Представництво та захист інтересів митних органів при здійсненні цивільного судочинства (37275)

Посмотреть архив целиком

Размещено на http://www.allbest.ru/













Представництво та захист інтересів митних органів при здійсненні цивільного судочинства




ЗМІСТ


ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПРИЗНАЧЕННЯ ТА СИСТЕМА МИТНИХ ОРГАНІВ В УКРАЇНІ

РОЗДІЛ 2. СУТНІСТЬ ПРЕДСТАВНИЦТВА ТА ЗАХИСТУ ІНТЕРЕСІВ ПРИ ЗДІЙСНЕННІ ЦИВІЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ПРЕДСТАВНИЦТВА ТА ЗАХИСТУ ІНТЕРЕСІВ МИТНИХ ОРГАНІВ ПРИ ЗДІЙСНЕННІ ЦИВІЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

представництво митний орган цивільне судочинство


ВСТУП


Митні органи України є невід'ємним елементом системи центральних державних органів виконавчої влади і здійснюють функції в галузі митної справи відповідно до Конституції України, законодавства про зовнішньоекономічну діяльність, митного законодавства та інших нормативних актів [13; с.7-8].

Специфіка митних органів України в системі державних органів України визначається покладеними на них завданнями та функціями.

Представництво у цивільному процесі є процесуальним засобом реалізації громадянами права на судовий захист від посягань на честь і гідність, життя та здоров'я, особисту свободу і майно, гарантований Конституцією (ст.55) [1] та іншими законами України.

Воно забезпечує участь у цивільному процесі громадян і організацій, надає можливість використовувати юридично грамотних осіб для ведення цивільних справ у суді та захисту суб'єктивних прав та інтересів.

Головною метою дослідження є правовий аналіз представництва та захисту інтересів митних органів при здійсненні цивільного судочинства.

Обєктом дослідження є правовідносини, повязані із судовим захистом прав та інтересів митних органів України.

Предметом дослідження є сутність та призначення митних органів України та їх судовий захист за чинним законодавством України.

Основні завдання роботи:

  • визначити сутність, функції та систему митних органів в Україні,

  • дослідити сутність представництва та захисту інтересів при здійсненні цивільного судочинства,

  • висвітлити особливості представництва та захисту інтересів митних органів при здійсненні цивільного судочинства.

Робота має наступну структуру: вступ, 3 розділи, висновки, перелік використаних джерел та літератури.

РОЗДІЛ 1. ПРИЗНАЧЕННЯ ТА СИСТЕМА МИТНИХ ОРГАНІВ В УКРАЇНІ


Структура та організація діяльності митних органів України урегульовані однойменною главою МК України.

Так, у ст.ІI МК України [2] вказано, що безпосереднє здійснення митної справи покладається на митні органи України. Ці органи при реалізації митної політики держави здійснюють спеціальні основні завдання:

1) виконання та контроль за додержанням законодавства України з питань митної справи;

2) захист економічних інтересів України;

3) забезпечення виконання зобов'язань, передбачених міжнародними договорами України з питань митної справи, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

4) сприяння захисту інтелектуальної власності учасників зовнішньоекономічних зв'язків, інших юридичних та фізичних осіб;

5) застосування відповідно до закону заходів тарифного та нетарифного регулювання при переміщенні товарів через митний кордон України;

6) організація та здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що перемішуються через митний кордон України, вдосконалення форм і методів їх здійснення;

7) контроль за дотриманням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України;

8) здійснення спільно з уповноваженими органами державної влади заходів щодо захисту інтересів споживачів товарів і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв'язків державних інтересів на зовнішньому ринку;

9) створення сприятливих умов для прискорення товарообігу та пасажиропотоку через митний кордон України;

10) боротьба з контрабандою та порушенням вимог цього кодексу (митного законодавства);

11) розвиток міжнародного співробітництва у галузі митної справи;

12)ведення митної статистики;

13) ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності;

14) здійснення верифікації (встановлення достовірності сертифікатів походження товарів з України).

Як органи виконавчої влади митні органи України характеризуються такими основними рисами:

відносяться до юридичних осіб публічного права (ст.146 ЦК України [3]; ч.7 ст.13 МК [2]). Як юридичні особи вони мають правосуб'єктність, індивідуальні ознаки;

утворюються і діють під загальним керівництвом Президента України (ч.3 ст.11 МК [2]);

виключно й безпосередньо здійснюють митну справу (ст.11 МК [2]);

митні органи наділені визначеною для них законами компетенцією в галузі митної справи. Інші органи, крім Верховної Ради, Президента України, КМ України, не вправі приймати рішення, що пересікаються з компетенцією митних органів України та виконувати без відповідного допуску чи заміняти їх функції чи іншим чином втручатися в діяльність митних органів;

діяльність митних органів за своїм змістом є розпорядчою і в межах визначеної для них компетенції вони вправі видавати нормативні акти з митної справи, які діють на всій території України і мають обов'язкову силу для підвідомчих підпорядкованих органів, інших державних органів та їх посадових осіб. юридичних та фізичних осіб (ч.2 ст.14 МК);

митні органи утворюють єдину систему (ч.1 ст.12 МК):

митні органи утворюються, реорганізуються і ліквідовуються у встановленому законом порядку:

фінансування діяльності митних органів здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, які передбачаються на утримання державного апарату (ч.2 ст.13 МК);

діяльність митних органів здійснюється виключно на основі чинного законодавства України [10; с.26-27].

Чинним законодавством митні органи віднесені до воєнізованих органів. Це означає, що співробітники цих органів мають право носити зброю та інші засоби індивідуального захисту. У передбачених законом випадках вони можуть застосувати ці спеціальні засоби.

У ряді країн світу, у тому числі й Російській Федерації, з якою в України найбільший митний кордон, такі органи віднесені законодавством до правоохоронних органів.

Зважаючи на те, що митні органи України теж здійснюють правоохоронні функції по захисту її економічного суверенітету і економічної безпеки, забезпечують захист прав і законних інтересів громадян та господарюючих суб'єктів, а також державних органів за дотриманням ними зобов'язань у сфері митної справи, питання про віднесення митних органів України до правоохоронних чи ні не таке вже й просте. З цього приводу при прийнятті МК розгорілась дискусія, у якій перемогу отримали противники концепції митних органів як правоохоронних.

У той же час митні органи виконують функції дізнання у справах про порушення митних правил, мають право застосовувати примус і накладати стягнення відповідно до чинного законодавства, застосовують ряд характерних для правоохоронних органів процедур (особистий догляд, передогляд), діяльність митних органів детально урегульована МК України та іншими нормативними актами.

Діяльність митних органів забезпечують спеціально підготовлені державні службовці, які мають право на оснащення та застосування спеціальних засобів (вогнепальна зброя, наручники, упаковки з газом дратівливої дії, засоби примусової зупинки транспортних засобів тощо) [8; с.110-11].

Верховною Радою України визначаються основні напрями митної політики України; система митних органів; розміри мита та умови митного обкладення: спеціальні митні зони та митні режими на території України; перелік товарів, експорт, імпорт та транзит яких через територію України забороняється.

Забезпечення здійснення митної політики України відповідно до законів України та координація діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України з питань митної справи забезпечується КМ України.

До того ж КМ України встановлює розміри мита та зборів, плати за митні процедури: проводить переговори та укладає міжнародні договори України з митних питань у випадках, передбачених законами України: подає на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо удосконалення системи митних органів України [8; с.14].

Відповідно до ст.14 МК України спеціально уповноважений орган виконавчої влади в галузі митної справи утворюється, реорганізовується та ліквідовується за поданням Прем'єр-міністра України Президентом України.

Такий підхід є невипадковим і спричинив суперечку при прийнятті МК України. Якщо б така назва була б закріплена безпосередньо У МК, то, зважаючи на складнощі внесення змін у кодифіковані акти, це б у подальшому стало перепоною для зміни назви такого органу.

Спеціально уповноваженим органом в сфері митної справи є Державна митна служба України (ДМСУ), яка і очолює систему митних органів України.

Для митних органів є характерним:

єдність мети діяльності - здійснення єдиної митної політики;

єдність завдань - ефективне використання всіх інструментів митного оформлення та контролю для забезпечення зовнішньоекономічної діяльності та обміну, захисту національного ринку;

єдність функцій - участь у розробці та реалізації митної політики, забезпечення дотримання законності в межах наділеної компетенції щодо захисту економічних інтересів України. Стягнення мита та інших платежів, боротьба з контрабандою.

Система митних органів України є дворівневою.

До першого рівня відноситься ДМСУ, до другого - територіальні органи, які здійснюють свою діяльність тільки на території визначеного їм регіону. При цьому межі діяльності регіональних митниць не завжди збігаються з межами адміністративно-територіальних регіонів.

Взаємовідносини в системі митних органів України засновані на сполученні централізації і децентралізації. Кожен нижчестоящий орган по вертикалі підпорядковується вищестоящому.

При цьому централізоване управління діяльністю митних органів гармонічно доповнюється ініціативою і відповідальністю за виконання покладених завдань регіональними управліннями, митницями та митними постами [8; с.15-16].


РОЗДІЛ 2. СУТНІСТЬ ПРЕДСТАВНИЦТВА ТА ЗАХИСТУ ІНТЕРЕСІВ ПРИ ЗДІЙСНЕННІ ЦИВІЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА


Стаття 38 ЦПК України [4] надає право сторонам, третім особам, особам, які відповідно до закону (ст. 45 ЦПК України) [4] захищають права, свободи чи інтереси інших осіб, а також замовникам і заінтересованим особам у справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) брати участь цивільній справі особисто або через представника.

Особиста участь у справі таких осіб не позбавляє їх права мати у самій справі представника.

Проте не всі громадяни, майно і особисті немайнові права та охоронювані законом інтерес яких потребують судового захисту, наділені цивільною процесуальною дієздатністю і можуть брати участь у цивільному процесі, особисто вести свої справи. Права і охоронювані законом інтереси таких осіб (неповнолітніх, малолітніх, обмежених у дієздатності і визнаних недієздатними судом) захищають їх законні представники (ст.39 ЦПК України).

Справи юридичних осіб ведуть у цивільному процесі їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом статутом чи положенням, або їх представники (ч.3 ст.3 ЦПК України) [4].

Через представників здійснюють свої повноваження у цивільному процесі органи державної влади, органи місцевого самоврядування, профспілки, підприємства, установи, організації та їх об'єднання як суб'єкти захисту прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб, державних і громадських інтересів (ст.45 ЦПК України). Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їхньої компетенції через свого представника.

Отже, всі особи, які беруть участь у справі, можуть вести справи у цивільному судочинстві через своїх представників.

Представництво у цивільному процесі можливе у будь-якій справі, що розглядається судом у порядку цивільного судочинства, на всіх стадіях його розвитку, починаючи з порушення справи і закінчуючи зверненням судового рішення до виконання.

Правовідносини між представником і довірителем є матеріально-правовими, оскільки базуються на договорі доручення, трудовому договорі чи контракті, адміністративному акті, членстві у громадській організації, факті родинних зв'язків, і регулюються нормами цивільного, трудового, сімейного права [18; c.82].

Так, відповідно до ч.3 ст.237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Представництвом є правовідношення, у якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчиняти правочини від імені другої сторони, яку вона представляє (ч.1 ст.237 ЦК України). Процесуально-правові відносини складаються у зв'язку з визначенням і оформленням повноважень представника у цивільному процесі (статті 42-44 ЦПК України). Правовідносини між представником і судом у цивільному процесі регулюються нормами цивільного процесуального права і є процесуально-правовими (статті 38-44 ЦПК України) [11; c.72].

Питання про правову природу представництва у цивільному процесі у юридичній літературі вирішується неоднозначне. Переважає думка, що представництво у цивільному процесі - це самостійний інститут цивільного процесуального права, хоч окремі автори розглядають його як окремий вид цивільного представництва. Цивільно-процесуальне представництво відрізняється від цивільного представництва виконуваними функціями і змістом правовідносин, що існують між його суб'єктами, підставами їх виникнення.

У цивільних правовідносинах суб'єктивні права і обов'язки реалізуються суб'єктом особисто або замість нього діє представник, який повністю заступає такого суб'єкта.

Процесуальний представник не заступає сторону у цивільному судочинстві (за винятком законних представників - батьків, опікунів, піклувальників), а діє поряд з нею, захист її суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів. Особиста участь у справі громадянина чи органу управління юридичної особи не є перешкодою для реалізації ними права мати у цій справі представника. Захист у суді прав інтересів недієздатних чи обмежено дієздатних громад їхніми батьками, усиновителями, опікунами чи піклувальниками не позбавляє таких громадян права мати субпредставника, оскільки вони самі є законними представниками зазнач них осіб (ч. 5 ст. 39 ЦПК України).

Правове становище представника у цивільному праві цілком залежить від сторони в договорі доручення і визначається змістом останнього, що регулюється ст. 238 ЦК України [3].

Процесуально-правове становище цивільного процесуального представника як самостійного суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин у цивільному судочинстві визначається нормами ЦПК України, і лише повноваження на виконання деяких процесуальних дій щодо розпорядження об'єктом матеріального спору і процесу надаються довірителем (ст. 44 ЦПК України).

Отже, цивільне процесуальне представництво — це такі юридичні відносини, за якими одна особа — представник — виконує на підставі повноваження, наданого йому законом, статутом, положенням або договором, процесуальні дії у цивільному судочинстві на захист прав і охоронюваних законом інтересів іншої особи, державних і громадських інтересів. Представник у цивільному судочинстві покликаний виконувати дві функції: захищати права та інтереси осіб, які беруть участь у справі (здійснювати правозаступництво); представляти таких осіб, бути їх повіреними (здійснювати процесуальне представництво). Зазначені функції чітко визначені статтями 1, 6 Закону України «Про адвокатуру». В деяких державах здійснення правозаступництва відокремлене від представництва.

Процесуально-правове становище процесуального представника у цивільному судочинстві України визначається у складі осіб, які беруть участь у справі (статті 26, 27 ЦПК України). ЦПК більшості країн, що входять до складу СНД, не включають представників до цієї групи суб'єктів. По-різному вирішується дане питання і в теорії цивільного процесуального права. Більшість авторів на підставі аналізу ознак, характерних для осіб, що беруть участь у справі, зараховують до них і представників. Заперечення противників протилежної позиції зводиться до того, що представники не мають самостійних прав, вони здійснюють права довірителів у всіх випадках від їх імені. Одні автори виключаючи процесуальних представників зі складу осіб, які беруть участь у справі, зазначають, що вони матеріально і процесуальне не заінтересовані у вирішенні справи. На думку інших, представник не має ні матеріально-правового, ні державного, ні громадського інтересу у вирішенні справи, його інтерес до наслідків судочинства — процесуальний.

Загальною ознакою, на підставі якої об'єднані особи, які беруть участь у справі, є наявність заінтересованості у результатах розгляду справи, що властиве і представникам у цивільному процесі. Їхня юридична заінтересованість у справі (службова, громадська, особиста) визначається інтересом тих осіб, від імені і на захист прав яких вони здійснюють свою діяльність. Зважаючи на це, їхнє процесуально-правове становище прирівняне до інших осіб, які беруть участь у справі. Вони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, одержувати копії рішень й інших документів, що є у справі, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у їх дослідженні, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування і заперечення тощо (ст.27 ЦПК України). А це свідчить, що вони мають ознаки осіб, які беруть участь у справі.

Представництво у цивільному процесі часто застосовується на практиці і може здійснюватися особами, визначеними ст.40 ЦПК України. Представниками можуть бути: адвокат або інша особа, яка досягла 18-ти років, має цивільну процесуальну дієздатність, належно посвідчені повноваження на здійснення представництва у суді, за винятком осіб, визначених у ст.41 ЦПК України. Не може бути одночасно представником іншої сторони, третьої особи одна й та сама особа [20; c.108].

Представниками у цивільному процесі можуть бути громадяни, які досягли повноліття. Проте повнолітні, над якими встановлена опіка чи піклування, не можуть, як і неповнолітні, здійснювати представництво. Це правило встановлено ст.39 ЦПК України і означає, що необхідною умовою правосуб'єктності представника є наявність у нього цивільної процесуальної правоздатності і дієздатності.

На забезпечення законності у здійсненні правосуддя і зміцнення авторитету суду спрямоване правило ст.41 ЦПК України, що забороняє суддям, слідчим і прокурорам виконувати обов'язки представника окремих громадян, крім випадків, коли вони діють як законні представники (батьки, опікуни, піклувальники) чи представники відповідного суду або прокуратури, що є стороною, або третьою особою у справі. Надання їм такої можливості зумовлене дією принципу рівності громадян перед законом і судом незалежно від їхнього посадового становища. У протилежному випадку недієздатні, над якими судді, слідчі чи прокурори здійснюють опіку або піклування чи є їх батьками, були б поставлені у нерівне процесуально-правове становище порівняно з іншими учасниками процесу [12; c.97].

Не можуть бути представниками у суді також особи, які діють у цьому процесі як секретар судового засідання, перекладач, експерт, спеціаліст, свідок.

Процесуальне представництво поділяється на такі види: добровільне, законне, представництво на підставі статутів, положень й на інших спеціальних підставах; законне, статутне і добровільне; добровільне і обов’язкове (добровільне поділяється на договірне і громадське); законне, договірне, громадське і офіційне; законне, добровільне, юридичних осіб, громадське; факультативне і обов’язкове; добровільне (договірне), профспілкове, добровільне юридичних осіб, представництво за недієздатних; договірне, законне, громадське; природне і юридичне; законне (необхідне), фактичне, договірне (добровільне) тощо.

Зазначена класифікація процесуального представництва свідчить, що вона проведена за змішаними класифікуючими ознаками – одночасно на підставах і за способом виникнення з введенням додаткових критеріїв: за суб’єктами здійснення представництва або ще і за суб’єктами, в інтересах яких воно здійснюється.

Оскільки класифікація спрямована на виявлення певних ознак процесуального представництва, вона можлива: щодо підстав виникнення, способів виникнення, ознак осіб, в інтересах яких здійснюється представництво у суді, та ознак осіб, які його здійснюють.

- за підставами виникнення

Щодо підстав виникнення слід розрізняти законне і договірне представництво.

Договірне (добровільне, факультативне) представництво виникає на підставі добровільно укладеного договору доручення, трудового договору, членства у громадській організації та з інших підстав. Воно може здійснюватися адвокатами, юрисконсультами та іншими працівниками підприємств, установ, організацій; уповноваженими організацій, яким надано право захищати права й інтереси інших осіб; співучасниками та іншими особами, які допущені судом до виконання функцій представника.

Законне (необхідне, обов'язкове) процесуальне представництво виникає на підставі закону, адміністративного чи судового акта за наявності таких юридичних фактів: спорідненість, усиновлення, встановлення опіки чи піклування тощо. Воно здійснюється батьками, опікунами, піклувальниками (ст.39 ЦПК України) [3].

- за способом виникнення

За способом виникнення — добровільне і необхідне (факультативне й обов'язкове).

- за ознаками осіб, в інтересах яких здійснюється представництво

За ознаками осіб, інтереси яких представляють, представництво сторін (позивача і відповідача), третіх осіб (із самостійними вимогами і без самостійних вимог); заявників і заінтересованих осіб; органів державної влади, органів місцевого самоврядування, профспілок, інших організацій, які захищають права інших осіб.

- за ознаками осіб, які здійснюють представництво

За ознаками осіб, які здійснюють процесуальне представництво, - представництво, що здійснюється: адвокатами; юрисконсультами та іншими працівниками організацій; уповноваженими профспілок та іншими громадськими організаціями; батьками, опікунами, піклувальниками; співучасниками; громадянами, які допущені судом до представництва конкретної особи у конкретній справі.

У судовій практиці поширено здійснення процесуального представництва адвокатами. Можливість функціонування адвокатури для надання юридичної допомоги передбачена ст.159 Конституції України [1], а організація і порядок її діяльності визначаються Законом України «Про адвокатуру”, іншими законодавчими актами.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про адвокатуру» адвокатура України є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним сприяти захисту прав, свобод, представляти законні інтереси громадян і юридичних осіб давати їм іншу юридичну допомогу. Адвокати дають консультації і роз'яснення з юридичних питань, усні і письмові довідки щодо законодавства; складають заяви, скарги та і документи правового характеру; посвідчують копії документів у справах, які вони ведуть, надають юридичну допомогу підприємствам, установам і організаціям, здійснюють правове забезпечення підприємницької і зовнішньоекономічної діяльності та інші види юридичної допомоги, передбачені законодавством (ст.5 Закону).

Справи юридичних осіб ведуть у суді їхні органи, що діють у межах повноважень, наданих законом, статутом чи положенням, або їх представники (ч.3 ст.38 ЦПК України) - юрисконсульти, інші співробітники або адвокати.

Професійні спілки мають право представляти і захищати трудові і соціально-економічні права та інтереси працівників (ст.246 КЗпП України). З цих підстав уповноважені професійних спілок можуть здійснювати процесуальне представництво в усіх справах робітників, службовців, членів колективних сільськогосподарських підприємств, а також інших осіб, захист прав та інтересів яких здійснюється профспілками.

Уповноваженими професійних спілок є особи, які обираються ними для надання допомоги у захисті прав та інтересі у суді. Ними можуть бути члени профспілок, але, як правило їхні функції здійснюють постійні працівники профспілкових комітетів (консультанти, інспектори тощо), які мають юридичну освіту і здатні надати членам профспілок кваліфікований правовий захист.

Правом здійснення процесуального представництва у цивільному судочинстві наділені також уповноважені організацій, яким їхнім статутом чи положенням надано право представляти інтереси членів цих організацій, — у справах членів цих організацій. Відповідно до Закону України «Про об'єднання громадян» такими громадськими організаціями є: об'єднання громадян, створені для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів (ст.3); масові рухи, жіночі, ветеранські організації, організації інвалідів, молодіжні і дитячі організації, наукові, технічні, культурно-освітні, культурно-спортивні та інші добровільні товариства, творчі спілки, земляцтва, фонди, асоціації тощо (ст.1).

Членство у громадській організації саме по собі не є підставою для виникнення процесуального представництва. Для цього додатково необхідне волевиявлення особи, яка потребує представництва. За відсутності на це згоди уповноважений громадської організації не може бути допущений судом до здійснення функції процесуального представника.

У справах, що виникають з авторських, суміжних, інших прав інтелектуальної власності, процесуальне представництво можуть здійснювати на договірних засадах уповноважені державного підприємства Українського агентства з авторських і суміжних прав (УААСП), яке перебуває у сфері управління Державного департаменту інтелектуальної власності, створеного в системі Міністерства освіти і науки України за постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення Державного департаменту інтелектуальної власності» від 4 квітня 2000р. №601.

У справах, у яких беруть участь як сторони декілька позивачів чи декілька відповідачів, співучасники можуть доручити ведення справи одному із дієздатних співучасників (ч.3 ст.32 ЦПК України). Такий співучасник буде поєднувати виконання функцій сторони (позивача чи відповідача) і процесуального представника іншого співучасника.

Процесуальними представниками сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, можуть бути також особи, допущені судом на їх прохання до участі у справі (наприклад, родичі, співробітники, друзі).

Сімейний кодекс України покладає захист прав та інтересів обмежено дієздатних і недієздатних дітей на їх батьків, опікунів і піклувальників (ст.14 СК України) [3], які діють без особливих на те повноважень. Неповнолітні, які досягли 14-ти років здійснюють захист своїх прав самостійно. Опікуни і піклувальники мають право і зобов'язані захищати права та інтереси осіб, які перебувають під опікою і піклуванням (ст.249 СК України). Трансформуючи ці нормативні правила стосовно цивільного судочинства, ст.39 ЦПК України встановлює, що права і охоронювані законом інтереси недієздатних громадян, громадян, які не мають повної дієздатності, та громадян, визнаних обмежено дієздатними, захищають у суді їхні батьки, усиновителі, опікуни та піклувальники [14; c.147-148].

У справах осіб, визнаних у встановленому порядку безвісно відсутніми, процесуальними представниками є опікуни, призначені для охорони й управління майном безвісно відсутнього (ст.44 ЦК України, ч.3 ст.39 ЦПК України).

У справі, в якій повинен брати участь спадкоємець померлої чи оголошеної в установленому порядку померлою особи, якщо спадщина ще ніким не прийнята, процесуальним представником є виконавець заповіту або інша особа, яка вживає заходів щодо охорони спадкового майна (ч.4 ст.39 ЦПК України).

Законні представники можуть доручити вести справу у суді іншій особі, яку вони обрали як представника (ч.5 ст.39 ЦПК України).



РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ПРЕДСТАВНИЦТВА ТА ЗАХИСТУ ІНТЕРЕСІВ МИТНИХ ОРГАНІВ ПРИ ЗДІЙСНЕННІ ЦИВІЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА


Згідно з Наказом Державної митної служби від 07.12.2007р. №1031 «Про затвердження Примірного положення про порядок органiзацiї роботи регiональної митницi, митницi, спецiалiзованої митної установи та органiзацiї при провадженнi в адмiнiстративних, господарських i цивiльних справах» [5] при надходженнi позову (скарги) до митного органу й iнформацiї про прийняття його судом до розгляду начальник митного органу визначає головних виконавцiв розгляду - юридичний вiддiл (сектор), а також спiввиконавцiв - керiвникiв пiдроздiлiв.

Спiввиконавцi у визначений юридичним вiддiлом (сектором) термiн надають йому необхiднi вiдомостi та документи, що стосуються предмета судового спору. Юридичний вiддiл (сектор) у визначений процесуальним законодавством строк готує проект вiдзиву (заперечення) на позов i подає його на розгляд начальника митного органу.

Пiдписанi вповноваженою особою зазначенi процесуальнi документи надсилаються в порядку, визначеному процесуальним законодавством, з обов'язковим дотриманням визначених строків. Юридичний вiддiл (сектор) визначає коло посадових осiб митного органу, яких необхiдно залучити до розгляду справи, i готує на них вiдповiднi довiреностi, а в разi необхiдностi залучення до розгляду справи необхiдних спецiалiстiв - вiдповiднi клопотання. Юридичний вiддiл (сектор) уносить пропозицiї начальнику митного органу щодо внесення клопотань до органiв прокуратури про вступ у справу з метою захисту iнтересiв держави, проведення експертиз, направлення в установленому порядку вiдповiдних запитiв до митних органiв країн-експортерiв та вчинення iнших дiй, пов'язаних iз забезпеченням формування належних доказiв.

При наявностi правових пiдстав для звернення до суду за захистом iнтересiв митного органу юридичний вiддiл (сектор) та/або вiдповiдний пiдроздiл митного органу доповiдає його начальнику про наявнiсть таких пiдстав.

За дорученням начальника митного органу юридичний вiддiл (сектор) готує вiдповiднi документи в порядку та строки, установленi процесуальним законодавством. Пiдроздiли митного органу на вимогу юридичного вiддiлу (сектору) надають необхiднi вiдомостi та документи, завiренi належним чином, що стосуються предмета спору.

Юридичний вiддiл (сектор) дає правову оцiнку документам, переданим йому вiдповiдним структурним пiдроздiлом, щодо їх обгрунтованостi та законностi. Юридичний вiддiл (сектор) у процесi пiдготовки позову має право вимагати вiд структурних пiдроздiлiв додатковi матерiали, необхiднi для його пред'явлення.

Якщо переданих документiв виявляється недостатньо чи вони будуть неправильно оформленi, то юридичний вiддiл (сектор) зобов'язаний у письмовому висновку встановити строк для усунення недолiкiв. У разi, коли структурний пiдроздiл не передав необхiднi документи, начальник митного органу має право накласти дисциплiнарнi стягнення на винних осiб або застосувати до них заходи дисциплiнарного впливу вiдповiдно до чинного законодавства [16; с.102-103].

Судовi рiшення аналiзуються юридичним вiддiлом (сектором) та вiдповiдним структурним пiдроздiлом. За результатами цього аналiзу юридичний вiддiл (сектор) уносить начальнику митного органу пропозицiю щодо оскарження судового рiшення. У разi вiдсутностi правових пiдстав для його оскарження вносить пропозицiю про вiдшкодування завданих митному органу збиткiв за рахунок винних осiб та/або притягнення до вiдповiдальностi осiб, якi причетнi до виникнення судового спору.

При пiдготовцi скарги на судове рiшення юридичний вiддiл (сектор) має право вимагати вiд структурних пiдроздiлiв додатковi матерiали. У разi ненадання або несвоєчасного надання документiв керiвник вiдповiдного пiдроздiлу митного органу несе за це персональну вiдповiдальнiсть. У разi оскарження судового рiшення Служба фiнансiв, бухгалтерського облiку та звiтностi митного органу забезпечує своєчасну сплату державного мита за подання апеляцiйної або касацiйної скарги. Юридичний вiддiл (сектор) забезпечує своєчасне подання iнформацiї до Служби про необхiднiсть сплати державного мита.

Начальник юридичного вiддiлу (сектору) несе вiдповiдальнiсть за своєчаснiсть направлення скарги до суду апеляцiйної або касацiйної iнстанцiї, а також за належне обґрунтування апеляцiйних або касацiйних вимог. За ненадання або несвоєчасне надання документiв, персональну вiдповiдальнiсть несе керiвник вiдповiдного структурного пiдроздiлу митного органу.

У разi надходження до митного органу виконавчого документа (наказу суду), який свiдчить про набрання рiшенням законної сили, або вiдповiдної постанови органу державної виконавчої служби начальник митного органу визначає головним виконавцем вiдповiдний пiдроздiл митного органу, а спiввиконавцем юридичний вiддiл (сектор). Виконання судових рiшень здiйснюється вiдповiдно до вимог Конституцiї України, процесуального законодавства та Закону України «Про виконавче провадження».

Юридичний вiддiл (сектор) уживає такi заходи: за наявностi правових пiдстав - оскаржує дiї й акти органiв державної виконавчої служби; у разi зупинення виконання рiшення - негайно iнформує про це пiдроздiл регiональної митницi (митницi), на який покладено виконання судового рiшення; надає висновки про дотримання резолютивної частини рiшення пiдроздiлом регiональної митницi (митницi), на який покладено обов'язок щодо його виконання. Про фактичне виконання судового рiшення вiдповiдний пiдроздiл митного органу iнформує юридичний вiддiл (сектор).

Юридичний вiддiл (сектор) аналiзує причини й умови, що сприяли винесенню рiшень не на користь митного органу.

За результатами аналiзу вносить начальнику митного органу пропозицiї щодо усунення недолiкiв у роботi митного органу; необхiдностi внесення змiн до нормативно-правових актiв; проведення тематичного навчання особового складу та iнше.

За наявностi правових пiдстав, передбачених чинним законодавством України, юридичний вiддiл (сектор) уносить пропозицiї начальнику митного органу щодо звернення до вiдповiдної ради суддiв про притягнення суддiв до дисциплiнарної вiдповiдальностi або направлення до Державної митної служби України клопотання про iнiцiювання такого питання.

У разi вирiшення питання про направлення такого клопотання юридичний вiддiл (сектор) готує проект обґрунтованого клопотання, до якого додає належним чином завiренi копiї необхiдних документiв. Клопотання про iнiцiювання питання про притягнення суддi до дисциплiнарної вiдповiдальностi надсилається Юридичному департаменту Держмитслужби за пiдписом начальника регiональної митницi (митницi).

У разi самостiйного звернення митного органу до вiдповiдної ради суддiв вiн iнформує про це Юридичний департамент Держмитслужби. У разi проявiв тиску, примусу, а також за наявностi випадкiв переслiдування працiвникiв митницi у зв'язку з виконанням ними службових обов'язкiв iз захисту iнтересiв митного органу в судових та iнших компетентних iнстанцiях пiд час розгляду правових питань i спорiв слiд негайно повiдомити про це керiвництво митного органу та пiдроздiл внутрiшньої безпеки митного органу [20; с.198-199].

Так, наприклад, 17.12.02р. між закритим акціонерним товариством "Львівський лікеро-горілчаний завод" (далі ЗАТ "Львівський ЛГЗ") та Товариством було укладено договір комісії №17ке (далі Договір комісії), відповідно до умов якого Товариство зобов'язувалось реалізувати переданий йому ЗАТ "Львівський ЛГЗ" товар –дріт з манганінового сплаву січенням 0,1 мм згідно специфікації у кількості 249 котушок, загальною довжиною 1815506,33 м, вартістю 6,90 грн. за метр на загальну суму 12526993,67 грн., за межами митної території України від свого імені за рахунок ЗАТ "Львівський ЛГЗ", а ЗАТ "Львівський ЛГЗ", в свою чергу, зобов'язувалось виплатити Товариству винагороду за надані послуги у розмірі 0,1% від суми експортної операції.

На підставі наданих сторонами доказів по справі судовими інстанціями встановлено, що на виконання умов Договору комісії, 17.12.02р. ЗАТ "Львівський ЛГЗ" передало, а Товариство прийняло на комісію зазначений дріт у визначеній кількості. В свою чергу, 18.12.02р. Товариство уклало зовнішньоекономічний контракт №01 (далі Контракт) з американською компанією "Remo Trade LLC", відповідно до умов якого Товариство зобов'язувалося в строк з 23.12.02р. по 01.03.03р. поставити на умовах СІF Стамбул (Туреччина) дріт із манганінового сплаву. При цьому, загальна вартість Контракту становила 2360158,23 доларів США.

На підставі матеріалів справи судовими інстанціями встановлено, що 26.02.03р. Товариство поставило на Одеську митницю товар у повному обсязі, до товару додавався весь необхідний пакет документів для його митного оформлення та експортування "Remo Trade LLC", проте, після поставки товару на Митницю для його митного оформлення, Митницею його затримано на підставі того, що УСБУ Одеської області проводилась перевірка господарських операцій Товариства.

Судовими інстанціями встановлено, що листом №028 від 07.03.03р. Товариство звернулось до Митниці з проханням дозволити розмістити дріт манганіновий одножильний у кількості 249 котушок, вагою 777 кг, який експортувався за Контрактом, на відповідальне зберігання на складі
ДП "Автотермінал" ЗАТ "Сільгосппостач".

При цьому, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 07.03.03р. між ЗАТ "Сільгосппостач" та Товариством було укладено договір оренди службового приміщення, відповідно до умов якого ЗАТ "Сільгосппостач" здало, а Товариство прийняло у строкове платне, цільове користування приміщення по фактично займаної площі для розміщення товарно-матеріальних цінностей Товариства.

При вирішенні спору по суті судом першої інстанції встановлено, що Товариство передало, а ДП "Автотермінал" ЗАТ "Сільгосппостач" прийняло товар –дріт з манганінового сплаву у кількості 249 котушок, на зберігання під митним контролем на склад ДП "Автотермінал" ЗАТ "Сільгосппостач".

При розгляді справи попередніми судовими інстанціями встановлено, що під час здійснення митного оформлення вантажу –дроту із манганітового сплаву перерізом 0,1 мм у кількості 249 котушок, УСБУ в Одеській області проводилась перевірка, за результатами якої 05.05.03 було порушено кримінальну справу №72/2003 за ознаками злочинів, передбачених ч.І ст.205, ч.І ст.209, ч.2 ст.191, п.1 ст.14, ч.І ст.201, п.п.1, 2 ст.15 Кримінального кодексу України, а саме; за фактом скоєння фіктивного підприємництва; легалізації майна, здобутого злочинним шляхом; приготування до заволодіння державними коштами (у вигляді податку на додану вартість), шляхом зловживання службовим становищем та замаху на контрабанду. У зв'язку з зазначеним, всі наявні у Митниці документи щодо зазначеного вантажу були вилучені співробітниками УСБУ в Одеській області.

Судовими інстанціями встановлено, що Прокуратурою була проведена перевірка законності порушення зазначеної кримінальної справи, за результатами якої постановою від 22.05.03р. постанову про порушення кримінальної справи №72/2003 було скасовано, та провадження у справі припинено на підставі п.2 ст.6 Кримінального процесуального кодексу України за відсутністю складу злочину.

На підставі наданих сторонами доказів по справі місцевим та апеляційним судом встановлено, що на запит Митниці до УСБУ в Одеській області щодо повернення документів, необхідних для митного оформлення вантажу, листом від 19.06.03р. УСБУ в Одеській області повідомило, що у зв'язку з необхідністю виконання доручень прокуратури Одеської області та проведення додаткової дослідчої перевірки, надання вказаних документів неможливо.

На підставі матеріалів справи судовими інстанціями встановлено, що в подальшому УСБУ в Одеській області повернуло до Митниці документи, що були вилучені у митної установи, та листом від 08.08.03р. надало інформацію, згідно якої в процесі проведення дізнання встановлені обставини, які вказують на сумнівний характер експортної операції, яку здійснювало Товариство. Зокрема, встановлено, що вартість проводу була встановлена експертом Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Мін'юсту України на підставі роздруківки сайту із системи Інтернет, водночас в процесі проведення перевірки було зроблено запит до АТ "Експоцентр", яким були надані дані, що реальна вартість дроту майже в 3000 разів менше вартості, заявленої Товариством в митній декларації.

Судовими інстанціями встановлено, що відповідно до висновку Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз №62 по дослідженню коду УКТВЕД та вартості дроту манганінового сплаву від 04.02.02р., вартість дроту манганінового сплаву, одножильного, діаметром 0,1 мм у полімерній ізоляції станом на січень-лютий 2002 року на внутрішньому ринку України, з урахуванням оптової кількості партії склала 6,50 грн. за 1 погонний метр, а отже вартість дроту за один кілограм складала 82278,48 грн.

Під час вирішення спору по суті судовими інстанціями встановлено, що у березні 2004 року Товариство звернулося до керівництва Митниці з проханням повернути йому поставлений для митного оформлення товар, та 15.03.04р. Митницею повернуто товар ЗАТ "Львівський ЛГЗ", яке звернувшись 16.07.04р. до Київського науково-дослідницького інституту судових експертиз та з'ясувавши, що після повернення вантажу його фактична вартість знизилась до 3209,338 грн., що майже у 4000 разів менше від початкової вартості., звернулось до Товариства з претензією про відшкодування збитків, завданих пошкодженням переданого на комісію товару, яку Товариство задовольнило шляхом передачі векселів номінальною вартістю 12490683,55 грн. (без ПДВ). Враховуючи наведене, Товариство звернулось до суду в порядку ст.1191 Цивільного кодексу України з заявою про відшкодування збитків з боку Одеської митниці.

Відповідно до ст.85 Митного кодексу України митна декларація подається митному органу, який здійснює митне оформлення, протягом 10 днів з дати доставлення товарів і транспортних засобів у митний орган призначення. Зазначені строки можуть продовжуватися у порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Статтею 168 Митного кодексу України передбачено, що на складах митних органів можуть зберігатися: товари, що знаходяться на тимчасовому зберіганні під митним контролем відповідно до статті 99 цього Кодексу; товари, що вивозяться за межі митної території України та після закінчення митного оформлення зберігаються під митним контролем до фактичного їх вивезення; товари і транспортні засоби, які перебувають у режимі транзиту відповідно до статті 200 цього Кодексу; товари, які перебувають у режимі митного складу відповідно до статті 212 цього Кодексу; зразки товарів та техніко-технологічна документація, взяті митними органами для проведення класифікації товарів відповідно до статті 314 цього Кодексу; зразки товарів та документація, одержані митними органами під час здійснення верифікації сертифікатів відповідно до статті 316 цього Кодексу; проби та зразки товарів, необхідні для проведення експертизи у справах про порушення митних правил, взяті відповідно до статті 382 цього Кодексу; товари і транспортні засоби, вилучені відповідно до статті 377 цього Кодексу. При цьому визначено, що товари, заявлені у різні митні режими, повинні зберігатися на складах митних органів окремо з дотриманням порядку, встановленого законодавством для відповідних митних режимів. Товари, що потребують спеціальних умов зберігання чи спеціального обладнання, не можуть зберігатися на складах митних органів, на яких не можуть бути створені відповідні умови чи відсутнє відповідне обладнання. Митні органи, на складах яких зберігаються товари і транспортні засоби, несуть відповідальність за їх втрату або пошкодження в порядку, встановленому законом.

Також статтею 166 Митного кодексу України визначено перелік товарів, що зберігаються виключно митним органом. Зокрема, встановлено, що обов'язковій передачі митному органу для зберігання підлягають товари: не пропущені під час ввезення на митну територію України внаслідок установлених законом заборон чи обмежень на їх ввезення в Україну або транзит через територію України і не вивезені з території України в день їх ввезення; що ввозяться громадянами на митну територію України і підлягають обкладенню податками і зборами, якщо вони не сплачені; які до закінчення строків тимчасового зберігання підприємствами, встановлених частинами першою - третьою статті 108 цього Кодексу, не були задекларовані власником або уповноваженою ним особою до відповідного митного режиму; які заявлені у режим відмови на користь держави відповідно до статті 246 цього Кодексу. Товари, які підлягають обов'язковій передачі для зберігання митному органу (крім валютних цінностей), зберігаються на складах митних органів.

Відповідно до ст.1166 Цивільного кодексу України, яка встановлює загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Водночас, береться до уваги, що за змістом ст.1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до роз'яснень, викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 27.03.92р. №6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", при покладенні обов'язку по відшкодуванню шкоди (майнової відповідальності) суди повинні виходити з положень Цивільного кодексу України та іншого законодавства України, що регулює дані правовідносини, і враховувати, що правильне вирішення цього питання має важливе значення в захисті цивільних прав громадян та юридичних осіб. Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до вимог Цивільного кодексу України шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Суд у кожному випадку зобов'язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин, від яких залежить вирішення питання про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з'ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно, в чому полягала вина особи. При цьому, під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей та ін.

Вирішуючи спір про стягнення заподіяних збитків, суд перш за все повинен з'ясовувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. Крім застосування принципу вини при вирішенні спору про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка заподіяла шкоду, і самою шкодою.

Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої юридичним та фізичним особам незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду, податковими і митними органами, здійснюється із Державного бюджету України Державним казначейством України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за рахунок коштів на утримання судів, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації, Державної митної служби України, а також інших центральних органів виконавчої влади, незаконними діями працівників яких була завдана шкода юридичним і фізичним особам, а сума відшкодування кваліфікується як збитки, нанесені Державному бюджету України.

Тож, за результатами наведеної справи позовні вимоги Товариства задоволено. З Митниці на користь Товариства стягнуто 12523784,29 грн. збитків, 2550,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.


ВИСНОВКИ


Митна система України є загальнодержавною і складається з митних органів та спеціалізованих митних установ та організацій.

В Україні регулювання митних органів здійснюється вищими органами державної влади України на основі прийнятих законів та інших нормативних актів.

До системи митних органів поряд з ДМСУ входять регіональні митниці, митниці, митні пости, спеціалізовані митні установи та організації, навчальні заклади.

В системі митних органів України діють митні лабораторії, кінологічні центри та інше. Цікаво, що на відміну від раніше діючого МК новий безпосередньо встановлює правовий статус основних ланок системи митних органів України.

Представництво у цивільному процесі — це процесуальна діяльність особи (представника, повіреного), спрямована на захист суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів іншої особи, яка бере участь у справі, державних і громадських інтересів, а також сприяння судові у всебічному, повному і об'єктивному з'ясуванні обставин справи, у постановленні законного і обґрунтованого рішення.

Процесуальний представник діє у цивільному процесі від імені і в інтересах іншої особи у межах наданих нею повноважень.

Правовідносини, які складаються між представником і особою, яку він представляє (довірителем), представником і судом, у цивільному процесі мають різний галузевий характер.



ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


  1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996р. // Відомості Верховної Ради (ВВР).-1996.- №30.- ст.141.

  2. Митний кодекс України. Від 11 липня 2002р. №92-IV. // Відомості Верховної Ради (ВВР).-2002.-№38-39.-ст.288.

  3. Цивільний кодекс України. Від 16.01.2003р. №435-IV. // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2003. - №40-44. - ст.356.

  4. Цивільний процесуальний кодекс України. Від 18 березня 2004р. №1618-IV. З подальшими змінами. // Відомості Верховної Ради (ВВР).-2004.- №40-41, 42.- ст.492.

  5. Наказ Державної митної служби від 07.12.2007р. №1031 «Про затвердження Примірного положення про порядок органiзацiї роботи регiональної митницi, митницi, спецiалiзованої митної установи та органiзацiї при провадженнi в адмiнiстративних, господарських i цивiльних справах» // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України: www.rada.gov.ua.

  6. Владимиров К.М., Бардачова В.Ю. Митне регулювання. Навчальний посібник. – Херсон, 2002. – 336 с.

  7. Гражданский процесс: Учебник. / Под ред. В.В.Комарова. – Х.: Одиссей, 2001. – 704 с.

  8. Дубиніна А.А., Сорокіна С.В. Основи митної справи в Україні. – К.: Видавничий дім „Професіонал”, 2004. – 360 с.

  9. Козырин А.Н. Таможенное право: Учебное пособие. – М.: СпаК, 1995. – 389 с.

  10. Коментар до митного кодексу України. Із практики митної справи. / За ред. П.В.Пашка, М.М.Каленського. – К.: Юстініан, 2004. – 736 с.

  11. Основи митної справи. / За ред. П.В.Пашка. – К.: ТОВ „Знання-КОО”, 2002. – 318 с.

  12. Сандровский К.К. Международное таможенное право. Учебник. – К.: „Знання”, 2002. – 461 с.

  13. Сандровский К.К. Таможенное право в Украине: национальное и международное: Учебное пособие. – К., 2000. – 208 с.

  14. Таможенное право: Учебник. / Под ред. А.Ф. Ноздрачева. – М., Юристъ, 1998. – 542 с.

  15. Таможенное право: Учебник для вузов. / Под ред. Б.Н.Габрачидзе. – М.: Инфра - Норма – М, 1997. – 388 с.

  16. Чорнооченко С.І. Цивільний процес України. – К.: Центр навчальної літератури. – 2004. – 308 с.

  17. Шакарян М.С. Гражданский процесс. - М., 1993. – 328 с.

  18. Шишка Р.Б., Сергієнко В.В. Митне право України. Навчальний посібник. – Х.: Еспада, 2004. – 352 с.

  19. Штефан М.Й. Цивільний процес. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. – 695 с.

  20. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: академічний курс. – К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2005. – 624 с.


Размещено на Allbest.ru


Случайные файлы

Файл
93465.rtf
ESAKY_moy.DOC
38121.rtf
63536.rtf
19627-1.rtf