Влада і право (18965-1)

Посмотреть архив целиком

Влада і право

Курсова робота з теорії держави і права

Академія управління бізнесу і права

Філія національної академії внутрішніх справ україни

Дніпропетровськ

2001р.

В современной юридической науке термин “право” используется в нескольких значениях.

правом называют социально-правовые притязания людей, например, право человека на жизнь, право народов на самоопределение и т.п. Эти притязания обусловлены природой человека и общества и считаются естественными правами;

под правом понимается система юридических норм. Это – право в объективном смысле, ибо нормы права создаются и действуют независимо от воли отдельных лиц. Данный смысл вкладывается в термин «право» в словосочетаниях « трудовое право», «международное право», «избирательное право» и т.д. Термин «право» в подобных случаях не имеет множественного числа;

названным термином обозначают официально признанные возможности, которыми располагает физическое или юридическое лицо, организация. Так, граждане имеют право на труд, отдых, охрану здоровья, образование, право на свободу мысли и слова и т.д.1, организации располагают правами на имущество. На деятельность в определенной сфере государственной и общественной жизни и т.п. Во всех этих случаях речь идет о праве в субъективном смысле, т.е. о праве. Принадлежащему отдельному лицу – субъекту права;

термин «право» используется для обозначения системы всех правовых явлений, включая естественное право. Право в объективном и субъективном смысле. Здесь его синонимом выступает термин «правовая система». Например, существуют такие правовые системы, как англосаксонское право, романо0германское право, национальные правовые системы и т.д.

В каком смысле употребляется термин «право» в каждом случае следует решать, исходя из контекста. Что обычно не вызывает затруднений.

Право классифицируется на естественное и позитивное.

Под естественным правом понимается совокупность прав и обязанностей, вытекающих из самой природы человекакак разумного социального существа, т.е. те права и обязанности, которые стали справедливыми нормами поведения людей в обществе.

Позитивное право представляет собой систему норм, содержащие определенные права и обязанности, исходящих от государства и общества, выраженных (закрепленных) в нормативно-правовых документах (законах, судебных прецедентах, актах исполнительной власти). При этом надо иметь в виду, что все правовые системы современного позитивного права в той или иной степени основаны на естественном праве, содержат естественно-правовые начала.

Право делится на частное и публичное. Первое направлено на удовлетворение потребностей и защиту интересов отдельных лиц, второе охраняет общие интересы государства.

В соответствии с формой (источником) права различают обычное (традиционное) право, прецедентное право, договорное право и право законов (кодифицированное, статутное, декретное право).

С развитием человека как индивида и члена различных социальных образований проявляется влияние на право различных религиозных, идеологических, этнических факторов, соотношение между ними. В этом плане, например, выделяются системы мусульманского права, индусского права, которые относятся к семье религиозного права2.

Существует также романо-германское право, англосаксонское право, традиционное.

В связи с делением права на отрасли можно выделить гражданское, трудовое, уголовное, земельное право и т.д.

Введення.

Право - один із найважливіших соціальних інститутів будь-якого цивілізованого товариства. Право не тільки є результатом правотворчества даного товариства, воно ще і відбиває рівень розвитку товариства, його соціальних інститутів. Основне призначення права полягає в тому, щоб бути потужним соціально-нормативним регулятором, визначником можливого й обов'язкового поводження індивідів і їхніх колективних утворень. Причому обов'язковість права, на відміну від всіх інших соціальних регуляторів, забезпечується можливістю державного примуса, правові відношення стають для всіх тих, до кого вони ставляться, загальнообов'язковим правилом (нормою) поводження.

Така пильна увага до теорії права, його методологічним основам пояснює актуальність обраної теми, її важливість для сучасної правової науки.

Актуальність теми особливо зростає в сучасних умовах, коли відбувається корінна зміна ролі і самої суті правової системи регулювання суспільних відносин. Демократизація товариства, будівництво правової держави потребують нових підходів у формуванні правового поля держави. А формування нових підходів, у свою чергу, потребує особливо зваженого підходу до осмислення теоретичних основ права.

Принципова важливість вивчення теорії права відвіку залучають істориків і теоретиків права до проблеми співвідношення права й інших соціальних інститутів товариства як регуляторів суспільних відносин. Серед значних теоретиків права можна вважати А.Б.Венгерова, що присвятив проблемам теорії і методології права свою монографію "Теорія держави і права", проблемами теорії права займався і значний правознавець - В.В.Лазарєв. Серед сучасних теоретиків і істориків права - В.Н.Хропанюк і ін.

Вивчений масив літератури дозволив сформулювати ціль даного дослідження - аналіз права як соціального інституту, процедур створення норм права, особливості формування правового механізму регулювання суспільних відносин.

Для рішення поставленої цілі дослідником сформульовані задачі дослідження, послідовне рішення яких допоможе досягти бажаного результату:

- визначення поняття права, його сутності як соціального інституту товариства;

- дослідження регулятивного механізму соціального інституту в товаристві;

- дослідження механізму регулювання суспільних відносин за допомогою правових норм;

- визначення місця і ролі держави в правотворческой і правоприменительной діяльності.

2. Форми здійснення права.

Право має сенс і цінність для особистості, товариства, якщо воно реалізується. Якщо ж право не перетворюється в життя, воно неминуче омертвляется. Головне призначення норм права складається в тому, що вони допомагають визначити утримання права суб'єкта і тим самим сприяють його реалізації.

Реалізація права - це здійснення юридично закріплених і гарантованих державою можливостей, проведення їх у життя в діяльності людей і їхніх організацій.

Слово «реалізація» відбувається від латинського «rеalis» - речовинний і буквально означає уречевлення. У наш час реалізація визначається як здійснення чого-небудь, проведення в життя якогось плану, проекту, програми, наміри і т.п. Термін «реалізація права» аналогічний за змістом. Право як щось нематеріальне, як якийсь можливість реалізується, упредметнюється в діях, в активному поводженні людей, у користуванні матеріальними і духовними цінностями, благами.

Водночас реалізація права має ще один значеннєвий відтінок: право на відміну від інших можливостей (планів, програм, намірів і т.п.) характеризується підвищеною спроможністю до реалізації, забезпечено гарантіями.

Такий момент, що ускладнює аналізоване поняття, полягає в тому, що і саме право являє собою багатогранне явище, що включає в себе право природне і позитивне, об'єктивне і суб'єктивне. Реалізація права повинна бути понята з урахуванням такого його разнопланового утримання.

Реалізація права є складний процес, що протікає в часу. У ньому беруть участь не тільки сторона, носії суб'єктивних прав і обов'язків, але і держава в особі різноманітних органів: правотворческих, правоисполнительных, правоприменительных. Реалізація права як процес утілення права в життя містить у собі, по-перше, юридичні механізми реалізації права і, по-друге, форми безпосередньої реалізації права, коли фактичні життєві відношення знаходять юридичну форму.

Юридичні механізми реалізації права різноманітні, їхнє утримання визначається особливостями правової системи тієї або іншої країни.

У романо-германской правовій системі процес правореализации містить у собі такі етапи.

Перший етап - зведення природного права в закон (позитивне право), надання йому нормативної форми. Ядро природного права складають права людини, його соціально-правові претензії, що випливають із природи людини і товариства. Для реалізації цих домагань необхідно законодавче, нормативне визнання їхньою державою. Зведення прав людини в закон означає: а) їхнє конституційне закріплення; б) їхнє закріплення в поточному законодавстві.

На другому етапі включаються різноманітні механізми реалізації закону, за допомогою яких відбувається переклад розпоряджень закону в конкретне утримання суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Механізми ці різноманітні: конкретизація закону в підзаконних нормативних актах уряди, міністерств, відомств, органів самоврядування й ін., у локальних нормативних актах; роз'яснення норм закону в актах офіційного тлумачення; процесуальні норми, що регулюють процедури прийняття, застосування і примусового виконання закону; різноманітні акти застосування норм права. Сюди ж входить діяльність державних органів по підготуванню і прийняттю правових актів.

Третій, заключний, етап являє собою власне реалізацію права. Саме тут права з можливості перетворюються в дійсність, і це перетворення відбувається з волі володаря права, тобто від суб'єкта права залежить, чи буде право реалізоване, коли й у яких3 межах

У англосаксонской правовій системі процес правореализации йде інакше.

Зведення правових домагань, тобто природного права, у ранг обов'язкової норми здійснюється судом. Суд, розглядаючи конкретну юридичну справу, старанно аналізує фактичні обставини виниклої суперечки, претензії сторін і, визначаючи їхні взаємні права й обов'язку, дозволяє конфлікт. У якості нормативної підстави при дозволі справи виступає прецедент - раніше винесене судове рішення по аналогічній справі.


Случайные файлы

Файл
75253-1.rtf
10150.rtf
37678.doc
61893.rtf
68923.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.