Війна в Афганістані (56880)

Посмотреть архив целиком











Курсова робота на тему

«Війна в Афганістані»


План


Вступ

1. Силові акції СРСР на міжнародній арені.

2. Хронологія військових дій в ДРА.

3. Витоки кризи

4. Реакція світового співтовариства введення радянських військ а Афганістан

5. Зміни зовнішньополітичного курсу США після подій грудня 1979 року

ВИСНОВОК, МОЯ ВЛАСНА ДУМКА

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ



Вступ


"Радянський В'єтнам." У західній, а пізніше і у вітчизняній пресі з легкої руки журналістів ця війна часто називалася "радянським Вьетнамом". Вторгнення радянських військ до Афганістану в кінці грудня 1979 року потрясло світову спільноту. Президент США Картер в одній зі своїх перших заяв із цього приводу сказав: "...воно (вторгнення - Б.В.) змінило моє відношення до зовнішньої політики СРСР більше, ніж що-небудь інше за роки мого перебування на посаді." Афганістан по своєму географічному положенню охоплює територію, яка вже з початку XIX ст набуває великого стратегічного значення. Вперше територія сучасного Афганістану була включена в зону дії наддержав в період існування на ній Дурранійськой держави (1747?1819). Як сферу своїх інтересів цей регіон розглядала тоді Британська імперія, що діяла на Середньому Сході за допомогою компанії Ост-індськой. Після розпаду Дурранійської держави на безліч ... незалежних феодальних князівств змінилася і політика Британії на Середньому Сході: тепер вона перешкоджала політичній консолідації афганських володінь і їх об'єднанню довкола Кабульського князівства, оскільки такий розвиток подій неодмінно повинен був ослабити англійський вплив в регіоні. Тут англійські інтереси прийшли в протиріччя з інтересами російськими: для Росії було вигідне існування єдиної сильної афганської держави, яка сприяла б спокійній обстановці на південних рубежах Росії і перешкоджало експансії Англії у напрямі російського кордону.



1. Силові акції СРСР на міжнародній арені


Після другої світової війни в результаті нового глобального переділу світу провідні ролі на Середньому Сході стали грати США. Їх первинне проникнення в країни регіону, в т.ч. до Афганістану, здійснювалося за допомогою американської фірми Morrison-Nadsen, яка, уклавши договір з афганським урядом на будівництво іригаційних об'єктів, розтягувала його здійснення на невизначений період часу, ставлячи Афганістан у фінансову залежність від США. Іншим шляхом тиски на Афганістан з боку Сполучених Штатів було штучне створення т.з. “пуштунської проблеми”, яка полягала в тому, що пуштунське населення Британської Індії виявилося на території створеного в 1947 р. Пакистану, пуштунам, що відмовив, в праві на самовизначення.

У 50-ті рр. XX ст сильно зростає активність Радянського Союзу в Афганістані, що прагнув забезпечити безпеку і підконтрольність центральноазіатських республік і не допустити закріплення в Афганістані США (у стратегічному відношенні це було дуже привабливо для США зважаючи на можливість розміщення там американських ракет середньої дальності, а також устаткування аеродромів для їх використання в можливій війні з Радянським Союзом. В цей час СРСР надавав Афганістану різні види допомоги, в т.ч. значну фінансову, хоча сам Радянський Союз перебував в змозі « хрущовській відлизі», а потім «брежнєвської епохи застою».1.1 В області зовнішньої політики в 1970-х роках СРСР немало зробив для досягнення політичної розрядки. Були поміщені американо-радянські договори про обмеження стратегічних наступальних озброєнь (правда, з 1967 року починається прискорена установка міжконтинентальних ракет в підземні шахти), які, проте, не підкріплювалися адекватними заходами довіри і контролю. Процес розрядки був перекреслений введенням радянських військ до Афганістану (1979).

У стосунках з соціалістичними країнами Радянський Союз став ініціатором доктрини «обмеженого суверенітету», передбачаючій акції залякування аж до військового вторгнення в ті країни, які намагалися проводити незавісимую від СРСР внутрішню і зовнішню політику. У 1968 році Брежнев дав згоду на окупацію Чехословакії військами країн Варшавського договору (Празька весна). У 1980 році готувалася військова інтервенція до Польщі.

Спроби розширення радянської сфери впливу на різних континентах Нікарагуа, Ефіопія, Ангола, В'єтнам, Афганістан і так далі) наводили до виснаження радянської економіки, фінансування неефективних режимів.

1.2 На тлі внутрішніх проблем В радянській економіці 70-х мали місце негативні явища. Перш за все, це незупинне зниження темпів зростання, стагнація в економіці. У останніх 12 — 15 років в розвитку народного господарства СРСР стала виявлятися тенденція до помітного зниження темпів зростання національного доходу. Якщо у восьмій п'ятирічці середньорічний приріст його складав 7,5 % і в дев'ятій — 5,8 %, то в десятій він знизився до 3,8 %, а в перші роки одинадцятою склав біля 2,5 % (при зростанні населення країни в середньому на 0,8 % у рік). Це не забезпечувало ні необхідних темпів зростання життєвого рівня народу, ні інтенсивного технічного переозброєння виробництва. Вельми характерний, що в 1970-е роки з радянської пропаганди повністю зникло гасло «наздогнати і перегнати». Залежність від експорту корисних копалини привела до відсутності необхідних реформ в економіці. До середини 1970-х років зростання нересурсних секторів економіки значно сповільнилося [3][4][5][6].

Ознаками цього були відставання у високотехнологічних областях, погана якість продукції, неефективне виробництво і низький рівень продуктивності праці. Прибічники позначення вказаного періоду як «застійного» пов'язують стабільність радянської економіки того часу з нафтовим бумом 1970-х . Ця ситуація позбавляла керівництво країни яких-небудь стимул-реакцій до модернізації господарського і суспільного життя, що посилювалося похилим віком і слабким здоров'ям вищих керівників. Фактично ж в економіці наростали негативні тенденції, збільшувалося технічне і технологічне відставання від капіталістичних країн. З падінням цін на нафту до середини 1980-х в частини партійного і господарського керівництва з'явилася свідомість необхідності реформування економіки. Це збіглося з приходом до влади наймолодшого на той момент члена Політбюро

ЦК КПРС — Михайла Горбачова Проблеми переживало сільське господарство, і країна витрачала великі гроші для закупівель продовольства. Значно виросла корупція, а інакомислення переслідувалося згідно із законом.

У житті суспільства почали проступати «застійні явища» як у економічній, так і в соціальній сферах. Найчастіше цим терміном позначається період від приходу Л. И. Брєжнєва до влади (середина 1960-х) до початку перебудови (середина 1980-х), а то і раніше (1980 р.), відмічений відсутністю яких-небудь серйозних потрясінь в політичному житті країни..З приходом Брєжнєва до влади органи держбезпеки підсилили боротьбу з інакомисленням. За даними Д. А. Волкогонова, Брєжнєв особисто схвалював репресивні заходи, направлені проти активістів правозахисного руху в СРСР [29]. Частиною системи ідеологічного згортання відлиги був процес «ресталінізації» — прихованій реабілітації Сталіна. Період 1970-х— 1980-х років в джерелах того часу іменувався епохою розвиненого соціалізму. Завдяки деякій лібералізації з'явився дисидентський рух, стали відомими такі імена, як Андрій Сахаров і Олександр Солженіцин. C 1965 роки СРСР надавав військову допомогу Північному В'єтнаму в боротьбі з США і Південним В'єтнамом, яка продовжувалася до 1973 року і закінчилася виведенням американських військ . У 1968 році армія СРСР увійшла до Чехословаччини з метою придушення антиурядових заколотів. У 1979 році СРСР ввів обмежений військовий контингент в ДРА на прохання афганського уряду.

Афганська війна (1979—1989) — назву одну, що склалася в радянській і російській історіографічній традиції, з етапів громадянської війни в Афганістані, ознаменованого присутністю на території цієї країни військового контингенту радянських військ. У даному конфлікті брали участь озброєні сили уряду ДРА з одного боку і озброєна опозиція (моджахеди, або душмани) — з іншою. Боротьба велася за повний політичний контроль над територією Афганістану. У військовий конфлікт

виявилася безпосередньо втягнута і Радянська Армія, яку ввели у країну у вирішенні вузького кола членів Політбюро ЦК КПРС (Ю. У. Андропов, Д. Ф. Устинов, А. А. Громико і Л.И.Брєжнєв, який лише підтвердив рішення) за захистом дружнього режиму від агресії ззовні й заміни Х. Амина на Б.Кармаля. Моджахедам під час конфлікту підтримку надавали військові спеціалісти США, низки країн Європи — членів НАТО, Китаю, і навіть пакистанські спецслужби. Після Квітневій революції 1978 р. новий керівник країни президент Нур Мухаммед Тараки і прем'єр- міністр (із серпня 1978 р. також міністр оборони) Хафизулла Амін неодноразово просили радянське керівництво про введення у країну радянських військ, т. до. становище нового уряду було конче ненадійним (революція 1978 р. майже спиралася яку би там не було соціальної бази, у зв'язку з ніж йдеться про правомірності застосування сам термін “революція” до подій 1978 р., які можна й переворотом), проте керівництво Радянського Союзу, спочатку рахувавши, що “нам нині різноманітні час втягуватись у цю війну” (Брежнєв), різко змінило свою позицію тільки тоді, як Амін шляхом перевороту захопив владу у країни й почав вести активні консультації зі США можуть. Це ж можна сказати й щодо грандіозної авантюри радянських спецслужб з фізичною усуненням Аміна і заміною його Бабраком Кармалем, основною причиною взяття якої послужило недоведене те, що Амін є агентом американської розвідування й прагне привести Афганістан під заступництво США Також введення радянських військ мав на меті запобігти можливому зміцненню у регіоні ісламського фундаменталізму, викликаного ісламською революцією в Ірані 1979. Саме собою падіння прорадянського уряду означала б сильного удару по зовнішньополітичним позиціям СРСР, оскільки, якби сталося таке, це було б перший повоєнної історії випадок скинення прорадянського уряду. Теоретично, крім прямих наслідків, поширення фундаменталізму могло через афганських таджиків істотно дестабілізувати радянську Середньої Азії. На міжнародному було заявлено тому, що СРСР керується принципами «пролетарського інтернаціоналізму». Як формального підстави Політбюро ЦК КПРС використало кількаразові прохання керівництва Афганістану й особисто Хафізулли Аміна про надання країні військової допомоги для боротьби з антиурядовими силами. Остаточне рішення про введення військ у Афганістан було винесено 12 грудня 1979 року в засіданні Політбюро ЦК КПРС і оформлено секретним постановою ЦК КПРС № 176/125 «До стану „А“»


Случайные файлы

Файл
33479.rtf
35725.rtf
100283.rtf
166284.rtf
refer med.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.