нею з'являлися прогалини, тобто були відсутні норми, які б регулювали суспільні відносини в певний період розвитку держави.

Норми "Руської Правди" справили неабиякий вплив на розвиток правових систем західних і південних слов'ян, суттєво вплинули на становлення пізніших пам'яток права, таких як Литовські статути (в трьох редакціях), Псковська судова грамота, Двінська статутна грамота, Судебники 1497, 1550 рр. та окремі статті Соборного уложення 1649 р.

"Руська Правда" є підтвердженням того, що наші пращури — засновники української державності — були носіями високої правової культури, яка ґрунтувалась на звичаях предків, і поступово, зі становленням держави, трансформувалась у норми звичаєвого права, а згодом — у систему правових норм, що складались із санкціонованих державними структурами тих же звичаїв. Уже на той час законодавство мало достатньо розвинену систему цивільно-правових норм, багато уваги приділялося кримінальному праву та кримінальному процесу.



РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИНУ ТА ПОКАРАННЯ У "РУСЬКІЙ ПРАВДІ"


"Руська Правда" містила багато статей, які свідчили про достатній рівень розвитку кримінального права. Однак не існувало різниці між кримінальним правопорушенням та цивільно-правовим, а таке поняття як злочин взагалі було відсутнє. Будь-яке нанесення потерпілому матеріальних або моральних збитків визначалося як "образа" (ст. 15 кор. ред.). Існували лише такі поняття, як спроба образи і дійсна образа. Разом з тим розрізняли об'єктивну і суб'єктивну сторони злочину: злочин (наприклад, вбивство) був скоєний навмисно чи випадково, у стані афекту чи під час бійки тощо (ст. ст. 6, 7, 54).

Об'єктами злочину, перш за все, виступали влада, особа, майно, звичаї. Суб'єктом злочину міг бути будь-хто, крім холопа і челядина, які перебували в повній власності господарів. Останні несли матеріальну відповідальність за протиправні дії своїх слуг.

В "Руській Правді" зустрічається й такий термін, як "співучасть", наприклад, у здійсненні крадіжки (ст. 40 кор. ред.; ст. ст. 42—43). Норма передбачала однакову відповідальність для всіх осіб, що скоїли крадіжку.

Особливо тяжким злочином у Давньоруській державі вважалося посягання на владу князя й порушення договорів сюзеренітету — вассалітету. До винних застосовувалися досить суворі міри покарання, які визначав князь, він також здійснював суд. Як свідчать літописні джерела, за подібні злочини застосовувалась навіть смертна кара. Однак треба зауважити, що Русь аж до монгольської навали (чи не єдина середньовічна держава) не знала юридичне санкціонованого вбивства як методу запобігання злочинам або покарання за них.

Тяжкими злочинами також були посягання на інтереси церкви і християнську мораль, зокрема, шляхом дотримання язичницьких обрядів. До них відносилися: церковна татьба (крадіжка церковного майна), розриття могил, нищення хрестів, .моління в гаях, біля води, чародійство тощо. "Руська Правда" не згадує про ці види злочинів, однак вони знайшли відображення в церковних уставах князів Володимира і Ярослава. В цих документах також йдеться про злочинні дії ченців, попів і попівн (блуд, пияцтво, порушення межі своїх приходів під час виконання обрядів, зв'язок з іновірцями чи відлученими від церкви).

Найтяжчими злочинами проти особи було вбивство, розбій. Як свідчить аналіз статей "Руської Правди", посягання на життя феодала було об'єктом особливої уваги законодавства: передбачалась відповідальність за нанесення побоїв, поранення, каліцтво (ст. ст. 3—5); за образу особи шляхом застосування сили (ст. 10 кор. ред.; ст. 24, 67).

І Багато уваги приділялось і майновим злочинам. Відомі такі їх види, як таємне викрадення, пошкодження, незаконне користування чужим майном; викрадення, хліба, худоби, птиці, сільськогосподарських продуктів. За певний вид майна і у залежності від місця скоєння злочину накладалися відповідні штрафи](ст. ст. 13, 37, 40 кор. ред.; 34, 40, 42, 43, 45 р). Злочином вважалося самовільне користування чужим конем, привласнення загублених коней, зброї, одежі (ст. ст. 33—34, 83—84). Встановлювалась відповідальність за крадіжку чужого холопа та приховування біглих (ст. ст. 32). Будь-яке грошове стягнення поділялося на дві частини: одна вносилася на користь князя (держави), а друга, як компенсація за спричинений збиток — потерпілій стороні.


Случайные файлы

Файл
66750.rtf
64198.rtf
ref-16266.doc
15307-1.rtf
22194-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.