Екологія та економіка (минуле, сучасне, перспективи) (17430-1)

Посмотреть архив целиком

Екологія та економіка (минуле, сучасне, перспективи).

Курсова робота:

Виконала студентка ІІ курсу факультету природничих наук Охріменко Ольга.

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “ КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ”

КИЇВ,1999

Особливістю сучасного етапу господарського розвитку є формування концепції про тісний взаємозвязок між економічним та екологічним добробутом.

В наш час еколого-економічна проблематика визначає не лише ефективність функціонування усіх видів та форм господарської діяльності, але й принципіальні умови нормального функціонування кожної людини.

Екологічна економіка – молода наукова дисципліна, що відкриває нові напрями досліджень для прийняття науково обгрунтованих рішень із фінансування, планування, законодавчо-нормативного забезпечення керування соціально-економічними процесами в цілому і в галузі природокористування зокрема.

Проблеми, які досліджує екологічна економіка можна обєднати у дві великі групи. По-перше, це ефективне використання економікою природних ресурсів. По-друге, це пошук та обгрунтування методів запобігання та ліквідації збитків від забруднення навколишнього середовища. Ці проблеми мають вирішуватися на основі закономірностей природно-історичного характеру, а також із урахуванням потреб суспільства, що постійно змінюються; формування нової системи цінностей на тлі економічних проблем сучасності.

В теоретичному плані екологічна економіка спрямована на створення наукових основ концепції стійкого екологічно-економічного розвитку, а її практичне значення виражається в створенні науково обгрунтованих конкретних рекомендацій із раціонального використання природних ресурсів та збереження середовища життя людського суспільства.

Основні відмінності між екологічною економікою та її попередницями – традиційними економікою та екологією - показані в таблиці.

Напрями досліджень для екологічноі економіки

Для того щоб досягнути стійкості, необхідні кроки, де за основу беруться новітні дослідження. Такі дослідження нерозривно пов'язані з політикою та менеджментом. Екологічна економіка повинна розвивати такі основні напрямки:

-забезпечення умов для існування живих систем та стійкого розвитку

-оцінка національних запасів та національного капіталу

-економіко-екологічне моделювання на місцевому, регіональному та світовому рівні

-оновлення інструментів природоохоронного менеджменту.

І більш широко про кожен з пунктів. Стійкість не має на увазі ні статичну, ні тим більш застійну стагнантну економіку. До того ж ми повинні розрізняти поняття росту та розвитку. Економічний ріст ні в якому випадку не веде до стійкості, на відміну від економічного розвитку.

Стійкий економічний розвиток можна визначити як використання протягом тривалого часу без значного виснаження національних запасів, в тому числі й природного капіталу (сировини).

В бізнесі до національних запасів належать довгострокові активи, такі як споруди та обладнання, що використовуються як засоби виробництва. Природні ресурси - це грунти та атмосферне повітря, рослинний та тваринний світ, що формують екосистеми. Цей "природний акціонерний капітал" використовує "первинні компоненти" ( сонячне світло) на потреби самоі екосистеми та на утворення запасів природноі сировини. Прикладами природного капіталу можуть бути ліси, популяціі риби, запаси нафти. А запаси природноі сировини - це деревина, спіймана риба, викачана нафта.

Необхідно також зупинитися на екологічній класифікаціі природного капіталу. Вона базується на ознаках вичерпності та відновній здатності. Виділяють:

-невичерпні. Використання не призводить до виснаження в даний час або в майбутньому (сонячна енергія, внутрішнє тепло землі, енергія води, повітря)

-вичерпні невідновні - безперервне використання веде до зменшення запасів, до такого рівня, при якому подальша експлуатація економічно недоцільна. Не здатні до самовідновлення у термінах співрозмірних до термінів споживання

-вичерпні відновні - ресурси здатні до відновлення (через розмноження або інші природні цикли) - флора, фауна, водні ресурси.

Зараз ми маємо нову еру, де лімітуючий фактор розвитку - це не штучний капітал, а збережений природний. (Для видобутку деревини обмежуючим фактором будуть збережені ліси, а не потужності лісопильного заводу). Більшість економістів розглядають природні та штучні ресурси як взаємозамінні, а не взаємодоповнюючі фактори. Тобто жоден з них не може бути лімітуючим. (Обмежувати фактор може лише тоді, коли він є комплементарним).

Екологічна економіка розглядає природні та штучні ресурси, як фундаментально комплементарні і тому наголошує на важливості лімітуючих факторів. Це основна відмінність.

Оцінка запасів екосистем та національного капіталу

Щоб досягти стійкості, ми, перш за все, повинні визначити оцінки для продуктів (результатів діяльності) екосистеми так само як для екологічних товарів та послуг. Причому необхідно зважати й на те, скільки з екологічних живих систем ми можемо дозволити собі втратити, до якого часу ми можемо заміняти штучні фонди природними, яка частка наших національних запасів невідновна.

Зауважимо також, що ми не можимо застосовувати екологічну оцінку до так званих "неосяжностей" - людського життя, природноі естетики,перспективних екологічних прибутків.

Через невід'ємні складнощі та невизначеності у оцінюванні екологічноі екосистеми застосовують декілька незалежних підходів. Не досягнуто згоди, який з них найбільш правильний.

ВИТРАТНИЙ ПІДХІД I.Метод оцінки за безпосередніми витратами - сума витрат на освоєння та експлуатацію джерела ресурсів.

II.Метод оцінки за витратами, коли враховуються не лише безпосередні фінансові витрати але й збитки від його експлуатацій. Складовими цього підходу є:

-оцінка за принципом втраченого прибутку. Вона має на увазі оцінку втраченого прибутку через відмову від одного виду використання ресурсноі ділянки на користь іншого (наприклад, створюючи водосховище, суспільство свідомо відмовляється від сільськогосподарського використання даноі територіі). Таким чином втрачені прибутки від неотримання сільськогосподарської продукціі характеризують економічну цінність земельноі ділянки.

-оцінка за вартістю залишків, коли визначається об'єм коштів, які суспільство повинно витратити на заміщення даного джерела ресурсів іншим, рівноцінним йому. В цьому випадку до видатків відносять додаткові витрати на вивчення (геологічну розвідку) територіі з метою експлуатаціі.

III.Метод оцінки вартості відтворення, коли оцінюються витрати, необхідні для відновлення втраченого виду або виду, що деградував ( біологічного).

IV.Метод "бажання платити", коли через опитування, анкетування населення з'ясовують бажання людей платити за існування певного виду ресурсів, наприклад, рослин чи тварин, що зникають. Цей підхід використовують, коли немає нормальних ринків.

V.Метод "транспортних витрат", коли на основі вартісних або часових витрат на досягнення ресурсного об'єкту (економічноі відстані) визначають економічну цінність ресурсного джерела.

РЕНТНИЙ ПІДХІД базується на концепціі існування диференціальноі ренти. В залежності від кількісних та якісних характеристик, ресурсні джерела одного виду приносять неоднакову користь на одиницю витрат, тобто диференціальну ренту. Вона розраховується за принципом гранично допустимих витрат, які готове нести суспільство заради стримання одиниці даного ресурсу. Витрачати більше вже неефективно. Різниця між гранично допустимими витратами та індивідуальними фактичними витратами показує, скільки виграє економіка на одиницю даного виду ресурсів. Згідно з цим підходом гірші ресурсні джерела отримують нульову оцінку, хоча іх використання економічно ефективне.

Рентна концепція здається більш обгрунтованою за витратну. Хоча у теорії гранично допустимих витрат є недоліки. Наприклад, фактичні витрати на джерело ресурсів можуть не збігатися із суспільно необхідними, що визначають вартість.

На рентному підході основана оцінка за прибутками підприємств, які експлуатують джерела ресурсів (економічна оцінка за диференцальною рентою підприємств). Прибутки економічних суб’єктів відображають цінність джерел, що експлуатуються.

Економіко-екологічні розрахунки

ВНП так само як і інші показники функціонування національної економіки став важливим відображенням політики, загального добробуту та життєвого рівня. Але ВНП не показує внесок природи у функціонування виробництва, а саме він найчастіше є визначальним.

Наприкдад, ліс забезпечує економічні об’єкти грунтом, чистим повітрям, водою, виконує рекреаційну функцію. Але ВНП – сукупна вартість кінцевих товарів та послуг в ринкових цінах , тобто лише загальна вартість деревини у даному випадку.

З іншого боку відомий випадок, коли мільярди доларів, вкладені у ліквідацію нафтових плям, полііпшили стан економікии США (створення нових робочих місць, використання – усе це додавалося до ВНП). Звичайно, ці кошти не були б потрібні, якби нафта не розлилася, тому їх не можна вважати прибутком. Але в ВНП розглядає виробництво без відокремлення витрат та прибутків. Тому це не дуже ефективний показник здоров'я економіки. H. Daly та J. Kobb зробили спробу пристосувати ВНП до врахування виснаження національних запасів сировини, ефекту забруднень. Був отриманий індекс стабільного економічного добробуту - ICED. Вчені зробили висновок, що в той час як ВНП США зростав (з 1956 по 1986 рік), ICED залишався майже незмінним з 1970. Коли були враховані такі показники як збитки фермерських господарств, збитки від кислотних дощів, витрати на оздоровлення постраждалих, виявилося, що економіка США зовсім не поліпшилася.






Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.