Чорнобильська катастрофа: особливости висвітлення в друкованих ЗМІ (38858)

Посмотреть архив целиком

13



РЕФЕРАТ


Курсова робота: 27 с., 25джерел.

Об’єкт дослідження – публікації в ЗМІ, що відображують наслідки Чорнобильської катастрофи.

Предмет дослідження – публікації в Українській пресі, які стосуються висвітлення наслідків Чорнобильської катастрофи.

Мета роботи – дати визначення основним поняттям, які використовують при написанні статей на тему Чорнобильської катастрофи, класифікувати аспекти висвітлення причин та наслідків аварії, визначити основні приводи написання матеріалу, проаналізувати приклади матеріалів на тему аварії на ЧАЕС та її наслідків.

Методи роботи – описовий, порівняльний аналіз.

Наслідки аварії на Чорнобильській АЕС поділяються на кілька підгруп, серед яких є безпосередні наслідки (смерть деяких працівників безпосередньо під час аварії), економічні наслідки (по всьому світу було зупинено будівництво АЕС, що призвело до значних збитків держбюджетів багатьох країн), довгострокові наслідки (за оцінками експертів зона відчуження не буде придатною для використання людьми від 100 до 300 років).

Проаналізувавши публікації з даної теми ми дійшли висновку, що на даний момент в Україні досі не дали остаточного визначення причин та наслідків Чорнобильської катастрофи, рівень культури висвітлення проблем, пов’язаних із аварією на 4 реакторі ЧАЕС не є достатньо і високим, що тягне за собою недостатню обізнаність населення про ці проблеми. Також ми зробили висновок, що ЗМІ були залежними від деяких провладних структур у радянський період, так і у період незалежності.


АВАРІЯ, КАТАСТРОФА, РАДІАЦІЯ, ВИПРОМІНЕННЯ, ЗОНА ВІДЧУЖЕННЯ, АТОМНА ЕЛЕКТРО СТАНЦІЯ, САРКОФАГ


ЗМІСТ


Вступ

Розділ 1. Особливості висвітлення наслідків катастрофи у ЗМІ

1.1 Понятійний апарат журналіста

1.2 Аспекти висвітлення причин аварії

1.3 Аспекти висвітлення наслідків Чорнобильської катастрофи

1.4 Основні джерела інформації

Розділ 2. Аналіз публікацій

2.1 Загальна характеристика публікацій

2.2 Історія публікацій в СРСР

2.3 Аналіз публікацій з приводу закриття Чорнобильської АЕС

2.4 Аналіз публікацій, пов’язаних з об’єктом «Укриття»

2.5 Аналіз матеріалів спеціалізованого видання

2.6 Останні згадки про Чорнобильську катастрофу у друкованих ЗМІ

Висновки

Список використаних джерел


ВСТУП


Чорнобильська катастрофа – одна з найбільших екологічних катастроф сучасності як по кількості померлих та постраждалих, так і по економічним збиткам. Окрім величезної шкоди, яку подія завдала Україні (на той момент УРСР), катастрофа мала величезний вплив на населення сусідньої держави Білорусії. До того ж радіоактивна хмара пройшла над Європейською частиною СРСР, Східною Європою, Скандинавією, Великобританією, східною частиною США [1].

Спершу комуністичне керівництво УРСР та СРСР намагалося приховати масштаби трагедії, але після повідомлень про Чорнобильську катастрофу американськими та європейськими засобами масової інформації розпочалася евакуація мешканців із заражених районів. У радянські засоби масової інформації ж інформація про подію потрапила тільки 28 квітня.

Не зважаючи на те, що минула майже чверть сторіччя ЗМІ не дають повної картини того, що відбулося і зараз. Отож доти, доки засоби масової інформації будуть мовчати про наслідки чорнобильської катастрофи чи згадуватимуть про неї лише раз на рік, проблема лишатиметься актуальною для суспільства, в якому тільки ліквідаторами аварії було близько 600 000 осіб.

Для України найважливішими елементами стратегії, пов’язаної з проблемами навколишнього середовища, є:

  1. усунення наслідків чорнобильської катастрофи;

  2. відшкодування завданої навколишньому середовищу шкоди та припинення зловживань природними ресурсами;

  3. розвиток екотехнологій;

Усі ці проблеми неможливо розв'язати без тісного міжнародного співробітництва [2, 18].

Мета роботи – простежити як висвітлюються в друкованих засобах масової інформації наслідки катастрофи, підкреслити негативні і позитивні риси роботи їх із матеріалами, що стосуються чорнобильської катастрофи, простежити історію питання від часу трагедії до сучасності на прикладі матеріалів періодичної преси.

Завдання роботи:

  • Систематизувати різні погляди на причини катастрофи;

  • Визначити основні аспекти, які висвітлюються журналістами при описанні наслідків аварії на ЧАЕС;

  • Дати короткий опис основних термінів, якими користуються при написанні матеріалів на дану тему;

  • Визначити основні джерела інформації для написання матеріалу на тему аварії на Чорнобильській АЕС та її наслідків;

  • Провести детальний аналіз матеріалів, які висвітлюють наслідки катастрофи.

Новизна роботи полягає в тому, що раніше науковці намагалися визначити причини і наслідки аварії на Чорнобильській АЕС лише з якоїсь певної точки зору. У роботі ж класифікація причин і наслідків подається на основі узагальнення цих визначень.

Практичне значення цієї роботи полягає в тому, що класифікація причин та наслідків, визначення термінів може використовуватися журналістом для полегшення написання матеріалу на тему аварії на ЧАЕС.



РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ВИСВІТЛЕННЯ НАСЛІДКІВ КАТАСТРОФИ У ЗМІ


1.1 Понятійний апарат журналіста


Для написання будь-якого журналістського матеріалу треба в першу чергу розрізняти терміни, які будеш використовувати у роботі. Треба розрізняти між собою певні поняття. Журналісти, на жаль, часто плутають ті речі, які є схожими між собою, що призводить до обурення зі сторони експертів з даних питань.

Аварія – (від іт. avaria, з араб. авар- пошкодження, збитки, пошкодження корабля чи вантажу) – це небезпечна подія техногенного характеру, що створює на об’єкті, території або акваторії загрозу для життя і здоров’я людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю (стаття 1 Закону України від 14.12.1999 № 1281-ХIV «Про аварійно-рятувальні служби»); пошкодження, вихід із ладу, руйнування, що сталося з техногенних (конструктивних, виробничих, технологічних, експлуатаційних) або природних причин.

У сучасному виробництві із підвищеними параметрами технологічного прогресу періодично створюються умови, що викликають несподівані порушення роботи чи вихід з ладу машин, споруд, комунікацій, систем.

Якщо аварія несе загрозу для життя людини чи призводить до людської смерті, то її називають катастрофою. Отже катастрофа – це велика за масштабами аварія чи інша подія, що призводить до тяжких наслідків, в тому чисті смерті.

Аварія трансгранична – це глобальна радіаційна аварія, коли зона аварії поширюється за межі державних кордонів країни, в якій відбулась [3].

Треба також розуміти значення слова «саркофаг». Саркофаг – це об’єкт «Укриття», зведений задля ізоляції 4-го вибухнувшого енергоблоку Чорнобильської АЕС [4].

Випромінення (англ. radiation, emanate; нім. Stahlung f) – промениста енергія електромагнітних хвиль, що випромінюються (випускаються) матеріальним тілом. В. розрізнюється за потужністю (кількісна характеристика) і за спектральним складом (якісна характеристика). Розрізнюють монохроматичне і складне В. Монохроматичне – випромінення визначеної довжини хвилі, характеризується потужністю або потоком; складне – випромінення, що складається або з кінцевого числа монохроматичних випромінювань (переривчастий лінійчатий спектр), повна характеристика якого визначається потужністю монохроматичних випромінювань, що увійшли до його складу, або з безперервного ряду монохроматичних випромінювань. У цьому випадку воно характеризується загальною потужністю і її безперервним розподілом по довжинах хвиль усередині всього спектрального діапазону. Власне дія, процес випущення електромагнітних хвиль матеріальним тілом – випромінювання [5, с. 14].

Радіаційна безпека – стан радіаційно-ядерних об’єктів і навколишнього середовища, який забезпечує не перебільшення меж доз, виключення будь-якого необґрунтованого опромінення і зменшення доз опромінення персоналу і населення нижче встановлених меж доз настільки, наскільки це можна досягнути і наскільки це економічно обґрунтовано [3].

Радіоактивні відходи (РАО) – об’єкти і субстанції активність яких перевищує встановлені міністерством охорони здоров’я України норми [3].

Зона відчуження – це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році.

Зона безумовного (обов’язкового) відселення – це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень [6].

Ядерный реактор пристрій, в якому відбувається контролюємо цепна ядерна реакція, що супроводжується виділенням енергії [7, с. 143].


1.2 Аспекти висвітлення причин аварії


Безумовно, не можна визначити одну причину, через яку сталася катастрофа. Головним тут стало поєднання багатьох факторів. Але при вивченні питання зазвичай науковці виділяють кілька основних.

Отож головними причинами катастрофи було:

  1. Проведення недостатньо повно та правильно підготовленого електричного експерименту.

  2. Низький рівень культури операторів, керівництва як станцій, так і міністерства електрифікації в цілому в галузі ядерної безпеки.

  3. Недостатній рівень безпеки графіт-уранового реактора РБМК-1000.

  4. Помилки персоналу.

Нагадаємо, що відразу після чорнобильської аварії утворили першу офіційну державну комісію з розслідування її причин. Вивчивши надані матеріали, у серпні 1986 р. вона доповіла у Відні на засіданні МАГАТЕ, що першопричиною аварії явилися, по суті, непрофесійні дії персоналу. У доповіді також вказувалося на «недбалість в управлінні реакторною установкою», недостатнє розуміння «персоналом особливостей протікання технологічних процесів у ядерному реакторі» і втрату персоналом «відчуття небезпеки». Крім цього, були вказані і деякі «недоліки» у конструкції реактора 4-го блока, що «допомогли» персоналу довести крупну аварію до розмірів катастрофи. Зокрема, розробники реакторної установки не передбачили створення захисних систем безпеки, здатних запобігти аварії при наборі навмисних відключень технічних засобів захисту і порушень регламенту експлуатації, оскільки вважали таке сполучення подій неможливим [8].

Отож головні причини, як вважають експерти: по-перше, непрофесійні дії персоналу; по-друге, недоліки конструкції реактора.

Але серед основних, як вважають дослідники, можна виділити і інше.

Наприклад не виключаємо і можливість диверсії, про яку журналісти неохоче зазвичай говорять. Інші ж тримаються тільки цієї версії і критично сприймають спроби завершити дискусію з цього приводу:

««Оперативними співробітниками держбезпеки за участю спеціалістів були проаналізовані отримані матеріали, на підставі яких ними було побудовано імовірну модель вибуху, у результаті чого було відхилено впроваджувану наполегливо низкою високих посадових осіб і наукових авторитетів версію про можливу диверсію на ЧАЕС».

Це цитата з доповіді генерала Ю.Петрова на спільній нараді працівників спецслужб із країн СНД, що відбулася у Києві 1996 р. у зв’язку з 10-річчям чорнобильської аварії. І це не єдина офіційно зареєстрована спроба «сім’ї» ввести в оману вчених, а через них і громадськість» [8].


1.3 Аспекти висвітлення наслідків Чорнобильської катастрофи


Серед наслідків Чорнобильської катастрофи виділяють такі:

  1. Безпосередні наслідки;

Безпосередньо під час вибуху на четвертому енергоблоці загинула одна людина. Ще одна померла від опіків того ж дня в лікарні. У 134 співробітників ЧАЕС та членів рятувальних команд, що знаходились на станції під час вибуху, розвинулась променева хвороба, 28 з них померли.

Деякі дії персоналу, такі як гасіння локальних джерел пожеж у приміщенні станції (міри, направлені на попередження можливого вибуху водню) були в момент після вибуху необхідними. Можливо, вони попередили ще більш серйозні наслідки. Але при виконанні цих робіт велика кількість співробітників отримала завелику дозу радіації, в деяких випадках смертельну. В їх числі опинились начальник зміни блока А. Акімов та оператор Л. Топтунов, що керували реактором під час аварії.

За узагальненими даними Наукового центру радіаційної медицини (НЦРМ) МОЗ України, із числа постраждалих, які перебували під медичним наглядом у лікувально-профілактичних закладах системи МОЗ України, у 1987-2004 рр. померло 504117 осіб, із них 497348 дорослих та підлітків (у т. ч. 34499 ліквідаторів аварії) і 6769 дітей [9].

Окрім людських жертв відомо про так званий Червоний ліс – близько 10 км² дерев, що прилягають до Чорнобильської АЕС, і які взяли на себе найбільшу частину викидів радіоактивного пилу під час вибуху у 1986 році. Велика кількість поглинутої радіації призвела до загибелі дерев (переважно сосен) та зміни кольору їх на червоно-бурий. До того ж вночі спостерігалося світіння мертвих дерев, викликане радіоактивним розпадом.

  1. Еколого-біологічні наслідки;

Екологічні наслідки Чорнобильської катастрофи визначаються двома головними факторами – опроміненням природних об’єктів та їх радіоактивним забрудненням. Слід виділити два головних джерела опромінення: зовнішнє та внутрішнє.

Під час аварії зовнішнє опромінення сягало біологічно небезпечних рівнів практично тільки в межах 30-км зони, де спостерігався складний спектр біологічних ефектів різного рівня. Значна частина радіоактивного викиду із зруйнованого 4-го блоку осіла в ближній зоні. Сьогодні вона умовно визначена на місцевості межами зони відчуження (радіус 10 та 30-км). В гострий період аварії рівні опромінення в зоні відчуження досягали сотень рентгенів за годину тільки по гамма випромінюванню. Потужність дози бета випромінювання була в 10-100 разів більша, що призвело до прояву гострих ефектів, аж до загибелі, у деяких найбільш чутливих до радіації рослин та організмів[9].

  1. Економічні наслідки;

Світовій атомній енергетиці в результаті Чорнобильської аварії було завдано серйозних збитків. Після 1986 до 2002 року в країнах Північної Америки та Західної Європи не було збудовано жодної нової АЕС, що пов’язано із тиском суспільної думки а також із тим, що зросли страхові внески та зменшилась рентабельність ядерної енергетики.

В СРСР було законсервовано або призупинено будівництво та проектування 10 нових АЕС, заморожено будівництво десятків нових енергоблоків на діючих АЕС в різних областях та республіках [1].

  1. Наслідки для сільськогосподарської галузі;

У випадку аварії на ЧАЕС реалізувався найбільш важкий сценарій за наслідками для сільського господарства України: забруднено більше 5 мільйонів га земель, на яких виробляється продукція і проживає біля 3 мільйонів людей, втрачена значна кількість великої рогатої худоби. В перші роки після аварії практично припинено ведення вівчарства, хмелярства, льонарства в українському Поліссі, вилучено з землекористування територію зони відчуження. Вчені були підключені до планування і організації відповідних контрзаходів із значним запізненням, що істотно знизило ефективність заборонних та організаційних рішень першого періоду [9].

  1. Довгострокові наслідки;

Ядерне пальне, яке залишилося в зруйнованому енергоблоці станції, розпочинає неконтрольовані ланцюгові реакції. З нього утворюється америцій, що у сотні разів небезпечніше за стронцій. Одним з чорнобильських могильників, на думку вчених, стає Дніпро. Тривають мутації в людей і тварин.

Якщо раніше каліцтв було – соті частки відсотка, то тепер – 24 відсотки. Це величезна цифра. Існування мутацій довго не хотіли визнавати, але вони - факт. Першими потерпілими виявилися тварини. Після аварії в причорнобильському селі Народичи стали з’являтися поросята або сліпі, або з очима величиною з кавун. Місцеві жителі казали, що в них замість курчат вилуплюється щось моторошне. Усе частіше народжуються діти із синдромом Дауна.

Рак щитовидної залози в дітей виникає в тисячу разів частіше, ніж до аварії. Причому не тільки в Україні, але й у Білорусії. Вже і великого опромінення немає, а генетична нестабільність триває. Це особливо помітно по рослинах: їх вивезли в чисті зони, на незаражені землі, але з них виростають то карлики, то гіганти. У пшениці, наприклад, мутації дійшли до 60 відсотків [10, с. 34].

Окрім того в наслідок аварії створена 30-тикілометрова зона відчуження. експерти вважають, що на цій території не можна буде жити ще не один десяток років. а населені пункти, що існували на цій території здебільшого знищені.


1.4 Основні джерела інформації


Джерела інформації з даного питання можуть бути різні. Серед основних:

  1. Безпосередні учасники та свідки подій.

Такий варіант цілком можливий, якщо у журналіста э бажання написати інтерв’ю. До того ж можливі «вкраплення» такого інтерв’ю в будь-яку статтю, але за умов, що інформація буде перевірена.

  1. Державний департамент – Адміністрація зони відчуження і зони безумовного (обов’язкового) відселення (далі – державний департамент).

Офіційна урядова установа, котра займається безпосередньо питаннями 30-тикілометрової зони. Така установа може надати дані по стану території на даний момент, відповісти на питання позитивних чи негативних змін у ліквідації наслідків аварії.

  1. Міністерство надзвичайних справ.

Можна отримати інформацію, аналогічну попередньому пунктові.

  1. Інтернет сторінки.

Сторінка міністерства надзвичайних справ:

www.mns.gov.ua

Авторський сайт Євгена Гончаренка, присвячений Чорнобилю:

www.kranz.com.ua

Сайт, присвячений Чорнобильській зоні відчуження:

www.chornobyl.in.ua

Сайт державного департаменту – Адміністрації зони відчуження та зони безумовного (обов’язкового) відселення:

www.ic-chernobyl.kiev.ua

На даних сайтах можна отримати інформацію щодо нових подій, заходів, що проводяться на території зони відчуження чи з приводу Чорнобильської катастрофи.


РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПУБЛІКАЦІЙ


2.1 Загальна характеристика публікацій


Основна тема таких публікацій – культурні заходи з приводу Чорнобильської катастрофи, а також такі дати, як день Чорнобильської трагедії та день вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, проведення свят. Поточні проблеми зони відчуження майже не висвітлюються.

Великий сплеск кількості написаного припадає на грудень 2000 року. Цього року було нарешті припинено діяльність Чорнобильської АЕС – зупинено реактор останнього, 3-ого енергоблоку.

Потім певний сплеск можемо спостерігати 2004-го року, коли Європейський банк реконструкції і розвитку оголосив тендер на проектування, будівництво і введення в дію нового саркофага для ЧАЕС.

Хочеться відзначити, що до 1991-го року про катастрофу було вкрай мало згадок, оскільки СРСР не хотів надавати повну та чесну інформацію як своїм громадянам, так і міжнародній спільноті. В той час у радянській пресі згадки про Чорнобильську аварію були виключно як про «неприємність», що не несе за собою великих та страшних наслідків.

Окрім того у публікаціях радянських часів уся відповідальність перекладалась на недолугий персонал, який начебто систематично порушував правила безпеки. На пресу тоді колосальний вплив мала влада. Тому журналісти не могли собі дозволити будь яку критику в її сторону, а, значить, ухилялися від висвітлення істинних причин виходу з ладу 4-го енергоблоку, таких як неправильне проектування самої споруди, помилки ще при будівництві, тиск на персонал з вимогами підвищити виробництво до критичної відмітки.

На даний момент не розкритими залишаються усі причини аварії, відповідальність за це лежить в тому числі на ЗМІ. І навіть у випадках, коли журналісти йдуть проти влади, висвітлюють начебто чесно причини – факти часто перекручуються задля створення так званої «сенсації».


2.2 Історія публікацій в СРСР


Офіційно інформування почалось з замітки під назвою «От совета министров СССР», де повідомлялось: «На Чернобыльской атомной электростанции произошла авария, поврежден один из атомных реакторов. Принимаются меры по ликвидации последствий аварии. Пострадавшим оказывается помощь. Создана правительственная комиссия» [11, с. 2].

Як ми бачимо, що текст спеціально підібраний таким чином, щоб привертати якомога менше уваги. До того ж ми бачимо термін «аварія», який передбачає відсутність жертв. Використання саме цього терміну можна пояснити в тих публікаціях, де вже використовувався інший, більш точний термін «катастрофа» задля уникнення тавтології, але не в даному випадку.

18 серпня у газеті «Вечерний Киев» опубліковане інтерв’ю з так званим «провожатым». По-перше тут зустрічаємо аналогічну «навмисну» помилку – немає використаного терміну «катастрофа». Про подію розповідають так, наче це не є важливо, використовують недолугі порівняння «но все-таки атомный реактор – не газовая плита» [12, с. 4]. Як причину аварії наводять саме некомпетентність персоналу: «Создателям Чернобыльского РМБК не удалось предусмотреть цепочку упорных нарушений правил его эксплуатации» [12, с. 4]. Видно несерйозне ставлення до працівників-ліквідаторів наслідків катастрофи. Окрім того, подається інформація таким чином, щоб створити ілюзію того, що наслідки вже подолано. Сама подія як би виходить на другий план, а на першому – вихваляння величі радянської держави: «А растет этот своеобразный скафандр для реактора строго по намеченным графикам, достигнув уже 40-метровой высоты. До конца остались считанные метры»; «Словом, противопоставленные стихии взрыва человеческая собранность, компетентность, как говорится, «подводят под крышу» место аварии» [12, с. 4]. Окрім того ми бачимо, що немає розуміння довготривалості наслідків: «Возведенный там «саркофаг» о многом нам еще будет напоминать» [12, с. 4]. Як ми бачимо, текст побудований таким чином, щоб дати людям зрозуміти про те, що аварія минулася, що більше їм нічого не загрожує.


2.3 Аналіз публікацій з приводу закриття Чорнобильської АЕС


До 2000 року публікацій про Чорнобильську АЕС вкрай мало. Цього року, як було вже зазначено, ми можемо помітити сплеск кількості публікацій, що пов’язано з повною зупинкою роботи електростанції. О 13 годині 15 хвилин 15грудня 2000 року відбулася ця визначна подія(закриття останнього енергоблоку), яка викликала нечуваний інтерес до проблеми наслідків Чорнобильської катастрофи і сприяла написанню відразу багатьох матеріалів на дану тему.

14 грудня 2000 року в газеті «Українське слово» надруковане інтерв’ю з Володимиром Шовкошитним, президентом міжнародної організації «Союз Чорнобиль». Він розповідає про діяльність своєї організації. У даному випадку про Чорнобиль кажуть більш чесно. Окрім того звертаються і до інших, а не тільки до екологічних, проблем, пов’язаних зі станцією: «Якщо прогнозований дефіцит електроенергії ще можна буде погасити за рахунок режиму економії, реконструкції теплових електростанцій, то як бути із питанням працевлаштування і компенсацій? У Славутичі працюють 30 тисяч людей»; «Поки ЧАЕС працювала, увага міжнародної громадськості була прикута саме до її екологічної загрози. Відповідно надходила і допомога. А тепер, із закриттям ЧАЕС 15 грудня 2000 року, Україна залишається наодинці з цією проблемою» [13, с. 6].

До того ж ми знаємо, що за радянський період трагедію показували як ту, що вразила весь СРСР, і не бралися до уваги конкретно негаразди України (УРСР). Після 1991 року навпаки – наслідки катастрофи саме в Україні абсолютизувалися, чому сприяли патріотичні віяння, отримання незалежності тощо. У даному ж матеріалі Україна не виступає, як егоїст. Тут звертають увагу і на проблеми світової спільноти, і конкретно на проблеми Росії: «От, наприклад, у Росії, та й у нас, намагаються «обрізати»Чорнобильські програми. І ми, звертаючись до посольств тієї ж Росії в усіх країнах, де мешкають ліквідатори, намагаємося не допустити зменшення їхнього соціального захисту» [13, с. 6].

У виданні «Урядовий кур’єр» ми можемо спостерігати відразу кілька публікацій за кілька днів на ту ж тему – тему чорнобильської катастрофи. Таку цікавість журналістів видання до проблеми також викликало припинення роботи станції.

Перший з цих публікацій – репортаж Дмитра Олтаржевського «Безробітний атом», надрукована в день закриття – 15 грудня. У своєму матеріалі автор торкається не тільки екологічної точки зору, хоча є й така, а і економічної: «Залишаючи станцію, я вкотре звернув увагу на бетонний моноліт п’ятого енергоблока, будівництво якого зупинилося після аварії 86-го. Він був готовий майже на 90 відсотків. Залишалося лише завантажити ядерне паливо і запустити реактор. А нині блок, в який було вкладено сотні мільйонів доларів, перебуває у жалюгідному стані, його обладнання розтягли по кутах. Хто може дати стовідсоткову гарантію, що така сама доля не спіткає три інших, ще укомплектованих його родичів?» [14, с. 2-3]. Автор наводить можливі версії використання ресурсів ЧАЕС без загрози для людей і середовища: «Пам’ятаю, колись пропонувалося створити на основі енергоблоків ЧАЕС паро-газову станцію. Яка різниця, чим нагрівати воду, щоб пар потрапляв на лопаті турбін і виробляв електроенергію. Відтак і енергетичні потужності можна було б зберегти для нашої держави, і працевлаштувати персонал станції, що також нині є величезною проблемою» [14, с. 3]. Автор говорить про неприпустимість використання зони відчуження в якості міжнародного кладовища відходів, і з ним не можна не погодитись, оскільки це буде «величезний моральний тиск на українців, що пережили найстрашнішу радіаційну катастрофу» [14, с. 3].

У замітці «Чорнобильську АЕС закрито» від 16 грудня 2000 року (наступного дня від попередньої) також торкаються економічного боку питань, але при цьому абсолютно не чіпають екологічний. Якщо взяти до уваги, що читачі переглядали матеріал «безробітний атом», то замітка не дає жодної нової інформації, окрім певних цифр: «За оцінками фахівців станції, одні тільки витрати, пов’язані з закриттям ЧАЕС, становитимуть протягом найближчих 15 років щонайменше півтора мільярда доларів» [15, с. 1].

«Чорнобильський фактор: єдино правильне рішення» дає нам детальний аналіз наслідків Чорнобильської катастрофи у сфері міжнародних відносин. «У роки незалежності Україна послідовно виконувала вимоги МАГАТЕ щодо експлуатації та контролю безпеки на атомних електростанціях. На реконструкцію системи контролю діючого третього енергоблоку ЧАЕС український уряд витратив 264 млн. доларів. Однак уряди індустріально-розвинутих країн дедалі настійливіше вимагали повного закриття атомної станції» [16, с. 6]. Автор показує, наскільки положення України є залежним від цих 5-ти відсотків електроенергії, і наскільки закордонні спостерігачі на це не зважають. З одного боку автор має рацію – наскільки нам тепер, 8 років потому, відомо, країни, які вимагали закриття станції так і не виконали своїх зобов’язань – не надали кошти на будівництво інших, екологічно-безпечних станцій, що покрили б витрати електроенергії. Тому таке агресивне ставлення їх до Українського уряду було невиправданим. З іншого боку автор не враховує той момент, що для Українців ЧАЕС несла таку ж загрозу, як і для громадян інших держав.

«Закриття ЧАЕС – це аварійний захист планети» – стаття учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а точніше не стаття, а уривки з його книги «Атомний синдром Чорнобиля». Тут автор дає оригінальну думку про роль ЗМІ у висвітленні наслідків катастрофи, якої ми не помітили в жодному попередньому матеріалі: «Та, пам’ятаю, пройшло лише кілька тижнів з того жахливого атомного самоудару не тільки по начинці четвертого блока, але й по «начинці» нашого мозку, як самодіяльні, і перш за все, відомчі цензори знову взялися за старе. Вони терміново з грифом «блискавка» розсилали циркуляри стосовно того, про що можна писати з проммайданчика Чорнобильської АЕС, а про що – анітелень» [17, с.1]. Автор пояснює «цензуру» тим, що деякі представники влади заробляли на трагедії гроші: «Чи не тому тоді, у перший рік постчоннобильських публікацій, читачі так і не дізнались про «моральних уродів» різного роду, котрі хотіли нагріти руки на загальнонародній біді. ІЙ, до речі зазначити, добряче таки нагріли – з 130 мільярдів доларів, які Україна вже витратила на подолання наслідків «трагедії сторіччя», повідомляла преса, чимало грошей поприлипало до злодійських кишень» [17, с. 1].

Гліб Долін у своїй публікації від 16 грудня 2000 року приводить такі причини вимог інших держав закриття ЧАЕС, як можливість їм на цьому заробити: «Тобто або відключати стануть частіше й більше, або будемо електроенергію купувати в кого завгодно, крім «вітчизняного виробника»» [18, с. 4].


2.3 Аналіз публікацій, пов’язаних із об’єктом «Укриття»


У листопаді 1986 року було завершено будівництво об’єкта «Укриття» але він не є насправді дієвим захистом від радіації. А вже 2004-го року Європейський банк реконструкції і розвитку оголосив тендер на проектування, будівництво і введення в дію нового саркофага для ЧАЕС.

Ці події спричинили вже вкотре інтерес суспільства до інформації, пов’язаної з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Назва публікації «Об’єкт «Укриття»: наукові дослідження останнього десятиліття» говорить сама за себе. Автор в статті дає детальний аналіз помилок, які припустили інженери та будівельники при зведенні «саркофагу» над четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС, дає наукові пояснення деяким аномаліям, приводить можливий (на той момент не затверджений) план перетворення зони відчуження на екологічно-чисту територію. Автор розповідає про те, що «В Україні і світі протягом усього часу існування «Укриття»продовжуються наукові дослідження та дискусії навколо ядерної, радіаційної, загальнотехнічної та пожежної небезпеки «саркофага», шляхів вирішення проблем, які він породив. Дискусії йдуть паралельно з офіційно проголошеним, за активної участі міжнародних фахових структур, курсом на перетворення цього специфічного об’єкта на екологічно безпечну систему. Виконання поставленого питання є довгим і складним процесом, який, не зважаючи на майже 15-річну історію існування «Укриття», поки ще не завершений» [19, с. 103]. Матеріал є повним з наукової точки зору. Але не підходить для сприймання пересічними читачами., оскільки є перенасичення термінологією, сухість тексту.

Аналогічні помилки зустрічаються і в іншій публікації: «Перетворення об’єкту «Укриття» Чорнобильської АЕС в екологічно-безпечну систему» у виданні «Будівництво України». Тут також ми спостерігаємо перенасиченість термінологією, пояснення якої не дається: «Для улаштування покриття були встановлені дві пари сталевих блоків балок Б1/Б2 між осями 40-50 по рядах П і Ж; на них укладено металевий накат із труб, просторові блоки ферм і змонтована покрівля» [20, с. 7].

На відміну від попередніх матеріал під назвою «Арка над «саркофагом»: проблема над проблемою» є більш прийнятним для читачів. Автор аналізує, знову ж таки, не тільки проблеми з точки зору екології, а і з точки зору економіки, а саме – чи необхідне спорудження нового об’єкту над четвертим енергоблоком: «Минулого року свою точку зору офіційно висловила Міжвідомча наукова рада з питань поводження з радіоактивними відходами (РАВ) НАН України. Ось її висновок: «Спорудження в радіаційно-небезпечних умовах нового безпечного конфайнменту (НБК) у вигляді металевої арки… не є достатньо обґрунтованим і не вирішує проблем перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно-безпечну систему, а стане лише довготривалим фінансовим тягарем для України на час існування арки, тобто на 100-300 років» (із протоколу засідання 7.08.2003). Водночас не зменшується радіологічний ризик як для населення, так і для персоналу, який працює на чорнобильському майданчику» [21, с. 10]. Не можна не погодитись з автором у твердженні, що: «Городити таку конструкцію, не зважаючи на гарні наміри, – це «палити» людей важко передбачуваним радіаційним навантаженням. Про справжню культуру безпеки в цивілізованому контексті у нас ще рано говорити. Це означає і далі нарощувати армію новітніх чорнобильських ліквідаторів і тягнути з бюджету непомірні кошти на обслуговування ще одного ядерного монстра. Іноземці в «саркофаг» не полізуть – це зроблять наші люди за відносно-невелику платню. Хто благословить своїх дітей чи онуків на таку «ударну» будову? Хто в майбутньому вибачить нам це унікальне окозамилювання» [21, с. 11]?


2.5 Аналіз матеріалів спеціалізованого видання


Газета, заснована 15 березня 1988 року під назвою «Вісник Чорнобиля» має за мету інформування населення про проблеми ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС та постраждалих від неї.

В газеті присутні статті, в яких висвітлюються різні варіанти причин катастрофи, показуються різноманітні наслідки: екологічні, економічні, медичні тощо.

На відміну від попередніх джерел ми помічаємо, що окрім даних, взятих у посадових осіб та даних, що зібрав безпосередньо журналіст, перебуваючи в зоні відчуження, тут є і інтерв’ю з ліквідаторами, і надруковані постанови кабінету міністрів, і агітаційні матеріали на підтримання культурних заходів, що стосуються Чорнобильської катастрофи.

У матеріалах розглядаються актуальні на час публікації, пов’язані із наслідками Чорнобильської катастрофи, такі як будівництво нового «укриття», з точки зору працівників станції: «Новий конфаймент захищатиме об’єкт «Укриття» від подальшого руйнування під дією погодних умов, забезпечуватиме захист довкілля у разі випадкового вивільнення радіоактивного пилу через руйнування існуючих нестійких конструкцій. Крім того будуть створені безпечні умови для демонтажу ослаблених елементів конструкцій та поводження з радіоактивними відходами. Створення його – частина плану SIP, загальна сума якого складає 768 мільйонів доларів США» [22, с. 6].

Також повідомляється у газеті оптимістична на той момент новина: «Чорнобильський «саркофаг», зведений після аварії над четвертим реактором ЧАЕС, стабілізують за 3 роки, а нове безпечне укриття (конфаймент) збудують за 5 років» [23, с. 1]. Але, не можна пробачити журналістам таку довірливість. Ми добре знаємо, що відповідні роботи виконуються не за графіком, що передбачали журналісти деяких інших видань.


2.6 Останні згадки про Чорнобильську катастрофу у друкованих ЗМІ


В останній рік не відбувається певних, досить важливих для громадськості, подій, пов’язаних із ліквідацією наслідків катастрофи на ЧАЕС. Тому за деякий період можна помітити зменшення кількості публікацій з цього приводу. Основна кількість матеріалів припадає на 14 грудня - День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або 26 квітня – день Чорнобильської катастрофи.

Темою таких матеріалів здебільшого є підтримка постраждалих при аварії: «16 483 громадянина Запорізької області взяли участь в ліквідації цієї страшної техногенної аварії. Від імені міської влади хочу подякувати вам за сміливість, яку, за покликом серця і велінням часу, ви продемонстрували, рятуючи увесь світ від атомної чуми. Хотілося б, щоб ліквідатори Чорнобильської аварії мали гідні умови життя. Наш обов’язок – допомагати цим людям усім, чим тільки можна. Наша спільна мета – зменшити наслідки цієї трагедії, вберегтися від її повторення. Міська влада додає всіх зусиль для забезпечення всебічної підтримки запорожців, які постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи» [24, с. 3]; «Схилимо голови перед живими, - закликав Валерій Володимирович. – Ми повинні зробити все для їхнього соціального захисту, соціальної реабілітації. Я вважаю це своєю особистою турботою» [25, с. 1].

Хоча іноді тут же зачіпають важливі для сучасності питання. Так наприклад проблему попередження повторної аварії: «До цих пір працюють старі енергоблоки Чорнобильського типу, які щодня створюють ризик повторення трагедії» [24, с. 3].

Ми можемо помітити, що журналісти самі розуміють один з недоліків їх роботи, а саме недостатню кількість публікацій на дану тему : «На жаль у нас прийнято згадувати про ті жахливі полії лише напередодні й безпосередньо в річницю якоїсь трагедії. Ми вважаємо, що про чорнобильську аварію потрібно пам’ятати й наступного дня після пам’ятних заходів, і взагалі – щодня, - підсумувала Лариса Шевчук» [24, с. 3].

Журналісти застерігають населення про можливе повторення катастрофи і звертаються із проханням бути пильними: «Незважаючи на громадську опозицію, безвідповідальні політики намагаються реанімувати атомну енергетику. У той же час ці фахівці чомусь забувають розповідати людям про те, що дотепер не знайдене рішення проблеми ядерних відходів, для поховання яких немає надійних технологій у жодній країні світу. Наш запорізький регіон також знаходиться у зоні небезпеки, адже на його території перебуває сховище відпрацьованого ядерного палива Запорізької атомної станції. Воно розташовано нижче рівня Запорізької греблі Дніпрогесу. Тому вже сьогодні всім нам потрібно замислитися над тим, щоб потрібних аварій в Україні більше не трапилося» [24, с. 3].


ВИСНОВКИ


У своїй роботі ми досягли таких результатів:

  1. Дали короткий перелік основних понять, якими користується журналіст при написанні матеріалу на тему наслідків чи причин Чорнобильської катастрофи;

  2. Визначили, та дали характеристику двом найпоширенішим версіям, за якими сталася катастрофа;

  3. У роботі було узагальнено думки різних дослідників щодо основних наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, та підпорядковано одній системі;

  4. Ми також визначили основні джерела інформації, які знадобляться для написання матеріалу на дану тему;

  5. Було дано детальний аналіз публікацій, які висвітлювали наслідки катастрофи на ЧАЕС. Ми дали характеристику як статтям, що були опубліковані протягом першого року після аварії, так і більш пізнім публікаціям, включаючи цьогорічні.

Завдяки даній роботі ми можемо зробити висновки, що більшість матеріалів на тему аварії на Чорнобильській АЕС чи її наслідків не є цікавими для читацької аудиторії через перекручування чи замовчування певних фактів, або ж через непристосованість мови журналіста для сприймання пересічним читачем.

Окрім того, як ми можемо побачити, матеріали часто протирічать один іншому, або ж повторюють і без того відому інформацію, не надаючи нової.

Більшість матеріалів опублікована завдяки постанові про будівництво нового об’єкту «Укриття», або припиненню функціонування ЧАЕС, що не є добре. Оскільки проблема наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є вкрай актуальною – в Україні проживає чимало людей, причетних до ліквідації її наслідків, то висвітлювати проблеми треба не тільки двічі на рік – у день Чорнобильської трагедії та день вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а постійно.

Завдяки проведеним дослідженням ми можемо зробити висновок, що в Україні на даний момент є певна залежність ЗМІ чи то від влади (державні ЗМІ показують виключно успіхи у подоланні наслідків катастрофи), чи то від певних осіб, що не дає журналістам чесно і відкрито висловлювати об’єктивну думку.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


  1. http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%BE%D0%B1%D1%8B%D0%BB%D1%8C%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%8F_%D0%B0%D0%B2%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%8F

  2. Маслова-Лисичкіна Н. Екологічна безпека: стратегія довгострокового виживання // Спостерігач. – 1996. – №20. – січень – С. 16-18.

  3. http://www.chornobyl.in.ua/definition_ru.htm

  4. http://www.chornobyl.in.ua/shelter_ru.htm

  5. Мала гірнича енциклопедія: В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. – Донецьк: «Донбас», 2004. – 386 с.

  6. Відповідно до Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи"

  7. Левин В. Е. Ядерная физика и ядерные реакторы.4-е изд.М.: Атомиздат, 1979. – 336 с.

  8. Горбачов Б. Хто «замилює» правду про причини Чорнобильської аварії? // Дзеркало тижня. – 2002. – №26. – 13 – 19 липня – С. 8 – 9.

  9. http://www.ukremb.info/ukr/archive.php?offset=0&order=date%20DESC

  10. Іванчук І. Чорнобиль готує нові сюрпризи // Известия. – 2002. – №21. – квітень – С. 34.

  11. От совета министров СССР // Известия. – 1986. – №17. – 30 квітня. – 2.

  12. Гусєв О., Покровський О. Скафандр для реактора // Вечерний Киев. – 1986. – №34. – 18 серпня. – С. 4.

  13. Ковальський Т., Чорнобиль – це проблема на сотні років // Українське слово. – 2000. – №50. – 14-20 грудня. – С. 6.

  14. Олтаржевський Д., Безробітний атом // Урядовий кур’єр. – 2000. – №234. – 15 грудня. – С. 2-3.

  15. Чорнобильську АЕС закрито // Урядовий кур’єр. – 2000. – №235. – 16 грудня. – С. 1.

  16. Коломойцев В., Чорнобильський фактор: єдино правильне рішення // Урядовий кур’єр. – 2000. – №235. – 16 грудня. – С. 6.

  17. Гусев О., Закриття ЧАЕС – це аварійний захист планети // Демократична Україна. – 2000. – №166. – 19 грудня. – С. 1-2.

  18. Долін Г., Закриття Чорнобильської АЕС – одна з визначних подій ХХ віку // Україна і світ сьогодні. – 2000. – №50. – 16-22 грудня. – 1-5.

  19. Барановська Н., Об’єкт «Укриття»: наукові дослідження останнього десятиліття // Український історичний журнал. – 2001. – №3. – С. 91-104.

  20. Перетворення об’єкта «Укриття» Чорнобильської АЕС в екологічно-безпечну систему // Будівництво України. – 2003. – №8. – лютий. – С. 6-11.

  21. Костенко В., Арка над «саркофагом» - проблема над проблемою // Україна молода. – 2004. – №20. – 18 травня. – С. 10-11.

  22. Огородник М., А що там – у реакторы? // Чорнобильський вісник. – 2003. – №4. – 23 січня. – С. 6.

  23. «Саркофаг» стабілізують за графіком // Чорнобильський вісник. – 2003. – №23. – 14 червня. – С. 1.

  24. Хілько І., Чорнобиль нам не забути ніколи // Запорозька Січ. – 2008. – №82. – 26 квітня. – С. 3.

  25. Пам'ять – загиблим, шана – живим //Запорізька правда. – 2008. – №63. – 26 квітня. – С. 1-2.



Случайные файлы

Файл
71056.rtf
92947.rtf
115339.rtf
34731.rtf
80378.doc