Моральний та юридичний аспекти свободи преси (38626)

Посмотреть архив целиком

ЗМІСТ


Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика понять „свобода людини” і „свобода слова”

    1. Свобода людини

    2. Свобода слова

Розділ 2. Моральні та юридичні аспекти у журналістиці

2.1. Історія розвитку свободи преси

2.2. Цензура як контроль за діяльністю журналістики .

2.3. Поняття „свобода преси”: визначення, зміст, структура 0

2.4. Юридичні гарантії свободи преси

Розділ 3. Свобода преси в Україні

Висновки

Список використаної літератури



ВСТУП


Проблема свободи преси піднімається протягом століть. Адже кожна людина прагне отримувати правдиву, цікаву та об'єктивну інформацію, являючись її споживачем. Ця проблема обговорюється та вирішується багатьма вченими та дослідниками. „Питання про свободу є одним із основних у суспільно-політичному житті суспільства” [19].

Свобода преси і форми законодавчого, економічного та політичного її обмеження у суспільстві мають довгу історію, ще з часів Стародавнього Риму. Так у 1485 році з’явилися чіткі ознаки церковної цензури преси – всього через 35 років після винаходу Гуттенбергом друкарського верстата, а в 1559 році обнародувано перший список заборонених книг [19].

Параграф 17 Конституції Української Народної Республіки (1918 року) проголошував, що „...громадянин УНР і ніхто інший на території її не може бути обмежений в правах слова, друку ...” [15].

Конституційні гарантії свободи слова в Україні базуються на відповідних нормах міжнародного права, являють собою їх своєрідне продовження. Вважається, що „...повноцінна свобода преси, правова і моральна відповідальність журналіста належать до вищих цінностей демократії, яка, однак є не кінцевою станцією, а процесом суспільного розвитку” [16].

В умовах розбудови України як демократичної правової держави особливої актуальності набуває проблема забезпечення свободи слова та свободи преси, яка неможлива без забезпечення гарантії отримання якісної, правдивої та об’єктивної інформації.

На сьогоднішній день центральною проблемою розвитку інформаційної сфери є забезпечення права на вільне одержання і обмін інформацією. Воно потребує не політичних декларацій. А копіткої роботи та пошуку відповідних законодавчих механізмів, унеможливлення тиску на засоби масової інформації з боку владних структур та фінансових кланів.

Оскільки проблема свободи преси в Україні стосується кожного громадянина який є споживачем інформації яку надають засоби масової інформації, вона є дуже важливою у наш час. Саме цим визначається актуальність даної курсової роботи.

На нашу думку проблема свободи преси ще не досить вивчена, існує також недосконалість чинного законодавства щодо цього питання. На це вказує те, що поняття „свобода преси” залишилося поза межами Основного Закону України, а це по суті. Означає, що свобода преси в Україні конституційно не гарантується.

Метою роботи є ґрунтовне дослідження морального та юридичного аспекту свободи преси, наявність свободи преси в Україні на сьогоднішній день. Для досягнення даної мети була опрацьована значна кількість законодавчих актів, публікацій у періодичних виданнях, монографій відомих вчених та дослідників у галузі журналістики. Були застосовані такі методи як історичний, за допомогою якого ми прослідкували зародження та розвиток, вдосконалення функціонування свободи преси, також методи синтезу, аналізу та інші.

Об’єктом нашої роботи є поняття, особливості, зміст, структура інституту свободи преси. А також її функціонування та розвиток в Україні, її юридичні та моральні гарантії.

Предметом нашого дослідження є численні монографії, пошуки відомих вчених, законодавство України різних відрізків часу, публікації у періодичних виданнях. Що стосуються проблеми свободи преси.

Наша робота вміщує вступ, три розділи: Розділ 1, що має назву „Загальна характеристика понять „свобода людини” і „свобода слова”, Розділ 2 „Моральні та юридичні аспекти в журналістиці”, Розділ 3 „Свобода преси в Україні”. А також висновки і список використаної літератури. Загалом робота складається з 24 сторінок.


Розділ 1.

Загальна характеристика понять „свобода людини” і „свобода слова”


    1. Свобода людини


Питання про свободу є одним із основних у суспільно-політичному житті суспільства. Свобода, безперечно, – одна з головних людських цінностей. Історія знає небагато таких проблем, які б так хвилювали людей, їх розум і серце, як питання свободи людини, її прав і відповідальності [19; 81].

Свободу людини можна порівняти із ковтком води, який потрібен для її фізичного життя. Обмеження свободи тягне за собою занепад людської особистості, її активності та розвитку.

Навряд чи було щось інше. Крім свободи. Що мало б стільки протиріч, навколо чого точилося б стільки суперечок і, що пережило б стільки змін. Одна особливість виділяє свободу з-посеред інших людських цінностей: у свідомості вона завжди є фактором величезного позитивного значення. Проте, всім відомо, що свобода, доведена до крайніх меж набуває різко негативних властивостей. Повна свобода, коли „все дозволено”, не що інше як свавілля. Анархія з усіма руйнівними наслідками, а інша крайність – повна відсутність свободи – це рабство. Знищення людської особистості. Для особи надзвичайно важливо знати сутність тих соціальних сил, які вона захищає і разом з якими вона може здобути справжню свободу [19; 81-82].

Відомі вчені, науковці формулювали визначення поняття „свобода людини”. Наприклад:

Свобода людини – це процес гармонійного розвитку всіх її здібностей на основі пізнання законів розвитку природи та суспільства і перетворення дійсності відповідно до прогресивних ідеалів” [19; 82]

„Свобода – право на будь-яку діяльність наслідки якої не завдають шкоди природному та соціальному довкіллю.”

При цьому абсолютна свобода людської діяльності неможлива. Людина завжди обмежена певними факторами. Виділимо декілька із них:

1. закони природи;

2. закони суспільства;

3. міра власного суб’єктивного пізнання цих законів.

Не можна визнавати свободу як користування тільки одними правами. Справжня свобода визначає високу відповідальність, вірність своєму суспільному обов’язку. До свободи належить не тільки те, чим ми живемо, але також і те, як ми живемо [18].

Розрізняють два типи свободи:

  1. економічна, тобто свобода праці, яка дозволяє людині вільно обирати сферу прикладення своїх сил і здібностей; максимально реалізувати себе в суспільно-корисній праці; запровадити в життя своє право на власність над продуктами своєї діяльності;

  2. політична, тобто свобода духовних пошуків. Яка реалізується в праві мати, висловлювати й поширювати свої погляди, думки й переконання [28].


    1. Свобода слова


Журналістика народжується на певному етапі історичного розвитку людства із загального потягу людства до свободи, із пошуку особою свободи, із потреби робити інформацію здобутком якнайширших мас.

Крізь усю історію людства проходить боротьба за свободу слова, як головну умову загальносуспільної свободи, забезпечення вільного розвитку людини, побудови демократичного суспільства [18].

Свободу слова недарма вважають наріжним каменем демократії: Якщо у суспільстві не має можливості вільно висловлювати свої погляди, то суспільство є яким завгодно тільки не демократичним [18].

Сьогодні свобода слова сприймається як найбільше завоювання світової цивілізації [1].

Існує багато формулювань визначень терміну „свобода слова”. Наведемо одне із них яке подає нам політична енциклопедія:

Свобода слова – одне з найважливіших конституційних прав громадян. Забезпечує можливість публічно висловлювати свої думки чи переконання в друці та інших засобах масової інформації, на мітингах, зібраннях і захист від примусового вираження своїх переконань і відмови від них. Існує на основі міжнародних стандартів. (...) Користування свободою слова накладає особливі обов’язки і може супроводжуватись рядом обмежень, котрі повинні бути встановлені законом (...) [21].

І. В. Ладодо

Для журналістики свобода слова мусить розглядатися принаймні в двох аспектах:

  1. як свобода преси;

  2. Як свобода слова.

У нашій роботі далі ми будемо розглядати свободу слова в аспекті свободи преси.


Розділ 2.

Моральні та юридичні аспекти у журналістиці


2.1. Історія розвитку свободи преси


Свобода преси найчастіше визначається як право поширювати ідеї, думки, інформацію через друковане слово без обмежень з боку влади; право, що гарантує захист і лежить в основі усіх інших свобод та прав людини. Свобода преси, на нашу думку. Є не просто гарантом, а головним гарантом конституційності демократичного ладу.

Свобода преси і форми законодавчого та політичного її обмеження у суспільстві мають довгу історію, ще з часів Стародавнього Риму. Так, у 1485 році з’явились чіткі ознаки церковної цензури преси – всього через 35 років після винаходу Гуттенбергом друкованого верстата. А в 1559 році було оприлюднено перший список заборонених книг. Паралельно з церковною розгорталась і політична цензура, все більше перетворюючись в інструмент державної влади. У наші часи ця тенденція певною мірою йде на спад, але все ще спостерігаються ситуації, коли навіть у парламентських демократіях цензура вважається нормальною і виправданою. Нерідко цензура введена лише на період надзвичайної ситуації (війни. Тощо), „обростає” соціально-політичними інститутами, закріплюється в них і стає постійним явищем. Незважаючи на те, що ситуація давно стабілізувалася. Тоді вона набуває напівсекретного, замаскованого характеру і спрямовується спеціальними державними установами [19].


Случайные файлы

Файл
19370.rtf
94665.rtf
81338.rtf
8129.rtf
2425.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.