Перший імператор Росії - Лжедмитрій I (58648)

Посмотреть архив целиком

Вступ


Актуальність. Початок 17ст. в історії Російської держави виступає одним з найтемніших та найзагадковіших з періодів історії нашого найближчого сусіда. Особливо цікава у вказаний час особистість найвідомішого самозванця Росії – Лжедмитрія 1. Це ім’я окутане суцільною пеленою таємниці, адже й на сьогодні науковці однозначно не можуть визначити походження цієї історичної постаті. Лжедмитрій 1 завдяки своєму таланту та підтримці поляків зміг захопити московський трон, і ще й до того добився в Папи Римського титулу імператора. Ця тема хоч і досить непогано висвітлена у багатьох джерелах, проте однобічно, особливо мало приділяється уваги управлінській діяльності Лжедмитрія 1 під час царювання. Важливе значення вивчення та дослідження діяльності першого російського імператора полягає також в тому що частина подій (наприклад, становлення та підготовка до походу самозванця) відбувалася на території сучасної України, і дослідження цієї теми покликано доповнити і розширити історичні знання про тогочасну Україну.

Зв'язок теми з науковими програмами. Дана праця виконується згідно з наукової та навчальної програм кафедри історії Росії та спеціальних історичних дисциплін Кам’янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка.

Мета роботи. З’ясувати всі аспекти захоплення влади та царювання Лжедмитрія 1.

Для виконання даної мети ставимо такі дослідницькі завдання:

  • З’ясувати передумови та причини періоду Смути у Російській державі.

  • Розглянути підготовчу діяльність Лжедмитрія 1 щодо походу на Москву.

  • Вияснити всі деталі захоплення влади Самозванцем.

  • Проаналізувати діяльність першого російського імператора під час його царювання.

  • Підвести підсумки та результати діяльності та життя Лжедмитрія

Об’єкт вивчення. Період Смути в Російській державі.

Предмет вивчення. Життя та діяльність Лжедмитрія 1.

Хронологічні межі роботи: 1603-1606 рр.

Географічні рамки. Територія подій обмежується тодішніми володіннями Московської держави та Речі Посполитої.

Методологією вивчення є загальнонаукові принципи історизму, історичної правди та об’єктивізму.

Наукова новизна цієї роботи полягає в тому що вперше детально аналізуються реформи проведені самозванцем, а також наводиться багато даних з особистого життя Лжедмитрія 1.

Практичне значення. Матеріали цієї роботи можуть бути використані для виступу на студентській науковій конференції, підготовки до практичних та семінарських занять, у педагогічній практиці.

Структура роботи: вступ, три розділи, висновки, список використаної літератури, додатки.






1. Проблема в історіографії


На сьогоднішній день історіографія «Димитріади» налічує сотні праць, серед яких вагому частину складають серйозні наукові дослідження і публікації документів. Більшість робіт істориків присвячені таємниці особистості Самозванця, початку його життєвого шляху, перипетіям долі.

Питання особистості Лжедмитрія I та його ролі в історії турбувало не тільки істориків, а й офіційну владу. Ще цариця Анна Іванівна наказала заново вивчити питання про смерть царевича Дмитра, його канонізації та походження Самозванця. Катерина II, зацікавившись цією темою, спеціально викликала до себе відомого на той час історика, члена Російської Академії наук Г.Ф. Міллера і намагалась конфіденційно зясувати в нього, наскільки правдива офіційна версія походження Самозванця. Вчений обережно відповів, що вбитий 15 травня в Угличі царевич Дмитро був проголошений церквою святим, і закінчив свою відповідь риторичним питанням: «Що стане з мощами, якщо буде доведено, що Грішка – справжній Дмитрій? Не ризикуючи виступити проти святості хлопчика, похованого в Архангельському соборі Кремля, Міллер лише в особистій розмові з німецьким мандрівником Коксом заявив, що вважає Лжедмитрія I справжнім сином Івана Грозного [33, с. 14].

Про таку позицію німецького вченого щодо Самозванця стало відомо в Академії. Проти дослідження Міллером періоду Смути виступив М.В. Ломоносов. Саме завдяки йому було заборонено друкувати продовження «Опиту новітньої історії Росії» Г.Ф. Міллера, де починався розгляд періоду Смути.

Біля витоків російської історіографії XVII ст. стояв В.Н. Татищев. У своїй праці «Історія Російська», автор детально описав історію Самозванця дотримуючись офіційної версії. Проте в ній майже відсутні авторські оцінки і критичне співставлення джерел [33, c. 499-505].

Як історик-мораліст, князь Щербатов у своїй фундаментальній праці «Історія Росії» детально описав особисті якості Лжедмитрія I, засудивши його за численні морально-етичні недоліки. Історик також виклав свою думку щодо походження Самозванця. Особливу цінність праці Щербатова має цілий том публікацій документів періоду Смути, зокрема про Лжедмитрія I [33, c. 21].

Появі «Історії» передувала менш фактично наповнена спеціальна книга про «Самозванство». Вона була написана в зв’язку з повстанням Е. Пугачова по замовленню Катерини II і мала на меті показати випадковість самозванства і причини, що його викликають, також порочність та авантюризм всіх, хто насмілився не по праву заявляти свої претензії на престол.

Роботи М.М. Щербатова були малопопулярні через важку мову та нагромадження матеріалів, тому погляд на Самозванця впродовж довгого часу формували високохудожні томи «Истории государства Российского» М.М. Карамзіна. Він описав Лжедмитрія I, як ставленика короля і папи. Малював хаотичну картину його внутрішньої політики. Основну частину дослідження приділив питанню про його походження та ототожнення з Григорієм Отрєпєвим.

Д.І. Бутурлін вважаючи, що тільки скрупульозний розбір усіх тогочасних подій допоможе розкрити причини, характер і основні етапи Смути. Історик дуже добре описав історію Лжедмитрія I. Бутурлін прийшов до висновку, що царювання Самозванця потрібно поділити на два періоди. Початок першого був насичений різноманітними милостями та роздачами землі, чим він намагався стати популярним серед населення. На думку вченого, в цей період головні успіхи Лжедмитрія I залежали не так від державних справ, як від результату переговорів з Марією Нагою [28, c. 7].

Другий період визначається цілим рядом негативних дій Самозванця, який відкрито не поважав старовинні звичаї, сприяв полякам та єзуїтам, насміхався над боярами, направо і на ліво розкидав гроші, і вкінці-кінців одружився на католичці-польці.

Праця Д. Бутурліна була піддана критиці з боку багатьох істориків, особливо відзначився учень Карамзіна М.П. Погодін. У своїх лекціях та статтях він незмінно виставляв Самозванця у вигляді такого собі політичного Квазімодо. Всі, хто йому допомагали у боротьбі за престол, виставлялись «розбійниками», «волоцюгами», «шайкою втікачів» і на кінець «сволоччю самозванцевою», яка шукала лише наживи. Проте, на думку Погодіна, не погане правління погубило Лжедмитрія I, а просто росіяни розкрили обман [12, с. 464].

Ті ж позиції, у відношенні Смути в цілому, займав ще один представник офіційної історіографії професор Н.Г. Устрялов. В свій час він був головним офіційним рецензентом наукових історичних видань, тому й наполіг на вилученні сторінок про царевича Дмитра з посмертно виданої книги Арцибашева. Однак, всім на подив, читаючи університетський курс лекцій, Устрялов заявив, що Самозванець, цитуючи «постиг безмерное величие России», тому титулувався імператором і готував великі реформи: створив сенат, намагався дати кращий устрій держави,розпочав вводити регулярну армію, турбувався про народну освіту і намагався зблизити Росію з країнами Західної Європи. Однак, через любов до іноземців, неповагу до старовинних російських звичаїв і недостойну поведінку, він втратив любов народу. Вчений намагався розкрити таємницю Самозванця, але навіть перевидаючи мемуари іноземців про Лжедмитрія I, він був змушений визнати, що це зробити неможливо [33, с. 23].

Новим етапом у розвитку російської історичної науки була багатотомна узагальнена праця С.М. Соловйова, який детально виклав і проаналізував події Смутного часу. Говорячи про діяльність та правління Лжедмитрія I, історик писав про реформу боярської Думки, видачу грамот монастирям, збільшення зарплати дворянам, розвиток книгодрукування. Історик дуже точно і тонко підігнав деталі і вибудував піраміду подій. Однак при цьому, Соловйов часто некритично використовував документи, іноді просто переказував їх або робив загальні висновки на основі лише одного приватного документу. Вчений спростував думку про Самозванця як душителя православ’я і експропріатора церковного майна і земель. Соловйов розвивав гіпотезу про те,що Лжедмитрій I щиро вірив у своє царське походження або виховувався з дитинства боярами для цієї ролі. Відкликаючись з симпатією про особисті якості Самозванця, історик зазначав, що той користувався великою народною любовю [30, с. 630].

Доля Лжедмитрія I стала темою всього життя для відомого українського історика М.І. Костомарова. Його дисертація була цілком присвячена питанню про те, ким був Самозванець. Костомаров вирішив заново вивчити період Смути і з цією метою він дослідив усі архіви, особливо в Україні та Польщі, намагався знайти документи у Вишневецькому замку. Він був першим істориком, який зрозумів необхідність фронтальних пошукових досліджень, особливо в провінціях та районах, де розгортались події. На думку М. Костомарова, Смута розпочалась з польської інтриги, проте її головним героєм став російський народ. Звертаючись до внутрішньої політики Лжедмитрія I, історик писав про реформи, які копіювали польський державний устрій, відзначаючи, що вони вводились у життя поступово. Вчений вбачав в діях Самозванця продовження політики Бориса Годунова. Костомаров відзначив бажання Лжедмитрія I полегшити життя народу. Закінчуючи працю, український історик написав: «Ставши царем Московської держави, Дмитро відкрив для цієї країни шлях для переворотів та потрясінь…Названий цар впав, відкривши за собою безодню» [33, c. 24 – 25].


Случайные файлы

Файл
creep9.doc
16151.rtf
48852.rtf
64555.rtf
36265.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.