Монархічна форма правління: поняття, ознаки, види (36991)

Посмотреть архив целиком

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Кафедра теорії та історії держави і права











КУРСОВА РОБОТА З ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА

МОНАРХІЧНА ФОРМА ПРАВЛІННЯ: ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ



ЗМІСТ


Вступ

Розділ 1. Поняття та ознаки монархічної форми правління

Розділ 2. Різновиди монархічної форми правління

2.1 Абсолютна монархія

2.2 Парламентська монархія

2.3 Дуалістична монархія

Розділ 3. Історичні типи монархії

Висновки

Список використаних джерел



ВСТУП


Актуальність теми. Монархія, без сумніву, упродовж багатьох віків була важливим інструментом об’єднання й універсальним символом єдності нації і держави. Незважаючи на деяку архаїчність цього інституту, він все ж набув певної гнучкості, щоб пристосуватися до нових умов сучасного суспільства.

Головна причина збереження інституту монарха за умов сьогодення полягає в тому, що він є вигідним певним політичним силам. Незважаючи на те, що в усіх парламентарних монархіях спостерігається практична нуліфікація повноважень монарха, сили, що зацікавлені в монархові, доводять і домагаються збереження цього інституту попередньої епохи.

Так, у розвинених країнах монархія перетворилася на символ спадковості історичних традицій, втілення ідеї національної державної єдності, неперервності її існування. Найбільш характерна ця особливість для розвинених країн – Великобританії, Швеції, Данії, Японії, або через збереження в суспільстві значних пережитків феодалізму та застарілих форм суспільної організації, що притаманно державам Близького Сходу – Оману, Об’єднаним Арабським Еміратам, Саудівській Аравії та ін.

Монарх сьогодні – арбітр у державі, гарант її стабільності. Підтвердженням цьому можуть бути слова видатного російського мислителя Л.О.Тихомирова, який вважав, що суть монархії не у сваволі однієї людини, а в одноосібному вислові національного ідеалу: «...Ідея монархічної влади полягає не в тому, щоб відображати власну волю монарха, що базується на думці нації, а в тому, щоб відображати народний дух, народний ідеал, висловлювати те, що думала б нація і чого хотіла б нація, якби стояла на висоті своєї ідеї» [1, 197].

Монархія також вважається доволі сильним інтегруючим інститутом суспільства через те, що її представляють політично і соціально нейтральною. Історичний досвід свідчить, що монархія може відігравати справді стабілізуючу роль у гострих кризових ситуаціях, в умовах різкого загострення соціальних проблем і конфліктів. Поєднання демократії і монархії у ХХ ст., що до цього вважалося явищем ірреальним, як демонструє практика на прикладі існування парламентарних монархій, дає чудові результати і забезпечує цій формі правління існування в майбутньому. Тому не можна погодитися з твердженнями прибічників еволюційної теорії, що форми верховної влади пов’язані з різними ступенями економічного та культурного розвитку нації. Справа в тому, що існують нації, які протягом всього свого розвитку знали лише одну форму правління. Так, Візантія весь час була монархією. Це ж стосується сучасних держав – Великобританії та Японії. Швейцарські ж племена тільки завоюванням ставали підданими монарха, а як тільки здобували самостійність, поверталися до республіканської форми правління. Отже, коли форма правління держави не суперечить історичним традиціям, менталітету нації, не нав’язується силовими методами ні ззовні, ні зсередини, а являє собою природній процес, тоді й державне утворення буде міцним, здатним до подальшого розвитку не залежно від того є воно монархією чи республікою.

Об’єкт дослідження. Монархічна форма правління, як одна з різновидів форми державного правління.

Предмет дослідження. Зміст поняття, ознаки та види монархічної форми правління.

Мета дослідження. Визначення особливих рис, притаманних монархічній формі правління та характеристика основних її видів.

Завдання дослідження:

  • визначити поняття та основні властивості (ознаки) монархії;

  • визначити та охарактеризувати різновиди монархічної форми правління;

  • визначити та охарактеризувати історичні типи монархії.

Стан наукової розробки проблеми:

Поняття форма правління сучасної держави є актуальною та малодослідженою у юридичній науці. Праця Бостана С. К. «Форма правління сучасної держави: проблеми історії, теорії, практики» присвячена саме темі цієї проблеми. У роботі розкриті основні тенденції розвитку форми державного правління, виявлена сутність поняття форми державного правління, історичні типи форм державного правління. У праці Ріяки В.О. «Конституційне право зарубіжних країн» висвітлено питання конституційного права окремих країн світу, що є досить актуальним для визначення форми правління держави.

Структура курсової роботи. Структура курсової роботи зумовлена метою, завданнями та характером дослідження. Робота складається зі вступу, розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, містить 50 найменувань. Зокрема, перший розділ – «Поняття та ознаки монархічної форми правління». Другий розділ – «Різновиди монархічної форми правління», включає в себе 3 підрозділи: 2.1. «Абсолютна монархія»; 2.2. «Парламентська монархія»; 2.3. «Дуалістична монархія». Третій розділ – «Історичні типи монархії». Загальний обсяг курсової роботи – 50 сторінок.



РОЗДІЛ 1. Поняття та ознаки монархічної форми правління


«Монархія» у перекладі з грецької «єдиновладдя» це форма державного правління, при які верховна влада зосереджена (повністю або частково) в руках одноособового глави держави, і, як правило, передається у спадок. Монарх (король, цар, шах, султан і т.д.) користується владою за власним правом, яке не делеговане йому ніякою владою. А.А. Мішин, відомий російський правознавець, відзначає, що правове становище монарха має дві основні особливості. По-перше, влада монарха юридично вважається такою, що не походить від якої-небудь іншої влади, органу чи виборного корпусу. Монарх володарює (обмежено чи абсолютно) за власним правом і вважається джерелом всієї державної влади. I, по-друге, як уже відзначалося, влада монарха спадкова і переходить від одного представника правлячого дому (династії) до іншого в установленому законом порядку. Правознавець А.А. Мішин називає три системи престолонаслідування:

1) салічна система, яка зводиться до того, що наслідування престолу здіснюється тільки по чоловічій лінії. Жінки з кола спадкоємців престолу виключаються повністю (Японія, Бельгія, Норвегія);

2) кастільська система не виключає жінок, але дає перевагу чоловікам – молодший брат виключає старшу сестру (Великобританія, Іспанія, Нідерланди);

3) австрійська система не виключає жінок, але дає чоловікам і чоловічим лініям перевагу: жінки успадковують престол тільки тоді, коли немає нащадків по чоловічій лінії (таку систему ввели в Росії за царя Павла I у 1797 р., після чого, як відомо, жінок на російському престолі не було) [2, 154].

Авторський колектив на чолі з професором Б. А. Страшуном до цих трьох систем додає четверту, за якої жінки успадковують престол на рівних правах з чоловіками [3, 266]. Прикладом може слугувати положення шведського Акта про престолонаслідування від 1810 р. у редакції 1979 р., що є складовою частиною конституції цієї країни. Правознавець В.Є. Чиркін у своїй новій праці [4, 270] називає цю систему шведською, а окрім того, подає п’ятий і шостий різновиди систем престолонаслідування;

5) мусульманська, коли трон успадковує по суті не визначена особа, а «шляхетна» правляча сім’я (частина династії), котра вже сама вирішує, хто саме з найближчих родичів покійного короля (не обов’язково син) сяде на звільнений трон (Катар, Кувейт, Саудівська Аравія та ін.). Ця ж сім’я за участю вищих священнослужителів і мусульманських учених (може усунути короля і поставити на його місце іншого члена сім’ї (так було, наприклад, у Саудівській Аравії внаслідок звинувачення короля в недостатній доброчинності);

6) племінна, коли король розглядається як головний вождь племені, а його спадкоємця визначає племінна рада, що складається із багаточисленних синів покійного.

Певні особливості має порядок престолонаслідування в арабських державах. Здебільшого спадкоємцем призначається старший син правлячого монарха. Проте не скрізь саме так. У Кувейті може бути спадкоємцем престолу будь-який син монарха, в Катарі – будь-хто із родичів. Інколи для престолонаслідування, визначеного королівською сім’єю, потрібна ще й згода парламенту. В деяких країнах у випадку вакантності престолу і відсутності законного спадкоємця вирішення питання про наступника монарха передається виключно на розгляд парламенту. Так, у Бельгії за відсутності чоловіків-потомків у короля по його смерті або у випадку зречення новий король обирається парламентом більшістю у дві третини голосів членів обох палат [5, 155].

Після вирішення питання з успадкуванням престолу передбачається особливий обряд коронації. Цей урочистий акт відбувається в головному соборі країни, обов’язково в присутності вищих духовних ієрархів, вищих посадових осіб, парламентарів, приближених до монарха, дворянства (якщо в державі зберігаються дворянські титули). В країнах подібний обряд (у тому числі й для племінних монархів окремих частин держави, наприклад, в Уганді, яка в цілому має республіканську форму правління) здійснюється в присутності вождів племен. Під час коронації першосвященик держави благословляє монарха на царювання, одягаючи йому корону і вручаючи інші відзнаки монаршої гідності – державу, скіпетр, мантію, діадему та ін. Коронація, таким чином, вінчає вступ монарха на престол. У випадку вакантності престолу, коли монарх є неповнолітнім, або не досяг віку, встановленого конституцією, коли він серйозно хворий або взагалі впродовж тривалого часу був відсутній, встановлюється регентство, тобто правління за монарха здійснюється або одноосібним регентом, або колегією регентів – регентською радою. В новітній період також відомі випадки запровадження регентства, Так, у липні 1952 р. було запроваджено регентську раду при малолітньому нащадкові єгипетського короля Фаруха, який зрікся престолу. В середині 1952 р. король Трансйорданії Талал був визнаний душевнохворим і владу передали регентській раді. В Iспанії в 1947 р. було відновлено монархію, але фактично правила регентська рада на чолі з генералісимусом Ф. Франко. Тільки після смерті останнього восени 1975 р. на престол вступив Хуан Карлос I із династії іспанських Бурбонів.


Случайные файлы

Файл
2917-1.rtf
~1.DOC
74724-1.rtf
ыкаALL.doc
26582.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.