Становище Югославії на початку XX ст. (59664)

Посмотреть архив целиком














Курсова робота

Становище Югославії на початку XX ст




План


Вступ

1 Становлення королівства Югославії

2 Вектори зовнішньої політики

Висновки

Список використаних джерел та літератури



Вступ


Двадцяте століття закінчилося так само, як і починалося, - війною на Балканах, війною між етнічно близькими південнослов’янськими народами ( що проживали й проживають спільно) за національне самовизначення. Але якщо на початку нашого сторіччя південні слов’яни в союзі із греками воювали за звільнення від зовнішніх поневолювачів, то нині - один з одним. Трагедія південнослов’янських і балканських народів складається в XXст. В тому, що вони не можуть не жити разом, ні цивілізовано домовитися й мирно розійтися.

Вся історія народів, що населяли Балкани й частково ввійшли потім у югославську державу, - це спроба знайти єдиновірне співвідношення між етнічними територіями й кордонами держав. На всьому її протязі питання про долю, суть і форми національного самовизначення кожного народу в Південно-Східній і Центральній Європі, питання про долю й внутрішні взаємини в поліетнічній спільності південних слов’ян і питання про долю й закономірності розвитку Балкан як регіону (на початку XX в. виокремилося зі східного питання в самостійну політичну проблему) тісно перепліталися між собою. Кожне з цих питань мало свою історію, свій зміст, свої моменти найбільшого або найменшого загострення. У кожний історичний момент виникали особливі взаємозв’язки, взаємозалежність і співвідношення між проблемами самовизначення й ідентифікації власне етнічних, етнорегіональних і політико-регіональних спільностей, які могли мати загальноєвропейський і загальносвітовий масштаб і значення.

Жодна балканська і південнослов’янська криза не обійшлися без міжнародного втручання. Причому посередництво завжди було лише однією з форм суперництва найбільших держав. Створювалося замкнуте коло: протиріччя між світовими державами, що не відмовилися від суперництва, стимулювали внутрішньо балканський конфлікт. Конфлікт, у свою чергу, загострював відносини між світовими державами, тому що воюючі сторони не могли не використати протиріччя, породжені суперництвом посередників-миротворців.

Зовнішній фактор” проявлявся на Балканах у різних формах і відігравав велике значення в внутрішньому та зовнішньополітичному житті балканських країн, зокрема Югославії. Це й дипломатична активність, і посередництво, і військове втручання для підтримки однієї зі сторін, і введення частин регулярних армій, окупація, і втручання у внутрішньополітичну боротьбу в національних рухах, блокади, санкції і їхнє порушення тощо. Втручання ззовні в міжетнічні відносини й міждержавні конфлікти на Балканах призводило до різних наслідків: воно могло бути дестабілізуючим, конфліктогенним фактором, могло підтримувати напруженість, а могло запобігати конфлікту або сприяти його врегулюванню, збереженню або підтримці миру - залежно від інтересів провідних держав і загальної тенденції в міжнародних відносинах у даний історичний момент.

Цей регіон здавна був ареною суперництва й протиборства як окремих держав, так і військово-політичних блоків і економічних угруповань. Регіональні й міжетнічні кризи на Балканах у системі міжнародних відносин виконували різні функції й приводили до різних результатів залежно від конкретної історичної ситуації. Тенденція їхнього розвитку може збігатися із загальносвітовою, а може й суперечити їй. Регіональні кризи можуть бути барометром міжнародних відносин, можуть підірвати або, навпроти, стабілізувати загальну ситуацію. Те ж стосується й впливу міжнародної ситуації на загострення, стабілізацію або ослаблення регіональних і міжетнічних конфліктів на Балканах.Актуальна тема а саме перiод 20 -30х рр.,тому що на данному етапi краiни колишньоi Югославii утримують мiж собою тiснi вiдносини як на початку ХХст., й характерно те що у зовнiшнiй полiтицi вони також пiдтримують тiж вiдносини з краiнами Европи i CША у планi економiки i полiтики,як у перiод становлення королiвства i майбутнього зовнiшньополiтичного розвитку Югославii.

Виходячи з актуальності теми дослідження, автор ставить перед собою мету – розкрити сутність зовнішньої політики Югославії в 20-30-ті роки ХХ століття.

Для досягнення поставленої мети пропонується вирішити наступні завдання:

  1. показати процес становлення королівства Югославії;

  2. проаналізувати внутрішньополітичну ситуацію в новоутвореній державі;

  3. визначити вектори зовнішньої політики Югославії;

  4. показати еволюцію у зовнішньополітичних відносинах Югославії з країнами Малої Антанти та фашистської осі.

Об’єктом дослідження виступає зовнішня політика Югославії.

Предмет – шляхи реалізації, вектори та напрями зовнішньої політики королівства.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період 20-30-тих років ХХ ст. - з моменту становлення держави Югославія і до приєднання її до Берлінського пакту.

Методологічну базу становлять: загальнонаукові (системного аналізу, синтезу, індукції, дедукції, метод загальної характеристики) та основні історичні (хронологічний, історико-порівняльний) методи. Складність теми дослідження зумовила використання проблемно-хронологічного методу викладу матеріалу.

Історіографія дослідження. Характеризуючи ступінь розробки даної теми, слід зазначити, що на початку ХХІ століття певні її аспекти активно обговорювалися на різноманітних науково-практичних конференціях, в колі науковців та громадських діячів-практиків та політиків, політологів, аналітиків; були написані наукові статті, проведенні різноманітні соціологічні, статистичні, наукові дослідження. Це було пов’язано з Балканською кризою, війною та втручанням великих держав в процес врегулювання конфлікту. Тому робилися різноманітні спроби вирішення ситуації та розробки науково обґрунтованого рішення. Але більшість цих досліджень носили політологічний або культурологічний характер.

Даною проблемою суто в історичному контексті займалися багато дослідників. Дуже цінною за змістом слід вважати багатотомне видання радянського періоду „Всемирная история”1, в якому комплексно, хоча з марксистсько-ленінських позицій подається аналіз внутрішньополітичного становища Югославії та окреслюються основні вектори зовнішньої політики молодої держави в досліджуваний період.

Також певні аспекти даної теми розкриваються в узагальнюючих роботах С.М. Стецкевича2 та В.В. Александрова3, які присвячені історії країн Європи в період з 1917-1945 рр. і в основному акцент робиться на розповсюдженні фашистського впливу на Балканській півострів.

Особливий інтерес становить монографія Бейліс О.С. „Новітня історія Югославії (1918-1974 рр.)”4 в якій дуже докладно викладено досліджуваний період в історії Югославії, особливо зовнішні зв’язки з країнами Малої Антанти та СРСР.

Більш об’єктивними є праці сучасних науковців, присвячені проблемам становлення, внутрішньополітичного, соціально-економічного розвитку Югославії, її ролі в системі тодішніх міжнародних відносин, впливу Росії на формування королівства Югославії, протистоянню радянських та фашистських інтересів на Балканах тощо5.

Певні аспекти проблеми розкривають статті Писарєва Ю., Шилової А., Кірсанова В., Грішиної Р., Кудрявцевої Е. та інших6.

Джерельну базу роботи становлять ресурси мережі Internet, документи та матеріали, що містяться в Хрестоматії з новітньої історії та Радянської історичній енциклопедії1.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. В першому розділі висвітлюється процес становлення та внутрішньополітичного розвитку королівства Югославії. Другий розділ присвячений аналізу зовнішньої політики Югославії. Висновки розкривають результати до яких дійшов автор в процесі дослідження.

Практичне значення результатів. Результати дослідження можуть бути використані для розробки спецкурсів та спецсемінарів, для написання різноманітних творчих, дипломних та інших робіт з даної галузі, для підготовки до семінарів, диспутів, уроків.



1 Становлення королівства Югославії


Із самого початку Першої світової війни частина словенських і хорватських політичних діячів зробила ставку на перемогу Антанти. Змушені в умовах війни бігти з Австро-Угорщини, вони створили в Римі (Італія) і Ніші (Сербія) два політичних центри еміграції. У січні 1915 року на базі римського центра був створений Південнослов’янський комітет (Комітет), у який увійшли великі політичні діячі Хорватії, Далмації, Боснії й Герцеговини, Словенії.

Діяльність Комітету викликала самий живий відгук у югославських народів Австро-Угорщини. З його діяльністю солідаризувалися всі найбільші політичні партії Хорватії й Словенії. Незважаючи на існуючі розходження в поглядах на післявоєнне майбутнє південнослов’янських земель, лідерам комітету спільно вдалося розробити програму державотворення південних слов’ян на принципах федерації. Ідея федеративної Югославії була висунута на противагу ідеї «Великої Сербії», якої дотримувалися правлячі націоналістичні кола Белграда.

Природно, що Югославія могла бути створена тільки за умови розпаду Австро-Угорщини. Але ця перспектива не влаштовувала фінансові кола Парижа й Лондона, тісно пов’язані з банкірськими будинками Відня. Іншим аргументом проти створення Югославії були побоювання Англії й Франції, що це зміцнить позиції Росії на Балканах. Самим же рішучим супротивником створення Югославії була Італія, яка не бажала виникнення сильного конкурента на Адріатиці2.


Случайные файлы

Файл
16721.rtf
31916.rtf
176668.rtf
21727-1.rtf
rd_45.120-2000.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.