Історичний портрет Михайла Драгоманова (57698)

Посмотреть архив целиком

Зміст


Вступ 2

1. Внесок М.Драгоманова в розвиток української науки і культури 6

1.1 Національні ідеї діяча 6

1.2 Система політичних поглядів вченого 8

1.3 Вклад в становлення освіти 11

2. Життєвий шлях Михайла Драгоманова 14

2.1 Формування світогляду та освіта 14

2.2 Громадсько-політична діяльність 17

2.3 Закордонно-еміграційний період життя 21

3. Наукова і творча спадщина М.П. Драгоманова 28

3.1 Науково-публіцистичні праці 28

3.2 Історичні дослідження 29

3.3 Фольклористичний напрям у творчості вченого 32

Висновки 35

Список використаних джерел і літератури 37



Вступ


Чи не найзначнішою постаттю після Т.Г.Шевченка в українській суспільній думці ХІХ століття був Михайло Драгоманов – людина різнобічних наукових зацікавлень і спрямувань, широкого діапазону практичної дії. На протязі всього життя він заглиблювався в історію власного народу і народів Європи, прагнув осмислити шляхи людської цивілізації й на підставі цього намалювати ясну перспективу творчого саморозвитку України. В основі його невтомного творчого і громадського життя було слово, звернене як до прихильників, так і до опонентів – у сотнях статей, наукових розвідок, листів. Блискучий публіцист, чиє перо весь час служило боротьбі проти політичної і духовної тиранії, проти вузьких кастових інтересів чи непросвіти; фольклорист, чиї збірки творів та наукові праці поставили його в рівень, з європейськими вченими того часу; оригінальний літературний критик та історик рідного письменства; соціолог і політолог, глибокий фахівець з історії античності і Середньовіччя; громадський діяч і кореспондент десятків періодичних органів і сотень співвітчизників і зарубіжних вчених – такою багатогранністю, енциклопедичністю вирізнялася вся діяльність Михайла Драгоманова. “Він не написав ані одного слова, котре б не відносилося до живих людей, до живих обставин і до тих питань, котрі так чи інакше порушують думки і чуття окружаючої його громади. Оте живе чуття, той бистрий погляд що завжди добачує потреби хвилі і вміє найти для них відповідний вираз і відповідне заспокоєння найліпше характеризує нам самого Драгоманова” [29; с. 142] – так відгукувався про багатогранну діяльність видатного вченого Іван Франко.

Хоча Михайло Драгоманов за своє життя отримав багато негативних оцінок і критики, але більшість видатних постатей того часу відгукувались про нього з теплотою і пошаною. Д. Овсянико-Куликовський про Драгоманова казав: ”Це була натура ясна ... прозора. Глибока щирість і рідкісна чесність душі – це були в нього риси, що впадали в очі. Нікого він не ховав і ні з чим не ховався – його слова та вчинки були достеменним відбитком його душі”. Леся Українка писала, що “М.Драгоманов був великим українцем, тримався і в літературі, і в політиці, і в приватному житті тієї засади, що “чистое дело требует чистых средств”, і тримався її до кінця з великою завзятістю і невмолимістю” [29; с. 142]. Іван Франко говорив: “Драгоманов для нас був чимось більше, як заслуженим чоловіком. Він був для нас правдивим учителем і вповні безкорисно не жалував праці, писань і навіть докорів, щоб наводити нас, лінивих, малоосвічених, вирослих в рабських традиціях нашого глухого кута, на кращі, ясніші шляхи європейської цивілізації.

Ми в нім шануємо друга, вчителя, провідника... Єго голос був для нас заохотою, осторогою, вказівкою, куди йти, голосом сумління...» [14; с. 30]

Михайло Грушевський у своїй статті “Пам'яті Михайла Петровича Драгоманова”, надрукованій в науковому часописі “Україна” 1926 року писав: “Місія Драгоманова зробила...епоху в українському житті”.

І дійсно, важко не погодитись зі словами цих діячів, адже Михайло Драгоманов був справді непересічною людиною. Він належить до тих видатних діячів, яких український народ шанує за їхні погляди і дії, високий інтелект, поєднаний з чесністю та самовідданою мужністю. Він воістину був для України “апостолом правди і науки” [10; с. 47]. Його громадсько-політична і науково-просвітницька діяльність мала важливе значення в розвитку суспільно-політичної думки в другій половині ХІХ століття і є однією з яскравих сторінок історії та культури. Адже вона дала підґрунтя для розвитку національної свідомості українців, зміцнила їхні позиції в прагненні до незалежності.

Саме тому я обрала темою своєї курсової роботи постать Михайла Драгоманова. Про нього написано десятки статей та монографій: як схвальних – так і критичних.

Актуальність теми полягає в тому, що об’ємність доробку Драгоманова і досі малознаного у широких наукових колах, потребує детального дослідження, вивчення та ознайомлення молодого покоління з його науковою спадщиною, яка є гідною великої і нелегкої історії вченого.

Предметом даної роботи є дослідження постаті Михайла Петровича Драгоманова.

Об’єктом роботи виступає опрацювання різних джерел щодо життєвого шляху, громадсько-політичної діяльності та творчості Михайла Драгоманова.

Мета курсової роботи в тому, щоб показати надзвичайно великий внесок вченого і політичного діяча в українське суспільне життя другої половини ХІХ – початку ХХ століття.

Завдання полягає в дослідженні постаті М.П. Драгоманова та його ролі в суспільно-політичному та культурному житті України.

Історіографія.

В радянські часи ставлення до М. Драгоманова було крайнє негативним: його хотіли викреслити з пантеону народної пам'яті. Незважаючи на окремі об’єктивні дослідження спадщини вченого (зокрема І. Романченка, О. Лисенка, М. Бернштейна, Г. Іванової, П. Федченка, В. Поважної та ін.), панувало поверхнево-усереднене тлумачення праць вченого, завжди кориговане в негативний бік. Праці ж Б. Кістяківського чи М. Шаповала, І. Лисяка-Рудницького чи Е. Горнової були відомі лише поодиноким дослідникам. А хронічна відсутність більш-менш повного зібрання наукових праць діяча лише стимулювала поверхневу оцінку його доробку. Та все ж таки більшість науковців високо оцінили діяльність та наукову спадщину М.П. Драгоманова. Цікавими є статті Павла Тучапського (1869-1922) про М. Драгоманова: “Роль Драгоманова в суспільному рухові Росії й України” та “Національні погляди Драгоманова”. Також привертає увагу праця Олександра Оглоблина (1899-1992) під назвою “Громадсько-політичні погляди Михайла Драгоманова”.

Сьогодні про постать М.П. Драгоманова пишуть такі науковці, як: Володимир Борисенко, Анатолій Висоцький, Анатолій Круглашов та інші.

Хронологічні межі даної роботи сягають від року надходження майбутнього діяча – 1841 р., до часу його смерті, тобто 1895 р.

Практичне значення.

На мою думку, з даною роботою слід ознайомитись учням шкіл, студентам історичних факультетів, викладачам вузів та вчителям загальноосвітніх шкіл, а також усім тим, хто цікавиться видатними діячами своєї країни.

Структура курсової роботи обумовлена її метою та науковим завданням. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури, які нараховують 29 найменувань.



1. Внесок М.Драгоманова в розвиток української науки і культури


1.1 Національні ідеї діяча


Теоретична розробка Драгомановим проблем національного розвитку України відзначається глибиною та різнобічністю. Вчений вважав себе продовжувачем ідей Кирило-Мефодіївського братства, славного іменами Костомарова, Шевченка, Куліша, та значення національної програми Драгоманова виходить поза межі учнівства й самого лише продовження перерваної праці провідних діячів-українців 1840-х років. Зовнішньою межею драгоманівського проекту розв’язання національного питання на Україні було створення вільної федерації народів замість Російської імперії. В це федеративне об’єднання вільні народи могли входити тільки за власним бажанням як рівноправні та не обмежені у своєму внутрішньому державно-політичному житті члени. Драгоманівський федералізм для діячів різних українських партій початку ХХ століття був об’єктом гострої критики, причому, які зі стану непримиренних борців за вільну Україну, так із боку тих, хто вважав себе за справжніх марксистів-інтернаціоналістів. Уже за часів діяльності Драгоманова пошук та відбір тих чи інших варіантів, як ми сказали б тепер, моделей розвитку України підноситься на вістря ідейної боротьби та протистояння. Драгоманов справедливо вбачав загрозу порозуміння українців з представниками решти національностей на спільній землі. Тому він із занепокоєнням вдивлявся у сплеск націоналістичних настроїв в окремих гуртах земляків і попереджав: “наше національство зовсім не таке уже мирне. Послухайте, з якою ненавистю говорять іноді наші люди про москалів, поляків, євреїв, і подумайте, що б сталося з тими сусідами нашими на Україні, коли б удалось нашим національникам узяти уряд на Україні в свої руки” [16; с. 25].

Висвітлюючи мету національного розвитку, Михайло Петрович намагався оживити національні традиції сучасним суспільно-політичним змістом. З його погляду чільним серед завдань визвольного руху України було її повернення до сім’ї вільних і культурних європейських народів, до цінностей та засад сучасної цивілізації, з розвитком якої була міцно пов’язана Україна в минулому. Наголошуючи на життєвій необхідності “європеїзації” українського національного руху, Драгоманов тим самим тільки логічно з’єднував розірвану історію України з часами невпинних перемог національно-визвольних рухів народів Європи. А оскільки й минуле, і майбутнє вітчизни бачились Михайлу Петровичу в європейському суспільно-політичному просторі, він і закликав земляків не перебільшувати реального значення рис національної “окремішності” українців від сусідніх народів, а бачити за цими зовнішніми рисами спільні інтереси та тенденції загальноєвропейської інтеграції. Впевнений, що єдиний слушний шлях поступу українців – це рух до європейської цивілізації, Драгоманов не тільки теоретичні орієнтири цієї мети накреслював, а й усім своїм талантом ученого, публіциста, політичного діяча служив їй.


Случайные файлы

Файл
131257.rtf
N pedagog.doc
170014.rtf
146015.doc
83800.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.