Національне відродження Болгарії наприкінці XVIII та в першій половині ХIX століття (58219)

Посмотреть архив целиком
















Курсова робота на тему:

Національне відродження Болгарії наприкінці XVIII - I пол. XIX ст.



Зміст


Вступ

Розділ 1. Положення болгарських земель наприкінці XVIII - I пол. XIX ст.

Розділ 2. Культурно-просвітницький рух

Розділ 3. Боротьба за незалежність церкви

Висновки



Вступ


Сучасний етап розвитку України у всьому розмаїтті соціально-економічних, політичних, національно-державних та інших аспектів його прояву диктує необхідність звернутися до досвіду минулого інших країн, до осмислення його уроків, мобілізації ресурсів історичної пам’яті, як міцного знаряддя процесів оновлення сучасності.

Останні часи, котрі можна охарактеризувати як часи національно-культурного, та державного відродження українського народу, відзначаються, крім усього іншого, пробудженням широкого суспільного інтересу до історичного минулого сусідніх країн, зокрема Болгарії.

Розвиваючись в умовах подвійного гніту; економічного і соціально-політичного з одного боку – турецької влади, з другого - грецької патріархії і духовенства (фанаріоти), болгарське відродження висувало вимоги за рідну мову, національну школу, національну незалежну від грецької патріархії церкву, а також, за незалежну національну державність.

Виходячи з актуальності теми дослідження, автор ставить перед собою мету – розглянути особливості національного відродження Болгарії наприкінці XVIII - I пол.XIX ст.

Для досягнення поставленої мети пропонується вирішити наступні завдання:

  1. Розкрити причини розкладу турецької феодально-ленної системи;

  2. Розкрити причини становища селян;

  3. Показати вплив російсько-турецьких воєн на розвиток національного відродження;

  4. Проаналізувати як велась боротьба за незалежність церкви;

  5. Розглянути процес Болгарського відродження;

Хронологічні межи роботи початок періоду болгарського національного Відродження пов'язані з Паїсієм Хілендарським, який написав працю «Історію слов’яно- болгарську» і з цією працею, яка написана у 1762 р. починається національне Відродження Болгарії.

З 30-40 – х рр.XIX ст. починається боротьба за незалежність церкви і закінчується у 1872 р. Здобуттям болгар незалежної церкви.

Географічні рамки роботи територія Болгарії та Віденські, Тирновські округи.

Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові (метод загальної характеристики) та основні історичні методи (хронологічний, історико-порівняльний та узагальнення дозволити об'єктивно підійти до висвітлення подій цього періоду всесвітньої історії, викласти його в логічно завершеній і послідовній формі.

Історіографія дослідження.

Дана тема дослідження завжди викликала значний інтерес у вітчизняних та зарубіжних істориків. Ії розробка розпочалася вже на початку XX століття. Ми не будемо зупинятися на всьому масиві матеріалів, статей, підручників присвячених аналізу теми, розглянемо найяскравіші та найцікавіші з них.

Умовно всю літературу з даної проблеми можна поділити на дві групи:

  1. література радянського періоду особливо дослідження 40-60 х років;

  2. література часів незалежності України (1991-2004 рр.)

Що стосується першої групи, то звісно аналіз подій відбувався у руслі марксиського-ленінського підходу, через призму класових протиріч. Участь болгар у здобуті незалежності церкви, літератури, мови, поліпшення становища селян сприймалось дуже позитивно. До цієї групи відносяться роботи «Боротьба болгарського народу за незалежну національну церкву, «Культурно-просвітницький рух», «Соціально-економічне становище болгарських земель», де міститься обширний матеріал про становище селян, більшою мірою розповідного характеру.

Після здобуття незалежності України розпочався новий етап у розвитку вітчизняної історичної науки, що характеризувався переглядом методики вивчення історичних подій, викладу матеріалу. В дослідженнях Ярового В.І., Ровнякова А.А. з нових позицій, з урахуванням нової методологічної бази дається аналіз положення болгарських селян, розвиток болгарського відродження, боротьби за незалежність церкви. Вони відрізняються більшою об'єктивністю висвітлення подій. Приділяється значна увага положенню болгарських земель у I пол.XIX ст.

Практичне значення результатів. Дане дослідження може бути використане для підготовки відповідей на семінарських заняттях, для написання рефератів і творчих робіт. До того ж на основі цієї роботи можна буде скласти плани-конспекти уроків з всесвітньої історії під час проходження педагогічної практики в школі. Курсова робота може бути використана як основа для майбутнього дипломного проекту.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури.

Перший розділ «Положення болгарських земель наприкінці XVIII- I пол.XIX ст.» присвячений положенню болгарських земель наприкінці XVIII- I пол. XIX ст. Другий розділ «Культурно-просвітницький рух» розкриває культурно-просвітницький рух у Болгарії. Третій розділ «Боротьба за незалежність церкви» у якому приділяється увага боротьбі за незалежність церкви.



Розділ 1.Положення болгарських земель наприкінці XVIII - I пол. XIX ст.


Наприкінці XVIII - I пол. XIX ст. в Османській імперії відбуваються значні зміни, як у економічному, так і в політичному житті. Ці змини впливають на розвиток південнослов`янських земель, які підпорядковані Туреччині.

Військово-ленна система на якій базувалась Турецька імперія піддалась змінам. Ленні землі – спахійські – стали перетворюватися у спадкові володіння. Вимагалася лише сума грошей для оформлення переходу землі від батька до сина. Більша частина власників ленів під різними приводами ухилялися від несіння військової служби. Спахії становились постійними мешканцями в своїх повітах. Вони спостерігали за господарством, турбувались про зростання прибутків. Військові ленники прагнули тепер значно збільшити посівні площі, обкласти селян податками, які проживали на цих землях, в результаті чого селяни були постійними боржниками і вимушені були визнати агу (господаря) хазяїном своїх земель. Процес захоплення земель у власність поміщиками відображає податковий турецький документ початку 40-х р. XIX ст., де зображено обезземелення селян. Документ свідчив, що в ряді сіл Бєлоградчиської околії Віденського Мухасилмека (фінанс. округу), селяни не мають землю (ні польову, ні пасовищну), а займаються землеробством в якості найманих робітників.

На землях які були у володіннях поміщиків селяни стали займатися експлуатацією землі. Так протягом тривалого часу склалась так названа чифлікова система. Перехід до чифлікчийства призвів до погіршення положення селян. Феодали були зацікавлені в отриманні додаткових прибутків і тому переводили селян на панщину. У чифліках поряд із панщиною починається активне застосування оренди землі. Використання праці батраків (аргаті) сприяло поступовому виникненню на селі зародків нових виробничих відносин. Володарі чифліків були тісно пов`язані з ринком і залежали від його кон’юнктури. Збільшення поставок на ринок сільськогосподарської продукції об`єктивно сприяло розвиткові внутрішньої торгівлі, певному пожвавленню товарно-грошових відносин в імперії.

Нові форми ведення господарства приводили до виникнення нових відношень між селянином і поміщиком. Однією із таких форм було кесімджийство, особливо розповсюджене у південно-західній частині Болгарії. Земля при цій формі відносин між селянином і паном належувала поміщику. Селянин отримував у спадкове користування невеличку частку землі. Поміщик визначав розмір оброку і повинності селянина. Кесімджиї платили всі державні податки. Кесімджия був прикріплений до землі, не міг піти від землевласника, і повертався до нього у випадку втечі. Кесімджийство уявляло собою найбільш тяжку форму кріпацтва.

Другою формою відносин між поміщиками і селянами була іздольщина, особливо ісполджийство або ортакчийство. Селяни цієї групи носили назву ісполджиї або ортакчиї. Ці відносини характеризувалися тим, що малоземельний або безземельний селянин був феодальним орендатором, який віддавав до половини врожаю землевласнику.

Третя форма відносин, це використання найманої праці. Наймані робітники носили назву момки (також : ратаї, аргати). Це були селяни, які мали свої землі і ставали сільськогосподарськими робітниками. За свою працю вони отримували плату частково натурою, частково грошима. Жили селяни цієї групи у своїх хатах, або в помешканні наданому землевласником. Поява даної категорії відносин, не дивлячись на наявність в них феодальних рис, свідчить про проникнення у сільське господарство елементів капіталістичних відносин. Обезземелення селян стало основою подальшого економічного розвитку країни, розвиток в напрямку зародження і формування елементів капіталізму. Наряду з формами феодальної експлуатації селян у помісному господарстві I половини XIX ст.. починали з`являтися капіталістичні форми. Вони з`являлись там, де був обезземелений селянин і попит на робочі руки з боку землевласників, що привело до продажу селянами своєї робочої сили. Це явище здійснювалось у період зростання товарно-грошових відносин у країні. Зростання міст і торгівлі збільшувало попит на продукти сільського господарства і сприяло зростанню виробництва сільськогосподарських товарів на ринок. Помісне господарство втягувалось у ринкові зв'язки, перетворюючись у таке господарство, котре систематично продавало хліб і інші продукти свого виробництва. Для розвитку товарно-грошових відносин у помісному господарстві мало значення зникнення воєнно-ленної системи, яка впроваджувалась впродовж тривалого часу. Ще на початку XIX ст.. було введено повернення спахійської землі державі після смерті володаря, дещо пізніше було заборонено створювати нові лени. У 1834 р. була проведена відміна воєнно-ленних відносин.


Случайные файлы

Файл
CBRR4348.DOC
23030.rtf
81263.rtf
168750.rtf
19627-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.