Журналістика - творчість чи ремесло? (38867)

Посмотреть архив целиком

Державний вищий навчальний заклад

«Запорізький національний університет»

Міністерство освіти і науки України

Факультет журналістики


Зав. кафедрою журналістської творчості

к.пед.н., доц. Костюк Віктор Володимирович_







КУРСОВА РОБОТА


ЖУРНАЛІСТИКА – ТВОРЧІСТЬ ЧИ РЕМЕСЛО?




Виконав

студент ІІ курсу

група 3215-2

спец.: журналістика Полосухіна Аліна Ігорівна


Керівник

Сіріньок-Долгарьова Катерина Григорівна



Запоріжжя

2010


ЗМІСТ


Вступ

Розділ 1 Творчість – основна складова журналістики

1.1. Розуміння та тлумачення терміну «Творчість»

1.2. Особливості масово-комунікативної творчості

1.3. Тлумачення терміну «Ремесло»

1.4. Журналістика як ремесло

Розділ 2 Діяльність Севи Новгородцева – творчість чи ремесло?

Висновок

Список використаних джерел


ВСТУП


В сучасному суспільстві останнім часом досить гостро стоїть питання: «Що є журналістка? Чи є це виключно творчою професією? Чи по суті це звичайне ремесло?» Протиставлення цих понять часто має місце просто через нерозуміння або спотворення таких термінів як «ремесло» та «творчість». Тож, в даній роботі ми намагалися розкрити ці поняття, зіставити їх з журналістською професією і зробити висновки щодо даного питання.

Актуальність проблеми полягає у тому, що існує багато думок стосовно того чи можна назвати просто «творчістю» справу, яка приносить регулярний дохід і допомагає утримувати себе і сім'ю? Коли ти вимушений керуватися не лише і не стільки прекрасними поривами душі, скільки бажаннями суспільства. Існують різні підходи до журналістики. На сьогодні найбільш поширеними є західна модель, де метою журналістики є лише інформування без оцінок, і навпаки, модель, яка вбачає в журналісті людину спроможну дати свою оцінку реальній конкретній ситуації, масштабній проблемі, яка б допомогла аудиторії орієнтуватися у дійсності.

Всі люди різні за своїми фізичними та психічними показниками, але в професіональній діяльності певні кола спеціальностей мають характерні особливості своєї особистості. У математиків, фізиків, інженерів, наприклад, це чітке математичне мислення, прагматизм; у людей, які пов’язані з соціальною сферою – розвинута комунікація, розуміння інших; у митців (літератори, художники, актори, драматурги, та ін.) – розвинуте образне бачення світу, оригінальність у сприйнятті прекрасного. З цього боку журналістика є настільки полісемічною, адже вона має справу з усіма процесами в суспільстві. Журналіст у своїй практиці стикається з ситуаціями і коли потрібна чітка математична логіка, і коли потрібно проявити свої комунікативні здібності, а коли й образне мислення. В. Здоровега каже, що в вузькому професійному колі літератори й журналісти поділяють людей на тих, хто вміє добре писати, і тих, хто не вміє добре писати, навіть, якщо у кишені два дипломи. Здатність ця може бути більшою або меншою – продовжує дослідник. - Вона може усвідомлюватись чи ні самою особою, ця здатність може бути розкритою змолоду, а нерідко так і залишитися нерозкритою [4].

Але ми вважаємо, що вміння писати не є основною задачею творчого журналіста. В. Ученова у своїй книзі «Бесіди з журналістики» подає думку практикуючої журналістки Т. Чугай яка висловилася на цей рахунок на сторінках журналу «Журналіст»: «Звичайно, уміти писати – обов'язково, причому це уміння удосконалюється за життя. Але воно не мета, а засіб, не результат журналістської справи, а тільки умова для того, щоб займатися цією справою. Ви не скажете, наприклад, що зір – суть роботи шофера. Проте сліпого шофера бути не може, зір – обов'язкова умова для водіння автомобіля. Так і тут» [14].

Мета роботи: знайти і скласти загальне та точне визначення журналістської творчості й розкрити роботу журналіста як ремісника. Проаналізувати зібране й прийти до висновків щодо вирішення поставленої проблеми.

Реалізація мети передбачає розв’язання таких завдань:

  1. Знайти та проаналізувати як найбільше визначень слову «творчість», розкрити це поняття.

  2. Розкрити поняття «ремесло». Загалом і у призмі журналістської професії.

  3. Дослідити діяльність радіоведучого Севи Новгородцева.

  4. Зробити загальні висновки стосовно проведеної роботи.

Об’єктом дослідження є всі сторони журналістської діяльності у сучасному світі за допомогою теоретичної бази дослідників журналістики. Також об’єктом дослідження є особистість Севи Новгородцева, як практикуючого радіожурналіста й дослідження його творчої та професійної діяльності.

Предмет дослідження – професійні та творчі якості сучасного журналіста, які мають своє безпосереднє відображення у журналістських матеріалах.

У процесі дослідження були використані такі методи: аналізу та синтезу у формульовані теоретичного матеріалу, також метод аналізу застосовувався і під час роботи над практичною частиною й елементи компаративного методу у ході всієї роботи та опитування.

Методологічна та теоретична основа дослідження складається з праць В. Здоровеги, Г. Лазутіної, В. Олешка С. Корконосенка та інших журналістико знавців.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що у своєму дослідженні ми намагались прийти до єдиного множника понять творчості та ремесла. На практиці довести їх єдність чи протилежність.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали курсового дослідження можуть послугувати базою для подальшого дослідження цієї теми у дипломній, магістерській та іншій науковій роботі.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел. Обсяг роботи 22 сторінки. Список літератури включає 20 найменувань (викладений на двох сторінках) .


РОЗДІЛ 1

ТВОРЧІСТЬ – ОСНОВНА СКЛАДОВА ЖУРНАЛІСТИКИ


1.1 Розуміння та тлумачення терміну «Творчість»


«Творчість» - знайоме нам всім поняття, є активною складовою лексикону людини, але перш, ніж розглядати творчій аспект журналістики, слід як найглибше й найповніше розкрити поняття «творчість», користуючись компетентними джерелами різних галузей пізнання.

Історико-філософська та соціологічна традиція розгляду творчості має давню традицію. Вона виникає з народженням філософської рефлексії взагалі. Так в античній свідомості творчість виступає в двох формах: як божественне – акт народження (творіння) космосу, та як людське – мистецтво, ремесло. У Середньовіччі творчість вже бачиться як викликання буття з небуття за допомогою вольового акту божественної особи. Тим самим створюється передумова розуміння творчості як створення чогось небувалого, унікального й неповторного. У епоху Відродження посилюється його антропологічне звучання: величезним по масштабах був сам крок від культу релігійного початку – до культу генія як носія творчого початку. Завершена концепція творчості створюється в XVIII столітті Еммануїлом Кантом. Творчою діяльністю називається продуктивна здатність уяви. Посилюється наочно-практичне, діяльне бачення творчості. Структура творчого процесу визнається найважливішим моментом структури свідомості. Фрідріх Шеллінґ акцентував увагу на тому, що творча здатність уяви – це єдність свідомої і несвідомої діяльності [5].

В. Роменець, доктор психологічних наук, професор Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка, вважає, що у своїх найзагальніших та найістотніших рисах творчість слід визначати як виробництво певного оригінального продукту для комунікаційної мети. Ці два моменти – оригінальність і комунікація – стосуються будь якого виду творчості – додає вчений [13].

Електронна вільна всесвітня енциклопедія «Вікіпедія» подає наступне визначення: творчість (креативність) — ментальний феномен, сутність якого полягає у здатності людини створювати нове, до того невідоме (нові твори мистецтва, наукові відкриття, інженерно-технологічні, управлінські чи інші інновації тощо). Необхідними компонентами творчості є фантазія, уява, психічний зміст якої міститься у створенні образу кінцевого продукту (результату творчості) [16].

В.Ф. Олешко у книзі «Журналістика, як творчість» каже, що під творчістю слід розуміти процес творення, в якому особа пізнає в світі нове для себе і свідомо створює в навколишньому середовищі нове, тобто те, чого раніше не було. Індивідуальний процес відкриття і перетворення духовного і матеріального світу складає зміст процесу становлення особи. Як базисна форма творчості виступає наочна перетворююча діяльність, яка є джерелом як наочного «світу багатств», так і внутрішнього «багатства здібностей» індивіда. Творчість як «натхненну дію» піднімає особа на якісно новий рівень, обумовлений не логікою «зовнішнього багатства», а логікою виявлення творчих можливостей людини, розвитку всіх його сил як таких, відкриття нових наочно-соціально-смислових відносин. Сучасне розуміння творчості як сутнісної характеристики людини достатньо повно виявляє характер змін, що здійснюються в соціальному світі. Отже, творчість можна визначити як форму самодіяльності і саморозвитку індивіду, розгортання його сутнісних сил по мірках свободи, як залучення до вищих сенсів буття. Більшість сучасних зарубіжних вчених, що займаються питаннями творчості, одностайно вважають, що в області проблеми критеріїв творчості виконана велика робота, але до сьогодні ще не отримано бажаних результатів [12].

Г. Лазутіна каже, що творчість як феноменальна властивість людини полягає в здатності створювати і об'єктивно нове – те, що не існувало раніше в світі взагалі, і суб'єктивно нове – що вже є в реальності, але для даної людини ново, створюється ним вперше, без жорсткої орієнтації на існуючі аналоги. У цьому сенсі «винаходити велосипед» – теж акт творчості, прояв здатності творити (якщо, звичайно, мова саме про винахід, а не про копіювання або «збірку за зразком»). Але у різних людей – різна міра здібності до творчості (креатівності, кажучи мовою науки). Проте, ця здатність піддається розвитку, може і зростати за сприятливих умов [7].


Случайные файлы

Файл
14265.rtf
79913.doc
168950.rtf
7034-1.rtf
46501.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.